19 серпня 2021 р.Справа № 440/1397/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
представник відповідача Чайка М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 15.04.21 по справі № 440/1397/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки),
23.02.2021 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 10.11.2020 №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4216,24 грн.
В обґрунтування протиправності оскаржуваної вимоги позивач зазначила, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Так як позивач протягом 2020 року була найманим працівником КП "ЖЕО №2", тобто працювала за трудовим договором на посаді начальника юридичного відділу, отримувала заробітну плату із якої відраховувався єдиний внесок, а тому контролюючий орган безпідставно склав вимогу про сплату боргу від 10.11.2020 №Ф-17190-13.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області від 10.11.2020 №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4216,24 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, обов'язки платників єдиного внеску виникають з початку провадження відповідної діяльності (ч. 4 ст. 5 Закону № 2464-УТ).
Відповідач наголошує, що позивач, на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області від 30.10.2018 за№ 19 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що видане свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії № 2432.
З моменту отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 не зупиняла право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідач зазначає, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, також, припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
ОСОБА_1 заперечує наявність у нього обов'язку зі сплати єдиного внеску, посилаючись на те, що вона була працевлаштована як найманий працівник у КП«ЖЕО№2».
Разом з тим, відповідно до Закону № 2464-VI роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску. У зв'язку з цим, особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Відповідач вважає, що позивач, у відповідності до підстав для зайняття адвокатською діяльністю визначених чинним законодавство, здійснювала адвокатську діяльність, а тому мала обов'язок зі сплати єлиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розумінні Закону № 2464-УІ.
На думку відповідача, ОСОБА_1 є платником єдиного внеску, як фізична особа, яка провадить незалежну діяльність та перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтаві, як застрахована особа реєстраційний № 10000001365548 від 08.11.2018.
Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому зазначає, що у 2020 році з (01.01.2020 по 31.12.2020) перебувала у трудових відносинах з Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна, організація №2" Полтавської міської ради (далі - КП "ЖЕО№2") код ЄДРПОУ 13961729, де обіймала посаду начальника юридичного відділу (основне місце роботи), що відповідачем не оспорювалося.
Отже, у період 2020 рік, оскільки позивач була найманим працівником, то у вказаний період не здійснювала адвокатську діяльність та не отримувала доходу від неї, а єдиний внесок сплачував роботодавець.
Позивач зазначає, що вона як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 10.11.2020 №Ф-17190-13 сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 4216,24 грн фактично є подвійним нарахуванням єдиного внеску на один і той самий дохід позивача.
На думку позивача, з урахуванням особливостей форми діяльності адвокатів, які фактично не здійснюють незалежну професійну діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача, не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 30.10.2018 є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом на право зайняття адвокатською діяльністю від 30.10.2018 (а.с.10) та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області.
Станом на 31.10.2020 в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 рахується заборгованість у загальній сумі 4216,24 грн, яка нарахована за період: 2-й квартал 2020 року та 3-й квартал 2020 року.
10.11.2020 Головним управлінням ДПС у Полтавській області відносно ОСОБА_1 складено вимогу №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 4216,24 грн (а.с.12).
Також судом встановлено, що позивач протягом 2020 року перебував у трудових відносинах з КП "ЖЕО №2" на посаді начальника юридичного відділу (а.с.26-27). Роботодавцями сплачено за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.27 зворотній бік, 56).
Не погодившись із правомірністю зазначеної вимоги, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана вимога відповідача від 10.11.2020 №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - діяльність, зокрема адвокатів, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI).
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не врегульовано.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності адвокатів, які фактично не здійснюють незалежну професійну діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Колегія суддів вважає, що адвокат, який не здійснює адвокатської прибуткової діяльності, зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають статус адвоката (однак адвокатську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, по справі №520/3939/19, від 23.01.2020 по справі №480/4656/18.
Податковим органом вимога щодо сплати боргу з єдиного внеску складена за період: 2-й квартал 2020 року та 3-й квартал 2020 року.
З матеріалів справи вбачається, що в спірний період ОСОБА_1 одночасно мала статус адвоката та найманого працівника. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.
Натомість, відповідачем не надано доказів здійснення адвокатської діяльності та отримання доходу протягом 2020 року, а також доказів на спростування висновків суду про сплату роботодавцем за найманого працівника ОСОБА_1 єдиного внеску в спірний період.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як адвокатом, який не здійснював прибуткову діяльність.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога відповідача від 10.11.2020 №Ф-17190-13 про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі № 440/1397/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 по справі № 440/1397/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 30.08.2021 року