27 серпня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2976/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 року №Ф-20312-51,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач) в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області. Автономній Республіці Крим та місті Севастополі №Ф-20312-51-У від 18.11.2020 на суму 35588 грн. 74 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач дізнався з Єдиного реєстру боржників про відкрите виконавче провадження з виконання вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-20312-51-У від 18.11.2020 про сплату боргу в сумі 35588,74 грн. Оригінал вимоги позивач не отримував. Позивачем підприємницька діяльність з 2009 року не здійснювалась, жодних доходів від такої діяльності отримано не було. Разом із цим, в період з 01.07.2018 по теперішній час позивач працює у ТОВ «Фірмово-промисловий комплекс «Корабел». Крім цього індивідуальними відомостями про застраховану особу підтверджується, що за період роботи з липня 2018 по 2021 рік за позивача сплачувався єдиний соціальний внесок. З наведеного позивач вважає оскаржувану вимогу незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою від 29.06.2021 відкрито провадження в справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Ухвалою від 29.06.2021 забезпечено позов, шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 №Ф-20312-51У до набрання законної сили рішенням у справі.
12.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні. Зазначає, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.05.2008 по 25.06.2021, отже відповідно до Закону 2464 зобов'язаний своєчасно нараховувати та сплачувати зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 2017-2020 роках. Законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які перебувають на спрощеній системі оподаткування та є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець (утримань єдиного соціального внеску із заробітної плати немає). У зв'язку з наявністю в інтегрованій картці позивача боргу по єдиному внеску відповідачем сформовано податкову вимогу та направлено на адресу реєстрації позивача. Інформація про зміну позивачем місця реєстрації у відповідача відсутня. Вважає, що оскаржувана вимога належним чином вручена позивачу 14.05.2020, а отже, звернувшись до суду лише 25.06.2021 позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду. З огляду на зазначене та у зв'язку із наявністю у позивача боргу з єдиного соціального внеску, вважає спірну вимогу правомірною.
16.07.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що не погоджується з твердженням відповідача про пропуск строку звернення до суду, оскільки хоча місце проживання позивача і зареєстроване за іншою адресою, він має можливість отримувати кореспонденцію за адресою, наявною в податковому органі. Попри це жодних листів від ДПС позивачу не надходило. Крім цього, в ході відстеження відправлення через офіційний сайт Укрпошти, виявлено, що відправлення під номером, який зазначено на копії конверту, долученого до відзиву відповідачем, який нібито направлявся ОСОБА_1 , взагалі не зареєстровано в системі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив їх задовольнити.
З урахуванням п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
Позивач перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі як платник єдиного внеску з 29.05.2008. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 25.06.2021 припинено підприємницьку діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за його рішенням, про що в ЄДР зроблено відповідний запис.
18.11.2020 у зв'язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 06.05.2021 та на підставі даних інформаційної системи податкових органів ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20312-51 «У» на суму 35588,74 грн. Доказів отримання позивачем вимоги відповдіач суду не надав, тому суд вважає, що при зверненні з позовом позивач не пропустив строк звернення, встановлений 122 КАС України.
Позивач не погодився з вимогою, оскільки за вказаний період і по момент звернення до суду він є найманим працівником, з доходів якого роботодавець утримує та перераховує до бюджету єдиний соціальний внесок.
Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як встановлено судом, позивач в період з 29.05.2008 по 25.06.2021 перебував у статусі фізичної особи-підприємця.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)
Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Аналізуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте не звітує про отримання доходу, все одно зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, в якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що у зв'язку із ненарахуванням та несплатою позивачем єдиного внеску, нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що склало:
- за 2017 рік - 8448,00 грн. за рік,
- за 2018 рік - 2457,18 грн. за квартал, за рік 9828 грн. 72 коп.,
- за 2019 рік - 2754,18 грн. за квартал, за рік 11016 грн. 72 коп.,
- за 2020 рік - за 1 квартал 2078 грн. 12 коп., за 2-й квартал 1039 грн. 06 коп., усього 3117,18 грн. (з урахуванням звільнення від сплати ЄСВ на період карантину березень-травень 2020 року).
Суд зауважує, що згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжники, позивач у період з 11.07.2018 і на момент звернення до суду працює на посаді складальника виробів з деревини цеху виготовлення дверних полотен збірної конструкції в товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірмово-промисловий комплекс «Корабел». Крім того, факт перебування у трудових відносинах та сплати за нього як працівника єдиного внеску підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5).
Із аналізу наведених обставин та приписів Закону № 2464-VI вбачається, що ОСОБА_1 у період з 11.07.2018 по теперішній час є, в розумінні зазначеного закону, застрахованою особою.
25.06.2021 припинена підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 .
Отже, у вказаний проміжок часу позивач був фізичною особою-підприємцем та одночасно застрахованою особою, за яку роботодавцем сплачувався єдиний внесок із суми нарахованої заробітної плати, тобто з 11.07.2018 по теперішній час ОСОБА_1 не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI.
Варто зазначити, що Законом № 2464-VI не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати. Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за періоди 11.07.2018 по 30.10.2020.
Необхідно зазначити, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування позивачем у період з 01.01.2017 до 11.07.2018 не сплачувалися страхові внески.
Оскільки у зазначений період, згідно записів у трудовій книжці, позивач не перебував у трудових відносинах, а рішення про припинення підприємницької діяльності прийняте лише 25.06.2021, суд зазначає, що ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 до 11.07.2018 був платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець.
За таких обставин суд погоджується із правомірністю нарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску за період 01.01.2017 до 11.07.2018 в сумі 13362 грн. 36 коп.
Суд вважає , що оспорювана вимога є протиправною та підлягає скасування в частині податкового боргу в сумі 22226 грн. 38 коп. ( 35588 грн. 74 коп. - 13362 грн. 36 коп.)
Згідно приписів ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
Зважаючи на викладене, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 №Ф-20312-51 «У» є протиправною та підлягає скасуванню частково.
Заходи забезпечення позову зберігаються до набрання рішенням суду законної сили.
Судові витрати відносяться на сторони пропорційно задоволених позовним вимогам.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від 18.11.2020 №Ф-20312-51 «У» винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на адресу ОСОБА_1 в частині визначення податкового боргу в сумі 22226 грн. 38 коп.
В решті вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (адреса місця знаходження: 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) на користь ОСОБА_1 (адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 563 (п'ятсот шістдесят дев'ять) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.В. Хом'якова
кат. 111060000