125/887/21
1-кп/125/43/2021
30.08.2021 м. Бар Вінницької області
Барський районний суд Вінницької області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретарі судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
інші учасники кримінального провадження:
свідок ОСОБА_11
свідок ОСОБА_12
свідок ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бар Вінницької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.04.2021 за № 12021020140000070 за обвинуваченням:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в с. Потоки, Немирівського району Вінницької області, місце проживання: АДРЕСА_1 , не працевлаштований, освіта середня спеціальна, одружений, громадянин України,
раніше засудженого:
- вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 27.12.2011 за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт 240 год.;
- вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 07.06.2012 за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі строком 1 рік 6 місяців, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;
- вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 04.04.2013 за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років;
- вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 29.07.2013 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки;
- вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 08.06.2017 за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців;
- вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 08.11.2017 за ч. 2 ст. 185, ст. 395 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років 8 місяців позбавлення волі;
- вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 13.12.2017 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років;
- вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 16.07.2018 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 6 років 2 місяці; ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 06.04.2020 звільнений від подальшого відбуття покарання умовно-достроково з невідбутим строком в 01 рік 05 місяців 01 день.
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 289 КК України, -
05.04.2021 о 09:00 у ОСОБА_9 , котрий раніше неодноразово судимий, востаннє вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 16.07.2018 за частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 6 років 2 місяці, що в той момент перебував на території гаражного кооперативу, який розташований за адресою АДРЕСА_2 , виник умисел, спрямований на незаконне заволодіння автомобілем марки «Volkswagen» моделі «TRANSPORTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , 1998 року випуску, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 . Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_9 , діючи повторно, умисно, переслідуючи мету незаконного заволодіння транспортним засобом, зловживаючи довірою власника автомобіля ОСОБА_7 , використовуючи завчасно налагоджені між ними довірливі відносини, під приводом ремонту його транспортного засобу, переконавши потерпілого у дійсності та правдивості власних слів, незаконно заволодів автомобілем марки «Volkswagen» моделі «TRANSPORTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , 1998 року випуску, що належить ОСОБА_7 , вартість якого відповідно до висновку експерта від 06.05.2021 становить 106230 грн (сто шість тисяч двісті тридцять гривень 00 копійок), після чого, розуміючи протиправність своїх дій, на вказаному автомобілі з місця вчинення злочину зник та розпорядився ним на власний розсуд, завдавши потерпілому ОСОБА_7 матеріальної шкоди на суму 106230 грн (сто шість тисяч двісті тридцять гривень 00 копійок).
Дії ОСОБА_9 за цим епізодом суд кваліфікує як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, тобто злочин, передбачений частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України.
Окрім того, 20.04.2021 близько 22 год. 00 хв. у ОСОБА_9 , який у той момент проходив по АДРЕСА_2 , виник умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом. Реалізуючи свій умисел, що виник раптово, ОСОБА_9 проник на огороджену приватну територію, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , власником якої є ОСОБА_6 , відчинивши зачинені зсередини ворота, де діючи умисно, повторно, підійшов до розташованого там автомобіля марки «УАЗ» моделі «469», державний номерний знак НОМЕР_3 , вартість якого відповідно до висновку експерта від 27.04.2021 становить 38650 грн (тридцять вісім тисяч шістсот п'ятдесят гривень 00 копійок), та смикнувши за ручку дверцят автомобіля зі сторони водія виявив, що вони відчинені. Надалі впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_9 сів за водійське сидіння вказаного автомобіля та повернувши залишений в замку запалювання власником ключ, завів двигун автомобіля марки «УАЗ» моделі «469», державний номерний знак НОМЕР_3 , після чого, виїхавши на ньому із території, розташованої за адресою АДРЕСА_3 , поїхав у напрямку вулиці Заводська в м. Бар, Жмеринського району, Вінницької області та в подальшому розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_6 матеріальної шкоди на суму 38650 грн (тридцять вісім тисяч шістсот п'ятдесят гривень 00 копійок).
Дії ОСОБА_9 за цим епізодом суд кваліфікує як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, поєднане з проникненням у інше сховище, тобто злочин, передбачений частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 свою вину за двома епізодами інкримінованих йому злочинів визнав частково, а саме визнав, що заволодів транспортними засобами, однак не визнав, що таке заволодіння було незаконним.
Після роз'яснення суті обвинувачення на запитання головуючої, чи визнає він цивільний позов, обвинувачений зазначив, що частково визнає цивільний позов стосовно матеріальної шкоди на суму 30 000 (тридцять тисяч гривень). Під час допиту у судовому засіданні обвинувачений заявив, що цивільний позов не визнає повністю. Позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди обвинувачений не визнав повністю.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 щодо епізоду заволодіння автомобілем «Volkswagen» надав показання, за змістом яких він в пошуку роботи звернувся до Славіка, який на гаражах ремонтує автомобілі. До останнього звернувся потерпілий ОСОБА_7 щодо центральних замків, а до обвинуваченого потерпілий звернувся із питанням обробити днище автомобіля. Домовились з потерпілим зробити роботу в понеділок. В неділю в обвинуваченого стався конфлікт із ОСОБА_14 , і той повідомив, що обвинувачений більше в нього не працює. У понеділок потерпілий привіз машину на ремонт, передав обвинуваченому ключі та автомобіль, також в автомобілі були документи на нього. Обвинувачений сказав, що все зробить і подзвонить до нього. Потім приїхав ОСОБА_14 і повідомив, що гаража для ремонту машини йому не дасть. Обвинувачений зазначив, що брав автомобіль в потерпілого з метою зробити ремонт, за територію гаража виїхав, оскільки власник гаража сказав, що там робити ремонт не можна, потім поїхав шукати інший гараж. Після чого він катався на цьому автомобілі по Бару. Коли під'їжджав до магазину «Харчо» близько 10 ранку, зустрів ОСОБА_15 , той запропонував випити і закусити, після чого зайшов в магазин «Харчо», а потім пішли до нього додому, він покликав ще свого брата. Тоді вийшли від ОСОБА_15 , сіли в машину та поїхали до сахзаводського ставка, посиділи пів години. Після чого брат ОСОБА_16 попросив завезти його додому. Коли везли його додому, то в дорозі сталася така ситуація, що мотор заклинив. Після чого добрались до ОСОБА_17 , обвинувачений подзвонив ОСОБА_14 і вони поїхали за бусом, а там вже подзвонили до потерпілого, після приїзду якого вони забрали буса і затягнули на територію гаражів. 6 квітня обвинувачений зустрівся з потерпілим, обговорили, як обвинувачений має ремонтувати машину. 7 квітня також зустрічались, і потерпілий питав, чи він не знає когось, щоб відремонтувати машину. Тоді після обіду обвинувачений поїхав в ОСОБА_18 і поговорив з ОСОБА_19 щодо ремонту. 8 квітня завезли йому буса, вартість ремонту не обговорили, обвинувачений мав просто купити двигуна, який був у використанні. Обвинувачений зазначив, що рух на автомобілі «Volkswagen» з потерпілим чітко обговорено не було, оскільки він сказав потерпілому, що треба його завезти на мийку, на що потерпілий відповів, що він привезе ОСОБА_20 машину, і щоб той сам її мив і робив, що потрібно. Обвинувачений вважав, що потерпілий йому дозволяє їхати автомобілем, оскільки треба було поїхати його помити, купити мастику. Обвинувачений стверджував, що заволодіння транспортним засобом не є незаконним, оскільки потерпілий сам добровільно передав йому транспортний засіб. Коли автомобіль став, він побачив, що парує з радіатора і зрозумів, що мотор перегрівся. Обвинувачений повідомив, що домовився з потерпілим, що відшкодує йому шкоду за пошкоджений двигун, відремонтує автомобіль, строки ремонту не обумовлювали, огляд пошкоджень не проводився. Однак не відремонтував, оскільки коштів на ремонт не було, потім його затримали за другим епізодом щодо «УАЗ». Обвинувачений також зазначив, що не погоджується з кваліфікацією його дій як незаконне заволодіння транспортним засобом «Volkswagen», оскільки він не мав корисливого мотиву, не викрав автомобіль, не заліз до потерпілого додому. Зазначив, що права кататись на автомобілі ОСОБА_7 йому не надавав. Визнав факт, що під час того, як він пересувався автомобілем, автомобіль зупинився, однак які точно пошкодження в автомобіля були, невідомо.
Щодо епізоду заволодіння автомобілем «УАЗ» обвинувачений пояснив, що звернувся до потерпілого ОСОБА_6 , щоб заробити кошти. Потерпілий шукав водія-механіка, і взяв його на випробувальний термін. Одного дня, коли розійшлися з роботи, обвинувачений пішов на сусідню територію, де вони спілкувалися з хлопцями. Близько дев'ятої вечора подзвонила дружина і сказала, що їй стало погано, на що він відповів, що біля роботи і зараз приїде. Вийшов з сусідньої території, підійшов до території, де працював, відкрив браму, оскільки знав, як вона відкривається, підійшов до автомобіля «УАЗ», знав, що там є ключі, завів «УАЗ», виїхав з території, поїхав додому, посидів пів години з дружиною. Потім поїхав на «УАЗі» до магазину «Джила», там продавчиня відмовилась його обслуговувати, оскільки він був без маски. Коли вийшов з магазина, то під'їхав патруль, підвіз його додому, а «УАЗ» лишився біля магазину. Далі на мопеді його підвіз хлопець назад до «Джили» забрати «УАЗ». Після чого йому подзвонив знайомий і повідомив, що він біля Антонівки на річці і запитав, чи обвинувачений не може під'їхати. Коли обвинувачений під'їхав туди, в «УАЗі» закінчився газ і автомобіль залишили там. Тоді прийшли до «Джили», купили спиртні напої і до ранку розпивали їх. Близько 9-10 години ранку обвинувачений прийшов до під'їзду, але вирішив піти на автовокзал попити кави. Коли йшов до автовокзалу, біля магазину «Грош» під'їхали працівники поліції і сказали, що шукають його через угон «УАЗ». Обвинувачений також повідомив, що з потерпілим ОСОБА_6 не було обговорено, яким є робочий час. У той вечір, коли обвинувачений взяв «УАЗ», ОСОБА_6 йому ним користуватись не дозволяв, дружину в лікарню обвинувачений не возив. Зазначив, що ОСОБА_6 дозволяв йому під час роботи користуватись цим та іншими автомобілями. До моменту, коли взяв «УАЗ», за словами обвинуваченого, він алкогольних напоїв не вживав, вжив 21 числа близько другої години ночі. Визнав, що їздив на «УАЗ», однак корисливого мотиву угону автомобіля не мав.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 надав показання, за змістом яких у квітні місяці обвинувачений прийшов до нього з проханням працевлаштуватись, зазначивши, що має посвідчення водія і розбирається в автомобілях. Потерпілий мав намір через місяць відкрити станцію техобслуговування, тому запропонував обвинуваченому прийти через місяць. Через кілька тижнів після цієї розмови, коли саме, точно не пам'ятає, обвинувачений знову прийшов до нього і зазначив, що йому потрібно заробляти кошти, бо у нього є дружина і діти. Потерпілий взяв його допомагати у господарських роботах на випробувальний строк, щоб обвинувачений зміг себе проявити в роботі, офіційного оформлення на роботу не було. Обвинувачений попрацював у нього 4-5 днів і він з ним розрахувався. На другий день, близько 8 ранку, після того, як інші робочі з'явились на роботу, а ОСОБА_9 не з'явився, було виявлено, що зник автомобіль. Почали шукати ОСОБА_9 , оскільки була підозра саме на нього. Встановивши, де живе його дружина, ОСОБА_9 там не знайшли, і тоді потерпілий поїхав в районний відділ поліції і написав заяву про те, що в нього невідомий скоїв крадіжку автомобіля. Повідомив поліцію, що підозрює нового робітника ОСОБА_9 . Ближче до обіду автомобіль знайшли і затримали ОСОБА_9 , автомобіль притягнули на базу. До моменту незаконного заволодіння автомобіль «УАЗ» знаходився на приватній території, яка була огороджена і закривалась, у день його викрадення територія була зачинена, ключі були в автомобілі, сам автомобіль не закривався. Потерпілий зазначив, що не давав дозволу обвинуваченому керувати транспортним засобом ні в робочий, ні в неробочий час, оскільки в обвинуваченого на той час посвідчення водія не було, домовленостей про керування автомобілем «УАЗ» не було. Автомобіль знайшли у технічно несправному стані, знайшли на відстані близько 5 км від місця викрадення. Від моменту зникнення до моменту виявлення автомобіля ОСОБА_9 не повідомляв потерпілому, що взяв його транспортний засіб. Потерпілий також зазначив, що автомобіль йому повернуто, шкода завдана, однак вимог про відшкодуванням моральної чи матеріальної шкоди потерпілий не бажає заявляти. Щодо призначення покарання обвинуваченому потерпілий покладався на розсуд суду.
Після проведеного допиту потерпілий ОСОБА_6 подав до суду заяву, в якій просив проводити подальший розгляд справи у його відсутності, зазначивши, що претензій морального і матеріального характеру не має.
Потерпілий ОСОБА_7 у судовому засіданні надав показання, за змістом яких він 05.04.2021 приїхав на станцію технічного обслуговування пофарбувати днище автомобіля Фольксваген, зустрівся з ОСОБА_9 о дев'ятій годині ранку, дав йому автомобіль і ключі, і поїхав на Іванівці. Потерпілий домовився з ОСОБА_9 , що останній до 17-ї години пофарбує днище і взяв у нього номер мобільного телефону. Десь об 11-й годині потерпілий почав дзвонити ОСОБА_9 , щоб з'ясувати, чи робиться робота, однак останній на дзвінки не відповідав. Потерпілий знав, що ОСОБА_9 працює на СТО, оскільки перед тим, 3 квітня, він приїжджав на СТО і спілкувався зі ОСОБА_14 та ОСОБА_9 з приводу того, що останній буде ремонтувати автомобіль. Потерпілий дозволяв ОСОБА_9 керувати автомобілем тільки в межах СТО, дозволу виїжджати з території СТО потерпілий ОСОБА_9 не давав і такого дозволу обвинувачений не питав, і не дзвонив потерпілому з того приводу, що йому потрібно кудись виїхати автомобілем. Ключі від автомобіля залишив тому, що потрібно було машиною заїхати в бокс, щоб помити днище автомобіля. За словами потерпілого, на СТО є мийка, і ОСОБА_9 повинен був цю процедуру зробити. О 21 год. потерпілому зателефонував ОСОБА_14 з СТО і повідомив, що ОСОБА_20 є і він покаже, де знаходиться автомобіль. Автомобіль знаходився у селі Верхівка. Потерпілий зазначив, що не дозволяв обвинуваченому їхати автомобілем у село Верхівка. Тоді в дев'ятій годині вечора до потерпілого приїхали хлопці з СТО, з якими вони поїхали до міста Бар, взяли ОСОБА_9 і він показав, де знаходиться автомобіль. Коли знайшли автомобіль, то двигун не працював, колесо було пробите і пошкоджене дзеркало, подряпини на правій стороні. Потерпілий також зазначив, що одразу в поліцію не звертався, оскільки обвинувачений пообіцяв відшкодувати йому завдані збитки за ремонт автомобіля і він його пожалів, однак обвинувачений не зробив цього протягом кількох тижнів, тому потерпілий звернувся в поліцію, зрозумівши, що кошти повернуті не будуть. Щодо призначення покарання обвинуваченому потерпілий покладався на розсуд суду.
В обґрунтування цивільного позову потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що йому було дуже погано, коли він побачив автомобіль у несправному стані, після цієї ситуації він захворів. Наразі потерпілий ремонтує автомобіль за власні кошти, оскільки він йому приносить дохід і потрібен для роботи в охороні і без автомобіля не може виїжджати на чергування. Повідомив, що протягом періоду з дня пошкодження автомобіля він не може заробляти кошти. Цивільний позов просив задовольнити повністю.
Після проведеного допиту потерпілий ОСОБА_7 подав до суду заяву, в якій просив проводити подальший судовий розгляд за його відсутності за участю його представника.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 (особа, яку обвинувачений і потерпілий ОСОБА_7 називали « ОСОБА_14 з СТО») розповів, що ОСОБА_9 працював у нього на СТО, проте в суботу перед католицькою Пасхою він йому сказав, що більше з ним працювати не буде. Однак в понеділок свідок прийшов на СТО і близько 8.30-9.00 год. побачив, що ОСОБА_9 взяв Фольксваген на ремонт, про що він не знав. ОСОБА_9 спитав, чи може свідок надати приміщення для ремонту, однак свідок відмовив, повідомивши, що оскільки ОСОБА_9 вже в нього не працює, то він не дасть гараж для ремонту цієї машини, а потім свідок поїхав додому. За показаннями свідка, потерпілий ОСОБА_7 мав привезти йому автомобіль на ремонт у вівторок, у свідка з ним була домовленість про ремонт центральних замків, про таке свідок і потерпілий ОСОБА_7 домовились в п'ятницю чи четвер перед католицькою Пасхою, точного дня згадати не міг. Коли свідок розмовляв з ОСОБА_7 і вже домовився про ремонт замків, під час цієї розмови підійшов ОСОБА_9 . ОСОБА_7 запитав, хто міг би обробити дно, і обвинувачений, сказав, що він міг би це зробити. Потім свідок пішов, а ОСОБА_9 залишився з клієнтом, про подальші домовленості він не чув. Однак якимось чином ОСОБА_9 домовився, що саме він буде ремонтувати автомобіль в понеділок. Потім близько в 11-12 дня в понеділок побачив дружину ОСОБА_9 , яка йому повідомила, що ОСОБА_21 катається на цій машині нетверезий по місту. Власник автомобіля зателефонував свідку біля 19.00 год. і спитав, чи ремонтується автомобіль, на що свідок повідомив, що автомобіля нема і на ньому катається ОСОБА_9 . Через деякий час дружина ОСОБА_9 повідомила свідку, що ОСОБА_9 вдома в нетверезому стані і він повідомив їй, де автомобіль. Потім з ОСОБА_9 і ще з двома чоловіками і власником автомобіля вони знайшли автомобіль ввечері близько 21.30 год. перед в'їздом до села Верхівка. Автомобіль стояв на проїжджій частині, не заводився, в автомобіля було пробите колесо і подряпини. Автомобіль буксирували до міста Бар за допомогою таксі. Також свідок повідомив, що технічної можливості обробляти дно на його СТО немає, він цим не займається, мийки не має. ОСОБА_9 запитував його та інших працівників, чи можливо це виконати в іншому гаражі. Також свідок повідомив, що, зазвичай, коли машину залишають на СТО, то залишають ключі, оскільки він займається діагностикою і йому потрібно вмикати запалення.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні надав показання, за змістом яких його з обвинуваченим познайомив ОСОБА_22 , бачив обвинуваченого лише в той день, коли він їздив на автомобілі Фольксваген. Коли підішли до магазину «Харчо», там стояв автомобіль Фольксваген червоного кольору, бус, поруч був обвинувачений. Обвинувачений запропонував поїхати випити, вони сіли в цей автомобіль. Обвинувачений сказав, що купив цю машину за три тисячі доларів і що в неї ще треба вкласти гроші. Це було вкінці весни, близько 15.00 год. За кермом був обвинувачений, спочатку вони поїхали на аеродром, а потім на ставок, на ставку були годину-півтори, там вживали алкогольні напої. Під вечір вони повезли свідка у село Супівка. В машині їхали свідок, обвинувачений і ОСОБА_22 , автомобіль їхав справний. По дорозі автомобіль звернув у кювет, не заглох, не перекидався, однак самостійно виїхати не зміг, їх витягнув інший автомобіль і вони поїхали далі, машина була справна. За кермом обвинувачений був не увесь час, давав покататися ОСОБА_23 , коли автомобіль з'їхав у кювет, то за кермом був ОСОБА_24 . Свідка завезли в Супівку додому, потім обвинувачений з ОСОБА_25 поїхали.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні надав показання, за змістом яких він з товаришем підійшов до магазину «Джила», під'їхав « ОСОБА_26 » зеленого кольору, звідти з водійського сидіння вийшов обвинувачений. Обвинувачений зайшов у магазин, коли вийшов - приїхав патруль. Він з ними кудись поїхав, «УАЗ» залишився біля магазину. Потім приблизно через 15 хв. обвинувачений повернувся на скутері, його привіз якийсь хлопець. Обвинувачений сів в «УАЗ» і поїхав. Ці події відбувалися близько місяця тому, точно сказати не зміг, темна пора доби, приблизно 23-24 год.
Не зважаючи на часткове визнання ОСОБА_9 обставин вчинення інкримінованого йому злочину за епізодом заволодіння автомобілем «УАЗ» і заперечення стороною захисту наявності умислу на незаконне заволодіння цим транспортним засобом, вина ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України за цим епізодом, підтверджується такими належними і допустимими доказами, що надані стороною обвинувачення, і які оцінені у їх сукупності та взаємозв'язку.
Зокрема, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 21.05.2021 за номером кримінального провадження 12021020140000070 підтверджується, що відомості про епізод незаконного заволодіння автомобілем марки «УАЗ» 21.04.2021 у встановленому порядку були внесені до цього реєстру за заявою потерпілого ОСОБА_6 від 21.04.2021.
Згідно із протоколом огляду місця події від 21.04.2021 з додатками (фототаблицями), оглянуто територію по вул. Арсенальна, 11А в м. Бар, звідки було викрадено автомобіль «УАЗ». За даними протоколу приватна територія по всьому периметру огороджена бетонним парканом, вільного доступу на територію немає, вхід на територію здійснюється через металеву хвіртку у воротах, ворота зачиняються на металеву засовку без замка. Територія розміром приблизно 100 метрів на 100 метрів. На момент огляду на території зберігалися бетонні плити. На території розташований відкритий ангар, де розміщений вантажний автомобіль марки «ЗІЛ» та різні речі побутово-виробничого призначення. З додатку до протоколу (фото №5) вбачається, що на вхідній хвіртці розміщений попереджувальний напис «Об'єкт під охороною».
Ті обставини, що територія була огороджена, доступ до неї був обмежений і на ній зберігався автомобіль «УАЗ» підтверджуються також показаннями потерпілого ОСОБА_6 і обвинуваченого ОСОБА_9 .
Отже, вказана територія охоплюється поняттям «сховище», оскільки призначена для зберігання майна, у тому числі транспортних засобів, і мала засоби захисту від доступу сторонніх осіб (бетонна огорожа, обмеження доступу через хвіртку, яка зачинялася зсередини на засув, попереджувальний напис на хвіртці).
Обвинувачений зайшов на вказану територію 20.04.2021 близько 22 год. 00 хв. саме з метою заволодіти автомобілем «УАЗ», щоб поїхати до дружини без дозволу власника автомобіля, а не з метою продовження виконання обумовлених з потерпілим господарських робіт, що підтверджується показаннями обвинуваченого у судовому засіданні. На територію ОСОБА_9 зайшов, відчинивши зачинену зсередини на засув хвіртку, оскільки знав, як її відчинити, про що він підтвердив під час допиту у судовому засіданні.
Такий спосіб входу на територію підтверджується також даними протоколу проведення слідчого експерименту від 27.04.2021 за участю обвинуваченого ОСОБА_9 з додатками (фототаблицями), згідно з якими під час проведення слідчого експерименту на території по АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_6 , обвинувачений показав, як саме він відкрив ворота до цієї території (що видно на фото №2, фото №3) та проник на територію.
Такі його дії мали місце після того, як робітники, у тому числі він сам, фактично розійшлися з роботи, що підтверджується змістом його показань і показань потерпілого ОСОБА_6 . Враховуючи спрямованість умислу, час і спосіб входу на територію, таке входження було незаконним і охоплюється кваліфікуючою ознакою «проникнення».
Даними протоколу проведення слідчого експерименту від 27.04.2021 за участю ОСОБА_9 з додатками (фототаблицями) в сукупності з наданими ним показаннями під час допиту у судовому засіданні підтверджується, що ОСОБА_9 завів двигун автомобіля «УАЗ» за допомогою залишених в замку запалювання ключів та виїхав з огородженої території по АДРЕСА_4 , відчинивши ворота.
Протоколом огляду предмета від 21.04.2021 з додатками (фототаблицями), який складено у с. Глинянка, огляд проведено з 16 год. 05 хв. до 16 год. 40 хв. підтверджується, що автомобіль марки «УАЗ» моделі «469», державний номерний знак НОМЕР_3 , було знайдено на березі водоймища біля села Глинянка. Ці дані співпадають з показаннями обвинуваченого про те, де він залишив автомобіль.
Відсутність дозволу власника на керування автомобілем «УАЗ» та виїзд з території, де він зберігався, підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_6 і обвинуваченого.
Згідно з висновком експерта від 27.04.2021 №СЕ-19/102-21/6321-АВ за результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи середня ринкова ціна автомобіля марки «УАЗ» моделі «469», 1975 року випуску, у технічно справному стані, станом на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме на 20.04.2021, становила 38650 грн.
Суд відхиляє аргументи сторони захисту про те, що умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом є недоведеним, оскільки обвинувачений вважав, що він має доступ до цих автомобілів, а також доводи про те, що автомобіль «УАЗ» був ввірений ОСОБА_9 як працівнику ОСОБА_6 , тому в його діях відсутній склад злочину, передбачений статтею 289 Кримінального кодексу, і що такі дії повинні кваліфікувати за іншою статтею. Ці доводи спростовуються тим, що під час судового розгляду не встановлено обставин укладення трудового договору між потерпілим ОСОБА_6 і обвинуваченим ОСОБА_9 , або існування цивільно-правових договорів, які б передбачали право ОСОБА_9 керувати цим автомобілем, або жодних інших підтверджень того, що автомобіль був ввірений ОСОБА_9 чи переданий у його відання чи користування. Окрім того, і потерпілий, і обвинувачений послідовно стверджували, що дозволу керувати транспортним засобом ввечері 20.04.2021 ОСОБА_9 не отримував.
Щодо позиції сторони захисту стосовно відсутності у ОСОБА_9 корисливого мотиву на заволодіння автомобілем «УАЗ», суд визнає слушним аргумент прокурора про те, що мотив заволодіння транспортним засобом не має значення для кваліфікацій дій за статтею 289 Кримінального кодексу.
Так, відповідно до статті 289 Кримінального кодексу та пункту 1 примітки до неї під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
Законодавча конструкція «будь-якою» та «будь-яким» означає, що перелік мети та способів законодавцем не обмежено, і відсутні мета та спосіб, які би не підпадали під цю конструкцію. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 702/1295/15-к, які суд враховує у цій справі.
Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Основні ознаки діяння при вчиненні цього злочину такі: 1) воно полягає лише в активній поведінці-дії; 2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом; 3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює; 4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу.
Суб'єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю умислу.
Цей злочин є закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.
Отже, відсутність у ОСОБА_9 корисливого мотиву заволодіння транспортним засобом «УАЗ» не змінює кримінально-правову оцінку його дій, оскільки для кваліфікації дій особи за статтею 289 Кримінального кодексу мета і мотив протиправного вилучення транспортного засобу у його власника чи користувача жодного значення не мають.
На доведення обставини, яка обтяжує покарання, за епізодом заволодіння транспортним засобом «УАЗ», а саме вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, стороною обвинувачення надано довідку КНП «Барська міська лікарня» (без номера і дати), за даними якої лікарем наркологом ОСОБА_27 о 18 год. 15 хв. 21.04.2021 був проведений медичний огляд ОСОБА_9 , за результатами якого встановлено алкогольне сп'яніння.
Стороною обвинувачення надано також постанову прокурора від 21.04.2021 про отримання зразків для проведення експертизи і протокол відібрання зразків для експертизи від 21.04.2021, за даними якого відібрання зразків розпочато о 17 год. 00 хв. 21.04.2021. Надано також висновок експерта №1253 від 13.05.2021 за результатами судово-медичної експертизи крові обвинуваченого ОСОБА_9 . За даними висновку експерта відібрання зразків крові у ОСОБА_9 відбулося 21.04.2021 у приймальному відділенні КНП «Барська ЦРЛ».
Інших доказів наявності цієї обтяжуючої обставини стороною обвинувачення не надано.
Сторона захисту заперечила наявність цієї обтяжуючої обставини, вважаючи її недоведеною, оскільки заволодіння транспортним засобом відбулося 20.04.2021, а огляд і відібрання зразків здійснено 21.04.2021, тому результати освідування та експертизи не доводять перебування в стані алкогольного сп'яніння саме в момент заволодіння «УАЗ», з огляду на те, що, за словами обвинуваченого, алкоголь він вживав вже після того, як в «УАЗі» закінчився газ і автомобіль залишили біля водоймища.
Суд приймає аргументи сторони захисту і вважає, що обставина перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп'яніння під час незаконного заволодіння транспортним засобом є недоведеною.
З цих підстав зазначена в обвинувальному акті обставина щодо перебування ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння під час заволодіння транспортним засобом «УАЗ» була виключена з формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним.
Щодо епізоду заволодіння автомобілем «Volkswagen» вина ОСОБА_9 підтверджується такими належними і допустимими доказами, наданими стороною обвинувачення, які оцінені судом в їх сукупності та взаємозв'язку.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12021020140000070 станом на 21.05.2021 підтверджується, що відомості про незаконне заволодіння автомобілем марки «Volkswagen» у встановленому порядку були внесені до реєстру 27.04.2021 за заявою ОСОБА_7 , яка надійшла 26.04.2021.
За даними протоколу огляду місця події від 26.04.2021 на момент огляду автомобіль «Volkswagen» «TRANSPORTER», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходився в селі Йосипівка, двигун перебував у несправному стані та не запускався. Саме у це село, згідно із показаннями обвинуваченого, був доставлений автомобіль для ремонту за домовленістю з потерпілим ОСОБА_7 .
У протоколі огляду місця події зазначено, що автомобіль «Volkswagen» вилучено і передано на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_7 , що також підтверджується власноруч написаною розпискою ОСОБА_7 від 26.04.2021 про отримання ним вказаного транспортного засобу на відповідальне зберігання.
Згідно з висновком експерта від 06.05.2021 №СЕ-19/102-21/6578-АВ за результатами судової автотоварознавчої експертизи середня ринкова ціна автомобіля марки «Volkswagen» моделі «TRANSPORTER», червоного кольору, 1998 року випуску, у технічно справному стані на момент вчинення кримінального правопорушення (на 05.04.2021) становила 106230 грн.
Як уже зазначалося судом, незаконне заволодіння транспортним засобом, яке є підставою для кримінальної відповідальності за статтею 289 Кримінального кодексу, може відбутися будь-яким способом, оскільки законодавча конструкція цієї статті «будь-яким способом» означає, що відсутній спосіб, які би не охоплювався цією нормою.
Одним із таких способів є зловживання довірою.
Зловживання довірою як спосіб незаконного заволодіння транспортним засобом полягає у недобросовісному використанні довіри потерпілого, що застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй транспортного засобу. У цьому випадку має місце факт добровільної передачі транспортного засобу власником, який розраховує на законну і добросовісну поведінку особи, якій передає транспортний засіб.
З встановлених обставин кримінального провадження вбачається, що до моменту передачі автомобіля ОСОБА_9 , між ним та потерпілим ОСОБА_7 були попередньо встановлені довірливі стосунки, що підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_11 і самого обвинуваченого, які узгоджується між собою і доповнюють один одного. Зокрема, з показань цих осіб встановлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_9 за кілька днів до злочину в присутності власника станції технічного обслуговування ОСОБА_11 домовились про те, що обвинувачений буде робити ремонт автомобіля «Volkswagen», зокрема фарбуватиме днище. Власник СТО не висловив потерпілому ОСОБА_7 заперечень з приводу неможливості виконання таких робіт ОСОБА_9 чи незаконності його перебування на території СТО. Показаннями потерпілого ОСОБА_7 і обвинуваченого підтверджується, що передача автомобіля на ремонт згідно з домовленостями між ними мала відбутися в понеділок 05.04.2021 (другий день католицького Великодня).
Використовуючи ці попередньо встановлені довірливі стосунки, метою встановлення яких для потерпілого була передача автомобіля на ремонт, ОСОБА_9 05.04.2021 в момент добровільної його передачі ОСОБА_7 , незаконного заволодів транспортним засобом.
Ознака незаконності заволодіння транспортним засобом саме в цей момент підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_7 і обвинуваченого, зі змісту яких вбачається, що потерпілий не дозволяв обвинуваченому керувати автомобілем в цілях інших, ніж забезпечення виконання ремонтних робіт.
Суд вважає, що незалежно від того, чи мав насправді обвинувачений в момент першої зустрічі з потерпілим реальний намір займатися ремонтом автомобіля «Volkswagen», в момент фактичного отримання автомобіля у своє володіння ОСОБА_9 мав умисел на незаконне керування ним без дозволу власника.
Про спрямованість умислу ОСОБА_9 саме на незаконне заволодіння транспортним засобом свідчить наступне.
Перед передачею автомобіля потерпілим, між обвинуваченим і власником СТО ОСОБА_11 стався конфлікт, внаслідок якого останній повідомив, що він більше не працює разом з обвинуваченим. Це підтвердили вони обидва під час допиту у суді. Отже, ще до моменту передачі автомобіля ОСОБА_9 розумів, що фактична можливість здійснити ремонт на території СТО ОСОБА_11 втрачена. В понеділок, 05.04.2021, коли свідок ОСОБА_11 повторно повідомив обвинуваченого, що не дозволяє проводити ремонт у його гаражі (про що повідомили свідок і обвинувачений під час допиту), ОСОБА_9 не повідомив про це потерпілого і не спитав дозволу на виїзд зі СТО в пошуках іншого місця для ремонту, що вбачається зі змісту показань потерпілого та обвинуваченого. Подальші дії ОСОБА_9 , а саме те, що він виїхав з СТО і через короткий проміжок часу (приблизно година) близько 10 год ранку (цей час підтвердив обвинувачений) уже був біля магазину «Харчо», свідчать про те, що він не мав наміру займатися організацією ремонтних робіт, зокрема, шукати іншу територію чи купувати необхідні засоби для фарбування, а мав намір самовільно керувати автомобілем у власних інтересах. Після відвідування магазину «Харчо» обвинувачений разом зі свідком ОСОБА_13 та іншою особою поїхали на водоймище, що підтверджується показаннями їх обох, тобто жодних дій з організації ремонту також здійснено не було. Потім вони попрямували в село Супівка, щоб відвезти свідка додому. Після того, як автомобіль вийшов з ладу і неможливо було продовжити рух, обвинувачений залишив його посеред дороги, не повідомивши власника про це і не вживаючи жодних заходів для повернення автомобіля чи його ремонту. Така поведінка обвинуваченого після заволодіння автомобілем не залишає у суду сумніву щодо спрямованості умислу обвинуваченого саме на незаконне заволодіння транспортним засобом.
Під час судового розгляду стосовно заволодіння автомобілем «Volkswagen» сторона захисту висловлювала версію про те, що між ОСОБА_7 і ОСОБА_9 існують цивільно-правові відносини і за фактом пошкодження автомобіля ОСОБА_9 має нести не кримінальну відповідальність, а цивільно-правову.
Зокрема, сторона захисту стверджувала, що показаннями потерпілого підтверджуються усні домовленості з обвинуваченим про ремонт автомобіля, і потерпілий повинен був усвідомлювати ризики, передаючи свій автомобіль на ремонт на підставі усних домовленостей особі, яка не має для цього відповідного об'єкта, де би він міг здійснювати відповідні роботи. На думку сторони захисту, зміст показань потерпілого ОСОБА_7 та обвинуваченого породжує обґрунтований сумнів у тому, чи дозволяв потерпілий керувати автомобілем обвинуваченому. З позиції сторони захисту, ОСОБА_9 усвідомлював, що він має право керувати цим автомобілем. Відтак елементи складу кримінального правопорушення є недоведеними, а між ОСОБА_7 і ОСОБА_9 існують цивільно-правові відносини. Підтвердженням існування цивільних правовідносин, на думку сторони захисту, також є те, що одразу після факту використання автомобіля ОСОБА_9 . ОСОБА_7 не звернувся до поліції для відкриття кримінального провадження, натомість між ними мали місце домовленості про ремонт пошкодженого автомобіля, що свідчить про продовження цивільних відносин.
Сторона обвинувачення стверджувала, що поведінка обвинуваченого після заволодіння транспортним засобом свідчить про спрямованість його умислу саме на незаконне заволодіння ним.
Версія сторони захисту не породжує у суду обґрунтованого сумніву в переконливості і доведеності версії обвинувачення щодо незаконного заволодіння транспортним засобом у спосіб зловживання довірою потерпілого, виходячи з таким мотивів.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, про що зазначено у статті 23 Кримінального кодексу.
Визначити це психічне ставлення, тобто вирішити питання про спрямованість умислу, можливо виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, характер дій винної особи, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Висновок суду щодо спрямованості умислу не може ґрунтуватися лише на показаннях обвинуваченого.
Встановлені судом обставини, які передували передачі автомобіля «Volkswagen» обвинуваченому, а саме конфлікт з власником СТО, що мав наслідком його відмову співпрацювати з обвинуваченим, поведінка обвинуваченого після заволодіння автомобілем, переконливо свідчать про спрямованість його умислу саме на незаконне заволодіння транспортним засобом під прикриттям ремонту автомобіля.
Аргумент про те, що ОСОБА_9 усвідомлював, що він має право керувати цим автомобілем, суд оцінює критично і відхиляє. Будучи раніше двічі судимим за незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_9 мав обґрунтовану можливість розрізнити незаконне заволодіння транспортним засобом від законного, що переконує суд у тому, що обвинувачений розумів, що він не має права керувати транспортним засобом ОСОБА_7 поза межами СТО.
Та обставина, що одразу після факту використання автомобіля ОСОБА_9 потерпілий ОСОБА_7 не звернувся до поліції, не впливає на кримінально-правову оцінку дій обвинуваченого.
Звинувачувати потерпілого від злочину, довірою якого зловжили, покладаючи на нього ризики передачі свого майна, не має жодних правових підстав. Кожна особа вправі покладися на правовий порядок, який існує в державі, і вправі очікувати від кожного учасника суспільних відносин законослухняної поведінки. Потерпілий від злочину не може бути звинувачений у тому, що не передбачив вчинення злочину щодо нього.
Отже, суд вважає доведеною поза розумним сумнівом вину ОСОБА_9 у незаконному заволодінні транспортним засобом «Volkswagen» «TRANSPORTER», тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу.
Обираючи міру покарання суд враховує його мету, яка визначена частиною 2 статті 50 Кримінального кодексу: покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до частини 1 статті 65 КК України суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Вчинене обвинуваченим діяння є тяжким умисним злочином, включає два епізоди злочинної діяльності, матеріальна та моральна шкода потерпілим не відшкодована. Суд також враховує, що обвинувачений покинув обидва автомобілі за межами міста і не вжив жодних заходів з власної ініціативи для повернення їх власникам і зменшення завданої ним шкоди.
Згідно з ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 30.07.2020 щодо ОСОБА_9 встановлено адміністративний нагляд і, серед іншого, заборонено вихід з будинку за місцем проживання з 22:00 год. до 06:00 год. Однак вчиняючи незаконне заволодіння транспортним засобом «УАЗ» обвинувачений свідомо порушив цю заборону.
Як дані, що характеризують особу винного, суд враховує, що ОСОБА_9 має низку судимостей, які не зняті і не погашені, за вчинення умисних кримінальних правопорушень, серед яких кримінальні правопорушення проти власності, проти правосуддя, дві судимості за незаконне заволодіння транспортним засобом. Обвинувачений був неодноразово звільнений умовно-достроково, однак продовжував кримінально-протиправну діяльність. Незаконне заволодіння транспортними засобами вчинив після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання протягом невідбутої частини покарання, порушуючи також правила адміністративного нагляду. Вказане свідчить про уперте небажання ОСОБА_9 ставати на шлях виправлення і про його зневагу до встановлених у суспільстві правил співжиття і прав та свобод інших людей.
Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_9 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_28 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 29.05.2018 Вінницьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Вінницькій області. Дружина має інвалідність, що підтверджується наданою довідкою МСЕК. Однак обвинувачений не проявляє належної турботи про сім'ю, що вбачається з його поведінки в межах досліджених судом обставин провадження, хоча й підтримує із дружиною сімейні зв'язки.
За даними довідки КНП «Барська міська лікарня» ОСОБА_9 на диспансерному обліку в лікаря нарколога чи психіатра не перебуває.
Як обставину, що пом'якшує покарання, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 66 КК України суд враховує активне сприяння розкриттю злочину, з огляду на те, що під час досудового розслідування обвинувачений брав активну участь у слідчих діях, під час судового розгляду надав детальні показання.
Однак суд не вбачає ознак щирого каяття обвинуваченого, що вказано в обвинувальному акті як обставина, яка пом'якшує покарання.
Суд зауважує, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к, які суд враховує у цій справі.
Обвинувачений під час судового розгляду визнавав свою вину лише частково, не продемонстрував належної критичної оцінки своєї поведінки, зазначаючи, що заволодіння ним транспортними засобами не може тягнути кримінальної відповідальності, не висловив щирого жалю з приводу завданої ним потерпілим шкоди. Відтак ознаки щирого каяття обвинуваченого відсутні.
Обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 67 КК України, є рецидив злочинів. Такого висновку суд дійшов на підставі наданих матеріалів щодо попереднього засудження ОСОБА_9 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 389, статтею 395 Кримінального кодексу, що відповідно до пункту 2 примітки до статті 289 Кримінального кодексу не впливає на правову кваліфікацію інкримінованих діянь і відповідно до статті 34 Кримінального кодексу є редицивом.
Наведені обставини, які враховуються під час призначення покарання, переконали суд у тому, що виправлення обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, його систематична протиправна поведінка і відсутність поваги до прав інших людей становить небезпеку для оточуючих. Тому обґрунтованим і необхідним є призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої статті без конфіскації майна, оскільки злочин не є вчиненим з корисливих мотивів, яке належить відбувати реально.
Водночас, враховуючи усі встановлені обставини кримінального провадження, позицію потерпілих, які при призначенні покарання покладалися на розсуд суду, відсутність претензій з боку одного з потерпілих, наявність однієї обтяжуючої і однієї пом'якшуючої обставини, а також з огляду на спроби обвинуваченого ресоціалізуватися після звільнення з місць позбавлення волі, про що свідчить те, що обвинувачений певний час працював на заводі водієм, після звільнення намагався знову влаштуватись на роботу, підтримує сімейні зв'язки із дружиною, суд вважає, що ОСОБА_9 слід призначити мінімальний строк позбавлення волі згідно із санкцією статті - 5 (п'ять років).
Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 16.07.2018 ОСОБА_9 був засуджений за частиною 2 статті 185, частини 3 статті 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 6 років 2 місяці. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 06.04.2020 звільнений від подальшого відбуття покарання умовно-достроково з невідбутим строком в 01 рік 05 місяців 01 день.
Відповідно до частини 4 статті 81 Кримінального кодексу у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кримінального кодексу якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
З огляду на те, що інкриміновані діяння вчинені протягом невідбутої частини покарання за попереднім вироком, враховуючи вимоги частини 4 статті 81 Кримінального кодексу, до призначеного покарання слід частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком, зокрема 5 (п'ять) місяців невідбутого покарання. Спосіб частково складання суд вважає за доцільне застосувати з огляду на наявність в обвинуваченого сімейних зв'язків і вжиття ним заходів до ресоціалізації.
Відтак, остаточно суд призначає ОСОБА_9 5 (п'ять) років 5 (п'ять) місяців позбавлення волі.
Оцінивши усі обставини, які враховуються при визначенні міри покарання, що наведені вище, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд вважає за неможливе призначити більш м'яке покарання, оскільки воно буде недостатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Суд також не знаходить підстав для призначення більш суворого покарання і вважає непереконливою позицію сторони обвинувачення про необхідність призначення більшого строку позбавлення волі.
Згідно з частиною 2 статті 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Документально підтвердженими витратами на залучення експертів для проведення двох судових транспортно-товарознавчих експертиз є витрати в сумі по 686, 48 грн. за кожну, які підтверджуються наданими прокурором довідками про витрати на проведення експертизи до висновку експерта від 27.04.2021 №СЕ-19/102-21/6321-АВ і до висновку експерта від 06.05.2021 №СЕ-19/102-21/6578-АВ. Оскільки вказані експертизи проводили експерти установи, що фінансується з державного бюджету, то з обвинуваченого необхідно стягнути на користь держави витрати на залучення експертів в сумі 1372,96 грн.
Встановлено, що постановами слідчого про визнання предмету речовим доказом від 21.04.2021 і від 27.04.2021 було визнано речовими доказами, відповідно, автомобіль марки «УАЗ» моделі «469», який передано на відповідальне зберігання його фактичному володільцю ОСОБА_6 , і автомобіль марки «Volkswagen» моделі «TRANSPORTER», який передано на відповідальне зберігання власникові ОСОБА_7 . Також постановою слідчого від 21.04.2021 було визнано речовими доказами слід одорологічного походження разом з носієм - ручкою коробки перемикання передач автомобіля «УАЗ», слід одорологічного походження разом з носієм - накидкою оранжевого кольору, змив поверхні з керма автомобіля «УАЗ», що поміщені до кімнати зберігання речових доказів.
Питання про долю вищезгаданих речових доказів слід вирішити згідно з нормами статті 100 КПК України.
Початок строку відбування покарання слід обраховувати з дня набрання вироком законної сили.
Згідно із протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 21.04.2021 ОСОБА_9 був затриманий 21.04.2021 о 13 годині 47 хвилин. Відповідно до ухвали слідчого судді Барського районного суду від 23.04.2021 до ОСОБА_9 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Враховуючи положення частини 5 статті 72 Кримінального кодексу України слід зарахувати обвинуваченому у строк покарання строк тримання під вартою з дня затримання 21.04.2021, з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.
Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 23.07.2021 обвинуваченому було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 20.09.2021.
Прокурор просив залишити вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Суд вважає за доцільне залишити цей запобіжний захід.
У кримінальному провадженні було заявлено цивільний позов потерпілим ОСОБА_7 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням, в якому він просив стягнути з ОСОБА_9 на його користь 143030 грн матеріальної шкоди та 100000 грн моральної шкоди.
В обґрунтування цивільного позову потерпілий зазначив, що внаслідок злочину він отримав сильний стрес та його автомобіль був пошкоджений, а саме було пошкоджено двигун. Автомобіль був повернутий потерпілому у квітні 2021 року на відповідальне зберігання.
Потерпілий зазначав, що проведена під час досудового розслідування експертиза була проведена без врахування пошкоджень автомобіля, тому він подав клопотання слідчому про призначення додаткової експертизи. Однак слідчий відмовив у її проведенні, тому потерпілий був змушений шукати майстра станції технічного обслуговування для встановлення вартості пошкоджень, щоб подати цивільний позов. Потерпілий зазначав, що загальна вартість понесених збитків матеріального характеру становить 143030 грн, з яких: 106230 вартість автомобіля, визначена експертом на момент вчинення злочину, 36800 грн - вартість пошкодження автомобіля.
Моральна шкода мотивована тим, що потерпілий отримав великий стрес та змушений проходити лікування на відновлення нервової системи, що поставило його у скрутне матеріальне становище. Після виписки з лікарні 16.04.2021 у нього знову стався серцевий напад через скоєний злочин і потрібно лікуватися. 31.05.2021 потерпілий повторно звертався за медичною допомогою, знаходився на амбулаторному лікуванні, оскільки коштів на стаціонарне лікування не було. Потерпілий також зазначив, що кожен день знаходиться в стресі, відчуває постійні головні болі, не може спокійно спати, відчуває себе неповноцінним через те, що не може забезпечити свою сім'ю, оскільки автомобіль, який приносив йому дохід, зіпсований, а на ремонт потрібні великі кошти. Переживання через пошкодження його майна відобразилися на здоров'ї потерпілого, він не може вести нормальний і повноцінний спосіб життя, змушений уникати будь-якого фізичного навантаження, не може виконувати фізичну роботу, вести домашнє господарство. Внаслідок вимушених душевних та психічних страждань потерпілий мало спить, його сили не відновлюються, він знаходиться в пригніченому, роздратованому стані, також порушився ритм його життя.
На підтвердження вимог цивільного позову потерпілий надав довідку фізичної особи - підприємця ОСОБА_29 від 01.06.2021, за даними якої останній оглянув автомобіль на предмет технічного стану і виявив такі пошкодження: перегрів двигуна, завдяки якому повністю зіпсована головка блоку циліндру та відбувся переплав датчиків колінвала, детонації, вентилятора, розподільного валу, температури, датчик палива, паливна апаратура. Приблизну вартість пошкоджень автомобіля ФОП ОСОБА_29 оцінив у 36800 грн з врахуванням використання вживаних деталей, зокрема: вартість головки вживаного циліндру - 17000 грн, вживана паливна апаратура - 9000 грн, за кожен датчик - від 500-800 грн, робота - 10000 грн.
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_29 зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Згідно із свідоцтвом платника єдиного податку серії А №594247 види діяльності ФОП ОСОБА_29 : технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, інший пасажирський наземний транспорт.
Згідно з постановою слідчого про відмову у задоволенні клопотання від 25.05.2021 слідчий відмовив ОСОБА_7 у задоволенні клопотання про призначення додаткової судової транспортної товарознавчої експертизи. Постанова мотивована тим, що проведеною експертизою встановлена середня ринкова вартість автомобіля «Volkswagen», який станом на момент вчинення кримінального правопорушення перебував у технічно справному стані, тому потреби у проведенні додаткової судової транспортної товарознавчої експертизи немає.
На обґрунтування вимог щодо моральної шкоди потерпілий надав оригінал виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого разом з копією медичної карти, в якій відображені звернення до лікаря і медичні призначення.
За даними виписки з медичної карти ОСОБА_7 звернувся за медичною допомогою 06.04.2021, тобто наступного дня після вчинення злочину щодо нього. З медичної карти, запис лікаря від 06.04.2021, вбачається, що потерпілий скаржився на неспокій, відчуття тривоги, головний біль, головокружіння, тиснучий біль у серці, підвищене серцебиття, неспокій, безсоння, йому виписали ліки. У записі лікаря від 06.04.2021 зазначено, що стан погіршився після психоемоційного перенавантаження, загальний стан середньої важкості. 07.04.2021 потерпілого направили у денний стаціонар, з якого виписали 16.04.2021, діагноз: гострий психогенний розлад, гіпертонічна хвороба, гіпертензивний неускладнений криз.
У судовому засіданні представник потерпілого заявила, що обвинувачений завдану шкоду не відшкодував і не вибачився перед потерпілим. Просила врахувати, що потерпілий є особою пенсійного віку, має ряд захворювань і його стан здоров'я значно погіршився внаслідок перенесеного стресу. Потерпілий також стверджував, що жодного відшкодування чи вибачень від обвинуваченого не отримав.
Вирішуючи цивільний позов суд виходить з такого.
Відповідно до положень статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Отже, Кримінальний процесуальний кодекс у питанні вирішення цивільного позову встановлює пріоритет норм КПК над нормами Цивільного процесуального кодексу.
За змістом частини 1 статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Обґрунтовуючи цивільний позов, потерпілий вважав, що вартість понесених збитків матеріального характеру складається з визначеної експертом вартості автомобіля «Volkswagen» в сумі 106230 грн і вартості пошкоджень автомобіля в сумі 36 800 грн.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 242 КПК України слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.
Отже, законодавство про кримінальну відповідальність на позначення наслідків злочину оперує поняттями «матеріальні збитки» і «шкода». Однак КПК та КК не містять визначення цих понять.
У законодавстві про кримінальну відповідальність в основному застосовується поняття «шкода» як суспільно небезпечні наслідки кримінального правопорушення на конкретному рівні з позначенням сфери, в якій проявляється цей негативний результат («майнова шкода», «шкода здоров'ю»), так і суспільно небезпечні наслідки як збірне невизначене поняття.
Виходячи з аналізу положень статей 55, 61, 62, 91, 127, 128, 130, 170, 242, 291 Кримінального процесуального кодексу під шкодою у кримінальному провадженні розуміються втрати, яких зазнала потерпіла сторона у результаті викрадення, знищення або пошкодження майна, або шкода, завдана безпосередньо особі, її здоров'ю, діловій репутації внаслідок протиправної поведінки іншої особи.
При цьому майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи (позбавлення заробітку внаслідок втрати працездатності чи його зменшення тощо), а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат (на лікування, протезування, сторонній догляд, поховання; втрата особами, що перебували на утриманні померлого, його заробітку).
У кримінальному провадженні під матеріальними збитками у пункті 6 частини 2 статті 242 Кримінального процесуального кодексу треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18, які суд враховує у цій справі.
Ці висновки коресподуються з нормами цивільного законодавства щодо відшкодування шкоди.
Так, частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, майнова шкода, яка завдана злочином, може полягати у завданні реальних матеріальних збитків або в упущеній вигоді.
Потерпілий визначив розмір реальних матеріальних збитків від вчиненого злочину, а саме вартість пошкодження його майна (двигуна автомобіля). Розмір збитків визначено як сума грошових коштів, які необхідно витратити на ремонт пошкодженого двигуна. На підтвердження розміру таких матеріальних збитків потерпілий надав суду документ, що підтверджує розмір шкоди - довідку суб'єкта підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів. У довідці зазначені конкретні пошкодження двигуна (головка блоку циліндра, переплав датчиків) і вартість вживаних деталей на заміну пошкодженим, а також вартість ремонтних робіт.
Суд враховує, що обвинувачений під час судового розгляду визнав, що двигун автомобіля «Volkswagen» заклинив під час того, як він ним керував 05.04.2021. Показаннями потерпілого і обвинуваченого підтверджується, що обвинувачений погодився відремонтувати автомобіль. Обвинувачений під час допиту заявив, що їздив в село Йосипівка і спілкувався там з майстром щодо ремонту, а 8 квітня він разом з потерпілим завезли туди автомобіль. Як пояснив обвинувачений, вартість ремонту не обговорювали, однак домовились з потерпілим, що обвинувачений мав купити вживаний двигун.
Судом встановлено, що між діями обвинуваченого, які виявились у незаконному заволодінні транспортним засобом і незаконному керуванні ним та пошкодженням двигуна внаслідок перегріву наявний безпосередній причинний зв'язок.
Суд також враховує, що після роз'яснення суті обвинувачення, коли відповідно до частини 2 статті 348 КПК головуючий запитує обвинуваченого, чи визнає він цивільний позов, обвинувачений відповів, що частково визнає цивільний позов стосовно матеріальної шкоди на суму 30000 (тридцять тисяч гривень), що є співмірним із визначеною потерпілим сумою матеріальних збитків.
За змістом статті 242 КПК не вимагається обов'язкового призначення експертизи, якщо потерпілий може визначити розмір матеріальних збитків і надати документ, що підтверджує розмір шкоди.
Про можливість у певних випадках визначити розмір матеріальних збитків без призначення експертизи висловився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2021 року у справі №676/1504/18.
Протягом досудового розслідування і судового розгляду в порядку статті 332 КПК сторона захисту не заявляла клопотання щодо призначення експертизи пошкоджень автомобіля «Volkswagen».
Суд, відповідно до вимог змагальності процесу і норм статті 332 КПК, позбавлений права призначати експертизу пошкоджень з власної ініціативи.
За таких встановлених судом обставин, з огляду на наведені норми КПК, суд вважає розмір матеріальних збитків стосовно пошкодження автомобіля «Volkswagen» доведеним належними і допустимими доказами. Процесуальними джерелами таких доказів є: показання потерпілого, показання обвинуваченого, надані потерпілим документи (довідка, видана 01.06.2021 ФОП ОСОБА_29 щодо вартості пошкоджень, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтво платника єдиного податку).
Відтак, суд відхиляє аргументи сторони захисту про непроведення огляду пошкоджень автомобіля за участю обвинуваченого і недоведеність розміру збитків за відсутності калькуляції пошкоджень.
Стосовно заявленого відшкодування вартості автомобіля на момент вчинення злочину, яка визначена експертом за результати проведення автотоварознавої експертизи, суд вважає такі вимоги цивільного позову необґрунтованими. Автомобіль «Volkswagen» був повернутий у володіння власника ОСОБА_7 тієї ж доби, коли було вчинено злочин, в подальшому під час досудового розслідування автомобіль у власника не вилучали, після визнання його речовим доказом автомобіль був переданий власнику на відповідальне зберігання.
Яким чином співвідноситься визначена експертом вартість автомобіля з упущеною вигодою потерпілого, у цивільному позові і під час судового розгляду потерпілим не обґрунтовано. Доказів щодо розміру і характеру такої упущеної вигоди потерпілим не надано. Надані потерпілим пояснення з приводу того, що автомобіль приносить йому дохід, не підтверджені іншими доказами, крім показань потерпілого, які не дозволяють з достовірністю встановити розмір цієї упущеної вигоди.
Суд зауважує, що визначення ринкової вартості автомобіля на момент вчинення злочину має значення для кваліфікації дій обвинуваченого за відповідною частиною статті 289 Кримінального кодексу, оскільки така кваліфікація здійснюється залежно від вартості транспортного засобу. Відповідно до вимог статті 291 КПК в обвинувальному акті обов'язково має бути зазначений розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а згідно із нормами статті 374 КПК суд у вироку зобов'язаний вказати наслідки кримінального правопорушення. Оскільки злочин, передбачений статтею 289 КК, є закінченим з моменту запуску двигуна транспортного засобу, то в цілях виконання вимог статей 291 і 374 КПК і для з'ясування питань кваліфікації, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, було визначено саме згідно з висновком експерта про ринкову вартість автомобіля, яким незаконно заволоділи, на момент вчинення злочину.
Однак, вирішуючи цивільний позов з вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка завдана конкретному потерпілому, визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з обвинуваченого, суд оцінює доведеність підстав і розміру цих вимог з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, у тому числі з урахуванням зменшення розміру заподіяної злочином шкоди у разі повернення майна, яке вибуло з володіння власника внаслідок вчинення злочину.
Отже, вимоги цивільного позову щодо відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, підлягають задоволенню частково на суму 36800 грн, що становить розмір матеріальних збитків внаслідок пошкодження двигуна автомобіля.
Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог щодо стягнення відшкодування моральної шкоди суд керується таким.
Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За нормами частини 1-2 статті 23 Цивільного кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною 3 цієї ж статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 ЦК).
Надана потерпілим медична документація свідчить, що за медичною допомогою ОСОБА_7 звернувся на наступний день після незаконного заволодіння його автомобілем. Скарги потерпілого стосувалися раптового погіршення стану здоров'я через перенесений стрес. Лікар призначив невідкладну медичну допомогу, виписавши необхідні ліки, і наступного дня, 07.04.2021, потерпілий був скерований на стаціонарне лікування, і лікувався в стаціонарі протягом десяти днів.
Доводи обвинуваченого про те, що він зустрічався з потерпілим під час перебування у стаціонарі, не спростовують достовірності даних про лікування, оскільки лікарня не є установою закритого типу, і така поведінка потерпілого пояснюється легітимним бажанням отримати добровільне відшкодування завданої йому шкоди шляхом перемовин з обвинуваченим.
Отже, під час судового розгляду доведено, що потерпілий зазнав душевних страждань, які завдані діями обвинуваченого, і такі страждання мали наслідком погіршення стану його здоров'я, що свідчить також і про фізичні страждання.
Оцінюючи глибину душевних страждань суд враховує також характер вчиненого кримінального правопорушення, а саме спосіб - зловживання довірою потерпілого, що продовжувалось і після повернення автомобіля, оскільки обвинувачений висловлював неодноразові обіцянки відшкодувати витрати на ремонт, яких не виконав, що поглиблювало переживання потерпілого. Вчинення нового злочину, за яким ОСОБА_30 було затримано, на думку суду, не може бути виправданням неусунення наслідків попереднього.
Окрім того потерпілий, з урахуванням його пояснень у судовому засіданні, посилався на порушення нормального ритму його життя, неможливість використання автомобіля для пересування, що призводить до пригніченого стану і поглиблює проблеми із здоров'ям.
Суд враховує, що наявність власного автомобіля для людини, особливо пенсійного віку з хронічними захворюваннями (що вбачається з медичної карти потерпілого), котра проживає в сільському населеному пункті, є вагомою частиною нормального життя і забезпечення права на вільне пересування, оскільки в такій місцевості відсутній громадський транспорт і утруднені регулярні транспортні сполучення з іншими населеними пунктами. Тому позбавлення можливості використовувати власний транспортний засіб значною мірою порушує нормальний ритм життя потерпілого і спричиняє значні вимушені зміни у його житті.
Переживши стрес внаслідок протиправних дій обвинуваченого, пошкодження майна, позбавлення можливості використовувати свій автомобіль, потерпілий ще змушений був відвідувати судові засідання, оскільки без його показань неможливо було з'ясувати усі обставини справи, і особисто чути від обвинуваченого, що він не визнає кримінальної протиправності своїх дій і не вважає потерпілого жертвою злочину. Жодних вибачень за свою поведінку потерпілий не отримав.
Суд зауважує, що відшкодування шкоди, заподіяної злочином, має важливе значення для усунення його наслідків і поновлення порушених прав потерпілих.
З урахуванням вищенаведених обставини, розумним і справедливим відшкодуванням завданої потерпілому моральної шкоди буде сума грошових коштів 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
Отже, цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню і з обвинуваченого ОСОБА_9 слід стягнути 36800 грн матеріальної шкоди і 50000 грн моральної шкоди.
Керуючись статтями 129, 368-371, 373-374, 376, 395 КПК України суд, -
ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України і призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі частини 4 статті 81, частини 1 статті 71 Кримінального кодексу України, до призначеного ОСОБА_9 покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 16.07.2018 строком 5 (п'ять) місяців.
Призначити ОСОБА_9 остаточну міру покарання у виді 5 (п'яти) років 5 (п'яти) місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 обраховувати з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до частини 5 статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_9 у строк покарання строк тримання під вартою з дня затримання 21.04.2021 до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку 1 (один) день тримання під вартою за 1 (один) день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_7 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 36 800 (тридцять шість тисяч вісімсот) гривень матеріальної шкоди і 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.
В решті позовних вимог - відмовити.
Речові докази у кримінальному провадженні, які поміщені в кімнату зберігання речових доказів Відділення поліції № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області:
- ручку коробки перемикання передач автомобіля «УАЗ» моделі «469», зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , яку було поміщено до спец пакету НПУ ГСУ №SUD 1141769, накидку оранжевого кольору, вилучену із водійського сидіння автомобіля «УАЗ» моделі «469», зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , яку поміщено до спец пакету НПУ ГСУ №SUD 2100090 - повернути володільцю автомобіля ОСОБА_6 ;
- змив з поверхні керма автомобіля «УАЗ» моделі «469», зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , поміщений до паперового конверту, зразок букального епітелію ОСОБА_9 , який поміщено до паперового конверту - знищити.
Речові докази у кримінальному провадженні:
-автомобіль марки «УАЗ» моделі «469», зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , який передано на відповідальне зберігання його фактичному володільцю ОСОБА_6 - залишити ОСОБА_6 ;
-автомобіль марки «Volkswagen» моделі «TRANSPORTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , який передано на відповідальне зберігання власникові ОСОБА_7 - залишити ОСОБА_7 .
Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 1372,96 грн. (одна тисяча триста сімдесят дві гривні дев'яносто шість копійок).
Продовжити дію обраного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 23 год. 59 хв. 28.10.2021.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Барський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілим, прокурору.
Копію вироку не пізніше наступного дня після його проголошення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1