вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"25" серпня 2021 р. Cправа № 902/650/21
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКОВЕР" (вул. Пушкінська, 21, нежитлове приміщення №1, м. Київ, 01004)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМОСІТІ" (вул. Героїв Майдану, буд. 23, кв. 17, м. Бар, Барський район, Вінницька область, 23000)
про стягнення заборгованості 21 193,16 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАКОВЕР" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМОСІТІ" про стягнення 21 193,16 грн. заборгованості, з яких: 16 851,00 грн. - основного боргу, 3 002,85грн. - інфляційних втрат, 1 339,31 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки від 22.10.2018, укладеного у спрощений спосіб, в частині оплати за поставлений товар.
Ухвалою суду від 24.06.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/650/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Вказана ухвала направлена позивачу на електронну адресу вказану в позовній заяві.
Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.
Ухвала суду, направлена на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул. Героїв Майдану, буд. 23, кв. 17, м. Бар, Барський район, Вінницька область, 23000. Конверт з ухвалою повернуто до суду 06.07.2021 з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, дана ухвала була направлена повторно на вказану вище адресу та повернута до суду 16.07.2021 з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов'язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.
Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі усної домовленості з відповідачем 22.10.2018 виставив відповідачу рахунок на оплату №4379 на суму 16851,00 грн. та 22.10.2018 передав, а відповідач отримав товар - порошкову фарбу RAL 1013 EP/PE/GL, в кількості 125 кг. на загальну суму 16851,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи обопільно підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №4948 від 22.10.2018 р.
В зв'язку з не проведенням відповідачем розрахунку за отриманий товар, позивач 07.06.2019 звернувся до відповідача з претензією-вимогою №15 в якій вимагав здійснити оплату вартості отриманого товару у семиденний строк від дня пред'явлення цієї вимоги, яка двічі поверталась позивачу засобами поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання, що підтверджується наявними в справі доказами.
Не сплата вартості отриманого товару в сумі 16851,00 грн, стала підставою звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 21 193,16 грн. заборгованості, з яких: 16 851,00 грн. - основного боргу, 3 002,85грн. - інфляційних втрат, 1 339,31 грн. - 3% річних.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в ч. 1 ст. 642 ЦК України.
Підтвердженням укладання договору в спрощений спосіб між позивачем та відповідачем є видаткова накладна № 4948 від 22.10.2018 р., що містить найменування товару, його ціну, а також реквізити позивача (оферта), та підпис і печатка відповідача на вище вказаній видатковій накладній про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що була визначена позивачем у видатковій накладній (акцепті).
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.
Абзац 1 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вище викладене, а саме те, що позивачем передано, а відповідачем отримано товар на суму 16851,00 грн. відповідно до видаткової накладної № 4948 від 22.10.2018 р. та приписи ст. 692 ЦК України, строк оплати товару є таким, що настав (23.10.2018).
Втім, відповідач за поставлений товар в сумі 16851,00 грн. не розрахувався.
Відповідачем не надано до суду доказів оплати вартості отриманого товару від позивача, з огляду на що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості отриманого товару у розмірі 16851,00 грн. є обґрунтованими та доведеними.
Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 3002,85 грн. - інфляційних втрат та 1339,31 грн. - 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.10.2018 по 16.06.2021, відповідно до якого сума 3% річних складає - 1339,31 грн., інфляційних втрат - 3002,85 грн.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.
За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).
Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог, в тому числі щодо здійснення оплати за поставлений товар.
За вказаних обставин у своїй сукупності, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМОСІТІ" (вул. Героїв Майдану, буд. 23, кв. 17, м. Бар, Барський район, Вінницька область, 23000, код ЄДРПОУ 41202260) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАКОВЕР" (вул. Пушкінська, 21, нежитлове приміщення №1, м. Київ, 01004, код ЄДРПОУ 40236146) 16 851,00 грн. - основного боргу, 3 002,85грн. - інфляційних втрат, 1 339,31 грн. - 3% річних та 2270,00 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронну адресу позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 28 серпня 2021 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Пушкінська, 21, нежитлове приміщення №1, м. Київ, 01004)
3 - відповідачу (вул. Героїв Майдану, буд. 23, кв. 17, м. Бар, Барський район, Вінницька область, 23000)