Рішення від 28.08.2021 по справі 420/13402/20

Справа № 420/13402/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо відмови у розгляді документів позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", розглянути заяву про визнання особи такою, яка потребує додаткового захисту, позивача від 16.09.2020 року;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області продовжити строк перебування позивача на території України шляхом проставлення відповідної відмітки у Довідці особи, що звернулась за захистом.

Ухвалами суду від 14.12.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; від 12.02.2021 року: вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, призначеного на 26.05.2021 року. (т.7 а.с.107-110)

26.05.2021 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника у письмовому провадженні. (т.7 а.с.111) Інших заяв з процесуальних питань, в тому числі про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, від учасників справи до суду не надійшло.

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно зі змістом адміністративного позову та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, уродженець с. Парапіно Республіки Мордовії, проживав за адресою АДРЕСА_1 , за етнічною належністю - мордвин, за національністю - росіянин, за віросповіданням - християнин, закінчив 9 класів Ковилкінської середньої школи № 1 (м. Ковилкіно, Республіка Мордовія, Російська Федерація), Ковилкінський будівельний технікум (2001-2005 роки), інститут управління та права юридичний факультет в м. Москва, Російська Федерація (2007-2011 роки);

- на сьогоднішній момент одружений із громадянкою України ОСОБА_2 , після укладення шлюбу ОСОБА_2 (шлюб укладено 21.07.2015 року). Від шлюбу має двох спільних дітей, громадян України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- в країні громадянської належності із 2011 по 2013 роки перебував у шлюбі із громадянкою РФ ОСОБА_6 , від шлюбу має сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Шлюбні відносини не склались, шлюб розірвано на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 від 05.03.2013 року;

- позивач має диплом бакалавра, виданого інститутом управління та права Російської Федерації у м. Москва. Із 01.06.2007 року працював у Московській обласній колегії адвокатів філії № 28, з початку на посаді секретаря, а із 10.08.2011 року на посаді помічника адвоката, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці. Головою філії № 28 Московської обласної колегії адвокатів був його рідний дядько ОСОБА_8 ;

- позивач вважає, що правоохоронні органи Російської Федерації з метою тиску на дядька адвоката, порушили проти нього кримінальні справи за надуманими обставинами. Вважає, що його життю на батьківщині загрожує небезпека, катування, відсутність доступу до правосудця, належного захисту, у зв'язку із чим просив органи міграційної служби України надати йому захист;

- Російська Федерація здійснює розшук ОСОБА_1 за п. «г» ч. 2 ст. 161 КК РФ «Грабіж, скоєний: "г) з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров'я, чи з загрозою застосування такого насилля;

- 03.10.2017 року ОСОБА_1 затримано представниками правоохоронних структур України в м. Одесі на підставі повідомлення Сектору Інтерполу та Європолу ГУНП в Одеській області від 25.09.2017 року № 50/2312-Інтерпол про розшук особи правоохоронними структурами РФ;

- ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06.10.2017 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеська установа виконання покарань № 21». Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 31.10.2017 року строк тимчасового арешту продовжено у термін до 40 діб;

- ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 11.11.2017 року запобіжний захід змінено на домашній арешт, із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 у період доби з 22 години 00 хвилини до 06 години 00 хвилини, строк дії ухвали становить 2 місяці. Надалі, санкцію змінено під особисте зобов'язання;

- у зв'язку із розшуком правоохоронними органами РФ, позивач звернувся за захистом до міграційних органів України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця;

- у грудні 2017 року позивач отримав відмову у наданні статусу біженця або статусу особи, яка потребує захисту;

- 26.12.2017 р. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу № 242 від 20.12.2017 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати визнати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- 28.02.2018 р. головуючим-суддею Одеського окружного адміністративного суду Вовченко О.А. ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено у повному обсязі;

- 19 червня 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд розглянув апеляційну скаргу позивача на рішення вищевказаного суду, та постановив задовольнити апеляційну скаргу: визнав протиправним та скасував наказ № 242 від 20 грудня 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В свою чергу Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, не погодившись з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, 03.08.2018 року звернулось з касаційною скаргою на постанову Одеського адміністративного суду від 19.06.2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду;

- 05.03.2020 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду ухвалено рішення, яким касаційну скаргу органів міграційної служби залишено без задоволення, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду без змін;

- 29.11.2019 року отримано Повідомлення від 18.11.2019 року № 386 Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області, відповідно якого позивачу знову відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- підстава - Рішення ДМС України від 04.10.2019 року № 344-19, яке надалі особисто отримано у ГУДМС України в Одеській області 29.11.2019 року. У зв'язку із чим останнім подано позов до Одеського окружного адміністративного суду. 27.02.2020 року ухвалено рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено;

- 19 травня 2020 року, переглядаючи рішення ООАС від 27.02.2020 р., Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін;

- 09.09.2020 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження про перегляд рішення апеляційного суду;

- 16.09.2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся до органів міграційної служби Одеської області із заявою про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту;

- в заяві позивач зазначив наступне, зокрема: «Моє звернення із даною заявою не носить характер уникнення кримінальної відповідальності. Дане звернення є нічим іншим, як потребою у захисті тієї країни, у якій позивач проживає близько п'яти років, має всі соціальні та родинні зв'язки. Позивач одружений, має двох малолітніх дітей. В Україні має постійне місце проживання, до будь-яких видів відповідальності не притягувався, працює та має постійний заробіток. Створивши сім'ю на території України, маючи двох дітей громадян України, позивач дійсно боїться безпідставних звинувачень та загрози життю, безпеці та свободі;

- позивач неодноразово звертався за захистом до державних органів України: надсилав листи з проханням надати захист та не видворяти з території України до Генеральної Прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України, до Офісу Президента України. Проте отримав відповідь або про направлення його звернення до іншого органу, або про необхідність звернення до міграційної служби;

- мати позивача, ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка весь час мешкала у Російській Федерації, 28.08.2019 року отримала Дозвіл на імміграцію в Україну та має намір проживати в Україні;

- вся сім'я позивача мешкає на території України. Повернення позивача до Російської Федерації призведе до примусового роз'єднання із сім'єю, позивач не зможе брати участь ні в вихованні дітей, ні в цілому у їх житті;

- позивач вважає за необхідне звернутись до положень Конвенції про статус біженців 1951 року та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Конвенція 1951 року є універсальним міжнародним договором спеціального характеру, положення якого (разом із положеннями Протоколу щодо статусу біженця 1967 року) стосуються виключно питань надання статусу біженця та захисту біженців. Конвенція 1950 року є регіональним міжнародним договором загального характеру, що в цілому регулює питання прав і свобод людини. Вона не є спеціальним міжнародним договором щодо статусу біженця. Варто звернути увагу на те, що регіональний характер мер Конвенції 1950 року стосуються лише кола її учасників. Права і свободи, закріплені в положеннях цієї Конвенції, поширюються на всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією Договірних Сторін (стаття 1). Крім того, окремі положення Конвенції (закріплені в статтях 2, 3, 4 (п. 1) та 7) мають абсолютний характер, що означає, що жодного відступу від зобов'язань за цими статтями не допускається (стаття 15 Конвенції) крім відступу від статті 2 у випадках смерті внаслідок правомірних воєнних дій. Абсолютний характер положень статті 3 Конвенції 1950 року підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини (справа Сааді проти Італії та ін.);

- з моменту перебування позивача на території України, він відкрито не погоджується із тим, шо відбувається в Російській Федерації, вважає, що в даній країні відбувся абсолютний захват влади. Правоохоронна система працює лише в тому напрямку, кому це вигідно. Як підтвердження є надумане переслідування позивача;

- повернення позивача до Російської Федерації є неможливим у зв'язку із його відкритою позицією щодо відсутності демократії та узурпування влади окремими особами. Більш того, позивач розуміє, що його доступ до все стороннього та об'єктивного розгляду справи щодо позивача буде обмежений. Як вбачається із практики роботи правоохоронних органів РФ порушення кримінальних справ з метою тиску на людину, це вже є практика, а не поодинокі випадки»;

- ГУ ДМС України в Одеській області, листом від 28.09.2020 року «Щодо звернення за міжнародним захистом» повідомило про те, що позивачу відмовлено у повторному розгляді документів. У зв'язку із чим, 06.10.2020 року позивач звернувся із скаргою на таку відповідь ГУ ДМС України в Одеській області до Державної міграційної служби України;

- 24.11.2020 року також звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області щодо продовження строку дії Довідки про звернення за захистом в Україні № 011429, строк дії якої встановлено до 27.11.2020 р.;

- на усне звернення про продовження строку перебування на території України шляхом проставлення відповідної відмітки, спеціалістами ГУ ДМС в Одеській області позивачу відмовлено;

- 25.11.2020 року звернувся письмово до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про продовження строку дії Довідки;

- позивачем у повному обсязі виконано вимоги закону та наявні всі підстави для продовження строку дії Довідки;

- на сьогодні ОСОБА_1 строк не продовжено, його перебування на території України є сумнівним;

- 30.11.2020 року отримано лист Державної Міграційної служби України від 18.11.2020 року № 25-9166-20/8.5/3211-20, яким повідомлено, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС в Одеській області щодо ОСОБА_1 не приймалось, то ДМС відсутні правові підстави для розгляду скарги;

- оскільки заяви ОСОБА_1 про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту ігноруються, позивач вважає, що бездіяльність органів міграційної служби є протиправною та не відповідає вимогам закону;

- надсилаючи повідомлення, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також зазначаючи, що перераховані елементи, що містяться у зверненні ОСОБА_1 вже двічі розглядались органами міграції, нововиявлених обставин (підстав) не зазначено, фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання та проігнорував наведені у заяві відомості;

- проігноровано, що ОСОБА_1 у заяві від 16.09.2020 року зазначив, що з моменту перебування на території України, відкрито виступає проти діючої влади Російської Федерації, проти відсутності демократії та узурпування влади окремими особами. Зазначені обставини вже відбулись після того, як позивач звернувся вперше за захистом в Україні, тому раніше ці обставини не повідомлялись органам міграції та ніде не відображались. Але, тривале переслідування позивача викликало у нього розчарування у владі РФ, розчарування у правоохоронній системі у цілому, про що він відкрито зазначає у низці інтернет публікацій. Така відкрита позиція позивача дає додаткові підстави позивачу хвилюватись за своє повернення до Російської Федерації;

- дані обставини є абсолютними новими підставами для звернення, перевірки та захисту особи;

- позивач, який вже не вперше проходить перевірку органами міграції, розуміє, що після подання заяви, його мали викликати до міграційної служби та під час складання протоколу поставити ряд питань, надаючи відповіді на які, він зміг би пояснити наведене у заяві та надати докази із посиланням на інтернет мережі. Але, органи міграційної служби абсолютно знехтували своїми обов'язками та поверхнево провели роботу, а саме просто проігнорували наведене та надали відписку;

- на виконання наданих законом повноважень відповідачу під час прийняття рішення необхідно здійснити повне та об'єктивне дослідження всіх обставин заяви позивача, у тому числі щодо твердження позивача про можливість загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що ГУ ДМС України в Одеській області та ДМС України не проведено;

- у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання. Також не може братись до уваги той факт, що ОСОБА_1 посилаючись на певні політичні погляди та відкриту критику влади країни громадянського походження, не надав докази останнього. Повторимось, він мав намір це зробити безпосередньо на співбесіді із працівником міграційної служби. Крім того у своїй заяві зазначив, що всі необхідні докази наведеного він наддасть. Таким чином взагалі ігнорування заяви, не здійснення перевірки наданих обставин є абсолютно протиправною бездіяльністю;

- 30.12.2020 року позивачем отримано відзив ГУ ДМС України в Одеській області та відзив ДМС України на позовну заяву, які є аналогічними за змістом;

- позивач вважає, що все викладене у відзиві зводиться до того, що заява ОСОБА_1 від 16.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не є встановленого зразку та з посиланням на те, що звернення позивача за захистом переглядалось судами, та за яким прийнято остаточне рішення, а також посилання на те, що вимоги розділу 4 наказу № 649 не застосовуються до спірних правовідносин;

- ОСОБА_1 16.09.2020 року звернувся із Заявою про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив всі необхідні відомості, крім того відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» посилався на виникнення нових умов для повторного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- заява позивача про визнання особою, яка потребує додаткового захисту подана особисто 16.09.2020 року до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. В заяві зазначено всі необхідні реквізити та вказано всі належні відомості з посиланням на нові підстави для розгляду заяви;

- розглянувши вказану заяву згідно положень Закону України "Про звернення громадян", а фактично повертаючи позивачу його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подану ним згідно положень Закону, ДМСУ не було зазначено чітких та однозначних правових обставин, що свідчили б про невідповідність вказаної заяви (звернення) критеріям, визначеним Законом та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649;

- відповідачі в свою чергу безпідставно послались на те, що обставини, які повідомлені ОСОБА_1 у заяві від 16.09.2020 року були у повному обсязі розглянуті ДМС та судовими інстанціями, будь-які нововиявлені обставини відсутні. Та безпідставно прийшли до висновку, що звернення із повторною заявою не відповідає вимогам, передбачених ст. 17 Закону. Наведене свідчить про поверховий аналіз викладених обставин у заяві, робота із перевірки зазначених нових обставин не проводилась взагалі, що свідчить про незаконну бездіяльність посадових осіб;

- зобов'язання ДМСУ розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачає проходження таким розглядом всіх етапів від вирішення питання оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; попереднього розгляду заяви, на якому (етапі) ДМСУ наділена повноваженнями щодо винесення рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за заявою, яка є очевидно необґрунтованою; до етапу прийняття кінцевого рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- у відзиві відповідачі посилаються на те, що звернення ОСОБА_1 вже переглядалось судовими інстанціями. Але, при цьому законодавство дозволяє звернутись повторно із аналогічною заявою, якщо виникли нові підстави;

- саме, керуючись умовами закону, ОСОБА_1 зазначив нові підстави для звернення: «з моменту мого перебування на території України, я відкрито не погоджуюсь із тим, що відбувається в Російській Федерації, вважаю, що в даній країні відбувся абсолютний захват влади. Правоохоронна система працює лише в тому напрямку, кому це вигідно. Як підтвердження є моє надумане переслідування. Моє повернення до Російської Федерації є неможливим у зв'язку із моєю відкритою позицією щодо відсутності демократії та узурпування влади окремими особами. Більш того, я розумію, що мій доступ до все стороннього за та об'єктивного розгляду справи щодо мене буде обмежений. Як вбачається із практики роботи правоохоронних органів РФ порушення кримінальних справ з метою тиску на людину, це вже є практика, а не поодинокі випадки»;

- як вбачається із відзиву та матеріалів міграційної справи, що раніше перебувала на розгляді, дані обставини були відсутні. Але, в силу того, що позивач на території України проживає із 2015 року, перше звернення до органів міграційної служби відбулось у 2018 році, обставини, що слугували підставою для сьогоднішнього звернення є новими та виникли вже після перегляду першого звернення за захистом;

- позивач виконав всі умови, що наведені вище, повідомив про судове оскарження отриманої відповіді ДМС, відповідачі є обізнаними про судовий розгляд справи, але не зважаючи на наведене, станом на сьогодні ОСОБА_1 строк перебування в Україні шляхом видачі відповідної Довідки не продовжено.

Згідно зі змістом відзивів на позовну заяву, відповідачі вважають позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:

- 16.09.2020 до Головного управління ДМС України в Одеській області надійшла заява про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту від ОСОБА_1 ;

- в адміністративному позові позивач посилається на те, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою, форма якої встановлена наказом МВС України «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 07.09.2011 року № 649 (Додаток № 38);

- заява від 16.09.2020 не відповідає встановленому зразку заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За таких обставин, заяву ОСОБА_1 від 16.09.2020 було правомірно розглянуто ГУ ДМС України в Одеській області в порядку Законів України «Про звернення громадян», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та 28.09.2020 надано відповідь;

- в обґрунтування доводів адміністративного позову позивач посилається на те, що «міграційний орган у встановлений законом п'ятнадцятиденний строк повинен був вчинити ряд передбачених статтею 8 цього закону дій або прийняти рішення про відмову в оформленні документів»;

- проведення процедури надання міжнародного захисту (прийняття заяви, дактилоскопія, анкетування, протокол співбесіди та інше) відносно ОСОБА_1 з боку ГУ ДМС України в Одеській області не проводилось та рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не приймалось;

- предметом розгляду даної адміністративної справи є визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вимоги розділу ІV наказу № 649 не можуть бути застосовані в даній ситуації;

- вперше звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулось 30.11.2017;

- відповідно до наказу ГУ ДМС України в Одеській області від 20.12.2017 № 242 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку;

- постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 по справі № 815/6903/17 було відмовлено в задоволені адміністративного позову. Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції оскаржив його до суду апеляційної інстанції;

- на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 по справі № 815/6903/17, ГУ ДМС України в Одеській області було зобов'язано повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 26.07.2018 стосовно позивача було прийнято рішення (наказ від 26.07.2018 № 141 про повторний розгляд заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту);

- за результатами розгляду особової справи позивача, 15.08.2018 стосовно позивача було прийнято рішення (наказ від 15.08.2018 № 155 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту). З метою оскарження рішення ГУ ДМС України в Одеській області позивач звернувся із скаргою до ДМС України. Рішенням ДМС України від 07.12.2018 № 99-18 скаргу позивача було задоволено. У відповідності до листа ДСІОБГ ДМС, ГУДМС в Одеській області було зобов'язано здійснити заходи щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 14.01.2019 стосовно позивача було прийнято рішення (наказ від 14.01.2019 № 8 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту). Із заявником був проведений додатковий протокол співбесіди від 04.02.2019;

- за результатами розгляду заяви та сформованих матеріалів справи, ДМС України було прийнято рішення від 04.10.2019 № 344-19 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»;

- не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку;

- рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 по справі № 420/7228/19 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 04.10.2019 № 344-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання вчинити певні дії;

- позивач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу;

- постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 - без змін;

- ОСОБА_1 , не погоджуючись з зазначеними рішеннями, подав касаційну скаргу;

- ухвалою Верховного Суду від 09.09.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ;

- ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що рішеннями судів, які набрали законної сили встановлено преюдиційні обставини (ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили) про відсутність загрози життю та здоров'ю, безпеці та свободі внаслідок загальнопоширеного насильства, систематичного порушення прав людини в разі повернення позивача до країни громадянського походження;

- ухвалою Верховного Суду від 09.09.2020 по справі № 420/7228/19 (К/9901/13916/20), позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження. Довідка про звернення за захистом в Україні серії 011429 у відповідності до наказу ГУ ДМС України в Одеській області від 11.09.2020 № 174 була визнана недійсною;

- довідка про звернення за захистом в Україні видається особам, які мають відношення до шукачів захисту та перебувають у відповідній процедурі розгляду. Станом на 27.11.2020 на позивача не розповсюджуються правові норми Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через що відсутні законні підстави для продовження строків розгляду заяви;

- судами під час першого звернення позивача за наданням міжнародного захисту було встановлено, що побоювання стати жертвою переслідування є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах;

- ДМС України не приймалось рішення щодо відмови позивачу в розгляді заяви про визнання особою такою, що потребує додаткового захисту;

- обставини повідомлені позивачем у зверненні від 16.09.2020 були у повному обсязі розглянуті ДМС та судовими інстанціями, будь-які ново виявлені обставини, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону - відсутні. Таким чином клопотання позивача не відповідає вимогам звернення із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачених статтею 17 Закону.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані сторонами у справі, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, від 16.09.2020 року довільної форми (т.1 а.с.19-28), у якій позивач просив: надати йому статус особи, яка потребує додаткового захисту.

Вказана заява отримана адресатом 16.09.2020 р., про що свідчить відповідний штамп Головного управління ДМС України в Одеській області. (т.1 а.с.19)

У поданій заяві позивачем зазначено:

- 30.11.2017 року позивач, громадянин Російської Федерації, ОСОБА_1 , звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що отримав відповідну Довідку про звернення за захистом в Україні № 008092;

- на час звернення із такою заявою, знаходився на території України на законних підставах: 14.08.2015 р. отримано посвідку на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_2 , строк дії встановлено до 30.12.2017 року;

- 22.12.2017 р. отримав Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.12.17 р. № 5/1-375 (далі - Повідомлення), підставою видачі Повідомлення є наказ № 242 від 20.12.2017 р.;

- 26.12.17 позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу № 242 від 20.12.2017 року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати визнати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- 19 червня 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий судді-доповідача - Потапчука В.О., суддів - Семенюк Г.В. та Шляхтицького О.І. розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення вищевказаного суду, та постановив задовольнити апеляційну скаргу: визнав протиправним та скасував наказ № 242 від 20 грудня 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- в свою чергу Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, не погодившись з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, 03.08.2018 року звернулось з касаційною скаргою на постанову Одеського адміністративного суду від 19.06.2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду;

- 04.10.2018 року суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду відкрито провадження по справі;

- 05.03.2020 року Верховний Суд розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області на Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року та ухвалив рішення, яким касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову - без змін;

- надалі, на виконання рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року, ОСОБА_1 викликано до ГУ ДМС України в Одеській області для оформлення повторного звернення, та видано Довідку про звернення за захистом в Україні № 009773;

- 29.11.2019 року отримано Повідомлення від 18.11.2019 року № 386 Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області, відповідно якого ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- підстава - Рішення ДМС України від 04.10.2019 року № 344-19, яке надалі особисто отримано заявником у ГУ ДМС України в Одеській області 29.11.2019 року, яке оскаржено до Окружного адміністративного суду;

- 27.02.2020 року ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області відмовлено у повному обсязі. Рішення отримано 11.03.2020 року;

- не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся із апеляційною скаргою до П'ятого адміністративного апеляційного суду;

- 19.05.2020 року колегією суддів у складі Лук'янчук О.В., Бітова А.І., Ступакової І.Г. ухвалено рішення, яким апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 р. залишено без задоволення, а рішення без змін;

- 09.09.2020 року ухвалою Верховного Суду позивачу відмовлено у відкритті касаційного провадження про перегляд рішення апеляційного суду;

- підставою для звернення за захистом у 2017 році виступили наступні обставини:

- позивач є громадянином Російської Федерації;

- позивач має диплом бакалавра, виданого інститутом управління та права Російської Федерації у м. Москва. Із 01.06.2007 року працював у Московській обласній колегії адвокатів філії № 28, з початку на посаді секретаря, а із 10.08.2011 року на посаді помічника адвоката, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці. При цьому Головою філії № 28 Московської обласної колегії адвокатів був рідний дядько позивача, ОСОБА_8 ;

- ОСОБА_8 був достатньо відомим адвокатом у Російській Федерації, займався резонансними справами, які мали політичний характер;

- оскільки, ОСОБА_8 був одинокою людиною, сім'ї не мав, був дуже близьким із позивачем, намагався передати всі свої професійні навики та знання, та приблизив до свого особистого помічника;

- за життя до ОСОБА_8 застосовували різні форми тиску, його били, відбирали портфель, тощо, він неодноразово відкрито виступав із заявами про те, щоб правоохоронні органи припинили чинити на нього тиск, як на адвоката. Позивач, як помічник адвоката, в усьому його підтримував та розділяв його думку;

- так, за інформацією інтернет видавництва http://www.democracy.ru/article.php?id=l622: «В марте 2005 года прокуратура Москвы возбудила уголовное дело в отношении адвоката Виктора ОСОБА_8 "по результатам проведенной проверки" по статье "воспрепятствование осуществлению правосудия" УК РФ. По мнению прокуратуры, г-н ОСОБА_8 организовал серию публикаций по делу своего подзащитного предпринимателя Игоря Поддубного и контактировал по существу дела с присяжными заседателями. Уголовное дело прекращено в феврале 2006 года.»;

- обставини, які розвиваються далі, тісно переплітаються із професійною діяльністю ОСОБА_8 та особистим життям позивача. А саме,

- розпочинаючи із 2011 та до 13.10.2014 рр. ОСОБА_8 здійснював представництво інтересів у резонансній справі мера м. Енгельс ОСОБА_11 . При цьому ОСОБА_8 неодноразово заявляв ЗМІ, що на нього чиниться тиск як з боку колег, так і правоохоронних органів з метою впливу на здійснення адвокатом своїх повноважень щодо представництва інтересів клієнта;

- протягом липня-серпня 2013 року на ОСОБА_1 правоохоронними органами РФ заведено кримінальні справи за заявами колишньої дружини позивача, а саме, позивача звинувачено у грабежі із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров'я, погроза вбивством або спричинення тяжкої шкоди здоров'ю, розповсюдження у відкритому доступі в мережі Інтернет завідомо неправдивих свідчень стосовно колишньої дружини, які спаплюжили її честь та гідність, що підпадає під ознаки злочину, наклеп. Начебто позивач відкрито заволодів ювелірною прикрасою колишньої дружини (золотий ланцюжок) та її мобільним телефоном із нанесенням тілесних ушкоджень та погрозами життю та здоров'ю;

- 12.09.2014 року позивачу встановлено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, апеляційною постановою судової колегії по кримінальним справам ВС Республіки Мордовія від 28.01.2015 року запобіжний захід змінено на заставу у розмірі 600 000 російських рублів. Для порівнянні у гривні становить 222 908,67 (за золотий ланцюжок та мобільний телефон своєї ж дружини). У СІЗО кожний день позивач звертався до адміністрації з метою поганого самопочуття, кожний день робив виклик лікаря, але його прохання ігнорувались. І лише після втручання адвоката позивачу надали медичну допомогу, зробили кардіограму та назначили лікування. Дані записи повинні знаходитись саме в санітарній (медичній) установі СІЗО. Доступу до таких документів та даних на сьогодні у заявника не має. Позивач вважає, що йому щось додавали у їжу;

- паралельно із цими подіями відбуваються обшуки у помешканні адвоката ОСОБА_8 , а саме 19.09.2013 року;

- як вбачається із інтернет мережі, адвокат дає інтерв'ю газеті «Взгляд-інфо» (ІНФОРМАЦІЯ_6), далі цитуємо: «"Это история, которую я начал рассказывать вам в программе "Нестандартный разговор", - рассказал нашему корреспонденту ОСОБА_8 . - Она связана со взаимоотношениями моего племянника ОСОБА_1 с его бывшей женой. Та считает, что золотая цепочка и телефон были похищены ее бывшим супругом. А поскольку ОСОБА_1 время от времени гостил в моем мордовском доме, то полиция решила, что эти вещи могут находиться там;

- вчера в 7.30 приехала целая бригада полицейских, понятые, представители местной администрации, предъявили постановление об обыске, вынесенное судьей Ковылкинского суда ОСОБА_17. И до 10 часов искали эти вещи …;

- кроме того, отделение полиции виходило с ходатайством в Ковылкинский суд о проведении обыска и в моей московской квартире. Но суд отказал им в этом...";

- в программе "Нестандартный разговор" адвокат ОСОБА_8 высказал предположение, что уголовное дело на его племянника было сфабриковано силовиками специально, чтобы оказать на него давление по делу ОСОБА_11 ;

- тем не менее, по словам ОСОБА_8, давление все равно продолжается, и обыск - очередной его эпизод.». «ОСОБА_8 не считает связь обыска и его участия в процессе ОСОБА_11 "притянутой за уши". В том, что это именно давление, он уверен;

- "они всегда такими методами действуют, это традиционная схема. В крупных резонансных делах, в которых я участвую, такие вещи происходят всегда. Когда наступает решительный момент - представление доказательств защиты, прение сторон - все это обычно и начинается"»;

- тобто, як раз за місяць до ухвалення остаточного рішення по справі ОСОБА_11 (рішення ухвалено 13.10.2014 р.), яким останнього було виправдано за більшістю епізодів, водночас призначено покарання у вигляді позбавлення волі за отримання хабара, позивача взято під варту, а саме 12.09.2014 року;

- і лише після набрання законної сили рішення по справі ОСОБА_11 , та вірогідно вже без наявної потреби у цьому, 28.01.2015 року запобіжний захід змінено на заставу;

- у травні 2015 року позивач авіарейсом Москва-Одеса, на підставі паспортного документу дія виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , прибув на території України. Тобто після внесення застави пройшло приблизно 4 місяці;

- кримінальні справи проти позивача порушено у липні 2013 року, тобто до моменту вибуття позивача із Російської Федерації, пройшло два роки;

- при цьому позивач не переховувався і активно «співпрацював» зі слідством, навіть, намагався доказати свою невинуватість, пред'являв товарні чеки на начебто вкрадені товари, але ті «чомусь» до справи не залучались та до уваги не брались;

- при цьому відповідно ст. 162 КПК РФ, строки попереднього слідства встановлені у 2 місяці із дня порушення кримінальної справи. Строк може бути продовжено керівником на 3 місяці, а в справах, у яких являються особливо важкими до 12 місяців;

- так, при наявності заяви потерпілої особи, всіх доказів та враховуючи відсутність особливої складності, у кримінальних справах по звинуваченню ОСОБА_1 можливо закінчити попереднє слідство та передати справу на розгляд до суду;

- але, правоохоронні органи РФ чомусь нічого подібного не здійснюють;

- ні для кого не є таємницею, що кримінальні справи, які походять із цивільно-правових відносин та/або сімейних відносин у більшості випадків так і зостаються лежати в архівах, у кращому випадку у порушенні кримінальної справи відмовляють та рекомендують звернутись до цивільного суду. У випадку позивача виникла просто довга пауза;

- позивач розуміючи те, що кримінальну/ні справу/ви до суду не передають, до участі у якихсь слідчих дій його не залучають, на допити не викликають та і враховуючи той факт, що справа ОСОБА_11 , що вів дядько позивача та безпосередній керівник ОСОБА_8 закрита, позивач приймає рішення виїхати до України;

- як вказувалось вище у травні 2015 року позивач перетнув кордон разом із дядьком, який здійснював адвокатський захист громадянина України;

- кримінальна справа проти ОСОБА_1 направлена до Ковилкінського районного суду Республіка Мордовія 27.04.2015 року, відкрите судове засідання призначено на 08.06.2015 року. Але, оскільки позивач в даний момент знаходився у Москві та виконував обов'язки помічника адвоката, про передачу справи до суду не знав, викликів не отримував. Що і вплинуло на безперешкодний виїзд із Російської Федерації;

- у період проживання на території України, позивач допомагає дядьку у роботі, виконує безпосередні його вказівки, наряду з цим знайомиться із нинішньої дружиною та в період із 22.07.2015 року по 29.07.2015 року разом із нею перебуває на відпочинку у Туреччині. Проблем із перетином кордону не мав. Рухом кримінальної справи у РФ не цікавився, так як вважав її безпідставною та закритою;

- в цей час, на території Російської Федерації, ОСОБА_8 наприкінці 2014 року, а саме в жовтні заключає договір на правову допомогу та здійснює представництво інтересів у справі громадянина України ОСОБА_15 , якого правоохоронні органи Російської Федерації звинувачували в участі в каральних операціях на Луганщині (Україна), у вбивстві понад 30 осіб, в зґвалтуваннях і в скоєнні інших особливо тяжких злочинів. Адвокат ОСОБА_8 здійснював захист громадянина України ОСОБА_15 на протязі 2014-2016 роках;

- у 2016 р. кримінальні справи за цими злочинами щодо ОСОБА_15 були припинені і Генпрокуратура Російської Федерації принесла ОСОБА_15 письмове вибачення. ОСОБА_8 подав до російського суду цивільний позов в інтересах ОСОБА_16 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної йому незаконним арештом і незаконним притягненням до кримінальної відповідальності;

- ОСОБА_8 у листопаді 2016 р. в інтересах ОСОБА_15 подав скаргу до Європейського суду з прав людини про порушення прав, тортури і примусу до дачі неправдивих свідчень;

- 24.02.2016 року Ковилкінський районний суд Республіки Мордовія ухвалює постанову, в якій зобов'язано органи прокуратури РФ здійснити розшук ОСОБА_1 для притягнення до відповідальності до п «г» ч. 2 ст. 161 КК РФ (грабіж), а саме викрадення у колишньої дружини телефону, прикрас. За іншими статтями позивач не розшукується;

- 28.02.2017 року адвокат ОСОБА_8 помирає. Після його смерті, квартиру в якій він проживав пограбовано;

- поховання ОСОБА_8 здійснювала мати позивача, після чого всі напрацьовані матеріали та особистий ноутбук адвоката передала позивачу;

- 03.10.2017 року позивача затримано представниками правоохоронних структур України в м. Одесі на підставі повідомлення Сектору Інтерполу та Європолу ГУНП в Одеській області від 25.09.2017 року № 50/2312-Інтерпол про розшук особи правоохоронними структурами РФ, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 06.10.2017 року до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Одеська установа виконання покарань № 21». Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 31.10.2017 року строк тимчасового арешту особи продовжено у термін до 40 діб. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 11.11.2017 року запобіжний захід змінено на домашній арешт, із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 у період доби з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин, строк дії ухвали становить 2 місяці. Надалі, санкцію змінено під особисте зобов'язання;

- у зв'язку із наведеними обставинами у позивача виникли всі підстави для побоювання за своє життя. Позивач розуміючи, що його перебування на території Російської Федерації надасть можливість, заінтересованим у ньому особам, здійснити доступ до робочих документів дядька та отримання необхідної ним інформації, тощо;

- так враховуючи все вище наведене, позивач 30.11.2017 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- додаткові підстави звернення за захистом станом на вересень 2020 року:

- відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон) Україна надає захист іноземним громадянам і особам без громадянства, які його шукають на її території, шляхом: визнання біженцем; визнання особою, яка потребує додаткового захисту; визнання особами, які потребують тимчасового захисту;

- особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та вищезазначеного Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

- у зв'язку із чим позивач повідомляє, що дійсно вільно прибув на територію України, загрозу своєму життю, безпеці чи свободі позивач відчув лише вже в той час, коли проживав на території України;

- як повідомлялось на території РФ позивач розшукується відповідно постанови від 24.02.2016 року Ковилкінського районного суду Республіки Мордовія, в якій зобов'язано органи прокуратури РФ здійснити розшук ОСОБА_1 для притягнення до відповідальності до п «г» ч. 2 ст. 161 КК РФ (грабіж), а саме викрадення у колишньої дружини телефону, прикрас;

- позивач вважає, що дане кримінальне провадження є фальсифікованим, крім того остаточного вироку суду щодо нього не має. Тобто перешкод у вигляді вироку по кримінальному правопорушенні для надання позивачу статусу особи, яка потребує додаткового захисту, не має;

- відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як політичне правопорушення або правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням;

- таке ж правило застосовується, якщо запитувана Сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин;

- таким чином у позивача є всі підстави для того щоб у подальшому було прийнято рішення щодо нього рішення у відмові видачі йому Російській Федерації;

- так, звернення позивача із даною заявою не носить характер уникнення кримінальної відповідальності;

- дане звернення є ні чим іншим, як потребою у захисті тієї країни, у якій позивач проживає близько п'яти років, має всі соціальні та родинні зв'язки;

- 21.07.2015 року позивачем укладено шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 , після укладення шлюбу ОСОБА_2 ;

- від шлюбу позивач має двох малолітніх дітей, доньку, ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянку України та сина, ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України;

- в Україні позивач має постійне місце проживання, до будь-яких видів відповідальності не притягувався, працює та має постійний заробіток;

- створивши сім'ю на території України, маючи двох дітей громадян України, позивач дійсно боїться безпідставних звинувачень та загрози життю, безпеці та свободі;

- відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- мати позивача, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка весь час мешкала у Російській Федерації, 28.08.2019 року отримала Дозвіл на імміграцію в Україну та має намір проживати в Україні;

- таким чином вся сім'я позивача мешкає на території України. Повернення позивача до Російської Федерації призведе до примусового його роз'єднання із сім'єю, позивач не зможе брати участь ні в вихованні дітей, ні в цілому у їх житті;

- зважаючи на наведене, позивач вважає за необхідне звернутись до положень Конвенції про статус біженців 1951 року та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Конвенція 1951 року є універсальним міжнародним договором спеціального характеру, положення якого (разом із положеннями Протоколу щодо статусу біженця 1967 року) стосуються виключно питань надання статусу біженця та захисту біженців. Конвенція 1950 року є регіональним міжнародним договором загального характеру, що в цілому регулює питання прав і свобод людини. Вона не є спеціальним міжнародним договором щодо статусу біженця. Варто звернути увагу на те, що регіональний характер Конвенції 1950 року стосується лише кола її учасників. Права і свободи, закріплені в положеннях цієї Конвенції, поширюються на всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією Договірних Сторін (стаття 1). Крім того, окремі положення Конвенції (закріплені в статтях 2, 3, 4 (п. 1) та 7) мають абсолютний характер, що означає, що жодного відступу від зобов'язань за цими статтями не допускається (стаття 15 Конвенції), крім відступу від статті 2 у випадках смерті внаслідок правомірних воєнних дій. Абсолютний характер положень статті 3 Конвенції 1950 року підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини (справа Сааді проти Італії та ін.);

- згідно ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань;

- враховуючи практику Європейського суду з прав людини, позивач зазначив, що відносини ОСОБА_1 з членами його сім'ї, зокрема, дитиною (дітьми), складають «сімейне життя» для цілей застосування ст. 8 Конвенції (п. 65 постанови у справі «Нунесс проти Норвегії» від 28.06.2011 р. (заява № 55597/09));

- відтак, роз'єднання позивача з сім'єю стане для нього моральним стражданням та, з огляду на положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, таке втручання держави у здійснення права позивача на сімейне життя в даному випадку не є необхідним в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб;

- також, слід зазначити, що згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (см. постанова Європейського Суду з прав людини «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга № 41615/07, §135, ECHR2010);

- окрім того, з моменту перебування позивача на території України, він відкрито не погоджувався із тим, що відбувається в Російській Федерації, вважає, що в даній країні відбувся абсолютний захват влади. Правоохоронна система працює лише в тому напрямку, кому це вигідно. Як підтвердження є надумане переслідування позивача;

- повернення позивача до Російської Федерації є неможливим у зв'язку із його відкритою позицією щодо відсутності демократії та узурпування влади окремими особами;

- більш того, позивач розуміє, що його доступ до всестороннього та об'єктивного розгляду справи щодо нього буде обмежений. Як вбачається із практики роботи правоохоронних органів РФ порушення кримінальних справ з метою тиску на людину, це вже є практика, а не поодинокі випадки;

- позивач звертає увагу на визнання судами України, іншими міжнародними судами та судами деяких держав неприпустимості екстрадиції осіб, яким реально загрожує відверта відмова в правосудді. Зокрема, вона послалася на рішення Суду у справі Дрозда і Янушека (Drozd and Janousek), в якій Суд визнав, що "Договірні держави... зобов'язані відмовляти у співробітництві, якщо з'ясовується, що засудження є наслідком відвертої відмови в правосудді" (рішення у справі "Дрозд і Янушек проти Франції та Іспанії" (Drozd and Janousek v. France and Spain), від 26 червня 1992 року, п. 110, серія А, N 240);

- всі наявні у нього докази наведеного будуть надані додатково.

Згідно зі змістом поданої позивачем заяви від 16.09.2020 р., її подано без додатків.

Листом від 28.09.2020 № Ч-1892/6/5101-20/5100.5.1/10145-20 «Щодо звернення за міжнародним захистом» (т.1 а.с.29-30) Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, на підставі Законів України «Про звернення громадян», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за результатами розгляду клопотання від 16.09.2020 року (вх. № Ч-1892/6/5101-20 від 16.09.2020 року) повідомило позивача наступне:

- звернення позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіального підрозділу ДМС відбулось 30.11.2017 року;

- відповідно до наказу УПШЗСІ ГУДМС в Одеській області від 20.12.2017 № 242 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення було оскаржене у судових інстанціях. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року за судовою справою 815/6903/17, наказ про відмову в оформленні документів було скасовано, Головне управління зобов'язано повторно розглянути заяву в контексті визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- 04.09.2018 року особова справа була направлена до центрального апарату ДМС за № 5100.5.1-14695/51.3-18 для розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС (наказ про відмову в оформленні від 15.08.2018 № 155);

- за результатами розгляду скарги, центральним апаратом ДМС від 07.12.2018 № 99-18 було прийнято рішення про задоволення скарги на рішення територіального органу ДМС. З урахуванням зазначеного, Головним управлінням був підготовлений наказ від 14.01.2019 № 8 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- особова справа направлена до центрального апарату ДМС від 26.06.2019 № 5100.1-9284/51.3-19 для прийняття остаточного рішення. За результатами розгляду заяви та сформованих матеріалів особової справи, центральним апаратом ДМС прийнято рішення від 04.10.2019 № 344-19 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту». Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було направлено на адресу позивача 19.11.2019 року;

- 29.11.2019 року позивач особисто отримав письмове повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- 02.12.2019 року позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою;

- відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року за судовою справою № 420/7228/19 у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовлено повністю;

- постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 року за судовою справою № 420/7228/19 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення;

- ухвалою Верховного Суду України від 19.06.2020 року за судовою справою № 420/7228/19 (К/9901/13916/20) касаційну скаргу позивача залишено без руху до моменту усунення недоліків. Виправлена касаційна скаргу на адресу ВСУ була направлена позивачем 26.06.2020 року. Ухвалою Верховного Суду України від 09.09.2020 року за судовою справою № 420/7228/19 (К/9901/13916/20), позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження. Довідка про звернення за захистом в Україні серії 011429, за наказом Головного управління від 11.09.2020 № 174, визнана недійсною;

- також звернуто увагу позивача, що відповідно до частини 3 статті 17 Закону, особа, яка отримала повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» законних підстав для перебування в Україні;

- звернуто увагу позивача, що обставини, повідомлені позивачем у зверненні від 16.09.2020 року були у повному обсязі розглянуті ДМС та судовими інстанціями, будь-які ново виявлені обставини, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні. Таким чином, клопотання позивача не відповідає вимогам звернення із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачених статтею 17 Закону.

Позивач звернувся до Державної міграційної служби України із скаргою від 06.10.2020 (а.с.31-43) на рішення ГУ ДМС України в Одеській області щодо розгляду звернення від 16.09.2020 року, у якій просив:

- визнати протиправним рішення ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області від 28.09.2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- скасувати рішення ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області від 28.09.2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- заяву ОСОБА_1 від 16.09.2020 року про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, - задовольнити..

Згідно зі змістом вказаної скарги позивача, додатком до неї зазначено лише копію рішення.

Листом № 25-9166-20/8.5/3211-20 від 18.11.2020 року (а.с.49) Державна міграційна служба України за результатами розгляду скарги позивача від 06.10.2020 на рішення ГУ ДМС України в Одеській області щодо розгляду звернення від 16.09.2020 року, повідомила позивача таке:

- ДМС відповідно до статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (Закон) та пункту 8.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (Правила), здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС: 1) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- ДМС встановлено, що вищевказаних рішень територіальним органом ДМС щодо позивача не приймалось, а листом ГУ ДМС в Одеській області від 28.09.2020 № Ч-1892/6/5101-20/5100.5.1/10145-20 надано відповідь на заяву позивача про визнання особи такою, яка потребує додаткового захисту, від 16.09.2020;

- ураховуючи, що рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС в Одеській області щодо позивача не приймалось, в ДМС відсутні правові підстави для розгляду скарги позивача відповідно до вимог Закону та Правил.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідачів щодо відмови у розгляді документів позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (т.1 а.с.44-48, 50-138):

- заяви позивача від 25.11.2020 р. про продовження строку дії Довідки про звернення за захистом в Україні, поданої до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з тих підстав, що: 06.10.2020 року позивач звернувся із скаргою на рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 28.09.2020 року до Державної міграційної служби України, підтвердження чого надав відповідним листом ГУ ДМС України в Одеській області; подана скарга знаходиться на розгляді, остаточне рішення по ній не прийнято;

- Довідки, виданої позивачу Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 14.07.2020, дійсної до 27.08.2020, та термін дії якої продовжено до 27.11.2020;

- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 р. та постанови Верховного Суду від 05.03.2020 року у справі № 815/6903/17;

- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року, постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 р. та ухвали Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 420/7228/19.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема (т.2 а.с.20-21, т.3 а.с.1-269, т.4 а.с.1-266, т.5 а.с.1-147, т.6 а.с.1-241, т.7 а.с.1-97):

- листа-відповіді Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.11.2020 № Ч-2611/6/5101-20/5100.5.1/13074-20 «Щодо продовження строків довідки про звернення за захистом в Україні» на заяву позивача на лист ГУ ДМС України в Одеській області щодо продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні від 25.11.2020, яким позивача повідомлено, зокрема що: ухвалою Верховного Суду від 09.09.2020 року за судовою справою № 420/7228/19 позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження; Довідка про звернення за захистом в Україні серії 011429 у відповідності до наказу територіального органу ДМС від 11.09.2020 № 174 була визнана недійсною;

- матеріалів особової справи позивача, розпочатої 30.11.2017 р., яка містить також наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 174 від 11.09.2020 року «Про визнання недійсним довідку про звернення за захистом в Україні», яким визнано недійсним довідку про звернення за захистом в Україні серії № 011429, що була продовжена до 27.11.2020 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

1. Щодо позовних вимог в частині: визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо відмови у розгляді документів позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", розглянути заяву про визнання особи такою, яка потребує додаткового захисту, позивача від 16.09.2020 року, - слід зазначити таке.

По-перше, судом встановлено, зокрема що:

- на заяву позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, від 16.09.2020 року до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - наданий лист-відповідь від 28.09.2020 № Ч-1892/6/5101-20/5100.5.1/10145-20 «Щодо звернення за міжнародним захистом»;

- на скаргу позивача від 06.10.2020 року на рішення ГУ ДМС України в Одеській області щодо розгляду звернення від 16.09.2020 року до Державної міграційної служби України - наданий лист-відповідь № 25-9166-20/8.5/3211-20 від 18.11.2020 року.

З встановленого вбачається фактична відсутність бездіяльності (пасивної поведінки) відповідачів з розгляду документів позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884 (далі - Правила). (п. 1.1 розділу І Правил)

Так, відповідно до положень розділу II Правил «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», зокрема:

2.1. Уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

2.2. Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

2.3. У разі якщо про намір бути визнаною в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявляє дитина, яка розлучена із сім'єю, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, крім виконання вимог пункту 2.1 цього розділу, додатково звертається у невідкладному порядку до органу опіки і піклування з письмовим клопотанням про забезпечення такої особи законним представником.

2.3.1. Законний представник призначається органом опіки і піклування невідкладно.

2.3.2. Після отримання повідомлення органу опіки і піклування про призначення законного представника територіальний орган ДМС невідкладно приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту. До процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відносно дитини, розлученої з сім'єю, залучаються адвокат, психолог та педагог, про що робляться відповідні відмітки в особовій справі заявника.

2.3.3. Спільно з органом опіки і піклування територіальний орган ДМС невідкладно вживає заходів з поміщення дитини, розлученої з сім'єю, до відповідного дитячого закладу або сім'ю.

2.4. У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

2.5. У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).

Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Подані документи долучаються до особової справи заявника.

З наведених положень Правил вбачається, що підставою для вчинення територіальним органом ДМС дій та прийняття рішень, передбачених зокрема розділом II Правил «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», тощо - є особисте звернення особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законного представника у випадках, передбачених Законом, до уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС.

При цьому, форму заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649.

Також згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку.

Проте, як встановлено судом вище, позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, від 16.09.2020 року довільної форми, у якій позивач просив: надати йому статус особи, яка потребує додаткового захисту.

Вказана заява отримана адресатом 16.09.2020 р., про що свідчить відповідний штамп Головного управління ДМС України в Одеській області.

Також, у заявах по суті справи позивачем зазначено, що: заява позивача про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, подана особисто 16.09.2020 року до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника; в заяві зазначено всі необхідні реквізити та вказано всі належні відомості з посиланням на нові підстави для розгляду заяви.

Разом з тим, «особисте подання заяви до територіального органу ДМС» та «особисте звернення особи до уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС» - не є тотожними діями.

Крім того, спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено інший (особливий) порядок при повторному зверненні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, до повторного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, застосовуються загальні вимоги щодо звернення з зазначеними заявами.

Відповідно, посилання позивача як на підставу звернення з заявою від 16.09.2020 року в обраний позивачем спосіб, на те, по суті, що він вже звертався до відповідачів у загальному порядку, щодо нього сформовано особову справу, яка містить в тому числі заяву-анкету, тощо - є необґрунтованим та законодавчо безпідставним.

Виходячи з вищенаведених положень Правил та висновків суду щодо спірних правовідносин, обраний позивачем спосіб звернення 16.09.2020 р. до територіального органу ДМС про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, - не тягне за собою виникнення законодавчо визначеного обов'язку щодо вчинення дій та прийняття рішень стосовно визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, передбачених Законом № 3671-VI та Правилами, в тому числі зазначеного позивачем обов'язку при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої тощо.

Отже, наведена позиція позивача - є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

При цьому жодних інших обставин, доводів та доказів на їх підтвердження, зокрема щодо особистого звернення позивача 16.09.2020 року щодо визнання його особою, що потребує додаткового захисту, до уповноваженої посадової особи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - позивачем не наведено та не надано.

По-третє, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Закону № 3671-VI особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також яка оскаржує відповідне рішення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 13 цього Закону.

З наведених положень ст. 17 Закону № 3671-VI вбачається, що повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту може лише особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно зі змістом заяв по суті справи, сторонами визнається обставина, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 року у справі № 420/7228/19, яке набрало законної сили 19.05.2020 року, у задоволенні адміністративного позову Громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області в якому позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 04.10.2019 року № 344-19;

- зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,

- відмовлено повністю.

Отже, в даному випадку позивач є особою, стосовно якої прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, щодо якого прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, а не особою, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 3671-VI, особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, може повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у разі виникнення зазначених умов.

З наведених положень вбачається, що умови, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, як підстави для повторного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають виникнути після відмови особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.

2. Щодо позовних вимог в частині: зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області продовжити строк перебування позивача на території України шляхом проставлення відповідної відмітки у Довідці особи, що звернулась за захистом, - слід зазначити таке.

Відповідно до абз. 2 п. 2.5 розділу II Правил «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги.

Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є:

- копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення

або

- у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Позивачем до позовної заяви додано копію заяви позивача від 25.11.2020 р. про продовження строку дії Довідки про звернення за захистом в Україні, поданої до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з тих підстав, що: 06.10.2020 року позивач звернувся із скаргою на рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 28.09.2020 року до Державної міграційної служби України, підтвердження чого надав відповідним листом ГУ ДМС України в Одеській області; подана скарга знаходиться на розгляді, остаточне рішення по ній не прийнято.

Проте, по-перше, як вбачається з встановлених судом обставин, та про це повідомлено позивача у листі № 25-9166-20/8.5/3211-20 від 18.11.2020 року Державної міграційної служби України за результатами розгляду скарги позивача від 06.10.2020 на рішення ГУ ДМС України в Одеській області щодо розгляду звернення від 16.09.2020 року, зокрема що рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальним органом ДМС щодо позивача не приймалось, а листом ГУ ДМС в Одеській області від 28.09.2020 № Ч-1892/6/5101-20/5100.5.1/10145-20 надано відповідь на заяву позивача про визнання особи такою, яка потребує додаткового захисту, від 16.09.2020.

По-друге, на доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема:

- листа-відповіді Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.11.2020 № Ч-2611/6/5101-20/5100.5.1/13074-20 «Щодо продовження строків довідки про звернення за захистом в Україні» на заяву позивача на лист ГУ ДМС України в Одеській області щодо продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні від 25.11.2020, яким позивача повідомлено, зокрема що довідка про звернення за захистом в Україні серії 011429 у відповідності до наказу територіального органу ДМС від 11.09.2020 № 174 була визнана недійсною;

Проте, рішення, в тому числі наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 11.09.2020 № 174, дії чи бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо строку (продовження/не продовження/тощо) перебування позивача на території України, в тому числі в порядку, передбаченому абз. 2 п. 2.5 розділу II Правил, - не є предметом оскарження (спору/дослідження/встановлення/тощо) за даним позовом.

Жодних доводів та доказів на їх підтвердження щодо оскарження та/або скасуваннянаказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 174 від 11.09.2020 року «Про визнання недійсним довідку про звернення за захистом в Україні» у досудовому або у судовому порядку в іншій справі - позивачем не наведено та не надано.

Отже, зазначена позовна вимога позивача - є такою, що не відповідає змісту основної вимоги позову та підставам звернення з нею, є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною, як самостійна вимога, а також не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування позовних вимог, в межах заявлених позовних вимог та підстав для їх задоволення, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, позивачем суду не наведено та не надано.

При цьому суд не бере до уваги посилання сторін на обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 815/6903/17 та № 420/7228/19 щодо позивача та надані на їх підтвердження докази, з тих підстав, що наведені обставини не стосуються предмету позову (спору), відповідно не входять до предмету доказування (дослідження, встановлення, тощо) у цій справі.

Щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- позиція позивача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи;

- сукупністю досліджених судом доказів на виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України відповідачами доведені обставини, на яких ґрунтуються їх заперечення та доказана фактична відсутність / правомірність оскаржуваної позивачем бездіяльності відповідачів щодо відмови у розгляді документів позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, отже підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо відмови у розгляді документів позивача про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту - немає, отже немає підстав для задоволення позову повністю.

У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 р. № 611) до 31 серпня 2021 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 120, 139, 194, 205, 241-246, 250, 255, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи: 37508470) та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045; ідентифікаційний код юридичної особи: 37811384) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

Попередній документ

99247826

Наступний документ

99247828

Інформація про рішення:

№ рішення:	99247827
№ справи:	420/13402/20
Дата рішення:	28.08.2021
Дата публікації:	01.09.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Одеський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (14.07.2022)
Дата надходження:	14.07.2022
Предмет позову:	про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

15.03.2021 17:30	Одеський окружний адміністративний суд
20.04.2021 11:00	Одеський окружний адміністративний суд
26.05.2021 11:00	Одеський окружний адміністративний суд
26.10.2021 15:00	П'ятий апеляційний адміністративний суд
16.11.2021 15:00	П'ятий апеляційний адміністративний суд