м. Вінниця
16 серпня 2021 р. Справа № 120/3712/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Мультян М.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання: Щура О.В.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: Ковалишиної Л.І.
представника відповідача: Мельничук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій з просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 року № 368-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області з 19.03.2021 року;
стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.03.2021 року по день фактичного виходу на роботу, виходячи із середньоденного розміру заробітку у розмірі 378,64 грн, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, СДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП № НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 15000,00 грн, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті, у разі відсутності на момент поновлення на посаді ОСОБА_1 посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області у штатному розписі Державної служби України з безпеки на транспорті у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису, запропонувати ОСОБА_1 посаду рівнозначну тій, яку він займав до звільнення з посади державної служби, та працевлаштувати його на такій посаді;
судові витрати по справі стягнути з відповідача.
Мотивуючи заявлений позов, заявник зазначає, що наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 № 368-К його звільнено з посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області. Згідно даного наказу зазначається, що підставою звільнення є «попередження про наступне вивільнення від 04 грудня 2020 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».»
Однак, підстави, вказані у наказі Державної служби України з безпеки на транспорті, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки посада головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, яку він займав, продовжує існувати у зміненій структурі (новому штатному розписі) державного органу, тобто її скорочення не відбулось.
Крім того, відповідно положення пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" вказує, що керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
З посиланням на відповідні накази Державної служби України з безпеки на транспорті зазначає, що відповідачем постійно проводялися конкурси щодо заміщення вакантних посад, в списках яких наявні посади головного спеціаліста рівнозначні тій, яку займав позивач.
Проте, під час звільнення йому не було запропоновано жодної з вакантних посад.
Ухвалою суду від 28.04.2021 відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні. Також даною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подачі заяв по справі.
У встановлений судом строк, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» була погоджена пропозиція Міністерства інфраструктури і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної Служби за переліком згідно з додатком: зокрема, Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області реорганізовані шляхом злиття у Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
Державній службі з безпеки на транспорті в установленому порядку вказано забезпечити здійснення заходів, пов'язаних з виконанням пункту 1 цього розпорядження.
Так, наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020 № 340 упорядковано структуру Державної служби України з безпеки на транспорті, яка була введена в дію наказом Укртрансбезпеки від 13.10.2020 № 390.
Штатний розпис, затверджений та введений в дію наказом Укртрансбезпеки від 05.04.2019 №152, передбачав посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Полтавській області, яку займав позивач (копія надається).
Так, відповідно до штатного розпису Укртрансбезпеки на 2020 рік, введеного в дію наказом № 390, до штату Подільського міжрегіонального управління внесено структурні зміни та скорочено ряд посад, що були наявні в Управлінні Укртрансбезпеки у Вінницькій області, Управлінні Укртрансбезпеки у Житомирській області, які реорганізуються.
Водночас пунктом 3 цього наказу утворено, зокрема, відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Вінницькій області та відділ надання адміністративних послуг у Вінницькій, які перебувають у підпорядкуванні Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
Так, відповідно до структури Укртрансбезпеки, яка була затверджена наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020 №340, у структурі Укртрансбезпеки відсутнє управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, а відповідно до витягу із штатного розпису на 2020 у Подільському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки, відсутній відділ державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті.
Таким чином, з 15.10.2020 в Укртрансбезпеці відсутня посада головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, яку обіймав позивач.
При цьому, звертає увагу на те, що відповідно до штатного розпису, затвердженого та введеного в дію наказом Укртрансбезпеки від 05.04.2019 № 152 кількість штатних одиниць Укртрансбезпеки становила 613 осіб. І відповідно до пункту 5 наказу Укртрансбезпеки від 09.09.2020 № 340 штатна чисельність Укртрансбезпеки складає 613 осіб.
Отже в Укртрансбезпеці не відбулося скорочення чисельності чи штату державних службовців Укртрансбезпеки, а відбулось скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису, зокрема, посади головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, тому Укртрансбезпека звільнила ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", а саме скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців і діяли на підставі та в межах чинного законодавства.
Також вказав, що при скорочені чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком. Аналогічна позиція зазначена у роз'ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86 р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення».
На підставі зазначеного просить у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Ухвалою суду від 24.05.2021 заяву представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду.
26.05.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та такими, що не спростовує доводи, викладені у позовній заяві як підстави для задоволення позову. Зокрема зазначила, що факт звільнення позивача відбувся після того, як в закону силу вступили зміни до статті 87 Закону України "Про державну службу", відповідно яких державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Однак, відповідачем не дотримано норм законодавства на момент звільнення позивача, що свідчить про протиправність наказу про звільнення та є підставою для задоволення позовних вимог.
Ухвалою суду від 26.05.2021 клопотання представника позивача про витребування доказів - задоволено частково. Витребувано у Державної служби України з безпеки на транспорті та зобов'язано надати до 10.06.2021 року інформацію щодо вакантних посад головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті на момент звільнення ОСОБА_1 з займаної посади 12.03.2021 року. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
02.06.2021 на адресу суду надійшли заперечення, в яких підтримано позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, та зазначено, що відповідь на відзив є законодавчо необґрунтованою.
Ухвалою суду від 04.06.2021 заяву представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції - задоволено та допущено участь представника відповідача у судовому засіданні 14.06.2021 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції.
09.06.2021 на адресу суду надійшли докази, витребувані ухвалою суду від 26.05.2021.
14.06.2021 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву.
Ухвалою суду від 16.06.2021 заяву представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції - задоволено та допущено участь представника відповідача у судовому засіданні 24.06.2021 року о 10:30 год. в режимі відеоконференції.
24.06.2021 дана справа знята з розгляду у зв'язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
Ухвалою суду від 19.07.2021 заяву представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції - задоволено та допущено участь представника відповідача у судовому засіданні 20.07.2021 року о 13:00 год. в режимі відеоконференції.
20.07.2021 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву.
Ухвалою суду від 22.07.2021 заяву представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції - задоволено та допущено участь представника відповідача у судовому засіданні 26.07.2021 року о 12:00 год. в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 26.07.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, виходячи з положень частини 1 статті 47 КАС України, клопотання представника позивача про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду.
Відповідно до уточнених позовних вимог, суд здійснює розгляд справи з таких вимог:
визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 року № 368-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді тій, що він обіймав до звільнення, з 19.03.2021 року;
стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП № НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.03.2021 року по день фактичного виходу на роботу, виходячи із середньоденного розміру заробітку у розмірі 378,64 грн, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м. Київ, СДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП № НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 15000,00 грн, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
судові витрати по справі стягнути з відповідача.
Ухвалою суду від 26.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 30.07.2021 заяву представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції - задоволено та допущено участь представника відповідача у судовому засіданні 16.08.2021 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 16.08.2021 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області включно до 19.03.2021.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» була погоджена пропозиція Міністерства інфраструктури і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної Служби за переліком згідно з додатком .
Згідно з додатком, зокрема, Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області реорганізовані шляхом злиття у Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
Наказом Державною службою України з безпеки на транспорті від 09.09.2020 № 340 упорядковано структуру Державної служби України з безпеки на транспорті, яка була введена в дію наказом Укртрансбезпеки від 13.10.2020 № 390, відповідно якого до штату Подільського міжрегіонального управління внесено структурні зміни та скорочено ряд посад, що були наявні в Управлінні Укртрансбезпеки у Вінницькій області, Управлінньї Укртрансбезпеки у Житомирській області, які реорганізуються.
04.12.2020 позивача повідомлено про наступне звільнення з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки посада, яку займає позивач скорочена, у зв'язку з прийняттям наказу Укртрансбезпеки від 09.09.2020 № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 13.10.2020 № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік».
12.03.2021 Державною службою України з безпеки на транспорті видано наказ № 368-к про звільнення ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, з займаної посади 19.03.2021, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки без скорочення чисельності або штату державних службовців, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», на підставі попередження про наступне вивільнення 04.12.2020, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 8 Основного Закону, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно зі частино 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1-3 та 5 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі пунктом 1 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Основними завданнями Укртрансбезпеки є:
1) реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті;
2) внесення на розгляд Міністра інфраструктури пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань безпеки на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті;
3) здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті;
4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг у сфері автомобільного, міського електричного, залізничного транспорту.
Згідно зі пунктом 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовані Законом України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (надалі - Закон №889-VIII).
Оскільки призначення ОСОБА_1 на державну службу здійснювалося на підставі норм вказаного Закону, то відповідно і звільнення має здійснюватися в порядку визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено чинним законодавством.
Відповідно дія норм іншого законодавства про працю застосовується до спірних правовідносин лише в тій частині відносин, що не врегульовані Законом №889-VIII.
Так, як вже зазначалося, 10.12.2015 прийнятий Закон № 889-VIII, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 якого підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
За змістом частини 3 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Таким чином, стаття 87 Закону № 889-VIII на час проходження позивачем державної служби, передбачала чіткий вичерпний перелік підстав припинення державної служби (в тому числі і за ініціативою суб'єкта призначення), і при цьому містила імперативне положення, яке по своїй суті є однією з гарантій того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 часті 1 цієї статті визначається законодавством про працю.
Проте, 19.09.2019 Верховною Радою України прийнятий Закон України № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (далі - Закон № 117-IX), який набрав чинності 25.09.2019.
Так, Законом №N 117-IX внесені зміни до статті 87 Закону України "Про державну службу", яка регламентує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення
Зокрема, у пункті 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII щодо підстав припинення державної служби: слова "ліквідація державного органу" замінені словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключені.
Абзац перший частини 3 статті 87 Закону N 889-VIII "Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю" викладений в такій редакції: "3. Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту".
Абзац другий частини 3 статті 87 Закону N 889-VIII "Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення" - виключений.
В абзаці третьому частини 3 статті 87 Закону N 889-VIII слова "має право поворотного прийняття на службу за його заявою" замінити словами "за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби".
14.01.2020 Верховною Радою України прийнятий Закон України № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" (далі - Закон N 440-IX), який набрав чинності 13.02.2020, яким також внесені зміни до низки законодавчих актів, в тому числі і до Закону України "Про державну службу", зокрема, до статті 87 Закону N 889-VIII.
Так, частина третя статті 87 Закону N 889-VIII доповнена новим абзацом першим такого змісту:
"3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
У зв'язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим четвертим".
Із системного аналізу доповнень та змін до статті 87 Закону N 889-VIII слідує, що вони суттєво змінили порядок звільнення особи за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, з підстав ліквідації та реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця на продовження служби.
Так, починаючи з 13.02.2020 скасований обов'язок суб'єкта призначення пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, а також виключене положення пункту 1 частини 1 статті 87 Закону N 889-VIII, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Частиною 3 статті 87 Закону N 889-VIII встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Разом із тим, 23.02.2021 ухвалений Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" №1285-IX, яким внесені зміни до Закону України "Про державну службу", зокрема, частину третю статті 87 Закону N 889-VIII викладено в такій редакції:
"3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".
Зміни до Закону України "Про державну службу", внесені Законом № 1285-IX, набрали чинності 06.03.2021.
Беручи до уваги ухвалення Верховною Радою України Закону № 1285-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 87 Закону N 889-VIII, суд вважає, що у такий спосіб законодавець усунув дискримінаційні положення цього Закону, які звужували гарантії державних службовців на продовження служби у зв'язку із реорганізацією державного органу, порівняно із іншими громадянами, чим відновив конституційні права державних службовців на працю.
Таким чином, станом на день попередження позивача про звільнення, тобто станом на 14.12.2020, діяла норма частини 3 статті 87 Закону №889-VIII, яка не покладала на керівника державної служби обов'язку запропонувати працівникові іншу рівнозначну посаду державної служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу.
Натомість, на день звільнення позивача, тобто станом на 19.03.2021, частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII такий обов'язок передбачала.
Проте, відповідач такого обов'язку не дотримався та не запропонував ОСОБА_1 на день звільнення іншої рівнозначної посади державної служби, хоча, як свідчать матеріали справи, у Державній службі України з безпеки на транспорті проводилися конкурси на зайняття вакантних посад державної служби, в тому числі і рівнозначної посади державної служби позивача.
Відтак, суд вважає, що звільнивши позивача із займаної посади 19.03.2021, без пропонування іншої вакантної посади, у той час, як з 06.03.2021 діяла норма Закону № 889-VIII, яка передбачала обов'язок суб'єкта призначення запропонувати вакантну посаду, відповідач порушив контитуційно гарантоване право ОСОБА_1 на працю.
З огляду на викладене вище, суд відмічає, що примаючи рішення про звільнення позивача, відповідно до пунктів 1-8 частини 2 статті 2 КАС України, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Натомість відповідач, порушуючи вимоги частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, прийняв рішення про припинення державної служби ОСОБА_1 .
За таких обставин, суд дійшов висновку про незаконність наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 року № 368-К «Про звільнення ОСОБА_1 » та його скасування.
Поряд з цим, відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, скасування наказу про звільнення позивача, передбачає поновлення його на посаді, з якої останній незаконно звільнений.
Як вже було зазначено вище, ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» була погоджена пропозиція Міністерства інфраструктури і Державної служби з безпеки на транспорті щодо утворення територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті як структурних підрозділів апарату Служби, реорганізувавши шляхом злиття відповідні територіальні органи зазначеної Служби за переліком згідно з додатком .
Згідно з вказаним додатком, зокрема, Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області реорганізовані шляхом злиття у Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.09.2020 № 340 упорядковано структуру Державної служби України з безпеки на транспорті, яка була введена в дію наказом Укртрансбезпеки від 13.10.2020 № 390, відповідно якого до штату Подільського міжрегіонального управління внесено структурні зміни та скорочено ряд посад, що були наявні в Управлінні Укртрансбезпеки у Вінницькій області, Управлінні Укртрансбезпеки у Житомирській області, які реорганізуються.
Тому, відповідно до структури Державної служби України з безпеки на транспорті, яка була затверджена наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.09.2020 №340, у структурі Державної служби України з безпеки на транспорті відсутнє управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, а відповідно до витягу із штатного розпису на 2020 рік у Подільському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки, відсутній відділ державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті.
Отже посаду, яку займав позивач скорочено внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Відтак, враховуючи скасування наказу про звільнення позивача, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення його на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення на посаді, що рівнозначна тій, яку позивач обіймав до звільнення, що свідчитиме про ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.
При цьому відповідно до статті 2 Закону №889-VIII рівнозначною є посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу, що належить до однієї підкатегорії посад та однієї групи оплати праці.
Обираючи саме такий спосіб захисту порушеного права, суд зважає на те, що за умови неможливості поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено і якої (формально) вже немає, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, що аналогічна тій, з якої його звільнили, і яка існує на дату поновлення.
Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 року у справі №817/860/16, від 28.02.2018 року у справі №817/280/16.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік (частина 2 статті 235 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).
За приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою Державної служби України з безпеки на транспорті вих. №04/43 від 01.04.2021 про суму заробітної плати ОСОБА_1 підтверджується те, що у січні 2021 року та у лютому 2021 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) йому нараховано 4690,25 гривню та 7426,26 гривні відповідно. При цьому, позивач у січні 2021 року фактично відпрацював 12 днів, а у лютому 2021 року - 20 днів. У довідці також зазначено, що середньоденний заробіток у вказаному періоді становив 378,61 гривні.
Перевіривши вірність проведення Державною службою України з безпеки на транспорті розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, суд пересвідчився у його правильності, адже при формуванні враховано усі вимоги Порядку №100.
Відтак, на користь позивача з Державної служби України з безпеки на транспорті слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.03.2021 по 16.08.2021 року у розмірі 38242,64 гривень.
При цьому, вимога щодо поновлення на рівнозначній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 19.03.2021 року задоволенню не підлягає, оскільки в цей день позивач працював.
Окрім того, з урахуванням положень пунктів 2 та 3 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, що рівнозначна тій, яку він обіймав до звільнення, з 20.03.2021 року, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця слід допустити до негайного виконання.
Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Таким чином, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями підпункту 2 частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України регламентовано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Слід врахувати, що аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась і в інших постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 173/424/17(2-а/173/41/2017), від 27.02.2020 у справі за № 813/731/18, а також від 24.03.2020 у справі за № 818/607/17.
З наданих позивачем обґрунтувань слідує, що останній пов'язує заподіяння йому моральної шкоди з неправомірними діями відповідача у цій справі, наслідки яких зумовили для нього відчувати розчарування, незахищеність, зневагу, що змусило його відчувати себе у власній державі людиною другого сорту.
Верховний Суд у пункту 51 постанови від 27.11.2019 (справа № 750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Суд зауважує, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт перенесених моральних страждань, в зв'язку із протиправними діями відповідача, а відтак не доведено факту заподіяння моральної шкоди. Позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами такий підтверджується.
За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 3 якої визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як свідчать матеріали справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн, що підтверджується квитанцією № ПН4051590 від 16.04.2021.
Разом із тим, згідно пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
У задоволенні вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди відмовлено.
Тому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що згідно положень частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сума помилково/надміру сплаченого судового збору, яка в даному випадку становить 908 гривні, повертається виключно в Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем до суду було подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 26.03.2021, копію додатку до договору про надання правової допомоги від 26.03.2021, в якому визначено суму гонорару у розмірі 15000 гривень, копію акту прийняття-передачі наданих послуг від 26.03.2021, квитанцію №ПН4037431 від 26.03.2021 про оплату послуг адвоката у сумі 2400, попередній розрахунок судових витрат, відповідно якого загальна сума прогнозованих витрат становила 12953,88 гривень
Згідно позовними вимогами, представник позивача просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати в розмірі 15000 гривень.
Однак, перевіривши зміст наведених документів та доказів, якими представник позивача обґрунтовує суму стягнення витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, з урахуванням попереднього розрахунку судових витрат, відповідно якого загальна сума прогнозованих витрат становила 12953,88 гривень, суд зазначає, витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 12953,88 гривень є співмірними зі складністю справи.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу з Державної служби України з безпеки на транспорті у сумі 12953,88 гривень.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.03.2021 № 368-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 у Державній службі України з безпеки на транспорті на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення, з 20.03.2021.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.03.2021 по 16.08.2021 у розмірі 38242,64 (тридцять вісім тисяч двісті сорок дві гривні 64 копійки) з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12953,88 (дванадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три гривні 88 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Державна служба України з безпеки на транспорті (просп. Перемоги, 14, м. Київ, код ЄДРПОУ 39816845)
Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 26.08.2021.
Суддя Мультян Марина Бондівна