30 серпня 2021 р. Справа № 520/30/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) по справі № 520/30/21
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_2 в день виключення зі списків частини (01.08.2020) одноразової грошової допомоги при звільнені;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2020 по 29.10.2020 у сумі 56345,01 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.03. 2021 р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (01.08.2020) одноразової грошової допомоги при звільнені.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.2020 по 29.10.2020.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове , яким визначити та зменшити розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції при винесенні рішення не врахував у сукупності причини затримки виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, характер виплаченої заборгованості, дії відповідача та можливі наслідки за результатами винесення такого рішення.
Зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу не була здійснена у день виключення із списків частини у зв'язку з відсутністю фінансування на вищезазначені цілі, однак, після надходження фінансування Чернівецьким прикордонним загоном виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні частинами : 29.10.20р. - у розмірі 220 750,81 грн. та 16.12.20р. - у розмірі 13 691,50 грн.
Вважав, що заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку у розмірі 56 345,01 грн. за період з 01.08.20 по 29.10.20 вочевидь непропорційна наслідкам правопорушення, характеру заборгованості та діям позивача та відповідача. Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц від 26.06.2019р. навів власний розрахунок, та зазначив що на дату звільнення позивача - 01.08.20р. розмір облікової ставки НБУ становив 6% річних, отже, враховуючи, що остаточний розрахунок з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні проведено 16.12.20р у розмірі 234 442,31грн., період затримки складає 5 місяців, 6% річних від цієї суми становитиме 14 066 грн., а враховуючи загальний період затримки виплати остаточною може вважатися виплата у розмірі 5 861 грн. (14 066 грн. / 12 х 5).
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.04.2017. (а.с.14).
Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №231-ОС від 31.07.20р. підполковника ОСОБА_1 начальника відділу прикордонної служби «Кельменці» 1 категорії (тип Б) з 25.06.20р звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «а» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 01.08.2019 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення. (а.с.8).
На день звільнення позивача з військової служби у запас та виключення зі списків, тобто станом на 01.08.20р., одноразова грошова допомога при звільненні не була нарахована та виплачена позивачу, проте її виплата у розмірі 220 750,81 грн. здійснена 29.10.20р.
Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні виплачена відповідачем позивачу не у день звільнення з військової служби 01.08.2020, а лише 29.10.2020.
Вважаючи, що відповідач протиправно, після остаточного розрахунку з позивачем, не виплатив останньому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при звільненні позивача з військової служби, не здійснив своєчасно повний розрахунок, не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, що призвело до втрати частини доходу позивача, а тому наявні підстави для застосування наслідків, визначених шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по час фактичної виплати заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визначення суми, що має бути нарахована та виплачена відповідачем, суд першої інстанції виходив з того, що визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по час фактичної виплати заборгованості є дискреційними повноваженням саме відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Судом встановлено, що не своєчасність остаточного розрахунку при звільненні з позивачем відбулося з відсутністю фінансування, а не з підстав наявності спору щодо невиплачених сум. Колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування не звільняє власника, або уповноваженого ним органу від обов'язку здійснення своєчасного розрахунку та відповідальності за його не виконання.
Як вбачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк» від 17.12.20р., на його рахунок 29.10.20р. надійшли грошові кошти у розмірі 220 750,81 грн.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновки про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 01.08.20р по 29.10.20р.
Разом з цим, суд першої інстанції, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не визначив розмір такого відшкодування, пославшись на те, що розрахунок таких сум є дискреційним повноваженням відповідача.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки за змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Приписами ст. 80 КАС України передбачено право суду за власною ініціативою витребувати докази, однак, суд першої інстанції, не скористався такою процесуальною можливістю, що в підсумку призвело до неправильного обрання способу захисту порушеного права позивача в частині визначення розміру належного йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак суд апеляційної інстанції, не виходячи за межі повноважень, встановлених статтею 308 КАС України, вважає за необхідне здійснити відповідний розрахунок самостійно.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України.
Ці норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства усіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку слід враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 01.08.2020р. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є червень 2020 року (30 календарний день) та липень 2020 року (31 календарний день).
Відповідно до довідки Чернівецького прикордонного загону №700 від 23.12.20р. грошове забезпечення позивача за два повністю відпрацьованих місяці перед звільненням становить 38 618,64 грн, (у червні 2020р. - 19 271,10 грн., у липні 2020р. - 19 347,54 грн.) Тобто середньо місячна заробітна плата позивача складає 19 309,32 грн ( (19 347,54+119 271,10) / 2 = 19 309,32).
Оскільки у червні 2020 року та липні 2020 року був 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повністю відпрацьованих місяці склала 633,09 грн (38 618,64/61).
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (01.08.2020) та дату проведення остаточного розрахунку (29.10.2020), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 89 днів.
Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.08.2020 (наступний день після звільнення) по 29.10.2020 становить 56 345,01 грн. (633,09 грн - середньоденний заробіток позивача * 89 днів).
При цьому, колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим позиціям викладеним у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 373 313,46 грн., з яких: грошове забезпечення - 101 448,4 грн., компенсація вартості за неотримане речове майно - 51 114,25 грн., що складає 40,9 %, та одноразова грошова допомога при звільненні - 220 750,81 грн., що складає 59,1% від загальної суми належної позивачу при звільненні.
Обрахована колегією суддів відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні становить 56 345,01 грн.
Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 33 299,9 грн. (59,1 % від 56 345,01 грн.)
Між тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що остаточною датою розрахунку з позивачем є 16.12.20р., однак, враховуючи позицію позивача, викладену у відповіді на відзив, у якій останній зазначив, що виходячи з мотивів розумного балансу між інтересами позивача та відповідача, він звернувся за захистом своїх порушених прав саме з дати сплати основної частини одноразової грошової допомоги - 29.10.20р., відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, встановлюючи право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не визначив розмір такого відшкодування та відповідно не зазначив про це в резолютивній частині рішення, колегія суддів вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина 2195) Західного регіонального відділення управління Державної прикордонної служби України зобов'язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.20 по 29.10.20 у розмірі 33 299,9 грн. (59,1 % від 56 345,01 грн.), а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
В іншій частині рішення доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду, з наведених вище підстав, не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 520/30/21 - змінити в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.2020 по 29.10.2020, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення абзацом наступного змісту:
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина 2195) Західного регіонального відділення управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321682) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.20 по 29.10.20 у розмірі 33 299,9 грн (тридцять три тисячі двісті дев'яносто дев'ять гривень, 99 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова О.А. Спаскін