ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.08.2021Справа № 910/10992/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТІКС-УКРАЇНА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕБРІС»
про стягнення 79 427,34 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Пасічнюк С.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТІКС-УКРАЇНА» (далі - позивач, ТОВ «ПЛАСТІКС-Україна») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕБРІС» (далі - відповідач, ТОВ «ФЕБРІС») про стягнення 79 427,34 грн на підставі Договору поставки з відстрочкою платежу № 12/06/18 від 12.06.2018, з яких: 48 441,08 грн основного боргу, 4 870,66 грн пені, 26 115,60 грн 36% річних.
Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару на підставі вказаного договору за видатковими накладними № 2223 від 16.01.2020, № 17754 від 03.03.2020, № 20415 від 11.03.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТІКС-УКРАЇНА» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10922/21 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем ухвали Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 про відкриття провадження у справі № 910/10992/21.
Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 у справі № 910/10992/21 було направлене відповідачу за адресою: Україна, 04114, місто Київ, вулиця Дубровицька, будинок 28, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Втім, поштове відправлення з наведеною ухвалою суду та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва.
Враховуючи, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 у справі № 910/10992/21 було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду позивачем, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуто підприємством зв'язку, суд дійшов висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.
19.07.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 про відкриття провадження у справі № 910/10992/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, заяву про долучення доказів та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд
12.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТІКС-УКРАЇНА» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕБРІС» (покупець, відповідача) був укладений Договір поставки № 12/06/18 з відстрочкою платежу (далі - Договір або Договір № 12/06/18 від 12.06.2018), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця матеріали для реклами, поліграфії, будівництва, упаковки та аксесуари до них (далі - товар), в асортименті та кількості, відповідно до видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його.
Згідно п. 5.2 Договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана у видатковій накладній, є датою поставки товару постачальником за умови підписання видаткової накладної покупцем. З моменту підписання покупцем видаткової накладної постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання по передачі товару покупцю. Право власності на товар та усі ризики випадкового знищення або пошкодження переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару згідно видаткової накладної.
Умовами п. 7.4 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 12.02.2020 строк оплати кожної окремої партії товару становить 30 календарних днів з моменту поставки товару покупцю та підписання видаткової накладної. Ліміт заборгованості покупця перед постачальником за поставлений за цим Договором товар становить 150 000,00 гривень (п. 7.5 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 12.02.2020).
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання, яка нараховується до повної оплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції.
Пунктом п. 8.4 Договору сторони погодили, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим Договором покупець сплачує постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.
Цей Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 13.1 Договору). Цей Договір пролонгується на кожний календарний рік, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору не заявить про його припинення. Така пролонгація може здійснюватись неодноразово (п. 13.2 Договору).
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про припинення Договору № 12/06/18 від 12.06.2018, а, отже, станом на розгляду справи по суті вказаний Договір є чинним.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги Договір №12/06/18 від 12.06.2018 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 16.01.2020 по 11.03.2020 позивачем на підставі видаткових накладних № 2223 від 16.01.2020, № 17754 від 03.03.2020 та № 20415 від 11.03.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 82 041,07 грн. Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, що свідчить про прийняття відповідачем поставленого позивачем товару без зауважень та заперечень.
Матеріали справи також містять копії рахунків на оплату № 3066 від 16.01.2020, № 20355 від 02.03.2020 та № 24072 від 11.03.2020
Проте, за поясненнями позивача, товар згідно видаткових накладних № 2223 від 16.01.2020 та № 17754 від 03.03.2020 був оплачений відповідачем частково, а товар згідно видаткової накладної № 20415 від 11.03.2020 на суму 20 416,97 грн взагалі не був оплачений, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕБРІС» утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 48 441,08 грн, що і стало підставою для нарахування відсотків річних, пені та звернення до суду з даним позовом.
Факт часткової оплати відповідачем поставленого згідно видаткових накладних № 2223 від 16.01.2020, № 17754 від 03.03.2020 та № 20415 від 11.03.2020 товару підтверджується доданими позивачем до позовної заяви копіями платіжних доручень № 53 від 28.02.2020, № 68 від 11.03.2020, № 2424 від 20.01.2021 та листом відповідача № 136 від 24.12.2020 про зарахування оплати.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статей 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Згідно п. 7.4 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 12.02.2020 строк оплати кожної окремої партії товару становить 30 календарних днів з моменту поставки товару покупцю та підписання видаткової накладної.
Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем товару, який було отримано згідно видаткових накладних № 2223 від 16.01.2020, № 17754 від 03.03.2020 та № 20415 від 11.03.2020 настав, а саме: відповідач був зобов'язаний оплатити товар отриманий згідно видаткової накладної № 2223 від 16.01.2020 у строк до 15.02.2020 включно, згідно видаткової накладної № 17754 від 03.03.2020 - до 02.04.2020 включно, згідно видаткової накладної № 20415 від 11.03.2020 - до 10.04.2020 включно.
Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за Договором № 12/06/18 від 12.06.2018 не надав.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТІКС-УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕБРІС» в частині стягнення основного боргу в сумі 48 441,08 грн.
Окрім основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 870,66 грн пені та 26 115,60 грн 36% річних.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 870,66 грн на підставі п. 8.2 Договору.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами п. 7.4 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 12.02.2020 сторони погодили, що строк оплати кожної окремої партії товару становить 30 календарних днів з моменту поставки товару покупцю та підписання видаткової накладної.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 8.2 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання, яка нараховується до повної оплати суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Дослідивши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, судом встановлено, що позивачем не вірно визначено періоди прострочення, за які нараховується пеня, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.
З огляду на зазначене, суд за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» здійснивши власний розрахунок пені за вірно визначені судом періоди, встановив, що вірною сумою пені є 4 681,62 грн.
З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 870,66 грн пені підлягають частковому задоволенню в сумі 4 681,62 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 26 115,60 грн 36% річних, суд відзначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом п. 8.4 Договору сторони погодили, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим Договором покупець сплачує постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.
Перевіривши розрахунок 36% річних, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 26 115,60 грн 36% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТІКС-УКРАЇНА».
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 270,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 2 264,60 грн покладається на відповідача.
Керуючись стст 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕБРІС» (Україна, 04114, місто Київ, вулиця Дубровицька, будинок 28; ідентифікаційний код 41000520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТІКС-УКРАЇНА» (Україна, 04201, місто Київ, вулиця Полярна, будинок 20-В; ідентифікаційний код 24587464) 48 441,08 грн (сорок вісім тисяч чотириста сорок одну гривню 08 коп.) основного боргу, 4 681,62 грн (чотири тисячі шістсот вісімдесят одну гривню 62 коп.) пені, 26 115,60 грн (двадцять шість тисяч сто п'ятнадцять гривень 60 коп.) 36% річних та 2 264,60 грн (дві тисячі двісті шістдесят чотири гривні 60 коп.) судового збору.
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 30.08.2021.
Суддя Гумега О.В.