Справа № 760/24488/17
2-2461/21
18 серпня 2021 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Степановій Н.І.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 про виселення,
ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про виселення.
Свої вимоги мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 придбана нею на прилюдних торгах 08 грудня 2006 року згідно рішення державного виконавця. Продаж квартири здійснювався на підставі виконавчого листа № 2-3389 від 26 червня 2003 року, виданого на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь АКБ «Мрія» 7099 доларів 89 центів США та 352 гривні.
З 04 лютого 2015 року у зазначеній квартирі ніхто не зареєстрований.
Разом з тим, в квартирі проживають її колишній власник ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_4 .
Відповідачі заважають їй вільно користуватися належною їй на праві власності квартирою, в добровільному порядку виселятися не збираються.
Просить суд ухвалити рішення, яким виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року відкрито провадження у справі.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року до участі у справі залучено ОСОБА_5 , в інтересах якої діють ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , в якості третьої особи.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року вирішено питання про витребування доказів у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2021 року закрито провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_6 .
Представники позивача у судовому засіданні підтримали заявлені вимоги та викладене у відповіді на відзив (а.с. 60-62), просили їх задовольнити. Пояснили, що кримінальне провадження, на яке посилається сторона відповідача, триває вже більше трьох років, органом досудового розслідування процесуальні рішення не приймаються, розслідування не ведеться, про підозру нікому не повідомлено. Вважають, що зазначене кримінальне провадження штучно створене та використовується стороною відповідача для психологічного впливу на позивача з метою відібрання у неї спірної квартири.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 155), причини неявки суду не повідомила.
Представник відповідача подав до суду клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням в іншому судовому засіданні в Господарському суді м. Києва.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вона розглядається вже тривалий час, дата судового засідання була визначена судом ще у січні 2021 року в судовому засіданні, в якому представник відповідача був присутній. Господарським судом м. Києва дата судового засідання була визначена ухвалою від 22 липня 2021 року. За таких обставин, у сторони відповідача була можливість за період з 22 липня 2021 року по 18 серпня 2021 року забезпечити явку в судове засідання іншого представника. Крім того, сама відповідач ОСОБА_4 у судове засідання також не з'явилась, поважність причин такої неявки суду не повідомила.
Таким чином, причини неявки сторони відповідача в судове засідання визнані неповажними.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Стороною відповідача наданий суду відзив на позовну заяву, а тому суд вважає, що розгляд справи можливий за наявними матеріалами справи та доказами.
З відзиву на позовну заяву представника відповідача вбачається, що він просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що у провадженні Солом'янського УП ГУ НП України в м. Києві перебуває кримінальне провадження № 42015100090000182 від 18 листопада 2015 року, з якого вбачається, що невстановлені особи разом з ОСОБА_3 переслідували мету заволодіти майном ОСОБА_6 , а саме квартирою АДРЕСА_1 , та подавали до суду відповідні позовні заяви. ОСОБА_3 звернулась з дублікатом свідоцтва про право власності на нерухоме майно до нотаріуса Щелкова М.К., який за відсутності необхідних документів вніс до Єдиного реєстру заборон відомості щодо вилучення обтяження на відчуження цієї квартири. В подальшому до ДВС Солом'янського району м. Києва було надано дані про припинення застави, оскільки АППБ «Аваль» згідно договору уступки права вимоги боргу ОСОБА_6 перед банком припинилася, що призвело до порушення прав останнього. Встановлено, що АППБ «Аваль» не подавало до приватного нотаріуса Щелкова М.К. заяву про зняття заборони, а лише надало довідку про уступку права вимоги, відповідно до якої заставодержателем є ОСОБА_7 . Таким чином, зазначена довідка не є підставою для вилучення обмежень з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Також, досудовим розслідуванням підтверджено факт того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не вчиняли жодних дій та правочинів на користь ОСОБА_3 або інших осіб щодо спірної квартири (а.с. 54-55).
Третя особа у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 155).
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 08 грудня 2006 року проведені прилюдні торги з реалізації майна, що належить ОСОБА_6 , а саме квартири АДРЕСА_1 , на підставі виконавчого листа № 2-3389 від 26 червня 2003 року, виданого на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь АКБ «Мрія» 7099 доларів 89 центів США та 352 гривні.
Відповідно до протоколу № 6260086-1 від 08 грудня 2006 року переможцем торгів визначена ОСОБА_3 (а.с. 4).
22 грудня 2006 року державним виконавцем складено акт про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах (а.с. 6), який є підставою для подальшого оформлення переможцем торгів права власності на придбане майно.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 січня 2015 року рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 січня 2015 року № 18802396 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 5).
З довідки КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» від 04 лютого 2015 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований (а.с. 7).
З позову вбачається, що ОСОБА_3 зверталась до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з повідомленнями про звільнення належної їй квартири (а.с. 8, 9), які вони отримали 04 листопада 2017 року (а.с. 10), проте останні добровільно звільнити квартиру відмовились.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2021 року закрито провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_6 у зв'язку зі смертю останнього.
Позивач посилається на те, що право власності ОСОБА_6 на квартиру припинилося в результаті звернення стягнення на майно. У такому разі припинилося також і право на користування спірною квартирою. Користування відповідачем без належних правових підстав квартирою, порушує право власності позивача як нового власника.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення ч. 2 ст. 39 та/або ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», так і ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР.
Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч. 4 ст. 109 ЖК УРСР).
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира не є іпотечним майном.
Частинами 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
За змістом зазначеної норми права вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
Встановлено, що з січня 2015 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 , проте відповідач продовжує проживати в квартирі та не виконала вимогу позивача про добровільне виселення.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частинами 1, 3 ст. 319 ЦК України визначено, що власник полодіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Стаття 321 ЦК України містить положення про те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
У ст. 391 ЦК України зазначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Наведе свідчить про те, що позивач, як власник житла, має право на реалізацію свого права власності, оскільки колишній власник житла в силу закону втратив право користування житлом.
Відповідно до положень ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири.
Колишній власник житла ОСОБА_6 втратив право власності та відповідно право користування жилим приміщенням.
Право користування спірною квартирою у іншого відповідача є похідним від прав колишнього власника житла ОСОБА_6 . Право членів сім'ї власника житла на проживання в ньому не є безумовним з огляду на те, що право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок (квартиру) у особи, членом сім'ї якої вона є. З припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід'ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (п. 1 ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 2).
Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч. 1 ст. 33).
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч. 1 ст. 405 ЦК України).
Згідно зі статтями 150, 156 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.
Відповідно до статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Згідно з п. 40 глави 1 розділу ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріуса України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири, а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Оскільки статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, то нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Таким чином, право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи.
За таких обставин, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.
З довідки КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» від 04 лютого 2015 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований (а.с. 7).
У зв'язку з цим, не є підставою для відмови в задоволенні позову факт того, що в квартирі проживає неповнолітня дитина.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.
З урахуванням задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 640 гривень.
Керуючись статтями 321, 355, 358, 391, 386, 405 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), третя особа ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) про виселення задовольнити.
Виселити ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) 640 гривень судового збору.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 30 серпня 2021 року.
Суддя: