ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 серпня 2021 року м. Київ № 640/31505/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року, призначеної за Законом №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 01 січня 2018 року із урахуванням виплачених сум і з нарахуванням компенсації втрати доходів у розмірі 3 % річних відповідних сум, виплативши різницю між нарахованою пенсією за період з 01 січня 2018 року по день, з якого починається виплата призначеної пенсії, однією сумою;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві надати звіт Окружному адміністративному суду міста Києва про виконання даного рішення.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що зміна максимального розміру пенсії, що відбулась у частині 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вже після призначення пенсії, не є підставою для зменшення розміру призначеної пенсії під час проведення Управлінням її перерахунку з 01 січня 2018 року. Однак, відповідачем всупереч наведеного, при здійсненні перерахунку пенсії позивача застосував норми, які регулюють питання призначення пенсії, а не її перерахунок.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що права позивача в частині виплати йому пенсії без обмеження максимального розміру на даний час не порушені, оскільки під час перерахунку пенсії позивача обмеження максимальним розміром не підлягало застосуванню. Також, представник пенсійного органу зазначив, що оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснювало всі нараховані пенсійні виплати позивачу у строки та згідно чинного законодавства України, а інші розміри пенсії, самостійно визначені позивачем, виплаті не підлягали, то правові підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів відсутні.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
При цьому, суд враховує клопотання позивача про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 з 2008 року призначена пенсія згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у розмірі 90 % від суми грошового забезпечення.
При здійсненні перерахунку пенсії позивача розмір суми грошового забезпечення з 01 січня 2018 року зменшено з 90 % до 70 %.
18 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача з листом, у якому просив останнього нараховувати та виплачувати пенсію згідно вислуги років в розмірі 90 %, а не 70 %, як це нараховується на даний час та з урахуванням всіх видів грошового забезпечення.
Листом від 22 травня 2018 року №11850/02 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про те, що при перерахунку пенсії останнього з 01 січня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 розмір пенсії обчислювався виходячи з 70 % грошового забезпечення відповідно до редакції Закону, чинної на дату, з якої проводився перерахунок пенсії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року в справі №826/15553/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково - задовольнити частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року під час її перерахунку з 90 % на 70 % відповідних сум грошового забезпечення;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року з урахуванням основного розміру пенсії за вислугу років 90 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсійного забезпечення позивача, з якого вбачається, що розмір пенсії позивача (з надбавками) становить 20 348,45 грн., однак з урахуванням максимального розміру пенсії - 17 120,00 грн., що підтверджується розрахунком від 06 листопада 2020 року.
06 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою щодо виконання рішення суду в справі №826/15553/18.
За результатами розгляду даного звернення відповідач листом від 04 грудня 2020 року №27645-28696/Р-02/8-2600/20 повідомив, що відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI максимальний розмір пенсій (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Батьківщиною), зокрема, призначених (перерахованих) відповідно до Закону, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому, доплата різниці пенсії за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2019 року та після виконання рішення суду відсутня, оскільки розмір пенсії визначається статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI.
Незгода позивача із обмеженням максимального розміру грошового забезпечення зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення №5-рп/2002).
Виходячи з висловленого, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, визначено підстави перерахунку раніше призначених пенсій.
У відповідності до частини 1 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, в редакції, що діяла станом на 01 червня 2016 року, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Частиною 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, в редакції, яка була чинною станом на момент здійснення перерахунку пенсії з 01 червня 2016 року, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Порядком №45 передбачено, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
У відповідності до частини 3 статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Загальний порядок виплати пенсій визначений статтею 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, відповідно до частини 3 якої виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
В свою чергу, частиною 2 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», (який набрав чинності 01 січня 2017 року) у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Рішенням Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зі змінами, а саме:
- частина 7 статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень;
- перше речення частини 1 статті 54, відповідно до яких тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;
- положення частини 7 статті 43, першого речення частини 1 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ зі змінами, щодо встановлення максимального розміру пенсії не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та щодо встановлення максимального розміру пенсії тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, не більше 10 740 гривень, - втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20 грудня 2016 року.
Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2016 року, частина 5 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень».
Після чого, Законом України від 06 грудня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ слова і цифри» у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Разом з тим, пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року.
Тобто, вищевказані положення Закону щодо обмеження максимальним розміром пенсії не може застосовуватися до позивача, оскільки пенсію йому було призначено 24 листопада 2008 року, а не з 01 січня 2016 року.
Крім того, Конституційним Судом України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення законодавства, якими був обмежений максимальний розмір пенсії. Внесення в подальшому змін до Закону шляхом зазначення іншого часового періоду, протягом якого діють обмеження максимального розміру пенсії, за аналогією є неконституційними, оскільки вирішальне значення має не період дії обмеження, а сам факт обмеження прав особи на отримання пенсії у відповідному розмірі.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє суду дійти висновку про те, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17.
Як вже було зазначено судом, частиною 3 статті 51 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII передбачено, що перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
З урахуванням того, що перерахунок пенсії позивачу не проведено саме з вини відповідача, тому наявні підстави для зобов'язання проведення такого перерахунку саме з 01 січня 2018 року, тобто з дати виникнення у позивача права на його проведення без обмеження максимальним розміром пенсії з урахуванням проведених виплат.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01 січня 2018 року суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі по тексту - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характер: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з пунктом 2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтею 2 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17 та від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17.
Як встановлено судом, відповідачем протиправно обмежено виплату пенсійного забезпечення позивача максимальним розміром з 01 січня 2018 року, тобто, несвоєчасна виплата пенсії в належному розмірі відбулася з вини відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії.
В частині вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання рішення суду відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
З урахуванням того, що позивачем в позові не доведено наявність обставин, що можуть слугувати підставами для застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, зважаючи, що відсутня реальна загроза невиконання відповідачем рішення у даній справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
Керуючись ст.ст. 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з обмеженням її максимального розміру, починаючи з 01 січня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 травня 2018 року, без обмеження максимальним розміром із врахуванням раніше виплачених сум та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук