вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" липня 2021 р. Справа№ 925/1434/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 01.07.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2021 (повний текст складено 29.03.2021)
у справі №925/1434/20 (суддя Васянович А.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради
про стягнення 22 963 322,00 грн.
В судовому засіданні 01.07.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради про стягнення з відповідача 27 280 921, 22 грн., а саме: 19 560 612,91 грн. основного боргу, 5 503 235,86 грн. пені, 1 194 969,04 грн. 3% річних та 1 022 103,41 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання природного газу за №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором постачання природного газу за №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року щодо здійснення своєчасного розрахунку за спожитий природний газ , з посиланням на приписи статей 526, 530, 610, 612, 549, 625 ЦК України, ст. ст.193, 230, 231 ГК України.
01.02.2021 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 14 395 464,17 грн. основного боргу, 5 503 235,86 грн. пені, 1 421 366,39 грн. 3% річних та 1 643 255,58 грн. інфляційних втрат.
Суд прийняв відповідну заяву до розгляду.
В судових засіданнях представник відповідача заперечував проти позову та вказував, що природний газ використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
У відзиві на позовну заяву вказував про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", якими встановлено імперативний порядок оплати за теплову енергію, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, що передбачає здійснення оплати споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання; оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється, тому відповідач, як теплопостачальна організація, не має впливу на процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів як оплати за спожиту теплову енергію, які зараховуються на рахунок із спеціальним режимом використання з подальшим їх перерахуванням позивачу, як гарантованому постачальнику природного газу, використаного у процесі виробництва теплової енергії, відповідно до нормативів, затверджених НКРЕКП.
Порядок оплати відповідачем за придбаний у позивача природний газ погоджений пунктом 6.3. договору постачання і передбачає здійснення споживачем (відповідачем) перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі, коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; сторони погодили, що в будь-якому випадку споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. договору, у разі, коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" та Порядку №217 під час виконання договору постачання в частині оплати вартості поставленого природного газу сторони повинні керуватися реєстрами нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, які затверджуються НКРЕКП відповідно до Порядку №217.
Згідно із затверджених постановами НКРЕКП реєстрів нормативів перерахування коштів АТ "НАК "Нафтогаз України" вбачається, що від споживачів на рахунок постачальника природного газу (позивача) перераховуються грошові кошти у відсотковому співвідношенні за такими нормативами: у жовтні 2018 року - 69,42%, у листопаді 2018 року - 69,52%, у грудні 2018 року - 69,42%, у січні 2019 року - 72,81%, у лютому 2019 року - 73,85%, у березні 2019 року - 73,89%, у квітні 2019 року - 74,09%, у травні 2019 року - 73,03%, у червні 2019 року - 73,03%, у липні 2019 року - 75,89%, у серпні 2019 року - 75,90%, у вересні 2019 року - 76,00%, у жовтні 2019 року - 76,04%, у листопаді 2019 року - 76,25 та у грудні 2019 року - 76,44%,
Станом на 10 грудня 2020 року заборгованість за договором становить 16 481 975,25 гри., що підтверджується карткою рахунку 631 за період з 26 жовтня 2020 року по 10 грудня 2020 року та платіжними дорученнями про перерахування грошових коштів НАК "Нафтогаз" по договору поставки №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року.
Відповідач посилається на те, що як теплопостачальна організація, вжив усіх залежних від нього заходів щодо проведення розрахунків з позивачем у частині вартості поставленого природного газу, виходячи із спеціального регулювання таких розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів перерахування коштів, що надходять на відкриті відповідачем в уповноваженому банку поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.
Визначений державою спеціальний режим проведення взаєморозрахунків відповідно до ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядку №217 усуває відповідача, як теплопостачальну організацію, від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, чи за рахунок відшкодування пільг та субсидій споживачам, і відповідач не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставку природного газу.
Відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, а отже відсутній склад правопорушення, що згідно зі статтею 217 ГК України та статтею 614 ЦК України, позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені пунктом 8.2. цього договору, а також наслідки порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Вказував, що у постанові 18 березня 2020 року у справі №908/2304/18, проаналізувавши положення Порядку №217, Верховний Суд зробив такий висновок: відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд і полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Таким чином відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач вказував, що 16 жовтня 2020 року Об'єднаною палатою Верховного Суду у справі №903/918/19 було зроблено однозначний висновок щодо Порядку №217 стосовно того, що визначений Порядком №217 алгоритм розподілу коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №917/530/19.
Застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії.
Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Отже, нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати здійснені позивачем у відповідності до чинного законодавства та умов договору постачання природного газу.
02 березня 2021 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, у зв'язку з тяжким матеріальним станом відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.03.2021 у справі №925/1434/20 позов задоволено.
Стягнуто з комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 14 395 464,17 грн. основного боргу, 5 503 235,86 грн. пені, 1 421 366,39 грн. 3% річних, 1 643 255,58 грн. інфляційних втрат та 344 449,83 грн. судового збору.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором постачання природного газу за №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року, не здійснив оплату наданих послуг в повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%, судом зазначено про ненадання відповідачем жодних доказів, що підтверджують викладені в клопотанні обставини та тяжкий матеріальний стан підприємства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 16.04.2021 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права (ст.ст.7,13 ГПК України).
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
-судом з незрозумілих причин було залишено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.03.2021, чим позбавлено його прав, передбачених нормами ГПК України, зокрема, на участь в судовому засіданні, надання пояснень, заперечень, подання доказів на підтвердження погашення суми основного боргу, доведення їх переконливості та інше, та порушено принцип змагальності сторін та рівності їх перед законом.
- станом на дату винесення оскаржуваного рішення 17.03.2021 заборгованість за договором становила 9 429 675,41 грн., що підтверджується карткою рахунку 631 за період з 01.03.2021 по 17.03.2021, однак судом не було враховано зменшення основної суми боргу, що призвело до прийняття рішення судом про стягнення основного боргу у розмірі вдвічі більшому, ніж він був станом на 17.03.2021 та відповідно розмір штрафних санкцій також значно більший.
- відповідач, як теплопостачальна організація, вжив усіх залежних від нього заходів щодо проведення розрахунків з позивачем у частині вартості поставленого природного газу, виходячи із спеціального регулювання таких розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів перерахування коштів, що надходять на відкриті відповідачем в уповноваженому банку поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.
- зазначає, що позивачем не надано доказів завдання йому збитків, звертає увагу суду на тяжкий матеріальний стан Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради, що підтверджується збитковим балансом (звітом про фінансовий стан), який відповідач мав надати у судовому засіданні, проте, у зв'язку з тим, що суд залишив без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, позбавив відповідача можливості брати участь у наступному засіданні та надати Звіт про фінансовий стан та інші докази тяжкого матеріального становища.
- станом на 17.03.2021 державою не профінансована різниця в тарифах для населення та заборгованість по пільгам і субсидіям, крім того, існує значна заборгованість за використану теплову енергію бюджетних установ та населення перед відповідачем.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги, просить її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись також на те, що за укладеним договором «природний газ, що за ним постачається, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями», що спростовує доводи апелянта про вплив заборгованості «бюджетних установ та населення» на розмір його заборгованості перед відповідачем.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача 26.04.2021 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
17.05.2021 від представника відповідача надійшла заява, до якої додано платіжне доручення №849 від 13.05.2021 про доплату 1,50 грн. судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2021 у справі №925/1434/20 та призначено справу до розгляду на 01.07.2021.
Явка представників сторін
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 01.07.2021 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 01.07.2021 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Представник відповідача був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
01.07.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (документ сформований в системі "Електронний суд" 01.07.2021), в якому представник відповідача (адвокат Севастьянова А.В.) зазначає, що 01.07.2021 вона приймає участь у справі №580/1311/21 в Черкаському окружному адміністративному суді та представляє інтереси позивача. Інший представник відповідача адвокат Бунякін М.М. знаходиться на самоізоляції у зв'язку із захворюванням на COVID-19.
До клопотання було долучено лише копію довіреності віл 30.12.2020 №11/2439-2 на ім.»я заступника начальника юридичної служби відповідача Севастьянової А.В., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім.»я Севастьянової А.В., копію посвідчення адвоката на ім.»я Севастьянової А.В.
Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що представник відповідача - заступник начальника юридичної служби відповідача Севастьянова А.В. приймає участь 01.07.2021 у справі №580/1311/21 в Черкаському окружному адміністративному суді та представляє інтереси позивача Барченко О.В. матеріали клопотання не містять, як не містять і доказів того, що інший представник відповідача адвокат Бунякін М.М. знаходиться на самоізоляції у зв'язку із захворюванням на COVID-19.
Вказане клопотання колегією суддів відхилено з підстав необґрунтованості.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором постачання природного газу №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року, щодо здійснення своєчасного розрахунку за спожитий природний газ та посилався на приписи статей 526, 530, 610, 612, 549, 625 ЦК України, ст. ст.193, 230, 231 ГК України.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 жовтня 2018 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (в подальшому найменування позивача було змінено на акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник)) та комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (споживач) було укладено договір постачання природного газу №1374/18-КП-36.
Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (п. 1.2. договору).
Позивач свої зобов'язання за договором постачання природного газу виконав повністю та поставив відповідачу у жовтні 2018 року - вересні 2019 року природний газ на загальну суму 32 175 755,81 грн., що підтверджується копіями актів приймання - передачі природного газу та не заперечується відповідачем (а.с.63-74, т.1).
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з пунктом 8.2 договору (в первісній редакції та з 01 грудня 2018 року - пунктом 7.2. договору в редакції додаткової угоди №4 від 26 листопада 2018 року) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 (п.п. 5.1., 5.6.) цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Оскільки зобов'язання з оплати природного газу відповідач у встановлений договором строк не виконав, акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нараховано комунальному підприємству теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Як вбачається з матеріалів справи кошти щодо оплати вартості поставленого природного газу відповідачем сплачувалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 №217.
Станом на 25 січня 2021 року заборгованість за отриманий природний газ становить 14 395 464,17 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного здійснення, на підставі умов договору постачання природного газу, розрахунку з позивачем за поставлений газ.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про стягненя з відповідача 14 395 464,17 грн. заборгованості за поставлений природний газ.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 5 503 235,86 грн. пені, 1 421 366,39 грн. 3% річних та 1 643 255,58 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, передбачених договором про постачання природного газу №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року.
Нарахування заявлених до стягнення грошових коштів здійснено позивачем за зобов'язаннями, що виникли в період: жовтень 2018 року - вересень 2019 року (а.с. 164-182, т.3).
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондується із ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання".
Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення ст. 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, ч. 1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями ч.3 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, є зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку.
Водночас, ч.1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами 4, 5 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у ч.ч. 4 та 5 ст. 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, на виконання вимог ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18 червня 2014 року №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок №217).
Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу ч.ч. 4, 5 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18 червня 2014 року №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).
Таким чином, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27 лютого 2020 року у справі №921/12/19 та 21 лютого 2018 року у справі №910/16072/16, а також в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року зі справи №903/918/19.
Аналіз приписів ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року на виконання ст. 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч.2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії.
Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Крім того, пунктом 6.3. договору постачання сторони спору погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Також в п. 5.3. додаткової угоди №4 від 26 листопада 2018 року було передбачено, що споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту.
Умови договору про постачання природного газу, які регулюють між сторонами строки та умови розрахунків є чинними і в установленому законом порядку не визнавалися судом недійсними.
Отже, споживач взяв на себе зобов'язання, що виникає з чинного договору в будь-якому випадку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до його умов, а тому не позбавлений був можливості внести на рахунок позивача власні кошти, виручені від здійснення своєї господарської діяльності, чи кошти, залучені як позику, кредит, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, тощо.
Проте, свій обов'язок відповідач порушив і розрахунок за фактично переданий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки не здійснив.
Прострочення виконання грошового зобов'язання в спірний період не заперечується відповідачем, підтверджується матеріалами справи та наданим суду розрахунком боргу.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення 1 421 366,39 грн. 3% річних та 1 643 255,58 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалося вище, згідно з пунктом 8.2 договору (в первісній редакції договору та з 01 грудня 2018 року - пунктом 7.2. договору в редакції додаткової угоди №4 від 26 листопада 2018 року) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 (п.п. 5.1., 5.6.) цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
В зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого газу, позивачем було заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 5 503 235,86 грн. пені, з урахуванням подвійної облікової ставка Національного банку України.
Здійснивши перевірку інфляційних втрат, пені та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "ЛЗ:ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.", колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правильність нарахування розміру інфляційних втрат, пені та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій місцевим господарським судом враховано наступне.
Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки господарським судом як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.
У своєму клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, поданому представником відповідача - адвокатом Севастьяновою А.В. безпосередньо до канцелярії суду 02.03.2021, відповідач зазначав, що копію балансу підприємства (звіту про фінансовий стан) буде надано в судовому засіданні, однак відповідних доказів суду відповідач не надав, представник відповідача в судове засідання ні 02.03.2021, ні 17.03.2021 не з'явився, копію балансу підприємства не подав.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про ненадання відповідачем суду жодних доказів, що підтверджують викладені в клопотанні обставини та тяжкий матеріальний стан підприємства, а тому правомірно відхилив клопотання відповідача, оскільки відповідач належним чином не довів та не обґрунтував існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій і що такий розмір з урахуванням ступеню виконання зобов'язання боржником становить непомірний тягар для боржника.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
На виконання умов Договору постачання природного газу №1374/18-КП-36 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 32 175 755,81 грн. протягом жовтня-грудня 2018 та січня-вересня 2019, що підтверджується копіями відповідних актів приймання-передачі природного газу, які додані до позовної заяви.
Факт виконання умов Договору позивачем у повному обсязі не спростовувався відповідачем у справі у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природнього газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2. Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п. 6.1. Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Отже, уклавши Договір постачання природного газу Відповідач взяв на себе зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу у відповідні строки, а саме: до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Матеріали справи містять докази того, що відповідачем не виконувались взяті зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу у визначені строки. Зокрема, даний факт підтверджується оригіналом доданого розрахунку суми штрафних санкцій, 3% річних та операціями по підприємству відповідача.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 2 cт. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до cт. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обоє 'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі cт. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до cт. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до cт. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором постачання одна сторона (Постачальник ) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов 'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов 'язання має виконуватися належним, чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
16.10.2020 Об'єднаною палатою Верховного Суду у справі № 903/918/19 було зроблено однозначний висновок щодо Порядку №217, а саме:
« 32.4. З огляду на правові висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пунктах 17-20 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що визначений Порядком №217 алгоритм розподілу коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку №217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів, та зауважує, що положення Порядку №217 не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії.
Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Отже, нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати здійсненні Позивачем у відповідності до чинного законодавства та умов договору постачання природного газу.
Відповідно до cт. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 2, 3 статті 180 ГК України передбачено, іцо господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов 'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
З вищезазначених правових підстав, 28.10.2020 Постановою Верховного Суду касаційну скаргу НАК «Нафтогаз України» у справі №925/1235/19 було задоволено в повному обсязі, постанову апеляційної інстанції скасовано, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21 лютого 2020 року у справі № 925/1235/19 залишено в силі.
В постанові від 19.01.2021 р. у справі №920/705/19 Верховний Суд зазначає наступне:
«Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації як споживача в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Водночас положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов 'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та "інфляційних втрат".
Така правова позиція узгоджується з правовим висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі №903/918/19.
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з Товариства на користь Компанії 365 007,47 грн. основного боргу, пені в сумі 170 108 грн., 3% річних в сумі 75 234,79 грн., "інфляційних втрат" у сумі 213 323,58 грн. за період з листопада 2016 по квітень 2019року.»
Одночасно слід звернути увагу і на те, що за укладеним між сторонами договором №1374/18-КП-36 від 02.10.2018 «природній газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями».
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості таких не бюджетних установ/організацій, а отже посилання відповідача у своїй апеляційній скарзі на те, що станом на 17.03.2021 державою не профінансована різниця в тарифах для населення та заборгованість по пільгам і субсидіям, крім того, існує значна заборгованість за використану теплову енергію бюджетних установ та населення перед відповідачем, а отже, на вплив заборгованості «бюджетних установ та населення», є безпідставним.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги ті обставини, що Відповідачем умови договору щодо строків проведення розрахунків були порушені, основний борг в сумі 14 395 464,17 грн, існує вже понад 1 рік і 9 місяців та не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору чи/або щодо вчинення дій щодо намагання належним чином виконати зобов'язання Відповідачем, відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Доказів того, що станом на дату винесення оскаржуваного рішення 17.03.2021 заборгованість за договором становила 9 429 675,41 грн., матеріали справи не містять, а відповідачем суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження викладеного надані не були, у зв'язку з чим посилання апелянта на неврахування судом зменшення основної суми боргу, що призвело до прийняття рішення судом про стягнення основного боргу у розмірі вдвічі більшому, ніж він був станом на 17.03.2021, є необґрунтованими.
При цьому доводи апелянта про стягнення штрафних санкцій у значно більшому розмірі не підтверджені жодними контррозрахунками та не узгоджуються з матеріалами справи.
Щодо доводів апелянта про те, що судом з незрозумілих причин було залишено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.03.2021, чим позбавлено його прав, передбачених нормами ГПК України, зокрема, на участь в судовому засіданні, надання пояснень, заперечень, подання доказів на підтвердження погашення суми основного боргу, доведення їх переконливості та інше, та порушено принцип змагальності сторін та рівності їх перед законом, колегія суддів зазначає наступне.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено на 10.12.2020.
В судовому засіданні 10.12.2020 від відповідача приймала участь представник - адвокат Севастьянова А.В., яка заявила, що на даний момент всі докази надано (протокол с/з а.с.109-111, т.3).
В судовому засіданні оголошено перерву на 11.01.2021, про що представник відповідача повідомлена під розписку.
16.12.2020 за підписом представника відповідача адвоката Севастьянової А.В. до суду подано відзив на позовну заяву з додатками.
В судове засідання 11.01.2021 о 15:37:29 представник відповідача не з'явилась, того ж дня о 15:40 в канцелярії суду зареєстровано клопотання за підписом представника відповідача адвоката Севастьянової А.В. про відкладення розгляду справи у зв'язку з її участю у Соснівському районному суді м.Черкаси у цивільній справі №712/5781/20.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.01.2021 у даній справі продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів, відкладено засідання на 02.02.2021.
В судовому засіданні 02.02.2021 приймала участь представник відповідача адвокат Севастьянова А.В., яка відповіла суду на поставлені питання, в засіданні обговорювалась заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом.
За результатами проведеного засідання, ухвалою суду від 02.02.2021 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 02.03.2021.
02.03.2021 представник відповідача адвокат Севастьянова А.В. в судове засідання не з'явилась, до канцелярії суду за її підписом подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій без долучення будь-яких доказів на підтвердження викладеного у ньому, та клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки в цей день вона представляє інтереси ТОВ «Маг-Трейд» у 5 справах про банкрутство у Господарському суді Донецької області у справі №905/2929/16, а адвокат Бунякін М.М. знаходиться на самоізоляції у зв'язку з COVID-19 ( доказів подано не було).
В судовому засіданні 02.03.2021 оголошено перерву на 17.03.2021.
В судове засідання, призначене на 17.03.2021, представник відповідача адвокат Севастьянова А.В. знову не з'явилась, 17.03.2021 до канцелярії суду за її підписом подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її зайнятістю в розгляді справи №925/1139/20 в Північному апеляційному господарському суді.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно розглянув справу і прийняв рішення у справі 17.03.2021 за відсутності представника відповідача, оскільки він вдруге не з'явився в судове засідання і його явка обов'язковою не визнавалась.
З урахуванням хронології судових засідань у справі, участі у них представника відповідача, подання ним відзиву на позовну заяву, висловлення позиції щодо заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, подання заяви про зменшення розміру розміру штрафних санкцій, жодним чином не позбавлено представника відповідача прав, передбачених нормами ГПК України, зокрема, на участь в судовому засіданні, надання пояснень, заперечень, подання доказів на підтвердження погашення суми основного боргу, доведення їх переконливості та інше, та жодним чином не порушено принцип змагальності сторін та рівності їх перед законом.
При цьому, у представника відповідача було достатньо часу для подання доказів про, як він зазначає, тяжкий матеріальний стан Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради, що підтверджується збитковим балансом (звітом про фінансовий стан), як шляхом подання до канцелярії суду, так і надіслання електронною поштою, або шляхом долучення до клопотання, сформованого в системі «Електронний суд», а не лише в судовому засіданні, в яке представник відповідача двічі не з'явився.
За результатами розгляду справи судом досліджено наявні у справі докази, про що зазначено в оскаржуваному рішенні, що спростовує доводи апелянта про прийняття рішення без дослідження всіх істотних обставин, що мають значення для справи.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Виходячи з правил ч. 4 ст. 11 ГПК України, апеляційний суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Натомість заперечення позивача на апеляційну скаргу заслуговують на увагу, оскільки узгоджуються з матеріалами справи.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2021 у справі №925/1434/20.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2021 у справі №925/1434/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2021 у справі №925/1434/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 925/1434/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 30.08.2021
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська