іменем України
26 серпня 2021 року
м. Харків
справа № 645/1493/20
провадження № 22-ц/818/2912/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Кругової С.С.,
за участю секретаря - Гришиної А.О.,
ім'я (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Товстолужська Оксана Володимирівна,
представник - ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року в складі судді Сілантьєвої Е.Є.,
У березні 2020 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Товстолужська Оксана Володимирівна (далі - приватний нотаріус ХМНО Товстолужська О.В.) про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті його матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 .
За домовленістю з іншим спадкоємцями ОСОБА_2 , який є чоловіком померлої, та сином померлої ОСОБА_3 про подальший продаж будинку та поділ отриманих від його продажу коштів, він подав до державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 . Проте, відповідач після отримання спадщини спадкові права не оформив та продаж будинку не здійснив.
В грудні 2018 року він дізнався про існування заповіту, складеного 03 серпня 2000 року його матір'ю ОСОБА_7 , за яким остання заповіла житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , в рівних частинах йому та його брату ОСОБА_3 .
Під час здійснення перевірки наявності заповіту нотаріус здійснювала пошук за ім'ям спадкодавця, зазначеним у свідоцтві про смерть - « ОСОБА_7 », проте в заповіті ім'я спадкодавиці вказано як « ОСОБА_7 » у зв'язку з чим надала спадкоємцям помилкову інформацію про відсутність заповіту в реєстрі.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_6 просив здійснити тлумачення правочину - його відмови від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 , що міститься в заяві №31 від 30 червня 2017 року в спадковій справі № 22/2017 (60868749) заведеної приватним нотаріусом ХМНО Товстолужською О.В., та встановити: чи вбачається з її змісту наявність відмови позивача від прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_7 , визнати недійсною відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсною заяву ОСОБА_6 про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , засвідчену приватним нотаріусом Товстолужською О. В. та зареєстровану у книзі обліку та реєстрації спадкових справ № 31 від 30 червня 2017 року. В іншій частині позов залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заява ОСОБА_6 про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , складена під впливом помилки, оскільки на час вчинення такого правочину внаслідок невчинення нотаріусом всіх передбачених законодавством дій позивачу не було відомо про існування заповіту та дійсного обсягу його частки у спадщини.
02 березня 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов в цій частині залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 відмовився від прийняття спадщини безумовно та беззастережно, протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, заяву не відкликав. Позивач усвідомлював значення своїх дій, мав можливість керувати ними, розумів обставини, які мають для нього істотне значення. До нього не було застосовано фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, його права та обов'язки були роз'яснені нотаріусом в повному обсязі. Вважав, що незнання про наявність заповіту не впливає на волевиявлення позивача щодо відмови від спадщини.
25 травня 2021 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_6 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що. на час відмови від прийняття спадщини ОСОБА_1 не був та не міг бути обізнаним про наявність заповіту, складеного на його користь, а тому неправильно сприймав розмір своєї частки у спадщині та не розумів в достатній мірі правові наслідки вчиненої ним відмови від прийняття спадщини.
Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 (а. с. 11 т. 1). Спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є її чоловік ОСОБА_2 та її сини ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_7 03 серпня 2000 року залишила заповіт, згідно з яким належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 заповідала в рівних частинах синам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 13 т. 1).
30 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса ХМНО Товстолужської О.В. з заявою про прийняття спадщини після померлої дружини ОСОБА_7 .
В цей же день ОСОБА_6 та ОСОБА_3 подали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь чоловіка спадкодавиці ОСОБА_2 (а. с. 15 т. 1).
Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/ спадкові договори) від 30 червня 2017 року інформація про заповіти, складені від імені « ОСОБА_7 (російською - ОСОБА_7 ») у спадковому реєстрі відсутня (а. с. 14 т. 1).
Листом від 28 грудня 2018 року на запит приватного нотаріуса ХМНО Товстолужської О.В. ХІІ Харківською державною нотаріальною конторою (далі- ХІІ ХДНК) направлено копію заповіту, посвідченого 03 серпня 2000 року за реєстровим №1-1739 ХІІ ХДНК від імені ОСОБА_7 ( т. 1, а. с. 86).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявлюять самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , приватний нотаріус ХМНО Товстолужська О.В. про визнанння права власності на спадщину за заповітом залишено без задоволення (а. с. 28 - 30 т. 1).
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини від фізичної особи), яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частинами першою, п'ятою і шостою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
За статтею 1274 ЦК України спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених статтями 225, 229-231, 233 ЦК України (частина п'ята статті 1274 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до п 3.5 Положення про Спадковий реєстр, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 1810/5 від 07 липня 2011 року пошук інформації про наявність або відсутність посвідченого заповіту, спадкового договору у Спадковому реєстрі здійснюється за прізвищем, ім'ям та по батькові (за наявності) заповідача (відчужувача), його роком народження (за наявності) та/або реєстраційним номером облікової картки платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків (за наявності).
Як вбачається з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 20 червня 2017 року, приватним нотаріусом ХМНО Товстолужською О.В. здійснено пошук лише стосовно « ОСОБА_7 ». Пошук за іншими параметрами та з урахуванням розбіжностей внаслідок перекладу прізвищ російською/українською мовами не проводився.
Отже, про відсутність заповіту, складеного ОСОБА_7 , позивачу не було відомо з незалежних від нього обставин.
За таких обставин, встановивши, що на час складання заяви про відмову від спадщини позивач не був обізнаний про обставини, які мають істотне значення, зокрема, щодо наявності заповіту від 03 серпня 2000 року, складеного, у тому числі, на його користь, що вплинуло на його волевиявлення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для задоволення позову, оскільки позивач помилявся щодо обсягу його частки у спадковому майні, порядку спадкування та кола спадкоємців.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для визнання відмови від спадщини недійсною у зв'язку з існуванням заповіту не можуть бути взяті до уваги, оскільки вимогами цивільного законодавства не передбачено можливість відмови від спадщини спадкоємця за заповітом на користь спадкоємця за законом.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 30 серпня 2021 року.
Головуючий А.В. Котелевець
Судді І.В. Бурлака
С.С. Кругова