Номер провадження 22-ц/821/1060/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №691/796/19 Категорія: 314000000 Синиця Л. П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
11 серпня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Василенко Л.І., Карпенко О.В.
за участю секретаря Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Російська Федерація;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 30.12.2020 року, постановлене під головуванням судді Синиці Л.П. у залі Городищенського районного суду Черкаської області, 30.12.2020 року, об 11 год. 30 хв., повний рішення складений 05.01.2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, -
01.07.2019 року ОСОБА_1 з метою захисту прав звернулася в суд з позовом Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що біля населених пунктів Богданівка та Петрівське Волноваського району Донецької області було порушено невід'ємне право на життя сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України № 475/75-ВР від 17.07.1997року.
Позивач посилається, що її син, ОСОБА_2 , під час виконання бойового завдання 02.06.2017 року на спостережному посту № 303921 у Волноваському районі Донецької області потрапив під снайперський обстріл збройних формувань Російської Федерації, внаслідок чого отримав поранення в шию, що стало причиною смерті.
Керуючись ст. 55 Конституції України, п.3 ст.2 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права 1966 року, положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 року № 1207-УІІ, Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 року № 2268-УІІ, ст. ст. 2, 11, 16, 23, 1167, 1168, 1200, 1201, 1202 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 28, 175, 184 Цивільного процесуального кодексу України, просила, стягнути з Російської Федерації моральну шкоду у розмірі 1 788 566,46 грн., що є еквівалентом 60 000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день подання позову.
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 30.12.2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник ОСОБА_1 вказує, що рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 30.12.2021 року є незаконним та необґрунтованим з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню.
ОСОБА_1 вважає, що наведені доводи судом першої інстанції стосовно того, що Російська Федерація, як іноземна держава, наділена в Україні судовим імунітетом є необґрунтованими, оскільки на сьогодні у законодавстві і судовій практиці переважної більшості розвинених іноземних держав застосовується концепція обмеженого імунітету, що передбачає надання імунітету державі та її власності тільки у зв'язку з діяльністю, що має суверенну природу.
ОСОБА_1 вказує, що саме такий підхід, за якого суд у кожній конкретній справі вирішує питання про надання імунітету іноземній державі, найбільш повно забезпечує дотримання принципу розподілу влади, посилює незалежність судової системи та підвищує рівень її впливу у суспільстві, а також безумовно сприяє реалізації особою права на справедливий суд.
В апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_1 посилається, що принцип імунітету держави має диспозитивний характер, і не відноситься до загальних принципів міжнародного права. Натомість, повага до імунітету іноземної держави базується на звичаєвій нормі міжнародного права.Так, скаржник вважає, що Російська Федерація, як іноземна держава, може бути учасником цивільних відносин, які виникають у зв'язку із завданням майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншим особам, а справи, що виникають із таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 30.12.2021 року у цивільній справі № 691/796/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 1 788 566,46 грн. (один мільйон сімсот вісімдесят вісім тисяч п'ятсот шістдесят шість гривень 46 коп.), що є еквівалентом 60 000,00 (шістдесят тисяч євро) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
Сторони про день , місце, час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується даними судових повісток про вручення, заява та клопотань про перенесення розгляду справи не надходило на адресу суду.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, то колегія суддів апеляційного суду розглядає апеляційну скаргу за відсутності сторін, на підставі наявних доказів, наданих сторонами.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, які з?явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії РФ проти України, суд першої інстанції виходив з того, що Російська Федерація, як іноземна держава, наділена в Україні судовим імунітетом, а отже, залучення Російської Федерації до участі у цій справі, як відповідача можливе лише за наявності згоди її компетентних органів.
Суд першої інстанції вказав, що посольство Російської Федерації в Україні отримало позов, додатки до нього, ухвалу про відкриття провадження (повідомлення про вручення поштового відправлення № 0160138575842), але згоди компетентного органу на пред'явлення позову ОСОБА_1 до Російської Федерації не надходило.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_1 , актовий запис № 72 від 25.05.1994 року.
Відповідно даних витягу з наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 № 146 від 16.06.2017 року, 27.05.2015 року ОСОБА_2 було призвано на військову службу за контрактом через Городищенський РВК Черкаської області та зараховано до списків особового складу військової частини-польова пошта НОМЕР_2 (30 окрема механізована бригада Збройних сил України) та в період з 22.06.2016 року по 25.12.2016 року; з 06.01.2017 по 10.05.2017 року; з 26.05.2017 по 02.06.2017 року безпосередньо брав участь в боях за захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей (довідка № 5002 від 29.06.2017 року).
Під час виконання бойового завдання 02.06.2017 року на спостережному посту № 303921 у Волноваському районі Донецької області, ОСОБА_2 потрапив під снайперський обстріл регулярних збройних формувань Російської Федерації, внаслідок чого отримав поранення в шию, що стало причиною його загибелі, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_3 від 03.06.2017 року, лікарським свідоцтвом про смерть № 128 від 03.06.2017 року, довідкою про причину смерті № 128 від 03.06.2017 року, витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювання поранень, контузій, травм, каліцтв № 2014 від 19.07.2017 року.
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 28.02.2019 року у справі № 691/1674/18, встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби (військова частина польова пошта НОМЕР_2 ) 02.06.2017 на спостережному посту № 303921 "Сова" біля населених пунктів Богданівка та Петрівське Волноваського району Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Згідно роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування , що вказано у статті 23 ЦК України.
У відповідності до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як вбачається із наявних матеріалів справи, розмір моральної шкоди ОСОБА_1 серед іншого обґрунтовує тим, що через загибель сина ОСОБА_2 , вона втратила сенс життя та віру в майбутнє, постійно відчуває страждання від втрати рідної людини, що не дає можливості нормально спілкуватися з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб соціального життя.
ОСОБА_1 вказує, що безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого завдана моральна шкода, є Російська Федерація, її Збройні Сили, а також створені нею військові формування, які підтримуються, та фактично керуються Російською Федерацією , мають на озброєнні засоби, використання яких становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
У відповідності до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стосовно якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, наша держава гарантує додержання положень зазначеної вище Конвенції.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземними державами.
Частиною 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Вказаною нормою закріплений принцип судового імунітету держави, основою якого є державний суверенітет і принцип рівності держав (“par in parem non habet imperum”- “рівний над рівними не має влади») і встановлено такі види імунітету держави : 1) імунітет від пред'явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи; 2) імунітет від попереднього забезпечення позову (майно іноземної держави не може бути предметом забезпечення позову); 3) імунітет від виконання судового рішення (майно іноземної держави не може бути предметом стягнення в порядку примусового виконання судового рішення).
Вчинення по відношенню до іноземної держави таких процесуальних дій, як пред'явлення позову, залучення її до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на таке майно, є можливим лише за наявності згоди компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачене міжнародним договором України або законом України.
В даній справі згода компетентних органів Російської Федерації на пред'явлення до неї позову та залучення до участі у справі, як відповідача відсутня, оскільки матеріали справи не містять таких даних.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи та зазначені норми, суд першої інстанції надав належну правову оцінку даним обставинам та ухвалив законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відсутні підстави за встановлених обставин для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ,, так і вимог апеляційної скарги, які є аналогічними щодо доводів позову та вимог скаржника в апеляційній скарзі.
Встановлення частиною 4 статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та частиною 6 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадянам та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальною за шкоду Російську Федерацію лише встановлює того хто має відповідати, однак не змінює принцип судового імунітету, визначеного Законом України «Про міжнародне приватне право» та не змінює визначені правила.
Аналізуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги скаржника, який просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди в повному обсязі, апеляційний суд вважає, що доводи скаржника стосовно розміру відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, не підлягають задоволенню, так як не можуть бути предметом розгляду загальними судами України, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи згоди компетентних органів Російської Федерації на пред'явлення до неї позову та залучення до участі у справі, як відповідача у відповідності до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на вище викладене, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанцій вірно визначився із нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно дослідив обставини справи та надав їм належну правову оцінку, внаслідок чого ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.
Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 30.12.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 28 серпня 2021 року .
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді О.В. Карпенко
Л.І. Василенко