Справа 2-1140/10
«10» червня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Шевченко Н.М.,
при секретарі Фузік Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Зевс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Зевс» про визнання недійсним договору позики,
встановив:
Приватне підприємство «Зевс» звернулось з позовом до суду, відповідно до заявлених позовних вимог просить стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за договором позики у розмірі 35 000,00 грн., обґрунтовуючи тим, що 02 лютого 2009 року між Приватним підприємством «Зевс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № Р-8. Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 3.1. даного договору Приватне підприємство «Зевс» (позикодавець) передав ОСОБА_1 (позичальник) грошові кошти в сумі 35 000,00 грн., які остання зобов'язувалась повернути до 02 травня 2009 року частинами або одним платежем. Позивач, відповідно до видаткових касових ордерів надав позику 02.02.2009 року в розмірі 15 000,00 грн. та 04.02.2009 року - 20 000,00 грн. Однак, відповідачка порушила взяті на себе зобов'язання та позику не повернула, а тому ПП «Зевс» змушено звернутись до суду з відповідною вимогою. Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки судові витрати по сплаті державного мита в сумі 350,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.
В судовому засіданні 12.05.2010 р. відповідачка подала зустрічну позовну заяву до Приватного підприємства «Зевс» про визнання недійсним договору позики, мотивуючи свій позов тим, з квітня 2007 року по 02 червня 2009 року працювала у Київській філії приватного підприємства «Зевс» на посадах мерчендайзера та торгового представника. На початку лютого 2009 року регіональний менеджер Східного регіону Київської філії ПП «Зевс» ОСОБА_2 повідомив всіх працівників, що побоюється того, що торгівельні представники можуть привласнити грошові кошти за поставлений клієнтам товар, і щоб запобігти цьому вирішив, що всі торгові представники мають підписати договори про отримання позики від ПП «Зевс» та видаткові касові ордери про отримання грошей, пояснюючи, що у разі крадіжки торговим представником грошей підприємства звернеться до суду з позовом про повернення позики і таким чином зможе стягнути з нього привласнені кошти. ОСОБА_2 запевнив, що здійснення такої процедури є лише формальністю, однак попередив, що у разі невиконання даних умов, працівника буде звільнено. Боячись, що її звільнять з роботи, відповідачка погодилась на запропонований варіант. Всім торговим представникам роздали роздруковані договори позики, до яких вони вносили свої прізвище, ім'я та по-батькові, паспортні дані, зазначили суму та поставили підписи. Сума позики, яку торговий представник мав власноручно відобразити у договорі, визначалася ОСОБА_2 в залежності від ділянки, яку він обслуговував. Відповідачці визначили суму в 35 000,00 грн., яку вона власноручно і записала у відповідній графі договору позики, а також підписала два касових ордери. Але фактично ніяких грошей за вказаними касовими ордерами відповідачка з каси підприємства не отримувала. У касовій книзі та бухгалтерському обліку ці суми грошей не відображалися. 02 червня 2009 року відповідачка звільнилася з ПП «Зевс» за власним бажанням і жодних претензій від ПП «Зевс» не було, тому просить суд визнати недійсним договір позики № Р-8 від 02.02.2009 року, укладений з між нею та ПП «Зевс».
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.05.2010 року зустрічний позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Зевс» про визнання недійсним договору позики об'єднано в одне провадження з позовом Приватного підприємства «Зевс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити з підстав, викладених у позовній заяві та запереченнях на зустрічний позов. (а.с.3-4, 71-73)
Відповідачка та її представник проти первісного позову заперечували, просили задовольнити зустрічні позовні вимоги, з підстав, викладених у зустрічному позові та запереченнях на первісний позов. (а.с. 33-34, 49-51)
Суд, заслухавши думку представника позивача, відповідачки, представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного.
02 лютого 2009 року між Приватним підприємством «Зевс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № Р-8 (а.с. 5).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого, Приватне підприємство «Зевс» (позикодавець по договору) передало частинами ОСОБА_1 (позичальник по договору) грошові кошти в загальній сумі 35 000,00 грн., на умовах повернення у визначений договором строк.
П. 3.1 зазначеного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позику частинами або одним платежем із таким розрахунком, щоб повернути всю суму позики до 02 травня 2009 року.
Повернення позики відбувається у готівковій формі шляхом внесення відповідної суми коштів до каси позикодавця ( п. 3.3 договору позики).
Саттею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладений з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як убачається з матеріалів справи, позивач відповідно до видаткового касового ордеру від 02 лютого 2009 року видав ОСОБА_1 частково суму позики в розмірі 15 000,00 грн., а видатковим касовим ордером від 04 лютого 2009 року відбулась видача іншої частини позики Приватним підприємством «Зевс» в розмірі 20 000,00 грн.(а.с. 6,7).
Згідно з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала факт підписання нею спірного договору позики та касових ордерів, зазначала, що була ознайомлена з умовами даного договору, куди власноруч внесла свої паспортні дані.
Доводи відповідачки, що договір позики укладався без наміру реального надання грошової позики, спростовуються також наданою представником позивача касовою книгою підприємства за лютий 2009 року, відповідно до якої в графі «видатки» за 02.02.2009 р. зазначено, що ОСОБА_1 видано 15 000,00 грн., а за 04.02.2009 р. - 20 000,00 грн.. (а.с. 74-76)
Частиною 1 ст. 1051 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачка не надала суду доказів на підтвердження своїх пояснень та зустрічних вимог щодо неотримання нею коштів по спірному договору позики.
Дані твердження відповідачки також спростовуються довідкою ПП «Зевс» про те, що станом на 04.06.2010 року за ОСОБА_1 по даним бухгалтерського обліку рахується дебіторська заборгованість у розмірі 35 000,00 грн. по договору позики №Р-8 від 02.02.2009 року. (а.с. 84)
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Зевс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики підлягають задоволенню, а саме підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача невиплачена позика в розмірі 35000,00 грн., і не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову.
Відповідно до ст.88 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача понесені судові витрати по сплаті державного мита в сумі 350,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 218 Цивільного процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 611, 1046, 1049, 1051 Цивільного кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, ст.ст. 10, 58, 60, 88, 208-209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позов Приватного підприємства «Зевс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Зевс» суму боргу у сумі 35 000 гривень, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 350,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., а всього загальною сумою 35 470,00 (тридцять п'ять тисяч чотириста сімдесят) гривень..
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Зевс» про визнання недійсним договору позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя:
Справа 2-1140/10
(вступна та резолютивна частини)
«10» червня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Шевченко Н.М.,
при секретарі Фузік Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Зевс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Зевс» про визнання недійсним договору позики,
встановив:
Оскільки, для написання повного тексту рішення необхідно певний час, суд оголошує вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ч.1 ст. 218 ЦПК України. З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, можуть ознайомитися через три дні після проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частин рішення.
Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 611, 1046, 1049, 1051 Цивільного кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, ст.ст. 10, 58, 60, 88, 208-209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позов Приватного підприємства «Зевс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Зевс» суму боргу у сумі 35 000 гривень, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 350,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., а всього загальною сумою 35 470,00 (тридцять п'ять тисяч чотириста сімдесят) гривень..
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Зевс» про визнання недійсним договору позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: