27 липня 2021 року Справа № 160/6667/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Одеської митниці Держмитслужби в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500500/2020/500102/2 від 16.12.2020р.;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2020/50192 від 16.12.2020р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Одеської митниці Держмитслужби №UA500500/2020/500102/2 від 16.12.2020р. скориговано митну вартість товарів в сторону збільшення, яка вплинула на розмір митних платежів. Позивач вважає рішення про коригування митної вартості товарів протиправним, оскільки підприємством був поданий повний пакет документів, які містять відомості щодо числових значень митної вартості ввезеного товару та не містять жодних розбіжностей та неточностей у відповідності до вимог ст. 53 Митного кодексу України, Крім цього, позивачем в обґрунтування позову зазначено про те, що оскаржуване рішення не містить інформації, які саме документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості спірного товару, не наведено митницею у оспорюваних рішеннях, які саме складові митної вартості не підтверджуються документально та з яких підстав неможливе їх обчислення. Відмова митниці у визнанні митної вартості з урахуванням доданих документів є необґрунтованою, оскільки не проведена оцінка всіх наданих документів щодо неможливості застосування основного методу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Вказаною ухвалою суду, відповідачу також роз'яснено, що згідно ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Вказану ухвалу суду від 17.05.2021р. та копію позову з додатками відповідачем було отримано 27.05.2021р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Станом на 27 липня 2021 року відзив на позовну заяву відповідачем не подано. Будь-яких доказів на підтвердження поважності ненадання відзиву на позовну заяву, відповідачем не надано.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 16.07.2021 - інший неробочий день (перебування судді у відпустці), у зв'язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 27.07.2021р.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що 04 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ - маркет» та Taizhou Global Trading Co., Ltd (Китай) (Продавець), було укладено контракт на поставку продукції № 3568-SH/CN, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити товар, а Покупець прийняти та оплатити його на умовах, визначених у Контракті. Товар, що поставляється, повинен бути виготовлений і поставлений партіями в повній відповідності з вимогами, на умовах і за цінами, вказаними в Додатках і Специфікаціях до Контракту, які є його невід'ємною частиною.
На виконання умов Контракту, згідно з інвойсом від 22.10.2020 № GTXDC20200003-1 та Специфікації від 22.10.2020 р. № 2 на умовах поставки FOB-Ningbo / FOB Нінбо, (згідно з Incoterms 2010) на адресу Покупця була поставлена продукція:
- Товар № 1 - Черевики жіночі, артикул GT-19573, у кількості 6000 шт. на загальну суму 36 000,00 доларів США (6,00 долар США за шт.);
- Товар № 2 - Кросівки чоловічі, артикул GT-21206, у кількості 4 140 шт. на загальну суму 29 394,00 доларів США (7,10 долар за шт.);
- Товар № 3 - Кросівки чоловічі, артикул GT-14210, у кількості 6 000 шт. на загальну суму 39 600,00 доларів США (6,60 долар за шт.);
Зазначені товари розроблені та виготовлені Taizhou Global Trading Co., Ltd в Китаї. Товари сертифіковані згідно Сертифікату якості № GTXDC20200003-1 від 22.10.2020 року, (надалі -Товар). Товар був поставлений у відповідності до умов Контракту. Загальна вартість поставленої партії Товару склала 104 994, 00 доларів США.
Товар відправлявся, згідно умов інвойсу двома контейнерами (партіями):
1) Партія товару № 1 (контейнер № ОР8Ш226555/15503223):
Товар № 1 - Черевики жіночі, артикул GТ-19573, у кількості 6000 шт. на загальну суму 36 000,00 доларів США (6,00 долар США за шт.);
Товар № 2 - Кросівки чоловічі, артикул GТ-21206, у кількості 1 908 шт. на загальну суму 13 546, 80 доларів США (7, 10 долар за шт.); Загальна сума 49 546, 80 доларів США.
2) Партія товару № 2 (контейнер №MSDU 7971775 / FХ 15499951):
Товар № 2 - Кросівки чоловічі, артикул GТ-21206, у кількості 2 232 шт. на загальну суму 15 847, 20 доларів США (7, 10 долар за шт.);
Товар № 3 - Кросівки чоловічі, артикул GТ-14210, у кількості 6 000 шт. на загальну суму 39 600,00 доларів США (6,60 долар за шт.): Загальна сума 55 447, 20 доларів США.
Всього відправлялося товару за даним інвойсом двома партіями (контейнерами) на загальну суму 104 994, 00 доларів США.
З метою митного оформлення поставленої першої партії Товару? 15.12.2020р. позивач подав до Одеської митниці митну декларацію №UА500500/2020/520943/
Також, для підтвердження митної вартості оцінюваного товару позивачем були надані відповідачу наступні документи:
- Декларація митної вартості від 15.12.2020 №UA500500/2020/520943;
- Контракт на поставку продукції від 04.05.2020 № 3568-SH/CN;
- Специфікація від 22.10.2020 р. № 2;
- Декларація про походження товару № GTXDC20200003-1 від 22.10.2020 року;
- Сертифікат якості від 22.10.2020 року;
- Інвойс від 22.10.2020 № GTXDC20200003-1;
- Пакувальний лист б/н від 22.10.2020;
- Swift б/н від 26.11.2020 наданий додатково разом з листом № 1612/201 від 16.12.2020р. у відповідь на повідомлення №3406d07a-18fl-423е-ас6е-3159b6c8ff4b від 15.12.2020р.;
- Коносамент від 31.10.2020 №ZJSM20101125;
- Автотранспортна накладна від 07.12.2020 №6555;
- Договір транспортного експедування № 88189 від 09.04.2019;
- Рахунок-фактура СФ-19654 від 15.12.2020 про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору транспортного експедування № 88189 від 09.04.2019;
- Рахунок-фактура СФ-19655 від 15.12.2020 про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору транспортного експедування № 88189 від 09.04.2019;
- Генеральний договір добровільного страхування вантажів № 04гОд від 11.03.2020;
- Заява на страхування окремого перевезення вантажу від 24.11.2020 № 3728 (документ, що підтверджує вартість страхування) наданий додатково разом з листом № 1612/201 від 16.12.2020 р. у відповідь на повідомлення №3406d07а-18fl-423е-ас6е-31596b6с8ff4b від 15.12.2020р.
Митна вартість товару ТОВ "АТБ-маркет" визначена згідно ст. 58 Митного кодексу України за методом визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються та у сукупності по товарам склала 49 546, 80 доларів США.
Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів та документів, які подані до митниці для підтвердження митної вартості товарів, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв'язку із виявленими розбіжностями, Одеською митницею Держмитслужби було надано електронне повідомлення з вимогою про надання у 10 - денний термін додаткових документів.
На письмову вимогу посадової особи митного органу, 16.12.2020р. до Одеської митниці позивачем листом № 1612/201 від 16.12.2020 було надано пояснення з питань викладених у повідомленні та наступні документи: - копію митної декларації країни відправлення № 310120200516906551 від 22.10.2020; - прайс-лист виробника товару б/н від 12.10.2020 p.; - комерційну пропозицію виробника товару б/н від 15.10.2020 p.; - банківський платіжний документ Swift б/н від 26.11.2020; - страховий поліс № 3728 від 24.11.2020.
За результатами перевірки наданих відомостей щодо митної вартості товару, відповідачем було прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2020/500102/2 від 16.12.2020р. та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2020/50192 від 16.12.2020р.
В графі 33 зазначеного рішення №UA500500/2020/500102/2 від 16.12.2020р., митний орган навів наступні підстави його прийняття:
«- відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
- згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинно бути обумовлене у валюті договору. Наданий документ, що підтверджує вартість страхування 3728 від 24.11.2020 не відповідає вищезазначеним умовам. Крім того, страхова сума зазначена в документі, що підтверджує вартість страхування 3728 від 24.11.2020 є більшою від тієї, що зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі) від 22.10.2020 №GTXDC20200003-1;
- згідно до умов специфікації №2 від 22.10.2020 передбачена передплата за товар на протязі 30 днів від дати коносаменту, однак документи, які підтверджують передоплату до митного оформлення не надавалися;
- надана до митного оформлення копія митної декларації країни відправлення не має перекладу, відсутнє посилання на коносамент та відсутні відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт), що не дає змогу ідентифікувати дану поставку. Також, в копії митної декларації країни відправлення зазначено інші коди товарів, ніж заявлено в митній декларації. Крім цього, в копії митної декларації країни відправлення зазначені умови поставки - FOB. Проте, не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця;
- вказаний в банківському документі від 26.11.2020 №б/н інвойс від 22.10.2020 № GTXDC20200003-2, вказаний як підстава оплати, до митного оформлення не надавався;
- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари».
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 382 Господарського кодексу України права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.
За загальним правилом, передбаченим нормами ст.692 Цивільного кодексу України, оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі -МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Згідно з ч.1ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 року №2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року».
З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої Відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.
Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019р. в адміністративній справі №803/667/17.
Таким чином, витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Судом встановлено, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів та документів, які подані позивачем до митниці для підтвердження митної вартості товарів, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Так, як підстава для прийняття оскаржуваного рішення зазначено, що, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, на що суд зазначає наступне.
Частиною 10 ст. 58 МК України передбачено, що витрати на упаковку товару стають складовою митної вартості лише тоді, коли вони не включалися до ціни товару і були понесені покупцем.
Проте пунктом 2.3 Контракту № 3568-SН/СN від 04.05.20 р., за яким здійснювалась поставка товару, встановлено, що ціна товару включає в себе вартість упаковки.
Таким чином, зазначення у контракті про те, що вартість упаковки/пакування/маркування входить до ціни товару є достатнім доказом включення вартості упаковки/пакування/маркування до митної вартості товару як її складової.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019р. у справі № 815/5791/17: «Постання контролюючого органу, як на підставу для невизнання заявленої позивачем вартості імпортованого товару, на те, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо складової митної вартості товару - вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив з огляду на те, що відповідно до умов Контракту пакування товару здійснюється за рахунок продавця, а вартість упаковки входить до ціни товару.».
Таким чином, суд зазначає, що твердження відповідача про те, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень була відсутність у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) інформації щодо вартості упаковки та пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням як складової частини митної вартості товарів, є необґрунтованими.
Щодо посилання в оскаржуваному рішення на те, що наданий документ, що підтверджує вартість страхування 3728 від 24.11.2020 не відповідає вищезазначеним умовам. Крім того, страхова сума зазначена в документі, що підтверджує вартість страхування 3728 від 24.11.2020 є більшою від тієї, що зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі) від 22.10.2020 №GTXDC20200003-1, суд зазначає наступне.
У відповідності до специфікації від 22.10.2020 р. № 2 Сторонами погоджено продаж товару на умовах поставки FOB-Ningbo / FOB Нінбо (Інкотермс 2000).
Згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс 2000 Існують тільки два терміни (умови поставки), якими передбачені мінімальні розміри страхування - терміни CIF і СІР. Відповідно до них продавець зобов'язаний забезпечити страхування на користь покупця. Будь-які інший терміни (умови поставки) Інкотермс не передбачають обов'язкового страхування, а отже і не можуть визначати мінімальний розмір такого страхування. Таким чином, мінімальне страхування, що має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) застосовується тільки, якщо поставка здійснюється на умовах CIF і СІР.
Отже, в інших випадках сторони самі вирішують, чи бажають вони застрахуватися та в якій мірі. Умови FOB-Ningbo / FOB Нінбо, на умовах яких здійснювалась поставка товару, не мають зобов'язання до Договорів страхування, а отже не визначають мінімальний розмір страхування. Відсутність обов'язкового страхування також передбачена частиною першої пункту 8 частини другої статті 53 МКУ, відповідно до якої одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (якщо страхування здійснювалося).
Тобто, фактично зобов'язання щодо укладення договору страхування у позивача відсутні, але позивач вирішив за Генеральним договором добровільного страхування вантажів № 04гОд від 11.03.2020, укладеним з AT «Страхова компанія «АРКС», здійснити добровільне страхування Товару. Про що під час митного оформлення наданий Страховий сертифікат від 24.11.2020 № 3728 та Генеральний договір страхування № 04гОд від 11.03.2020.
Таким чином, розбіжності у числових значення страхових витрат у наданих документах відсутні, ці документи були надані позивачем відповідачу під час митного оформлення Товару та проведення консультацій з позивачем.
Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що згідно до умов специфікації №2 від 22.10.2020 передбачена передплата за товар на протязі 30 днів від дати коносаменту, однак документи, які підтверджують передоплату до митного оформлення не надавалися, виходячи з наступного.
Банківський платіжний документ Swift б/н від 26.11.2020 надавався додатково разом з листом № 1612/201 від 16.12.2020 р. у відповідь на повідомлення № 3406d07a-18fl-423e-ac6e-3159b6c8ff4b від 15.12.2020, до винесення оскаржуваного рішення.
Отримання даного документа підтверджує сам відповідач в тексті оскаржуваного рішення: «16.11.2020 декларантом ТОВ "АТБ-маркет" надано наступні документи: прайс-лист, копію митної декларації країни відправлення, банківський платіжний документ, комерційну пропозицію, страховий документ».
Щодо посилання митного органу на те, що надана до митного оформлення копія митної декларації країни відправлення не має перекладу, відсутнє посилання на коносамент та відсутні відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт), що не дає змогу ідентифікувати дану поставку. Також, в копії митної декларації країни відправлення зазначено інші коди товарів, ніж заявлено в митній декларації. Крім цього, в копії митної декларації країни відправлення зазначені умови поставки - FOB. Проте, не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця, суд зазначає наступне.
Суд погоджується з доводами позивача, про те, що митна декларація країни відправлення № 310120200516906551 від 22.10.2020 містить всі необхідні реквізити. При цьому, ненадання перекладу митної декларації країни відправлення на українську мову, то такої обов'язкової вимоги ч.3 ст.53 МК України не містить.
При цьому, суд звертає увагу на те, що правила Інкотермс не визначають обов'язку вказувати географічний пункт переходу обов'язків сторін за поставками на умовах FOB в експортній декларації виробника або в будь-якому іншому документі.
Копія митної декларація країни відправлення надається лише на письмову вимогу органу доходів і зборів та лише у випадку коли подані у відповідності до ч.2 ст. 53 документи містили розбіжності та були наявні ознаки підробки.
Однак, відповідач не зазначає про будь-які розбіжності або підробку основних документів. Крім того, суд звертає увагу, що митна декларація країни відправлення складена китайською мовою, відповідно до законодавства КНР. Відповідачем не зазначено жодної норми китайського законодавства відповідно до якої у митній декларації КНР має зазначатися географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця.
У спірному рішенні відповідачем не наведено обґрунтованих доводів щодо наявності взаємозалежності між фактом відсутності зазначення географічного пункту переходу обов'язків в експортній декларації країни виробника та визначенням числових значень митної вартості товару, який ввезено позивачем.
Щодо посилання відповідача на те, що вказаний в банківському документі від 26.11.2020 №б/н інвойс від 22.10.2020 № GTXDC20200003-2 до митного оформлення не надавався, суд зазначає наступне.
Банківським платіжним документом Swift б/н від 26.11.2020 на суму 118200 дол.США сплачено за двома інвойсами: від 22.10.2020 № GTXDC20200003-1 та № від 22.10.2020 № GTXDC20200003-2, про що зазначено в призначенні платежу. Декларування здійснювалась за інвойсом від 22.10.2020 № GTXDC20200003-1 на суму 104 994,00 дол. США, який було надано на перевірку. Інвойс від 22.10.2020 № GTXDC20200003-2 не стосується даного декларування товару і тому правомірно не надавався під час митного оформлення.
Щодо посилання митного органу про неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій -четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1. Договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається
- договорів із третіми особами позивачем не укладалося;
2. Рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом)
- відповідно, платежі третім особам на користь продавця позивачем не здійснювалися;
3. Рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту)
- оплата комісійних винагород позивачем не здійснювалася;
4. Виписку з бухгалтерської документації
- виписка з бухгалтерії № 63.2 станом на 24.02.2021 р. надана додатково відповідно до заяви від 26.02.2021 № М-2021-0918, вхідний номер № 4985/13 від 01.03.2021;
5. Ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів
- інших договорів, крім наданого під час митного оформлення контракту на поставку товару не укладалося;
6. Каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару
- позивачем надано прайс-лист б/н від 12.10.2020 р. від Продавця оцінюваних товарів разом з листом № 1612/201 від 16.12.2020 у відповідь на повідомлення №3406dЮ7а-18fl-423е-ас6е-3159b6с8ff4b від 15.12.2020, до винесення оскаржуваного рішення;
7. Копію митної декларації країни відправлення
- позивачем була надана копія митної декларації країни відправлення №310120200516906551 від 22.10.2020 також відповідно до листа № 1612/201 від 16.12.2020 у відповідь на повідомлення №3406dЮ7а-18fl-423е-ас6е-3159b6с8ff4b від 15.12.2020, до винесення оскаржуваного рішення;
8. Висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини
- Експертний висновок Дніпропетровської ТПП № ГО-342 від 23.02.2021 р. позивачем було надано відповідно до заяви від 26.02.2021 № М-2021-0918 (вхідний номер №4985/13 від 01.03.2021), при цьому даний документ є додатковим документом в розумінні ч.3 ст.53 МК України, і надається декларантом за вимогою митного органу, за його наявності. На вимогу митного органу щодо надання висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, декларантом було проведено експертизу, проведення, якої займає певний проміжок часу та після її проведення, надано експертний висновок відповідачу,
Що стосується посилань відповідача на те, що у останнього наявні підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на дійсній вартості імпортованих товарів, то суд зазначає, що вказані доводи, в межах спірних правовідносин, мають характер припущення та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, в розумінні приписів ст. 73-76 КАС України, що свідчить про безпідставність їх врахування відповідачем, як обґрунтованої підстави для прийняття спірних рішень.
Верховним Судом з аналогічних правовідносин здійснено наступний правовий висновок, висловлений у постанові від 06.11.2018 року у справі №810/2593/15: “Стосовно експертного висновку Київської обласної торгово-промислової палати, враховано, що за правилами статті 11 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України. Крім того, у разі сумніву у відповідному експертному висновку, митниця мала право звернутися до іншого суб'єкта оціночної діяльності із письмовим запитом на рецензування (згідно із Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України”), однак таке своє право не реалізувала".
Таким чином, суд вважає, що у сукупності з іншими наданими документами кожен зазначений висновок Дніпропетровської ТПП в межах даної справи підтверджує задекларовану митну вартість.
Таким чином всі документи були надані, про що свідчить змість спірної картки відмови №UA500500/2020/50192 від 16.12.2020р.
Зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.
Крім того, відповідачем належним чином не обґрунтовано та не доведено наявність підстав, передбачених ч.3 ст.54 Митного кодексу України для витребування додаткових документів у позивача.
Отже, висновок відповідача про те, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності, суд вважає таким, що не відповідає дійсності та спростовуються вище наведеним.
Суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.
Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.
Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 57 Митного кодексу України в значення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина 2 статті 57 Митного кодексу України).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина 3 статті 57 Митного кодексу України).
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина 6 статті 57 Митного кодексу України).
Згідно з частиною 8 статті 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Отже, згідно з нормами Митного кодексу України, митним органом при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів повинна бути зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Аналогічна правова позиція вказана Верховним Судом у постанові від 14.05.2019р. у справі № 820/2474/16.
Проте, відповідач не навів належного обґрунтування неможливості застосування методів визначення митної вартості товарів, визначених статтями 58-63 Митного кодексу України, що свідчить про необґрунтованість обрання відповідачем резервного методу визначення митної вартості, передбаченого ст. 64 Митного кодексу України.
При цьому, відповідачем в оскаржуваному рішенні не надано пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначено докладної інформації та джерел, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, та не конкретизовано підстави незастосування методів щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, методів визначення митної вартості на основі віднімання та додавання вартості.
Зазначення у рішенні №UА500500/2020/500102/2 про відсутність інформації щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, про відсутність інформації щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів не може слугувати належним обґрунтуванням застосування резервного методу та неможливості застосування методів визначення митної вартості щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, методів визначення митної вартості на основі віднімання та додавання вартості.
В рішенні від 16.12.2020 №UА500500/2020/500102/2 не зазначені джерела інформації, що використовувалась митним органом для визначення митної вартості не зазначений перелік документів, що повинні підтвердити ті обставини, що викликали сумнів у достовірності наданої інформації.
На підставі встановлених судом обставини, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно проведено коригування митної вартості за рішенням про коригування митної вартості товарів №UA500500/2020/500102/2 від 16.12.2020р.
З огляду на викладене, суд вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2020/500102/2 від 16.12.2020р. та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2020/50192 від 16.12.2020р. прийняті відповідачем протиправно, отже є такими, що підлягають скасуванню.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Крім того, суд враховує норми частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до якої подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.
Враховуючи те, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, відзив на позовну заяву не подано без поважних причин, суд вважає за необхідне, кваліфікувати такі дії відповідача як визнання позову.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, суд має зазначити наступне.
Поняття витрат на професійну правничу допомогу та порядок їх розподілу між сторонами визначені ст. 134 КАС України, відповідно до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Необхідно зазначити, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір від 08.02.2019 року № 08/02 про надання правової (правничої) допомоги, укладений між адвокатським об'єднанням “Альянс” (Об'єднання) та ТОВ “АТБ-маркет” (клієнт).
Також надано додаткову угоду №02/04/19-ЗВ до вищезазначеного договору про надання правової (правничої) допомоги та акт від 30 квітня 2021 року здавання-приймання наданих послуг до договору № 08/02 від 80.02.2019 р. про надання правової (правничої) допомоги.
Крім того, надано протокол № 07/06/21-1 від 07.06.2021 року, відповідно до якого вартість наданих послуг складає 5000,00 грн.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розглянувши надані позивачем документи, суд вважає, що понесені витрати позивача на правничу допомогу є співмірними зі складністю справи та часом витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5 000,00 грн.
15.06.2021 року від представника позивача надійшла заява про винесення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
З приводу цього, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються види судових витрат.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України надається визначення витрат на професійну правничу допомогу та зазначається наступне.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до змісту ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються загальні підстави щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1,5.6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловився і Конституційний Суд України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
З огляду на наведене вище, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правничих питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, саме на суд покладається обов'язок оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В тексті заяви зазначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката становить 8 000,00 грн.
В підтвердження зазначеного, представником позивача було подано копії наступних документів, а саме: договору № 08/02-19/1 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 р.; додаткової угоди №02/04/19-ЗВ від 02.04.2019 р. до договору № 08/02-19/1 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 р.; протоколу № 07/06/21-3 від 07.06.2021 р.; акту від 30.04.2021 р. здавання-приймання наданих послуг до договору № 08/02-19/1 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019 р.; платіжних доручень: № 179365 від 07.05.2021р. на суму 700 000,00 грн.; № 179364 від 07.05.2021 р. на суму 200 000,00 грн.; № 454388 від 07.06.2021 р. на суму 900 000,00 грн.
Будь-яких інших документів, що підтверджують вартість послуг адвоката за період, а саме: з 26.04.2021 р. по день ухвалення рішення у даній справі на загальну суму 8000,00 грн., як-то: рахунку, опису виконаних робіт тощо, представником позивача надано не було.
Аналізуючи додані до позовної заяви зазначені вище по тексту документи щодо компенсації витрат на правничу допомогу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» в розмірі 8000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до акта здавання приймання наданих послуг до договору №08/02-19/1 від 08.02.2019 р. про надання правової (правничої) допомоги від 30.04.2021 р., копія якого міститься в матеріалах справи, судом встановлено, що адвокатське об'єднання «Альянс», в особі керуючого партнера Мацюка А.І., що діє на підставі статуту, з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет», в особі генерального директора Шаповалової Н.А., що діє на підставі статуту склали цей акт про наступне, а саме: 1. Відповідно до договору № 08/02 - 19/1 від 08.02.2019 р. адвокатське об'єднання «Альянс», передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» прийняло послуги з надання адвокатським об'єднанням «Альянс», правової (правничої) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет», за квітень 2021 р. (надалі «Послуги»); 2.Розмір гонорару за надання Об'єднанням правової (правничої) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет», у квітні 2021 р. складає 900 000,00 грн. (дев'ятсот тисяч гривень 00 коп.), у тому числі ПДВ - 150 000,00 грн.; 3. Підписанням цього акта Сторони підтверджують, що послуги надані адвокатським об'єднанням «Альянс» Товариству з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» належним чином відповідно до умов договору № 08/02 - 19/1 від 08.02.2019 p., претензії щодо якості наданих послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» до адвокатського об'єднання «Альянс» відсутні.
Додаток: звіт Об'єднання із зазначенням обсягу правової (правничої) допомоги, наданої Об'єднанням Клієнту у квітні 2021р.
Будь-яких документів, що підтверджують обсяг часу (годин), витраченого в цілому на надання правничої допомоги ТОВ «АТБ-маркет» адвокатом Галкіною Іриною В'ячеславівною до суду надано не було.
Зокрема, позивачем не було доведено реального виконання таких складових правничої допомоги, як: визначення переліку обставин, які підлягають доказуванню та документів, які мають бути надані клієнтом до суду для обґрунтування правового захисту з метою оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, співвідносно із аналізом нормативно правового регулювання взаємовідносин, а також судової практики стосовно таких порушень; пошук та аналіз судової практики по адміністративним спорам з приводу оскарження рішень митниці Держмитслужби; опрацювання та детальний правовий аналіз первинних та інших документів, наданих ТОВ «АТБ-маркет» для скасування рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500500/2020/50192 від 16.12.2020р., та визнання протиправною та скасування картки відмови Одеської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2020/50192 від 16.12.2020р..
Додані до заяви документи, не містить жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, а також не відображають суті наданих послуг.
В п.1 Додаткової угоди №02/04/19-ЗВ від 02.04.2019р. до договору № 08/02-19/1 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019р. зазначено, що з метою визначення вартості професійної правової (правничої) допомоги, що надавалася об'єднанням клієнту у конкретній судовій справі, сторони погоджують протокол, що міститиме детальний опис послуг, що надавалися у конкретній судовій справі та їх вартість.
Разом з тим, який саме протокол, його номер та дату в Додатковій угоді не зазначено, у зв'язку з чим, наявний в матеріалах справи протокол №07/06/21-3 від 07.06.2021р. не можна вважати таким, що складений саме на виконання вимог Додаткової угоди №02/04/19-ЗВ від 02.04.2019р.
Крім того, протокол №07/06/21-3 складений - 07.06.2021р., в той час, як позовна заява підписана представником позивача та подана до суду 26.04.2021р.
Також, суд звертає увагу, що будь-які інші докази, з яких можливо було б встановити взаємозв'язок між Договором №08/02-19/1 від 08.02.2019 р., Додатковою угодою №02/04/19-ЗВ від 02.04.2019р. та Протоколом №07/06/21-3 від 07.06.2021р. для надання правничої допомоги саме за даною позовною заявою матеріали справи не містять, натомість зазначені Договір та Додаткова угода мають шаблонний зміст, на які також є посилання в інших справах, як приклад рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/5358/21 за позовом ТОВ «АТБ-маркет» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови та інші.
Аналогічної правової позиції також дотримується Третій апеляційний адміністративний суд у постанові по справі 160/6189/19 від 25.06.2020р. (предметом розгляду також були Договір №08/02-19/1 від 08.02.2019 р., Додаткова угода №02/04/19-ЗВ від 02.04.2019р.), в якій апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року - залишено без задоволення, постанові по справі №160/7865/19 від 15.07.2020р. та ін. за аналогічних підстав.
Тобто, матеріали справи, не доводять факту понесення позивачем витрат за складання та подання позовної заяви до суду в адміністративній справі №160/6667/21, оскільки в доданих до матеріалів даної справи підтверджуючих документів щодо оплати професійної правничої допомоги не зазначено номер справи, в якій надавалась відповідна правнича допомога.
Враховуючи те, що наданими до суду, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд проходить до висновку про відмову у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у додатковому рішенні від 24 січня 2019 року по справі № 9901/350/18 (провадження №П/9901/350/18).
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» щодо стягнення з Одеської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» витрати на правову допомогу адвоката в сумі 8000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що за подання вказаного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4540,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №21534 від 22.04.2021 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за в сумі 4540,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (пр. Олександра Поля, 40, м. Дніпро, 49101 (ЄДРПОУ 30487219) до Одеської митниці Держмитслужби (65078, м. Одеса, вул.Лип Івана та Юрія, 21-а, ЄДРПОУ 43333459) про визнання протиправним та скасування рішення і картки відмови - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500500/2020/500102/2 від 16.12.2020р.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2020/50192 від 16.12.2020р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип 21-а, ЄДРПОУ 43333459) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (пр. Олександра Поля, 40, м. Дніпро, 49101 (ЄДРПОУ 30487219) сплачений при поданні даного позову судовий збір у розмірі 4540грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова