Житомирський апеляційний суд
Справа №935/191/21 Головуючий у 1-й інст. Пасічний Т. З.
Категорія 70 Доповідач Павицька Т. М.
31 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №935/191/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки у зв'язку з несплатою аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Пасічного Т.З. в м. Коростишеві,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01.12.2011 по 01.01.2021 у розмірі 56 664,21 грн.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, під час якого народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що у листопаді 2011 року вона зверталася до Коростишівського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та за рішенням суду було видано виконавчий лист №2-862/11 про стягнення із ОСОБА_2 на її користь аліментів у розмірі 600,00 грн щомісячно на утримання неповнолітніх дітей. Зазначає, що з часу присудження аліментів, відповідач постійно допускає заборгованість по їх сплаті. Стверджує, що відповідно до акту обстеження факту проживання №76 від 25.01.2021 діти проживають разом з нею.
Вказує, що відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах за виконавчим листом №2-862/11 від 28.12.2011, що складений начальником ВДВС Коростишівського районного відділу ДВС Центрально-західного міжрегіонального управління МЮ (м. Хмельницький) Желєзною Т.С. станом на 01.01.2021 мається заборгованість по аліментам в розмірі 56 664,21 грн. Вважає, що вказана заборгованість виникла саме із винної, умисної поведінки відповідача. Враховуючи викладене та у відповідності до ст. 196 СК України просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 56 664,21 грн, що є не більше 100% заборгованості по аліментах.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01.12.2011 року по 01.01.2021 року в розмірі 56 664 грн 21 коп. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути з нього пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01.11.2011 по 01.01.2021 у розмірі 17 975,46 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що на даний час ніде не працює, з 11.12.2015 по 23.05.2021 здійснював догляд за особою похилого віку, підприємницькою діяльністю не займається, пенсію не отримує, допомоги по безробіттю та будь-яких інших соціальних виплат також не отримує, а також враховуючи стан здоров'я та скрутне матеріальне становище не в змозі сплачувати неустойку у зв'язку з несплатою аліментів, у розмірі, що визначений позивачем. Вважає, що сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів станом на 01.01.2021 становить 17 975,43 грн. Враховуючи наведене вище, вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі, при цьому не встановив та не зазначив в рішенні на підставі яких доказів він дійшов такого висновку. А тому, просить скасувати рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 31.05.2021 та ухвалити нове, яким стягнути з нього на користь ОСОБА_1 пеню за несплату аліментів у розмірі 17 975,43 грн.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 16 листопада 2011 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано, малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на проживанні та вихованні з матір'ю.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам за виконавчим листом №2-862/11 від 28.12.2011 виданого Коростишівським районним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі 600,00 грн щомісячно на дитину: сина ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 по аліментах на утримання дитини станом на 01.01.2021 становить 56 664,21 грн.
Згідно обстеження по факту проживання (не проживання) особи на території Коростишівської об'єднаної територіальної громади від 25.01.2021 вбачається, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають за адресою матері ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 з 01 жовтня 2017 року.
Зі змісту довідки №235 від 16.06.2021 виданої Коростишівським відділом №2 управління праці та соціального захисту населення Житомирської райдержадміністрації вбачається, що ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував компенсаційну виплату працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом I групи або особою похилого віку, що досягла 80-річного віку ОСОБА_8 .
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відтак, обов'язок утримувати дитину це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Таким чином, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, та дійшла висновку, що пеня за прострочення сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Відповідно до розрахунку наданого позивачем та здійсненого судом першої інстанції вбачається, що загальна сума пені за порушення ОСОБА_2 аліментних зобов'язань становить 843 567,54 грн. Разом з тим, відповідно до ст. 196 СК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 може бути стягнута пеня за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 56 664, 21 грн, що є не більше 100 відсотків заборгованості.
Колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що з вини відповідача, який зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за рішенням суду, виникла заборгованість по сплаті аліментів, а тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені), передбаченої статтею 196 СК України саме у розмірі 56 664,21 грн.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.01.2021 у справі № 636/3546/17 провадження №61-19793св19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.02.2021 по справі №125/2525/18 провадження № 61-13525св20.
Посилання заявника на те, що розрахунок пені, наданий позивачем, не відповідає вимогам чинного законодавства є безпідставними, оскільки такий складений відповідно до положень частини першої статті 196 СК України та узгоджується з наведеним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду щодо порядку обрахування неустойки (пені).
Заперечуючи проти рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 посилався на те, що з 2015 року не має постійного місця роботи, має хронічні захворювання, які потребують додаткових матеріальних затрат, а відтак вважає, що стягненню з нього підлягає неустойка у розмірі 17 975,43 грн.
Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що платник аліментів повинен довести, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19.
Відповідачем не наведено об'єктивних підстав, які перешкоджали йому своєчасно сплачувати аліменти на дітей.
Крім цього, колегія суддів вважає зазначити, що визначаючи розмір пені за порушення строків сплати аліментів, суд першої інстанції застосував саме порядок обчислення пені, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року (справа № 333/6020/16-ц).
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2021 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий
Судді