Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1498/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Колєснікова Лева Миколайовича
до Фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни
про стягнення коштів за користування майном
за участю представників:
позивача - Андросов А.О.
відповідача - Павловський Р.О., Ганжерлі А.О.
До Господарського суду Харківської області звернувся Фізична особа-підприємець Колєсніков Лев Миколайович з позовом до Фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни та просив суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Колєснікова Льва Миколайовича (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ):
- суму неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном - 336000 грн (триста тридцять шість тисяч гривень);
- суму доплатити у відповідності до п.3.4. Договору після збільшення орендної плати - 8000 грн (вісім тисяч гривень);
- 3% річних - 7482,52 грн (сім тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 52 коп.);
- пеню - 12662,73 грн (дванадцять тисяч шістсот шістдесят дві гривні 73 коп.);
- інфляційні витрати - 25888,80 грн (двадцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 80 коп.);
- суму компенсації вартості комунальних послуг - 154647,15 грн (сто п'ятдесят чотири тисячі шістсот сорок сім гривень 15 коп.);
- витрати зі сплати судового збору, сплаченого позивачем, стягнути з відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що ФОП Каркач Є.Ю. в порушення умов договору систематично не здійснювала сплати орендної плати обумовленої Договором оренди, а також не повернула орендоване майно, не підписала акт приймання - передачі (повернення) орендованого майна та продовжувала користуватись орендованим майном з часу припинення Договору оренди нежитлових приміщень, а саме з 10 квітня 2020 року по 13 жовтня 2020 року.
Ухвалою суду від 26.04.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 24.05.2021 р. о 10:20, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи. Засідання відкладалося з 24.05.2021 по 07.06.2021. В засіданні оголошувалася перерва з 07.06.2021 по 16.06.2021. Засідання відкладалося з 16.06.2021 по 08.07.2021, з 08.07.2021 по 21.07.2021.
Ухвалою від 21.07.2021 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 03.08.2021 р. о 09:30. Засідання відкладалося з 03.08.2021 по 18.08.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 18.08.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.
Фізичній особі Колєснікову Л.М. на праві власності належало нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв.м в житловому будинку літера А-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору оренди від 07 квітня 2017 року ФОП Колєсніков Л.М. передав в оренду ФОП Каркач Є.Ю. нежитлові приміщення. 07 квітня 2017 року, ФОП Колєсніков Л.М. та ФОП Каркач Є.Ю. підписали акт приймання-передачі орендованого майна до договору оренди нежитлових приміщень від 07 квітня 2017 року. За умовами договору відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати щомісячно наперед, не пізніше 5-го числа поточного місяця, орендну плату за користування орендованим майном, шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця або в готівковому вигляді (п. 3.2 Договору). Розмір орендної плати встановлений договором від 07 квітня 2017 року у розмірі 20000 гривень.
Пунктом 3.4. визначено, що орендар сплачує Орендодавцю суму в розмірі 20000 гривень в якості гарантійного внеску, який в разі відсутності нанесення матеріальної шкоди може бути зараховано в якості орендної плати за останній місяць оренди за письмовою згодою сторін. У випадку подальшого збільшення орендної плати, сума гарантійного внеску доплачується до рівня збільшеного розміру щомісячної орендної плати, не пізніше 5-го числа поточного місяця, в якому відбулось збільшення.
Додатковою угодою від 30 квітня 2018 року розмір орендної плати було встановлено в сумі 28000 гривень.
Пунктом 3.5. Договору визначено, що Орендар відшкодовує Орендодавцеві вартість спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном.
Відповідно до пункту 5.5. Договору за порушення строків сплати орендної плати або за порушення строків передачі/повернення орендованого майна відповідно до вимог цього Договору, винна Сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, 3% річних з простроченої суми, при цьому сума грошового зобов'язання повинна бути сплачена Орендарем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
За твердженням позивача, відповідач - ФОП Каркач Є.Ю. в порушення умов договору, п.3.4., постійно, систематично не здійснювала сплату орендної плати обумовленої Договором оренди. За весь час оренди нежитлових приміщень, в порушення п. 3.5. орендар - ФОП Каркач Є.Ю. не здійснила сплати Орендодавцю вартості спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном. Крім того, в порушення пункту 3.4. після збільшення орендної плати 30 квітня 2018 року на підставі додаткової угоди з 20000 гривень до 28000 гривень, Орендар -ФОП Каркач Є.Ю. не здійснила доплати суми гарантійного внеску до рівня збільшеного розміру щомісячної орендної плати.
Сторони в Договорі від 07 квітня 2017 року передбачили особливі умови припинення договору, а саме пунктом 6.7. Договору встановлено, що цей Договір припиняється у разі продажу власником будь-якого з приміщень переданих Орендарю в оренду, новий договір оренди може бути укладений з новим власником на тих самих або інших умовах. Пунктом 6.2. Сторони також визначили, що Договір починає свій перебіг з 07 квітня 2017 року та діє до 30 квітня 2018 року включно, або до події встановленої п. 6.7. Такі самі умови передбачені і додатковою угодою від 30 квітня 2018 року, де сторони визначили, що Договір продовжує свою дію з 01 травня 2018 року та діє до 30 квітня 2020 року включно або до події встановленої п.6.7 Договору.
10 квітня 2020 року між фізичною особою Колєсніковим Львом Миколайовичем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв.м в житловому будинку літера А-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказував, що 30 квітня 2020 року Відповідач був повідомлений листом про настання умов визначених пунктом 6.7. Договору та припинення договору оренди у зв'язку з відчуженням предмету оренди іншому власнику, а також можливістю укласти з новим власником нежитлових приміщень договору оренди на новий термін, або, у разі відсутності необхідності подальшого використання приміщення, звільнити нежитлові приміщення. Відповідно до п.2.3. Договору Оренди від 07 квітня 2017 року приміщення вважаються поверненими Орендодавцю з дня підписання Сторонами відповідного акта приймання-передачі (повернення) орендованого майна.
Однак, враховуючи, що до 04 травня 2020 року ФОП Каркач Є.Ю. так і не уклала договір оренди з новим власником нежитлових приміщень - ОСОБА_2 , а також не звільнила приміщення з підписанням відповідного акта приймання-передачі (повернення) орендованого майна, продовжуючи користуватись ним, то фактично новий власник - ОСОБА_2 був позбавлений можливості користуватись нежитловим приміщенням придбаним на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2020 року. Враховуючи фактичні обставини, що унеможливлювали використання нежитлового приміщення ОСОБА_2 , а також неможливістю забезпечення Колєсніковим Л.М. , у відповідності до п.6. Договору купівлі-продажу від 10 квітня 2020 року, звільнення нежитлового приміщення, сторони Договору - Колєсніков Л.М. та ОСОБА_2 дійшли згоди про укладення Договору від 04 травня 2020 року про розірвання договору купівлі-продажу від 10 квітня 2020 року на підставі п.8 договору, яким передбачено право сторін розірвати договір за взаємною згодою сторін.
Таким чином, позивач стверджував, що ФОП Каркач Є.Ю. не повернула орендоване майно, не підписала акт приймання - передачі (повернення) орендованого майна та продовжувала користуватись орендованим майном з часу припинення Договору оренди нежитлових приміщень, а саме з 10 квітня 2020 року по 13 жовтня 2020 року.
13 жовтня 2020 року між фізичною особою Колєсніковим Л.М. та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв.м в житловому будинку літера А-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за яким майно було фактично передане за договором.
Враховуючи порушення умов договору оренди позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном - 336000 грн, суми доплатити у відповідності до п.3.4. Договору після збільшення орендної плати - 8000 грн, 3% річних - 7482,52 грн, пені - 12662,73 грн, інфляційні витрати - 25888,80 грн. А також, на підставі п. 3.5 Договору, позивач просив суд стягнути з відповідача суми компенсації вартості комунальних послуг - 154647,15 грн.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач вказував, що позивачем не доведено неповернення відповідачем орендованого майна та продовження користування ним з часу припинення Договору оренди нежитлових приміщень, а саме з 10 квітня 2020 року по 13 жовтня 2020 року. Відповідач стверджував, що весь час дії даного Договору Орендар належним чином виконувала свої обов'язки за ним. Зокрема вчасно та в повному обсязі сплачувала орендну плату.
Також відповідач зазначав, що орендодавець свої обов'язки за договором належним чином не виконував, що знайшло своє відображення у наступному: всупереч п. 3.2. Договору оренди не повідомлено поточний рахунок для перерахування орендної плати; всупереч п. 3.5. Договору оренди не сплачував комунальні послуги, не надавав Орендарю рахунків для оплати вартості спожитих комунальних послуг; всупереч п. 4.1. Договору оренди здійснив відчуження об'єкту оренди, чим порушив право орендаря на використання об'єкту оренди, а разом з цим і переважне право на укладання договору оренди на новий строк, і переважне право на придбання об'єкту оренди у разі його продажу та інше; здійснив відчуження об'єкту оренди вчинив перешкоду, в порушення п. 4.5. Договору оренди, Орендарю у здійсненні його прав, що виникли з цього Договору; всупереч п. 6.2. Договору оренди не попередив Орендаря за 10 днів до дати закінчення Договору про бажання припинити договір оренди (виключень щодо цього обов'язку у разі продажу орендованого майна договір оренди і закон не містять); всупереч п. 6.5. Договору оренди не оформив належним чином з Орендарем додаткової угоди про розірвання договору (з будь-яких підстав), при цьому одностороннє припинення, розірвання договором не передбачено.
Заперечуючи проти розміру заявленої позивачем вартості комунальних послуг відповідач вказував, що позивачем не було доведено, що він є споживачем таких послуг та вони ним оплачувалися, а також не доведено виставлення відповідних рахунків відповідачу. Відповідач вказував, що всі квитанції сплачені ФОП Колєсніковою О.В., а не позивачем. З наданих квитанцій не вбачається за які саме об'єкти здійснювалася сплата, а частина квитанцій містить інформацію про сплату за кв. АДРЕСА_2 . Також відповідач заперечував щодо віднесення до комунальних платежів послуг організацій та установ, що не являються комунальними закладами, а також комісій банків.
Відповідач просив суд відмовити в стягненні заявлених позивачем витрат на комунальні послуги оскільки позивач не є споживачем комунальних послуг. Не сплачує їх, не дотримувався порядку і способу визначеного договором оренди щодо їх сплати та компенсації.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Як було встановлено судом, договір оренди нежитлових приміщень від 07 квітня 2017 року припинив свою дію з 10.04.2020 року. Однак, відповідач з часу припинення Договору не повернув позивачу нежитлові приміщення, акт своєчасного повернення до суду не було надано.
Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди.
Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до п.3.2. Договору розмір орендної плати встановлений договором від 07 квітня 2017 року у розмірі 20000 гривень. В подальшому, додатковою угодою від 30 квітня 2018 року розмір орендної плати встановлений в розмірі 28000 гривень.
Відповідач не повертав майно та продовжував користуватись орендованим майном з часу припинення Договору Оренди з 10 квітня 2020 року по 13 жовтня 2020 року. Враховуючи викладене, у відповідності ч.2 ст. 785 ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення, а саме: (28000 грн х 2) х 6 місяців = 336000 грн.
Позивач вказував, що загальний розмір орендної плати за Договором оренди, яку Орендар мав сплатити на користь Орендодавця за період з квітня 2017 року по березень 2020 року, становить 884000,00 грн. (240000 + 644000). Вказане свідчить про те, що під час дії Договору оренди Орендарем сплачено на 8000,00 грн. менше ніж це передбачено умовами вказаного договору (884000 - 876000 = 8000).
Суд визнає обґрунтованими посилання позивача на те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8000 гривень, які відповідач повинен був доплатити у відповідності до п.3.4. Договору після збільшення орендної плати відповідно до Додаткової угоди від 30 квітня 2018 року.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 4.1. Постанови ПВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 5.5 Договору, встановлено, що за порушення строків сплати орендної плати або за порушення строків передачіповернення орендованого майна відповідно до вимог цього Договору, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, 3% річних з простроченої суми, при цьому сума грошового зобов'язання повинна бути сплачена Орендарем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Таким чином, з Відповідача, окрім коштів за користування нежитловими приміщеннями у відповідності до ч.2 ст. 785 ЦК України в розмірі 336000 гривень, недоплачених сум гарантійного внеску збільшеного до рівня збільшеного розміру щомісячної орендної плати у відповідності до п.3.4 Договору в розмірі 8000 грн., позивач просив стягнути інфляційні втрати у розмірі 25888,80 грн., 3% річних у розмірі 7482,52 грн та пеню у розмірі 12662,73 грн.
Перевіривши розрахунки позивача по інфляційним втратам, відсоткам річним та пені, суд визнає їх обґрунтованим, а відповідні суми такими, що підлягають стягненню з відповідача.
Оскільки пунктом 3.5. Договору визначено, що Орендар відшкодовує Орендодавцеві вартість спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном, а Відповідач за весь час оренди нежитлових приміщень, в порушення п. 3.5. не здійснила сплати Орендодавцю вартості спожитих комунальних послуг, то позивач просив суд стягнути з відповідача підлягає кошти в розмірі 154647,15 грн. (згідно копій наданих квитанцій до позовної заяви).
Відповідач просив суд відмовити в стягненні заявлених позивачем витрат на комунальні послуги оскільки позивач не є споживачем комунальних послуг, не сплачує їх, не дотримувався порядку і способу визначеного договором оренди щодо їх сплати та компенсації.
В свою чергу позивач вказував, що особові рахунки та договори з комунальними службами були оформлені на матір позивача - ОСОБА_4 , і після переходу права власності до Колєснікова Льва Миколайовича , особові рахунки та договори з комунальними службами не були переоформлені на нового власника.
Також, до матеріалів справи позивачем було надано заяву свідка від 03.06.2021 ОСОБА_4 , в якій повідомляється, що ОСОБА_4 після дарування своєму сину 09 листопада 2011 року нежитлових приміщень 1-го поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв.м в житловому будинку літера А-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , не здійснювала переоформлення особових рахунків та договорів з комунальними службами, та продовжувала здійснювати плату за виставленими комунальними службами рахунками. Всі виставлені комунальними службами рахунки за спожиті комунальні послуги, а також сплачені квитанції та інші платіжні документи, передавались Колєснікову Льву Миколайовичу , у тому числі і за період 2017 - 2020 роки. Колєсніков Лев Миколайович проводив компенсацію всіх здійснених платежів у відповідності до сум зазначених в сплачених квитанціях.
Дослідивши доводи та заперечення сторін по справі відносно наявності підстав для стягнення з відповідача вартості спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном, а також щодо розміру таких витрат, суд виходить з того, що за положеннями п. 3.5. Договору Орендар відшкодовує Орендодавцеві вартість спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном, а оскільки відповідачем не було надано доказів на підтвердження відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за період користування переданим в оренду майном, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування таких витрат. При цьому суд вважає безпідставними заперечення відповідача відносно того, що фактичним платником комунальних послуг був не позивач, адже за умовами договору обов'язок з відшкодування таких витрат виникає зі споживання комунальних послуг під час користування орендованим майном без будь якого прив'язування до платника. Також, умовами договору не обмежено позивача часом пред'явлення квитанцій для оплати спожитих комунальних послуг, тому позивач міг скористатися таким правом в будь-який час.
В той же час, умовами Договору не визначено повний перелік витрат, які підлягають відшкодуванню, а тому суд не вбачає підстав для включення до таких витрат вартості послуг, які за загальним визначенням не відносяться до комунальних послуг, зокрема це сплата телекомунікаційних послуг, обслуговування АПС, охорона та банківські комісії, тому суд не погоджується з необхідністю покладення на відповідача витрат по сплаті зазначених послуг.
Також, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності за заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України).
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 23.04.2021, таким чином загальна позовна давність пройшла за вимогами, право пред'явлення яких виникло до 23.04.2018.
Оскільки позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача вартості комунальних послуг, оплата яких здійснювалася в період з липня 2017 року по березень 2020 року, до частини таких вимог підлягають застосуванню наслідки спливу строку позовної давності.
Перевіривши розрахунок позивача по комунальним послугам за наданими до суду копіями квитанцій (за виключенням послуг, що не відносяться до комунальних), а також застосувавши наслідки спливу строків позовної давності по вимогам, що виникли до 23.04.2018, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягають 99699,51 грн витрат у якості компенсації вартості спожитих комунальних послуг при користуванні об'єктом оренди.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код особи НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Колєснікова Льва Миколайовича ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код особи НОМЕР_2 ) суму неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном - 336000,00 грн, суму заборгованості - 8000,00 грн, 3% річних - 7482,52 грн, пеню - 12662,73 грн, інфляційні витрати - 25888,80 грн, суму компенсації вартості комунальних послуг - 99699,51 грн та 7346,00 грн судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "28" серпня 2021 р.
Суддя Л.С. Лаврова