ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 серпня 2021 року м. Київ № 753/11941/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у місті Києві
проскасування постанови державного виконавця,
До Дарницького районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 31.07.2020 справу №753/11941/20 передано на розгляд за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2020 відкрито провадження у справі №753/11941/20 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті до розгляду позовної заяви в новій редакції.
Так, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Бойправ А.О. Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.06.2020 ВП №62423262 про відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення виконавчого збору.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем прийнято спірне рішення на підставі виконавчого документу, який виданий на виконання рішення суду, яке не існує та стверджує, що жодних постанов державного виконавця в межах виконавчого провадження №53835224 нею не отримувалось.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правовірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Також, представником відповідача надано до суду належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №53835224 за виконавчим листом Дарницького районного суду м. Києва №753/22568/14 від 08.06.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 86453,78 дол. СІЛА.
Боржником за вказаним виконавчим документом (провадженням) є ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1
25.04.2017 державним виконавцем Житніковим С.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53835224. Надалі, до відповідача надійшла заява представника стягувача АТ «УкрСиббанк» щодо повернення виконавчого документу без виконання.
25.06.2020 державним виконавцем, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Також, 25.06.2020 державним виконавцем, керуючись статтею 27, 37, 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову ВП №53835224 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню за виконавчим документом та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 25.06.2020 ВП №53835224.
Окрім цього, 25.06.2020 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62423262 з примусового виконання постанови Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП №53835224 від 25.06.2020 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню за виконавчим документом (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється на підставі Закону № 1404-VIII.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованого в Міністерсвті юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), яка розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до пункту 2 розділу I Інструкції примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону, здійснюють державні виконавці та приватні виконавці (крім рішень, передбачених частиною другою статті 5 Закону) (далі - виконавці).
Пунктом 1 розділу III Інструкції встановлено, що примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону.
Згідно із пунктом 8 розділу III Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Аналіз наведених положень чинного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин дає суду підстави дійти до висновку, що у державного виконавця наявний обов'язок відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
В межах даної адміністративної справи судом встановлено, що спірне рішення прийнято на підставі виконавчого документа, а саме постанови Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП №53835224 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню за виконавчим документом.
Між тим, в матеріалах справи вістуні належні та достатні докази на підтвердження скасування в судовому порядку постанови про стягнення виконавчого збору від 25.06.2020 ВП №53835224.
Згідно із частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд наголошує, що предметом доказування в адміністративній справі не є правомірність прийнятої відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 25.06.2020 ВП №53835224, а тому, всі доводи позивача в цій частині, у тому числі, щодо відкриття виконавчого провадження ВП №53835224 на підставі виконавчого документу, який виданий на підставі неіснуючого судового рішення, не надсилання державним виконавцем постанов в рамках виконавчого провадження №53835224 суд не оцінює, адже вказане постанова про стягнення виконавчого збору від 25.06.2020 ВП №53835224 не є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Суд наголошує, що позивачем обрано не належний спосіб захисту порушеного права, яким, в свою чергу, є, зокрема оскарження постанови Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП №53835224 від 25.06.2020 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню за виконавчим документом, на підставі якої й прийнято оскаржуване рішення.
Варто відмітити, що згідно із пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
З урахуванням наведеного суд звертає увагу позивача, що належним та ефективним захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів є оскарження нею в судовому порядку постанови Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП №53835224 від 25.06.2020 про стягнення з боржника виконавчого збору.
Станом на час розгляду справи позивачем не повідомлено про обставини оскарження вищевказаної постанови в судовому порядку та/або прийняття рішення про скасування останньої.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судом під час розгляду справи не встановлено обставин не відповідності спірного рішення критеріям, які встановленні частиною 2 статті 2 КАС України, оскаржуване рішення прийнято на підставі виконавчого документу - постанови про стягнення виконавчого збору, яка не скасована в судовому порядку та не є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Таким чином, беручи до уваги наведене в сукупності суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розполу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02099, м. Київ, вул. К. Заслонова, б. 16, код ЄДРПОУ 34968768) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева