31 серпня 2021 р. Справа № 160/14825/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське (пр. Перемоги, буд. 63, м. Кам'янське, Дніпропетровська область, 51937) про зобов'язання вчинити певні дії, -
27.08.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське, в якій позивач просить:
- зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) виключити запис про боржника - ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2021 року матеріали справи №160/14825/21 передані на розгляд судді Віхровій В.С.
Вирішуючи питання відкриття провадження у справі суд враховує, що згідно з частиною першою статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зміст позовних вимог свідчить про те, що підставою звернення до суду, за позицією позивача, є незгода з діями відповідача щодо невиключення позивача з Єдиного реєстру боржників.
Згідно позовної заяви та доданими до позову документами встановлено, що підставою для включення позивача до реєстру боржників стала постанова держаного виконавця від 02.03.2021 про відкриття виконавчого провадження, що винесена в рамках виконавчого провадження з примусового виконання постанови у справі № 461/8757/20, винесеної 10.11.2020 року Галицьким районним судом міста Львова.
Внесення позивача до Єдиного реєстру боржників стосується виконання постанови Галицького районного суду міста Львова від 10.11.2020 року у справі №461/8757/20.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця передбачено статтею 287 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За приписами частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
В даному випадку підставою позову позивач визначив наявність запису про боржника - ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників, внесеного в межах виконавчого провадження з примусового виконання постанови у справі № 461/8757/20, винесеної 10.11.2020 року Галицьким районним судом міста Львова. Позивач є боржником за вказаним виконавчим документом, тобто є стороною виконавчого провадження.
При цьому, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 213/2012/16.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, зважаючи, що спір у справі стосується питання примусового виконання постанови у справі № 461/8757/20, винесеної 10.11.2020 року Галицьким районним судом міста Львова, суд дійшов висновку, що дана позовна заява не підсудна адміністративному суду, у зв'язку із чим наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
Частиною 6 ст. 170 КАС України визначено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд роз'яснює, що позовна заява має бути подана до Галицького районного суду міста Львова.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське про зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві про право звернення з відповідним позовом до Галицького районного суду міста Львова.
Позовну заяву з усіма доданими до неї документами повернути позивачеві.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова