вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" липня 2021 р. Справа№ 910/18123/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.07.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Время+" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 (повний текст підписано 05.04.2021)
у справі № 910/18123/20 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Время+"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Святошинського району м. Києва
про виселення
В судовому засіданні 15.07.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Время+", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Святошинського району м. Києва про виселення останнього з нежитлового приміщення загальною площею 85,52 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Єфремова, 11, м. Київ, з огляду на наявність у відповідача заборгованості з орендної плати.
У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що не отримував лист позивача щодо розірвання договору та заборгованість у відповідача за договором по сплаті орендної плати протягом трьох місяців підряд відсутня. Відповідач також зауважив, що фактична площа об'єкта оренди становить 66,8 кв.м., а не 85,52 кв.м., у зв'язку з чим відповідач сплачував орендну плату з розрахунку саме за фактичну площу приміщення.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/18123/20 позов задоволено.
Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Время+" з орендованого майна, а саме: нежитлового приміщення загальною площею 85,52 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ. вул. Єфремова, 11.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Время+" на користь Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації 2 102,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що доводи позивача щодо наявності у відповідача заборгованості за договором у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд з червня по жовтень 2020 року є обґрунтованими, що за положеннями статті 782 ЦК України, пунктів 5.1.3, 5.2.3 договору є підставою для відмови від договору оренди.
Твердження відповідача про те, що фактично розмір об'єкту оренди становить 66,8 кв.м., а не 85,52 кв.м., судом відхилені з огляду на те, що в підписаному відповідачем договорі оренди та акті приймання-передачі об'єкту оренди площа орендованого приміщення зазначена саме в розмірі 85,52 кв.м.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 28.04.2021 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, рішення не обґрунтоване та неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
- в матеріалах справи мітиться доказ - Технічний паспорт на групу нежитлових приміщень №22, де чітко зазначена площа, яка складає 66,8 кв. м., тобто, для розміщення аптеки Відповідачем фактично використовуються нежитлові приміщення площею 66,8 кв.м., який він використовує у своїй господарській діяльності, в той же час Позивач помилково нараховує орендну плату та комунальні платежі за сходи площею 19 кв.м. (дана площа не підтверджена жодними належними доказами).
- суд не встановив обставину щодо площі орендних приміщень, а відтак прийшов до хибного висновку про наявність заборгованості у Відповідача та прийняв рішення про виселення. В п. 2.1 Договору оренди помилково зазначена інша більша площа, що становить 85,52 кв.м., та є фактично опискою, оскільки не відповідає дійсному стану речей. Натомість правильна площа становить 66,8 кв.м., що підтверджується викопіюванням з поверхового плану та Технічним паспортом. Про даний факт Позивач неодноразово був повідомлений листами №8 від 05.03.2020 року, № 10 від 13.03.2020 року та №11 від 01.04.2020 року.
- в Договорі оренди міститься описка щодо площі оренди і вона підтверджується фактичним викопіюванням з поверхового плану та Технічним паспортом, які суд першої інстанції не врахував як докази при винесенні Рішення, внаслідок описки чи іншої причини в Договорі оренди щодо площі приміщення (85,52 кв.м замість 66,8 кв.м) Відповідач (Орендар) сплачував орендну плату в розмірі 13 752,45 грн. замість належних 10 742,11 грн.
- апелянт зазначає, що у нього відсутня заборгованість по орендній платі за Договором оренди 2 протягом трьох місяців підряд. Те що орендна плата не вносилась Відповідачем протягом 5 місяців (за твердженням Позивача), не означає що вона не сплачена Третій особі як Балансоотримувачу, оскільки Відповідачем в період дії Договору оренди 1 та Договору оренди 2 була здійснена переплата орендних платежів, з вини Позивача та Третьої особи, які неправильно зазначили площу оренди, шляхом її завищення з фактичних 66,8 кв.м. до нереальних 85,52 кв.м.
- судом першої інстанції вважаються обґрунтованими доводи позивача щодо наявності за відповідачем заборгованості за договором у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд з червня по жовтень 2020 року, що за положеннями статті 782 ЦК України, пунктів 5.1.3, 5.2.3 договору є підставою для відмови від договору оренди, які на думку апелянта є хибними та зроблені без урахування наявних доказів у справі, зокрема, Технічного паспорту приміщення, викопіюванням з поверхового плану, який є невід'ємною частиною договорів оренди, листів між Позивачем та Відповідачем про наявність описки щодо площі оренди та необхідності перерахування орендної плати, також укладений між сторонами договір є припиненим з 18.08.2020 - дати отримання позивачем повернутого засобами поштового зв'язку без вручення листа позивача до відповідача про розірвання договору, але сам Позивач зазначає про іншу дату розірвання в односторонньому порядку Договору оренди з 30.09.2020 року.
- відповідачем не було отримано листа про розірвання Договору оренди 2. Цей факт Позивач визнає в своїй позовній заяві, а відтак твердження про розірвання Договору оренди 2 від 30.09.2020 року є хибним і таким що не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. Судом не встановлено момент розірвання Договору оренди 2 та не обґрунтовано сам факт такого розірвання Договору оренди 2.
- судом першої інстанції не надано мотивованої оцінки щодо Технічного паспорта приміщення, що орендується, площа якого складає 66,8 кв.м, викопіювання з поверхового плану, який є невід'ємною частиною договорів оренди, листів між Позивачем та Відповідачем про наявність описки щодо площі оренди та необхідності перерахування орендної плати, правильного визначення розрахунків.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи апелянта, просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Время+" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/18123/20, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 17.06.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 відкладено розгляд справи на 15.07.2021 у зв'язку з відсутністю у суду даних про належне повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.
Явка представників сторін
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 15.07.2021 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 15.07.2021 не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Причини неявки представника відповідача суду не відомі.
Ухвала суду від 15.07.2021 про відкладення розгляду справи повернулася до суду апеляційної інстанції не врученою адресату (відповідачу) з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою)( адреса: м.Київ, вул.Єфремова,11).
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Представники відповідача та третьої особи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
02.07.2021 від представника третьої особи подано заяву про розгляд даної справи без його участі, у зв'язку із знаходженням у відпустці.
Приймаючи до уваги те, що апелянтом у справі є відповідач, якому достеменно відомо про прийняття його апеляційної скарги до провадження судом апеляційної інстанції, всі ухвали суду опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача та третьої особи обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
01.07.2019 між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Время+" (орендар) та Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Святошинського району м. Києва (балансоутримувач) укладено договір № 1009 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 26.03.2019 № 14/149 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт), яке знаходиться за адресою: вул. вул.. Єфремова, 11 для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки в приміщеннях лікувально-профілактичних закладів (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пункту 2.1. договору об'єктом оренди є нежилі приміщення загальною площею 85,52 кв.м. згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, і становить без ПДВ: 229,73 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку травень 2019 року 19646,35 грн.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (пункт 3.2 договору).
Відповідно до пункту 3.5 договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.
Пунктом 3.6 договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.
Згідно з пунктом 3.7 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.
Відповідно до пункту 4.2.12 договору орендар зобов'язаний самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями за тарифами встановленими в законом порядку. У разі відсутності можливості укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками послуг орендар відшкодовує витрати підприємства-балансоутримувача за надані послуги.
Як передбачено пунктом 5.1.3 договору, орендодавець має право відмовитися від договору в разі невиконання або порушення орендарем умов договору оренди, в тому числі в частині своєчасної орендної плати.
Орендодавець має право в разі несплати орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу, вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря та стягнення заборгованості з орендної плати (пункт 5.2.3 договору).
Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами та діє з 20.03.2019 до 18.03.2022 (пункт 9.1 договору).
Пунктом 9.3 договору сторони погодили, що одностороння відмова від договору не допускається, крім випадків, передбачених підпунктами 5.1.3, 5.2.3 договору. Лист з відмовою від договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням орендаря, вказаним у договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.
До договору сторони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у орендне користування згідно з договором нежитлове приміщення, що перебуває на балансі підприємства, загальною площею 85,52 кв.м., що знаходиться по вул. Єфремова, 11.
Із матеріалів справи слідує, що відповідач не здійснював внесення орендної плати з червня по жовтень 2020 року, тобто останній платіж за договором від відповідача надійшов 04.05.2020 в сумі 2000 грн.
Позивач звертався до відповідача з листом від 03.03.2020 № 307 щодо сплати боргу за договором.
Листом від 13.08.2020 № 107-30/5217 (направлено 14.08.2020) позивач також звертався до відповідача щодо розірвання договору внаслідок наявності заборгованості з орендної плати, який повернувся на адресу позивача не врученим відповідачеві 30.09.2020.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до приписів статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Із матеріалів справи слідує, що за період з червня по жовтень 2020 року відповідач не вносив орендну плату в передбаченому договором розмірі.
Надані відповідачем до матеріалів справи копії платіжних доручень не спростовують обставини наявності заборгованості відповідача за спірним договором за період з червня по жовтень 2020 року, оскільки відповідні платіжні доручення датовані до спірного позовного періоду.
Щодо тверджень відповідача про те, що фактично розмір об'єкту оренди становить 66,8 кв.м., а не 85,52 кв.м., суд зауважує, що в підписаному відповідачем договорі оренди та акті приймання-передачі об'єкту оренди площа орендованого приміщення зазначена саме в розмірі 85,52 кв.м.
Виходячи з положень статей 76, 77 ГПК України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставини щодо фактичної наявності іншої площі орендованого приміщення, ніж зазначена в чинному договорі оренди. Доказів визнання даного договору недійсним або внесення до нього змін щодо площі орендованого приміщення матеріали справи не містять.
Таким чином, судом вважаються обґрунтованими доводи позивача щодо наявності за відповідачем заборгованості за договором у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд з червня по жовтень 2020 року, що за положеннями статті 782 ЦК України, пунктів 5.1.3, 5.2.3 договору є підставою для відмови від договору оренди.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач листом від 13.08.2020 № 107-30/5217 (направлено 14.08.2020, номер відправлення 0317911105709) повідомив відповідача щодо розірвання договору внаслідок наявності заборгованості з орендної плати. Даний лист відповідно до інформації з веб-сайту АТ «Укрпошта» не був вручений під час доставки 18.08.2020 та повернувся за зворотною адресою 30.09.2020.
Відтак, укладений між сторонами договір є припиненим з 30.09.2020 - дати отримання позивачем повернутого засобами поштового зв'язку без вручення листа позивача до відповідача про розірвання договору, у відповідності до п.9.3 договору.
При цьому описка в рішенні суду щодо дати припинення договору оренди не свідчить про наявність правових підстав для його скасування.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 ЦК України).
Частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Ураховуючи те, що укладений між сторонами договір є припиненим, суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість пред'явленої позовної вимоги про виселення відповідача з орендованого приміщення.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
Щодо тверджень відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 затверджено Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яким затверджено Типовий договір оренди про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.
На підставі заяви Відповідача від 27.11.2018 вх.№ 107/6478 про продовження терміну договору оренди у повній відповідності до вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва та Типового договору оренди про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, затверджених рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року N 415/1280, Додаткового договору від 01.07.2019 про внесення змін до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду між Позивачем, Відповідачем та Третьою особою було вирішено викласти договір оренди від 23.03.2018 № 575-1 в новій редакції та присвоїти йому новий номер, а саме: № 1009 від 01.07.2019 (далі - Договір).
Об'єктом оренди відповідно до п.п. 1.1., 2.1. Договору є нежилі приміщення загальною площею 85,52 кв.м. (згідно з по поверховим планом, що додається до договору) у м. Києві на вул. Єфремова. 11.
Разом з договором Сторонами підписано акт приймання - передачі об'єкту оренди до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.07.2019 № 1009, згідно із яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення на першому поверсі, загальною площею 85,52 кв.м., розташовані за адресою: вул. Єфремова, буд. 11.
Згідно з п.9.2. Договору, усі зміни та доповнення до нього оформлюються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх Сторонами.
До Договору оренди будь-які зміни, у тому числі в частині загальної площі нежилого приміщення та розміру орендної плати Сторонами не вносились, будь-які судові спори з цих питань теж відсутні, отже договір діяв на тих умовах, що зазначені в ньому та погоджені Сторонами.
Стаття 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який діяв на момент укладання договору оренди, визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Зокрема, до істотних умов договору відноситься орендна плата.
Умови договору було погоджено з орендарем, про що свідчить його підпис та печатка на договорі та на акті приймання - передачі об'єкту оренди до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.07.2019 № 1009. На момент підписання договору будь-яких зауважень щодо його умов від орендаря не надходило, тобто договір оренди було підписано без зауважень та за згодою всіх Сторін.
До того ж, Відповідач у заяві на продовження терміну дії договору оренди від 27.11.2018 № 107/6478 власноруч скріпивши своїм підписом та печаткою зазначив площу орендованого приміщення - 85.52 кв.м.(а.с.234).
Відповідно до одного з листів третьої особи на адресу відповідача від 12.03.2020 №356 (а.с.157-158), роз'яснено, що орендоване відповідачем приміщення має окремий вхід (сходи), який не є місцем спільного користування і є невід'ємною частиною будівлі (зазначений на викопіюванні з поповерхового плану). Вхідну групу розміром 19 кв.м. включено до загальної площі орендованого приміщення.
З огляду на викладене, твердження Відповідача щодо помилки або описки в частині площі орендованого приміщення є безпідставними.
Згідно п. 2.4. Договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди.
Орендна плата сплачується Орендарем на рахунок підприємства- балансоутримувача щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, (п.п.3.6., 3.7. Договору)-;
Як передбачено п. 4.2.13 Договору, Орендар зобов'язаний самостійно сплачувати на підставі договору з Підприємством-балансоутримувачем, пропорційно орендованій площі, частку витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо, послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо будинкових мереж та компенсацію витрат Підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою , за послуги з управління об'єктом нерухомості.
Відповідно до п.4.2.3. Договору орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.
Пунктом 3.12 Договору передбачено, що у разі закінчення, припинення (розірвання) цього договору Орендар сплачує плату за фактичне користування об'єктом оренди до дня підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.
Із наданих до матеріалів справи документів вбачається, що орендна плата надходила із порушенням вимог п. 3.7. Договору, на момент звернення з позовом до суду більше трьох місяців (з червня 2020 року по жовтень 2020 року) взагалі не надходила.
Пунктом 9.3. Договору оренди передбачено, одностороння відмова від договору не допускається, крім випадків, передбачених підпунктами 5.1.3 та 5.2.3 договору.
Згідно з пунктом 5.1.3 Договору, орендодавець має право відмовитися від договору у разі невиконання або порушення Орендарем умов договору оренди, в тому числі в частині своєчасної орендної плати.
Пунктом 5.2.3 Договору передбачено, що орендодавець має право у разі несплати Орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу, вжити необхідних заходів для примусового виселення Орендаря та стягнення заборгованості з орендної плати.
У зв'язку з невиконанням умов договору оренди, відповідно до пунктів 9.3, 5.1.З., 5.2.3. договору, 14 серпня 2020 Позивачем було направлено Відповідачу цінний лист з описом від 13.08.2020 № 107-30/5217 про відмову від Договору (копія чека Укрпошти міститься в матеріалах справи). Разом з листом було направлено Акт приймання передачі для підписання у трьох примірниках, про що зазначено в описі вкладення (а.с.18).
Зазначений лист з додатками Відповідач не отримав та лист було повернуто відділенням зв'язку 03115 на адресу Позивача (що підтверджується інформацією з веб - сайту Укрпошти за трекномером 0317911105709 та копією конверта ).
Виходячи із умов пункту 9.3. договору, Договір оренди є розірваним в односторонньому порядку.
Згідно з п. 4.2.20 Договору, Орендар (Відповідач) зобов'язаний після припинення дії Договору протягом 3-х календарних днів повернути об'єкт оренди по акту приймання-передачі.
Всупереч умовам Договору оренди, Відповідач до цього часу спірне приміщення не звільнив та не передав його по акту приймання-передачі Третій особі.
При цьому посилання апелянта на неотримання ним листа позивача про розірвання договору оренди та, як наслідок, відсутність підстав для його виселення зі спірного приміщення, колегією суддів відхиляються, оскільки за матеріалами справи прослідковується, що відповідач за спірною адресою не знаходиться, поштову кореспонденцію не отримує, а тому за вказаних підстав, неотримання ним листа позивача про розірвання спірного договору, не є підставою для відмови в даному позові.
Слід врахувати, що повідомлення орендодавцем орендаря про розірвання договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.
Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; але в п.9.3 договору сторони погодили, що договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.
Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб'єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Обов'язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб'єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб'єктів; відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем).
Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов'язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов'язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк.
Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов'язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19 зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.
У даній справі позивач належним чином виконав свій обов'язок щодо доведення інформації про розірвання договору до орендаря, надіславши йому заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.
Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Виходячи з правил ч. 4 ст. 11 ГПК України, апеляційний суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно зі статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до приписів ст. ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
При цьому заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Время+" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/18123/20.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Время+" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/18123/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/18123/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/18123/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 30.08.2021.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко