ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 серпня 2021 року м. Київ № 640/16362/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 16 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 грудня 2019 року №177, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що для застосування абзацу 2 пункту 1 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність та доведеність у встановленому законодавством порядку визнання особи винною у вчиненні злочину або адміністративного правопорушення та факт притягнення її до відповідальності, а посилання Міністерства оборони України на наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11 липня 2018 року №1297, є незаконними та протиправними. Як стверджував представник позивача, відносно останнього не було складено жодного адміністративного протоколу та не було відкрито жодної кримінальної справи по факту самовільного залишення військової частини або місця служби. Крім того, компетентними органами, які розглядають справи про адміністративні правопорушення до адміністративної відповідальності позивача не притягували.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки позивач не має права на призначення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням травмування під час виконання дій, що не входять до обов'язків військової служби та пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається зі змісту листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 січня 2020 року №ВСЗ/229, комісаріатом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України направлені документи щодо розгляду питання правомірності виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду війни 1 групи.
13 грудня 2019 року відбулося засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги.
За результатами розгляду документів позивача відповідно до протоколу №177, затвердженого Міністром оборони України 21 грудня 2019 року комісія дійшла висновку про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Відповідно до витягу з протоколу №177 від 21 грудня 2019 року, в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу відмовлено у зв'язку з тим, що позивач є особою з інвалідністю І групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія АВ №0991978 від 20 вересня 2019 року), оскільки травма пов'язана із самовільним залишенням військової частини (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11 липня 2018 року №1297), що є адміністративним правопорушенням (стаття 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Незгода позивача із рішенням про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Також статтею 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України №2011-ХІІ.
Так, відповідно до статті 1 Закону України №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком № 975, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року (надалі по тесту - Порядок №975).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Згідно пункту 1 частини 1 пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) (пункт 12 Порядку №975).
Вимогами пункту 19 Порядку №975 визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком:
вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічного змісту норма міститься в статті 16-4 Закону №2011-ХІІ.
При цьому, пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога в разі настання інвалідності, мають подати до уповноваженого органу (відповідного військового комісаріату), визначені цим пунктом документи, серед яких має бути також документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
Подання вищевказаного документа до уповноваженого органу є обов'язковою умовою, оскільки Законом делеговано Кабінету Міністрів України право визначати не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються.
Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2018 року у справі № 265/7930/16-а висловив правову позицію про те, що пунктом 11 Порядку №975 встановлено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу документи, перелік яких є вичерпним та, що в той же час, подання всіх цих документів є необхідною умовою для призначення одноразової грошової допомоги. Серед таких документів обов'язково повинен бути і документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Як вбачається зі змісту спірного рішення, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав того, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оскільки травма пов'язана із самовільним залишенням військової частини.
Так, позивачу військовою частиною НОМЕР_2 видано довідку від 21 грудня 2016 року №2115123 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), відповідно до якої ОСОБА_1 28 грудня 2015 року одержав обмороження обох нижніх кінцівок другого ступеня внаслідок того, що останній заблукав і не зміг одразу віднайти правильний напрям до наметового табору бригади, ночував у випадкових місцях внаслідок чого отримав травму.
Відповідно до вимог частини 4 статті 407 Кримінального кодексу України самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану є кримінальним правопорушенням.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу в умовах особливого періоду відповідно до положень статті 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративним правопорушенням.
Водночас, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11 липня 2018 року №1297 встановлено факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини. Доказів оскарження вказаного наказу та/або скасування його в судовому порядку матеріали справи не містять.
При цьому, твердження позивача стосовно того, що обставини вчинення адміністративного або кримінального правопорушення повинні бути підтверджені висновком службового розслідування спростовуються правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2019 року в справі №822/220/18, згідно якої відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.
Крім того, суд звертає увагу, що призначення показання за вчинене правопорушення не є наслідком вчинення такого правопорушення. В той же час, відсутність покарання не нівелює факту вчинення правопорушення, що спростовує доводи позивача в цій частині.
З урахуванням того, що внаслідок вчинення дій, що мають ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, суд приходить до висновку про правомірність прийняття оскаржуваного рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі №760/9519/17, від 26 листопада 2019 року в справі №826/13904/15, які в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук