12 серпня 2021 року Справа № 160/9112/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відокремленого територіального підрозділу на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У червні 2021 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 17.05.2021 року №00632204362409.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.05.2021 року №00632204362409, складено та направлено відповідачем на їх адресу - 17.05.2021 року. Тобто до спливу строку на надання заперечень та настання права на складання відповідного податкового повідомлення-рішення, а отже є порушенням процесуальних строків та права позивача на надання заперечень щодо висновків акту камеральної перевірки від 16.04.2021 року №6630/04-36-24-06. Відповідач не навів жодного факту чи обставини, яка хоч якось вказувала б на вчинення додаткових дій, їх цілеспрямованість, а також існування додаткової мети в несвоєчасній сплаті податків, що в сукупності свідчило б про наявність умислу та давало податковому органу підстави для застосування відповідальності визначеної п.124.2 ст.124 ПК України. Таким чином, відповідач належним чином не довів підстави застосування відповідальності, передбаченої саме п.124.2 ст.124 ПК України (штраф у розмірі 25%), що призвело до невірного визначення суми штрафних санкцій. Відповідач також застосував до позивача відповідальність щодо правовідносин, які виникли і закінчилися до набрання чинності законом (п.124.2 ст.124 ПК України), всупереч положень ст.58 Конституції України, а отже спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду 24.06.2020 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно з актом перевірки від 16.04.2021 року №6630/04-36-24-06, в порушення вимог п.57.1 ст.57 та п.203.2 ст.203 ПК України, платником податків несвоєчасно сплачено суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість відповідно до податкових декларацій з ПДВ за 2018-2020 роки. Позивачем не надані письмові пояснення та/або документи щодо обставин, які підтверджують відсутність його вини у вчиненому податковому правопорушенні, в порядку, встановленому ПК України. У зв'язку з чим, відповідно до п.124.2 ст.124 ПК України, за несвоєчасну сплату податку до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 106 432,50 грн. (25% погашеної суми податкового боргу у розмірі 425 730 грн.). За таких обставин, спірне податкове повідомлення-рішення від 17.05.2021 року №00632204362409, складене Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області є цілком законним та вірним, а тому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 03.08.2021 року було замінено відповідача у даній справі - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, в порядку процесуального правонаступництва, на належного відповідача - відокремлений територіальний підрозділ на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658).
Відповіді на відзив на позовну заяву позивач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 знаходиться на обліку Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Кам'янське управління, Кам'янська ДПІ (м.Кам'янське).
Посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з питання своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Порушення встановленні під час перевірки, знайшли своє відображення в акті від 16.04.2021 року №6630/04-36-24-06, а саме:
- дані камеральної перевірки свідчать про умисно вчинену несвоєчасну сплату ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) узгоджених сум податкових зобов'язань за 2018-2020 роки;
- діяння за несвоєчасну сплату узгоджених сум грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено контролюючі органи), вчинені умисно відповідно до п.124.2 ст.124 розділу ІІ ПК України тягнуть за собою накладання штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
На підставі акту перевірки відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 17.05.2021 року №00632204362409 про застосування штрафних санкцій у розмірі 106 432,50 грн. (25% погашеної суми податкового боргу у розмірі 425 730 грн.) за затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ІІК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з п.31.1 ст.31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податковою обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений в порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Відповідно до п.38.1 ст.38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з п.54.1 ст.54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
В силу п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені. (стаття 111 ПК України).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник податків притягується до фінансової відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).
Судом встановлено, що актом перевірки від 16.04.2021 року №6630/04-36-24-06 встановлено порушення позивачем вимог п.57.1, п.57.3 ст.57 ПК України, що полягало у несвоєчасній сплаті протягом граничного строку узгоджених сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість за які передбачено відповідальність за несплату суми самостійного визначеного грошового зобов'язання протягом граничних строків згідно з ст.124 ІІК України.
Так, 17.05.2021 року відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 17.05.2021 року №00632204362409, з якого вбачається, що на підставі п.124.2 ст.124 ПК України, позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 25% від погашеної суми податкового боргу, що становить 106 432,50 грн.
Стосовно застосування відповідачем вимог п.124.2 ст.124 ПК України при нарахуванні позивачу штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 ПК України порядок справляння податків і зборів їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлюється цим Кодексом.
Законом України від 16.01.2020 р. №466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (далі - Закон №466) внесені зміни до Кодексу, у тому числі, в частині кваліфікації податкового правопорушення саме як протиправного, винного (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Також, Законом №466 визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.
Податковим правопорушенням, відповідно до п.109.1 ст.109 ПК України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т.ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п.112.1, п.112.2 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.
Суд відмічає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст.112 ПК України є:
- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;
- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.
Таким чином, обов'язок доведення вини, ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.
Разом з тим, необхідно враховувати, що згідно з п.109.3 ст.109 ПК України, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу.
У всіх інших випадках визначених ПК України, за які передбачена фінансова відповідальність, обов'язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.
Відповідно до п.124.2 ст.124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (абзац другий п.109.1 ст.109 ПК України).
У випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125 1.2 - 125 1.4 статті 125 1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи (абзац другий п.109.3 ст.109 ПК України).
У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, то останній не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Водночас, положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків (п.112.7 ст.112 ПК України).
Виходячи з аналізу положень пункту 124.2, статті 124 ПК України, юридичним фактом, з яким пов'язується відповідальність у вигляді штрафу, є обов'язок доведення контролюючим органом скоєння платником податків податкового правопорушення, а саме що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але платником податків умисно не вчиняв певні дії або допускаючи бездіяльність щодо сплати узгодженої суми грошового зобов'язання встановлений ПК України вчиняв умисно затримку сплати узгодженого грошового зобов'язання.
Суд відмічає, що даним актом перевірки жодних обґрунтувань, що позивач порушив пункт 124.2 статті 124 ПК України, а саме діяння вчинені умисно - не наведено.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування ПДВ (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування ПДВ, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Згідно з пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Одним із прав платника податків відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України є право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.
Право платника податків на подання письмових заперечень на акт перевірки та/або додаткових документів у порядку, встановленому нормами ПК України, та право брати участь у розгляді заперечень (додаткових документів) передбачено також пунктом 86.7 статті 86 ПК України. Абзацом першим цього пункту встановлено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.
Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення (абзац четвертий пункту 86.7 статті 86 ПК України).
Відповідно до пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Судом встановлено, що акт камеральної перевірки №6630/04-36-24-06 складено відповідачем 16.04.2021 року.
Матеріалами справи підтверджено, що акт перевірки отримано позивачем - 01.05.2021 року.
Спірне податкове повідомлення-рішення №00632204362409 складено відповідачем - 17.05.2021 року.
В даному випадку, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом з порушенням порядку і строку, передбачених пунктами 86.7 та 86.8 статті 86 ПК України, що позбавило позивача права на подачу протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта та розгляд заперечень на висновки такого акта, у зв'язку з чим рішення відповідача про визначення податкових зобов'язань є таким, що прийнято з порушенням закону.
Верховний Суд вже робив висновок щодо такого застосування норм пунктів 86.7 та 86.8 статті 86 ПК України у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 15 січня 2019 року у справі №826/3576/15, від 09 квітня 2019 року у справі №826/19830/16, від 17 лютого 2020 року у справі №808/7101/15, від 28 вересня 2020 року у справі №520/2305/19.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 808/9011/15.
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права.
Зокрема, у ч.3 та ч.4 ст.3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. При цьому, закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Зазначені норми процесуального закону узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v.Italy, заява № 126/05, п. 102-111).
Так, положення п.124.2 ст.124 ПК України набрали законної сили 01.01.2021 року. Вказана норма не змінює та не скасовує попередньо визначену п.124.1 ст.124 ПК України відповідальність за несвоєчасну сплату узгодженого зобов'язання, а доповнює, тобто розширює рамки відповідальності, покладаючи при цьому певні обов'язки на податковий орган щодо встановлення та доведенні фактів, які дадуть такому органу право на застосування розширеної відповідальності
Судом встановлено, що події, які призвели до застосування штрафних санкцій за п.124.2 ст.124 ПК України та описані в таблиці акту перевірки настали та закінчились до 01.01.2021 року, тобто до набрання чинності п.124.2 ст.124 ПК України (доповненням до ст.124 ПК України).
Перевірка своєчасності сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість згідно з актом камеральної перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення проводилась на підставі поданих податкових декларацій та уточнюючих розрахунків за період квітень 2018 - жовтень 2020 років. Зобов'язання по сплаті податків, хоч і з простроченням, але у майже всіх випадках було погашене до 01.01.2021 року, тобто до набрання чинності п.124.2 ст.124 ПК України (доповненням до ст.124 ПК України).
Таким чином, до позивача застосовано відповідальність щодо правовідносин, які виникли і закінчилися до набрання чинності законом (п.124.2 ст.124 ПК України).
Отже, розмір штрафних санкцій застосований до позивача мав бути визначений згідно з п.124.1 ст.124 ПК України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.05.2021 року №00632204362409 про застосування штрафних санкцій у розмірі 25% у сумі 106 432,50 грн. за затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість, є протиправним та підлягає скасуванню, з викладених вище підстав.
Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.
Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 4 257,30 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2021 року №00632204362409, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого територіального підрозділу на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольска, 17а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 4 257,30 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма