вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
28.08.2021м. ДніпроСправа № 904/5627/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєва Е.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справу за позовом Фізичної особи-підприємця Ященко Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 1-А, офіс 702, ідентифікаційний код 36161054) про стягнення 118 020,00 грн. заборгованості за отримані послуги, 8 862,82 грн. пені, 11 943,62 грн. інфляційних втрат та 4 402,00 грн. 3% річних
Фізична особа-підприємець Ященко Андрій Миколайович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №б/н від 02.06.2021 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" заборгованості на загальну суму 143 228,44 грн., з яких:
- 118 020,00 грн. заборгованість за отримані послуги;
- 8 862,82 грн. пеня за загальний період з 26.02.2020 по 26.08.2020;
- 11 943,62 грн. інфляційні втрати за загальний період з березня 2020 року по квітень 2021 року;
- 4 402,00 грн. 3% річних за загальний період з 26.02.2020 по 11.03.2020.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме 2 270,00 грн. судовий збір та 9 988,00 грн. витрати на правничу допомогу адвоката.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-006-ДА від 18.09.2019 в частині своєчасної та повної оплати послуг отриманих за наступними актами виконаних робіт на загальну суму 118 020,00 грн.:
- №13 від 16.02.2020 на суму 64 570,00 грн.;
- №14 від 28.02.2020 на суму 47 590,00 грн.;
- №16 від 01.03.2020 на суму 5 860,00 грн.
Ухвалою суду від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/5627/21, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач письмовий відзив на позов не надав, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №904/5627/21, відповідач повідомлявся належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,
Між Фізичною особою-підприємцем Ященко Андрієм Миколайовичем (далі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" (далі - замовник, відповідач) 18.09.2019 укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-006-ДА (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору перевізник зобов'язується протягом усього строку дії цього договору, за завданням замовника у встановлені строки приймати і доставляти довірений йому замовником вантаж, автомобільним транспортом до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу замовника, а замовник зобов'язується оплачувати належним чином надані перевізником послуги.
Пунктом 4.1 договору визначено, що надання послуг за цим договором фіксується двостороннім актом виконаних робіт (послуг), який складається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника й замовника та засвідчується печатками сторін, повинен містити наступну інформацію: найменування замовника; найменування вантажу; дата і маршрут(и)/відстань перевезення; марка автомобіля, державний реєстраційний номер автомобіля і причепу; номер товарно - транспортної накладної; вартість перевезення.
Згідно з пунктом 4.2 договору загальна сума цього договору складається із сум вартостей підписаних обома сторонами актів виконаних робіт (послуг).
Пунктом 4.5 договору передбачено, що надані послуги з перевезення підтверджуються товарно - транспортною накладною, актом виконаних робіт (послуг) і документами, що підтверджують передавання вантажу вантажоодержувачу з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу згідно чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 4.6 договору замовник оплачує послуги з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку - фактури протягом 7 банківських днів з момент передавання вантажу вантажоодержувачу, але у будь-якому випадку не раніше надання перевізником усіх документів згідно пункту 4.5 цього договору і з урахуванням п.п. 5.3, 5.4.1 цього договору.
Пунктом 4.7 договору визначено, що підставою для виставлення рахунку - фактури є дані підписаного сторонами акту виконаних робіт (послуг), відмітки замовника у супровідних документах, а також акти, складені для підтвердження фактів, які можуть бути підставою для покладення на перевізника матеріальної відповідальності.
За приписами пункту 5.5 договору у разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків, передбачених п.п. 4.9, 4.10 та розділом 6 цього договору, замовник зобов'язаний на вимогу перевізника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пені від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Відповідно до пункту 9.1 договору договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020. Якщо за місяць до закінчення строку договору жодна із сторін не заявить про його закінчення, договір вважається продовженим ще на один календарний рік без зміни його умов.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 118 020,00 грн., що підтверджується актами про прийняття - передачу виконання робіт:
- №13 від 16.02.2020 на суму 64 570,00 грн.;
- №14 від 28.02.2020 на суму 47 590,00 грн.;
- №16 від 01.03.2020 на суму 5 860,00 грн.
Вказані акти підписані та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень до них. Також позивачем надані товарно-транспортні накладні до кожного акту про прийняття - передачу виконання робіт. Вказані товарно-транспортні накладні містять відмітки, які підтверджують здійснення позивачем відповідних перевезень.
Докази оплати відповідачем вартості наданих послуг на суму 118 020,00 грн. в матеріалах справи відсутні. Строк оплати вказаної суми є таким, що настав. Окрім того, позивач відповідно до п.5.5 договору та приписів ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 8 862,82 грн. пені, 11 943,62 грн. інфляційні втрати та 4 402,00 грн. 3% річних.
Предметом доказування по справі є обставини укладення договору, строк дії договору, види послуг, строки виконання послуг; специфікації, кошторис; наявність оплати; вартість послуг за договором; умови оплати послуг; наявність акту здачі-приймання послуг, наявність прострочення оплати послуг.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 118 020,00 грн., підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем. Тому суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача в цій частині.
Позивач на підставі пункту 5.5 договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у сумі 8 862,82 грн. за загальний період з 26.02.2020 по 26.08.2020.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
При цьому за змістом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 22.08.2019 у справі №914/508/17.
Отже, при нарахуванні пені в даному випадку підлягає застосуванню обмежувальний строк, передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто нарахування пені за кожним фактом надання послуг не може перевищувати 6 місяців з моменту настання строку для оплати.
Як вбачається зі наданого розрахунку, позивачем заявлена пеня у сумі 8 862,82 грн. за загальний період з 26.02.2020 по 26.08.2020 не суперечить вимогам щодо нарахування пені.
Таким чином, позовні вимог про стягнення пені у розмірі 8 862, 82 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення 11 943,62 грн. інфляційних втрат за загальний період з березня 2020 року по квітень 2021 року та 4 402,00 грн. 3% річних за загальний період з 26.02.2020 по 11.03.2020.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом здійснено перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат позивача та встановлено, що розрахунки виконані правильно.
Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2 270,00 грн.
Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9 988,00 грн. до яких увійшли:
1) отримання доручення клієнта, перше конфіденційне побачення з клієнтом, з'ясування обставин справи, отримання від клієнта інформації що має правове значення; ознайомлення з наявними у клієнта документами; з'ясування бажаного для клієнта результату; вивчення обставин справи на предмет наявності фактичних і правових підстав для одержання бажаного для клієнта результату (попередній аналіз справи), вивчення практики Верховного Суду; доведення до клієнта наявності фактичних і правових підстав для одержання бажаного для клієнта результату та узгодження з клієнтом правової позиції у справі (надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань); збирання додаткових документів; ттн, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, ознайомлення з такими документами, з'ясування бажаного для клієнта результату з урахуванням доотриманих документів, доведення до клієнта наявності фактичних і правових підстав для одержання бажаного для клієнта результату та узгодження з клієнтом правової позиції у справі (надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань) з урахуванням додатних документів - 30:00 год.;
2) підготовка (складання) позовної заяви в Господарський суду Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро", складення розрахунків: пені, 3% річних, інфляційних втрат, підготовка копій додатків до позовної заяви, підготовка копій позовної заяви - 14:00 год.
За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед яких витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката позивачем надані копії договору №0290 про надання правової допомоги від 28.05.2021, доручення на надання правової допомоги від 28.05.2021, ордеру №1035951 від 28.05.2021, рахунку-фактури від 02.06.2021 на суму 9 988,00 грн., акту про приймання-передачу виконаних робіт (наданих послуг) з правової допомоги від 02.06.2021 на суму 9 988,00 грн., квитанції від 02.06.2021 про сплату 9 988,00 грн. та остаточний розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката з 28.05.2021 по 02.06.2021 на суму 9 988,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Слід відзначити, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки містяться у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
За таких обставин, враховуючи вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, суд оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на відповідача, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 270,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 185, 191, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Фізичної особи-підприємця Ященко Андрія Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" про стягнення 118 020,00 грн. заборгованості за отримані послуги, 8 862,82 грн. пені, 11 943,62 грн. інфляційних втрат та 4 402,00 грн. 3% річних задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Дніпроагро" (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 1-А, офіс 702, ідентифікаційний код 36161054) на користь Фізичної особи-підприємця Ященко Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 118 020,00 грн. заборгованості за отримані послуги, 8 862,82 грн. пені, 11 943,62 грн. інфляційних втрат та 4 402,00 грн. 3% річних, 4 000,00 грн. витрат на правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Суддя Е.М. Бондарєв