19 серпня 2021 р.Справа № 520/18843/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
представник позивача Атаманюк П.В.
представник відповідача Богуцька В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.03.21 та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.04.21 по справі № 520/18843/2020
за позовом ОСОБА_1
до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), що виразилась у не врахуванні винагороди державного виконавця, яка є складовою заробітної плати, при розрахунку компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку, матеріальну допомогу;
- стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 54 037,91 грн., що складається з не нарахованих та не виплачених: сум компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки в розмірі 29 662,44 грн., сум компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку в розмірі 10381,70 грн., суми матеріальної допомоги в розмірі 13 993,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що відповідачем протиправно не враховано винагороду державного виконавця, яка є складовою заробітної плати, при розрахунку компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку, матеріальну допомогу, що є підставою для стягнення цієї суми заборгованості в судовому порядку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості - задоволено.
Визнано про протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), що виразилась у не врахуванні ОСОБА_1 винагороди державного виконавця, яка є складовою заробітної плати, при розрахунку компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку, матеріальну допомогу.
Стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 54 037,91 грн. (п'ятдесят чотири тисячі тридцять сім гривень 91 копійка), що складається з не нарахованих та не виплачених: сум компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки в розмірі 29 662,44 грн., сум компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку в розмірі 10381,70 грн., суми матеріальної допомоги в розмірі 13 993,77 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений с удовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі №520/18843/2020 - залишено без розгляду.
Відповідач, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) зазначає, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Виплата винагороди державному виконавцю здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету, що формується з коштів виконавчого збору, стягненого державними виконавцями з боржників і не потребує додаткових витрат Державного бюджету України.
Відповідач наголошує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи».
На думку відповідача, для визнання бездіяльності протиправною потрібне не тільки встановлення факту не вчинення певних дій, але й встановлення того факту, що такі дії були необхідні та їх вчинення встановлене законом.
Проте, дії Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) аж ніяк не можуть свідчити про протиправну бездіяльність з огляду на своєчасний розрахунок з Позивачем, який проводився у від повідносгі до норм чинного законодавства, в тому числі того ж Порядку № 100.
Позивач, ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та задовольнити заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції виносячи ухвалу про відкриття провадження, не врахував той факт, що справу суд вирішив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
За таких обставин, позивач фізично не зміг заявити до закінчення судових дебатів заявити про свій намір звернутись із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Також, позивач звертає увагу, що відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України судові витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністативного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що аргументація апеляційної скарги будується майже виключно на нібито правомірності і доведеності понесених витрат на правову допомогу, які в силу вищенаведених обставин судом перщої інстанції не розглядалися, оскільки, як вже зазначалось, заява про ухвалення додаткового рішення була повернута апелянту.
Відповідач наголошує, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, станом на момент подання позовної заяви єдиними очікуваними витратами для апелянта була сплата судового збору, про ніякі консультації, адвокатські запити, складання позовної заяви мова не йшла.
Позивач в свою чергу надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому наголошує, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Таким чином, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100.
Винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою.
Таким чином, на думку відповідача, така складова заробітної плати, як винагорода державному виконавцю, враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку №100.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача, підтримав власну апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі, а апеляційну скаргу позивача на ухвалу суду першої інстанції - залишити без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення та ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 4600/к від 29.10.2020 з 02.11.2020 року ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за взаємною домовленістю.
При звільнені позивачу було виплачено: за не використані дні щорічної основної відпустки « 101 Компенсація відпустки» в сумі 92 540 грн.; за не використані дні додаткової оплачуваної відпустки « 131 Комп.Дод.відп.держсл.» в сумі 32 389 грн.; « 116 Матеріальна допомога» в сумі 12 411,84 грн.
На адвокатське звернення від 03.12.2020 року відповідачем надано відповідь від 09.12.2020 №34755/83272/17/20/12.3, в якій зазначено наступне:
- в період перебування на державній службі ОСОБА_1 не були використані дні щорічної основної відпустки в період з 29.10.2008 по 02.11.2020 в сумі 200 календарних днів, а саме: 22 дні за період з 29.10.2008 по 19.07.2009, 06 днів за період з 20.07.2009 по 19.07.2010, 30 днів за період з 20.07.2010 по 19.07.2011, 20 днів за період з 20.07.2011 по 19.07.2012, 30 днів за період з 20.07.2012 по 19 07.2013, 30 днів за період з 20.07.2013 по 19.07.2014, 12 днів за період з 20.07.2015 по 19.07.2016, 15 днів за період з 20.07.2016 по 19.07.2017, 15 днів за період з 20.07.2018 по 19.07.2019, 11 днів за період з 20.07.2019 по 19.07.2020, 09 днів за період з 20.07.2020 по 02.11.2020;
- в період перебування на державній службі ОСОБА_1 не були використані дні додаткової оплачуваної відпустки а період з 2013 по 2020 в сумі 70 календарних днів, а саме: 05 днів за 10 років стажу державної служби за 2013, 07 днів за 11 років стажу державної служби за 2014, 09 днів за 12 років стажу державної служби в 2015, 02 дня за 13 років стажу державної служби за 2016, 11 днів за 14 років стажу державної служби за 2017, 11 днів за 15 років стажу державної служби за 2018, 12 днів за 16 років стажу державної служби за 2019, 13 днів за 17 років стажу державної служби за 2020.
Також, вказаною відповіддю було зазначено, що винагорода, яка виплачується державному виконавцю, є одноразовою виплатою, тому вона не враховувалась при розрахунку середньої заробітної плати.
Не погодившись з неврахуванням винагороди державного виконавця при розрахунку компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку, матеріальну допомогу, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено правомірності своїх дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, а тому, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Одночасно з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення без розгляду клопотання позивача про винесення додаткового рішення щодо судових витрат по даній справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини виникли у зв'язку з неврахуванням відповідачем винагороди позивачу державного виконавця при розрахунку середньої заробітної плати компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку, матеріальну допомогу.
Відповідно до ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХIV (далі - Закон №606-ХІV), що був чинним до 05.01.2017 року, за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що діє з 05.10.2016 року, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством. Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 №202/98-ВР (далі - Закон №202/98-ВР), що був чинним до 05.10.2016 року, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Вимогами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Аналогічні положення містяться у ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР).
Положеннями ст. 2 Закону №108/95-ВР передбачено, додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Відповідно до п. 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 3 даної Постанови визначено перелік виплат, які включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час, суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками -почасовиками , високі досягнення в праці (високу професійну майстерність), умови праці, інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи і вислугу років, тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
При цьому п.п. б п. 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).
Відповідно до п. 2 Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 5 Порядку №126 встановлено, що у заяві про виплату винагороди державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди.
Згідно з п. 14 цього Порядку погоджена керівником структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, або керівником Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після погодження надсилається (подається) відповідному Головному територіальному управлінню юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі (уповноваженому структурному підрозділу Мін'юсту) та є підставою для видачі протягом п'яти робочих днів з дня отримання погодженої заяви відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди.
Відповідно до п. 16 Порядку №126 державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.
Пунктом 17 Порядку №126 передбачено, що державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належна сума винагороди виплачується під час звільнення.
Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012№333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».
Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів доходить висновку, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
З матеріалів справи вбачається, що розрахунок позивачу спірної компенсації відповідачем здійснено наступним чином:
Розрахунковий період для розрахунку компенсації за не використані дні щорічної відпустки з листопада 2019 по жовтень 2020 складає 365 днів за винятком 23 календарних днів (10 календарних днів святкові та неробочі дні та 13 календарних днів, протягом яких працівник не працював (відпустка за свій рахунок)), тобто 342 дні (365-23).
Сумарний заробіток ОСОБА_1 за період з листопада 2019 по жовтень 2020 складає - 158241,83 грн. (сума вказана без врахування винагороди державного виконавця в зазначений період).
Отже, середня зарплата в зазначений період складає - 462,70 грн. (сума вказана без врахування винагороди державного виконавця в зазначений період) (158241,83 грн. : 342 дня = 462,70 грн.).
Сума компенсації за не використану щорічну основну відпустку становить - 92 540,00 грн. (462,70 грн. х 200 днів = 92 540,00 грн.).
Сума компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку становить - 32 389,00 грн. (462.70 грн. х 70 днів = 32 389,00 грн.).
Матеріальна допомога розраховується із розрахунку двох останніх календарних місяців перед наданням матеріальної допомоги. Розрахунковий період з серпня 2020 по вересень 2020, 42 робочі дні (у серпні 20 днів, у вересні 22 дня). Сумарний заробіток в зазначений період складає 24823,64 грн. (сума вказана без врахування винагороди державного виконавця в зазначений період).
Середньомісячна кількість робочих днів становить 21 день (42дня : 2 = 21). Середньоденна зарплата для нарахування матеріальної допомоги становить 591,04 грн. (24 823,64 грн. : 42 дня = 591,04 грн.). Сума матеріальної допомоги становить 12 411,84 грн. (591.04 грн. х 21 день = 12411,84 грн.).
Проте, з вказаними розрахунками нарахування компенсації за не використані дні щорічної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку, матеріальної допомоги суд не погоджується, з огляду на наступне.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, вважає, що винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100.
Винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій.
Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що така складова заробітної плати, як винагорода державному виконавцю, враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку №100.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 по справі № 814/564/16.
Факт не врахування винагороди державного виконавця при обчисленні середньої заробітної плати при розрахунку спірних компенсацій та матеріальної допомоги, відповідачем не заперечується та підтверджено матеріалами справи.
Крім того, нарахування суми компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні 12 місяців перед наданням відпустки на кількість календарних днів відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів за цей період). Одержаний результат перемножується на кількість днів відпустки.
Розрахунковий період для розрахунку компенсації за не використані дні щорічної відпустки з листопада 2019 по жовтень 2020 складає 365 днів за винятком 23 календарних днів (10 календарних днів святкові та неробочі дні та 13 календарних днів, протягом яких працівник не працював (відпустка за свій рахунок)), а відтак: 365-23=342 дні.
Також, з матеріалів справи вбачається, що в розрахунковий період ОСОБА_1 було виплачено - 50724,35 грн. винагороди державного виконавця (2990,26 грн. за листопад 2019, 7225,26 грн. за грудень 2019, 4819,30 грн. за березень 2020, 1569,72 грн. за квітень 2020, 6123,30 за липень 2020, 27987,51 грн. за вересень 2020).
Сумарний заробіток за період з листопада 2019 по жовтень 2020 складає - 208 966,18 грн. (158241,83 грн. (сумарний заробіток без врахування винагороди державного виконавця) + 50724,35 грн. (винагорода державного виконавця в розрахунковий період) = 208966,18 грн.).
Середньоденна зарплата: 208966,18 грн. : 342 к. дні = 611,01 грн.
Сума компенсації за не використані дні щорічної основної відпустки становить 122202,44 грн.: 611,01 грн. х 200 к. днів = 122202,44 грн.
Сума компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку становить 42770,70 грн. (611,01 грн. х 70 к. днів = 42770,70 грн.).
Для нарахування матеріальної допомоги розрахунковий період з серпня 2020 по вересень 2020 р., кількість робочих днів 42 робочих дні (у серпні 20 робочих днів, у вересні 22 робочих дня): сумарний заробіток з серпня 2020 р. по вересень 2020 р. складає: 12129,00 грн. + 40682,15 грн. = 52811,15 грн.; середньоденна заплата складає: 52811,15 грн. : 42 роб. дні = 1257,41 грн. Середньомісячна кількість робочих днів 42 : 2 = 21 роб. день Сума матеріальної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку 1257,41 грн. х 21 роб. день = 26405,61 грн.
Недоотримана сума компенсації складає 54 037,91 грн. (29662,44 грн. + 10381,70 грн. + 13 993,77 грн.), з наступного розрахунку:
- за компенсацію за не використані дні щорічної основної відпустки: 122202,44 грн. (з урахуванням винагороди державного виконавця) - 92540 грн. (без урахування винагороди державного виконавця) = 29 662,44 грн.;
- за компенсацію за не використану додаткову оплачувану відпустку: 42770,70 грн. (з урахуванням винагороди державного виконавця) - 32389,00 грн. (без урахування винагороди державного виконавця) = 10 381,70 грн.;
- матеріальна допомога: 26405,61 грн. (з урахуванням винагороди державного виконавця) - 12411,84 грн. (без урахування винагороди державного виконавця) = 13 993,77 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не включено винагороду державного виконався при розрахунку середньої заробітної плати при розрахунку компенсації за не використані дні щорічної відпустки, компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку, матеріальну допомогу.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року, якою заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Згідно ч.1 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз ч.7 ст.139 КАС України, ч.3 ст.143 КАС України свідчить, що вирішити питання про судові витрати після прийняття рішення, можливо лише за умови заявлення або подання особою заяви про неможливість подання таких доказів до закінчення судових дебатів, тобто, до прийняття судового рішення. При цьому, причини, з яких сторона не може надати докази про понесені витрати до ухвалення рішення суду, мають бути поважними.
Так, розгляд даної справи відповідно до ухвали суду від 16.03.2021 здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Частинами першою-третьою статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини восьмої статті 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Отже, протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі учасник справи вправі подавати заяви по суті справи, докази чи інші клопотання, після чого суд переходить до розгляду справи по суті, досліджуючи докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач до ухвалення рішення від 16.03.2021, не надавав заяву про подання доказів з поважних причин протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, більше того, з тексту позовної заяви вбачається, що позивач не очікував понести витрати у зв'язку з розглядом справи (арк. 7 позовної заяви). Натомість, 24.03.2021 надав клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.
Суд зазначає, що відсутність судових дебатів при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не позбавляє права учасника справи подати в межах строку її розгляду відповідні докази понесених витрат на правничу допомогу чи зробити відповідну заяву про подання таких доказів.
Враховуючи те, що у встановлений частиною сьомою статті 139 КАС України строк (тобто до ухвалення рішення у даній справі - 16.03.2021) позивач та його представник із заявою про стягнення судових витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, не зверталися, документів, які б підтверджували понесені витрати не подавали, відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов'язку вирішувати ці питання, як і призначати судове засідання для їх вирішення (вказуючи про це у резолютивній частині рішення; пункт 4 частини шостої статті 246 КАС України).
Тобто, заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу могла б бути предметом вирішення адміністративним судом під час ухвалення рішення в цій справі (так само як і додаткового рішення), якби її заявили в межах розгляду справи, але до того, як суд ухвалить рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 16.04.2019 в справі №817/1889/17.
Крім того, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 в справі №755/9215/15-ц також вказала на те, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України (в даному випадку частини сьомої статті 139 КАС України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі №817/1889/17.
Крім того, відповідно до п. 5 договору від 30.11.2020 про надання правової допомоги передбачено порядок сплати гонорару протягом 10 календарних днів з дати підписання акта приймання - передачі виконаних робіт. Зазначений акт складений та підписаний сторонами 19.03.2021, тобто на момент звернення до суду із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу 24.03.2021 строк розрахунків не сплинув. Однак, на дату постановлення відповідної ухвали доказів сплати за виконані роботи так і не надано.
Таким чином, зважаючи на ту обставину, що під час розгляду справи стороною позивача не було подано доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, як і під час розгляду справи не подано заяву про надання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення, тому суд дійшов висновку, що заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення на підставі частини сьомої статті 139 КАС України слід залишити без розгляду.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року та ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року по справі № 816/1585/17 відповідають вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для їх скасування та задоволення апеляційних вимог позивача чи відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 по справі № 520/18843/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя З.О. Кононенко
Судді В.А. Калиновський О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 30.08.2021 року