Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
27 серпня 2021 р. Справа № 520/974/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги, скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач - ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 32159,32 грн.;
- скасувати податкові повідомлення-рішення: №0011567-5706-2031 від 07.02.2019 року в сумі 40547,19 грн.; №0011568-5706-2031 від 07.02.2019 року в сумі 41470,50 грн.; №0007122-5706-2031 від 29.01.2020 року в сумі 45448,14 грн.; №0007123-5706-2031 від 29.01.2020 року в сумі 46483,05 грн.; №0071360-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 822,08 грн.; №0071361-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 8112,31 грн.; №0071359-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 66350,70 грн.;
- стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, скасування податкових повідомлень-рішень. Враховуючи положення ст.171 та ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки справа належить до справ незначної складності, позовну заяву належить розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.9 та ч.14 ст.31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
28.05.2021 року адміністративну справу №520/974/21, за наслідками повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями за розпорядженням в.о. керівника апарату Харківського окружного адміністративного суду №03-05/32 від 28.05.2021, передано в провадження судді Харківського окружного адміністративного суду Супруна Ю.О..
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 прийнято до розгляду адміністративну справу №520/974/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, скасування податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2021 вирішено питання: замінити відповідача у справі №520/974/21 з Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43143704) на Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43983495).
У період з 05.07.2021 по 30.07.2021 (включно) головуючій по справі перебував у відпустці.
До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 08.03.2021 від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, згідно зі змістом якого представник податкового органу просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Серед іншого зазначено, що податкові повідомлення-рішення прийняті у межах повноважень та з дотримання законодавства України.
Від позивача до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 24.03.2021 надійшла відповідь на відзив.
Суд зазначає, що дана адміністративна справа не належить до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження та має незначну складність.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час виникнення спірних відносин позивач є власником:
- нежитлової будівлі загальною площею 1089,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлової будівлі загальною площею 1113,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У ході судового розгляду судом встановлено, що відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
№0011567-5706-2031 від 07.02.2019 року в сумі 40547,19 грн.;
№0011568-5706-2031 від 07.02.2019 року в сумі 41470,50 грн.;
№0007122-5706-2031 від 29.01.2020 року в сумі 45448,14 грн.;
№0007123-5706-2031 від 29.01.2020 року в сумі 46483,05 грн.;
№0071360-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 822,08 грн.;
№0071361-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 8112,31 грн.;
№0071359-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 66350,70 грн..
Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомлення-рішеннями за 2018-2019 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності винесених податковим органом податкових повідомлень-рішень відносно позивача щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік, 2019 рік.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України (надалі за текстом - ПК України).
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Це визначено підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.
Об'єктом оподаткування податком є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункт 266.3 статті 266 ПК України).
За приписами пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.
Приписами підпункту 14.1.129. пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи:
а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;
б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;
в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Відповідно до вимог підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункт 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Таким чином, платником податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а обчислення бази оподаткування здійснюється на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт. Визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, як об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місце розташування об'єкта (тобто адреса будівлі) та тип об'єкта (тобто тип будівлі).
За правилами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній у 2016 році) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Судовим розглядом встановлено, що відповідачем відносно позивача, як власника нежитлової нерухомості, прийнятті податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, 2019 рік.
Відповідно до пункту 58.1 ст. 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:
невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;
завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;
заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної/розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.
Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено Наказом Міністерства Фінансів України від 28.12.2015 №1204 (далі по тексту - Порядок №1204)
Відповідно до пункту 9 Порядку №1204 до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вони не містять жодних даних щодо адреси об'єктів нежитлової нерухомості позивача та їх типів, внаслідок чого неможливо встановити визначальні ознаки кожного окремого об'єкту нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, як об'єкту оподаткування, а відтак і встановити підстави для його нарахування без визначення самого об'єкту оподаткування.
Водночас, у порушення вимог приписів пункту 58.1 статті 58 ПК України та Порядку №1204 податковим органом до кожного спірного податкового повідомлення-рішення не додано розрахунок податкового зобов'язання, а наданий до суду документ, який містить відомості щодо проведення розрахунку податкового зобов'язання зі сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2018-2019 роки, не є належним доказом у даній справі відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не містить дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок у порушення вимог ПК України, а також не відповідає вимогам ДСТУ 4163-2003 щодо оформлення документів (не визначена уповноважена (відповідальна посадова особа) та дата його складення, а також підпис такої особи.
Дані, надані податковим органом про проведення розрахунків щодо розміру податкового зобов'язанням зі сплати податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, за 2018-2019 роки суд також до уваги не бере з наведених підстав.
Враховуючи, що податковим органом не дотримано вимоги статті 58 ПК України та беручи до уваги вказані правові норми, суд дійшов висновку про невідповідність спірних податкових повідомлень-рішень вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак підлягають скасуванню.
Суд звертає увагу, що матеріали справи містять інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта щодо наявності у власності позивача об'єктів житлової та нежитлової нарухомості станом на 09.02.2017, проте грошове зобов'язання позивачу нараховано контролюючим органом за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об'єкту за період 2018-2019 років.
Відповідачем до матеріалів справи не додана інформація щодо наявності у власності позивача об'єктів житлової та нежитлової нарухомості станом на момент визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об'єкту за період 2018-2019 років, відтак суд позбавлений можливості встановити правильність нарахування податковим органом грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об'єкту за період 2018-2019 років.
Стосовно позовної вимоги визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ, суд зазначає що вона є похідною від періоду формування спірних податкових повідомлень-рішень, а тому підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для повного задоволення адміністративного позову.
Відносно клопотання позивача (01.04.2021) про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.8 ст.137 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник відповідача (13.04.2021) надіслав до суду заперечення щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу. Представник відповідача вказав, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Враховуючи зазначене, відповідач вважає вимогу про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу безпідставною та такою, що суперечить законодавству України. Також позивачем не було надано документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). У зв'язку із відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які свідчать про надання юридичної (адвокатської) допомоги, оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги та які відповідають вище встановленим вимогам, відсутні підстави для стягнення вказаних витрат та задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. Вартість професійної правничої допомоги адвоката підтверджується договором про надання правової допомоги №25/01-2716319249 від 25.01.2021 року, актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 25.03.2021 року, копією квитанції №25/03 від 25.03.2021 року про сплату позивачем послуг адвоката на загальну суму 12000,00 грн.
Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).
Частинами 4, 5 статті 134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Таким чином, КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги №25/01-2716319249 від 25.01.2021 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за №25/03 від 25.03.2021 року, копію квитанції №25/03 від 25.03.2021 року про сплату позивачем послуг адвоката на загальну суму 12000,00 грн..
Зі змісту акту здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за №25/03 від 25.03.2021 року судом встановлено, що позивачу надані послуги зі складання позовної заяви у справі №520/974/21 (вартість послуги 3000,00 грн.), складання та подання до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви по справі № 520/974/21 (вартість послуги 1000,00 грн.), складання та подання до ДПС у Харківській області адвокатського запиту з вимогою надати вимогу про сплату недоїмки (вартість послуги 1500,00 грн.), складання та подання до суду у справі №520/974/21 клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вимога про сплату недоїмки №Ф-139022-17), що була витребувана адвокатським запитом (вартість послуги 1000,00 грн.), складання та подання до суду клопотання про зміну предмета позову у справі №520/974/21 (вартість послуги 1000,00 грн.); складання та подання до ДПС у Харківській області адвокатського запиту з вимогою надати інформацію стосовно того, чому не видалено податковий борг із картки платника податків (вартість послуги 1500,00 грн.), складання відповіді на відзив по справі № 520/974/21 (вартість послуги 1500,00 грн.), усне консультування позивача стосовно оскарження рішень контролюючого органу у справі №520/974/21 протягом періоду часу з 25.01.2021 по 25.03.2021 (вартість послуги 1500,00 грн.).
Суд критично відноситься до віднесення до правничих витрат складання клопотання про усунення недоліків позовної заяви, оскільки правова допомога, надана позивачу під час усунення недоліків позовної заяви не свідчить про отримання позивачем нових послуг, а є виключно усуненням представником неякісно виконаної роботи з приводу написання та підготовки адміністративного позову, що унеможливлює віднесення даних витрат за рахунок відповідача.
При цьому, на переконання суду, ряд послуг, такі як усне консультування позивача стосовно оскарження рішень контролюючого органу у справі №520/974/21, є подібними діями представника позивача під час яких здійснюється формування позиції позивача при підготовці адміністративного позову щодо спірних правовідносин, аналізу судової практики, надання пояснень, тощо.
Стосовно складання та подання до суду клопотання про зміну предмета позову у справі №520/974/21, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня заява/клопотання з підстав зміни предмета позову, що також унеможливлює віднесення даних витрат за рахунок відповідача.
Також суд зазначає, що всі заяви та клопотання, в тому числі адміністративний позов та відповідь на відзив, підписані безпосередньо самим позивачем; у вказаних документах відсутня згадка про те, що адвокат Машир В.О. є представником позивача. З огляду на наведене, суд не може дійти до однозначного та беззаперечного висновку про те, що саме представником позивача були надані позивачу послуги зі складання та подання до суду у справі №520/974/21 клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вимога про сплату недоїмки №Ф-139022-17); позовної заяви, клопотання про усунення недоліків позовної заяви та відповіді на відзив.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги, а саме, 12000,00 грн., в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною.
Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, а також враховуючі, що дана справа є справою незначної складності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги, скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 32159,32 грн..
Скасувати податкові повідомлення-рішення: №0011567-5706-2031 від 07.02.2019 року в сумі 40547,19 грн.; №0011568-5706-2031 від 07.02.2019 року в сумі 41470,50 грн.; №0007122-5706-2031 від 29.01.2020 року в сумі 45448,14 грн.; №0007123-5706-2031 від 29.01.2020 року в сумі 46483,05 грн.; №0071360-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 822,08 грн.; №0071361-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 8112,31 грн.; №0071359-5706-2031 від 23.07.2020 року в сумі 66350,70 грн..
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у сумі 7264 (сім тисяч двісті шістдесят чотири) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення складено та підписано 27.08.2021.
Суддя Ю. О. Супрун