ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 серпня 2021 року м. Київ № 640/7593/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, оформлені протоколом засідання комісії Міністерства оборони України №183 від 27 грудня 2019 року щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16-16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2020 року.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що право на отримання одноразової грошової допомоги у розумінні Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» не пов'язується з часом та місцем звільнення з військової служби, а пов'язується із фактом та часом встановлення інвалідності військовослужбовцю, який звільнений з військової служби, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, отриманих під час виконання обов'язків військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Також позивач стверджував, що чинним законодавством конкретного документу не визначено, однак це може бути будь-який документ, який свідчить про отримання поранення ні в стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, при вчиненні кримінального або адміністративного правопорушення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки з 01 січня 2017 року для військовослужбовців строкової військової служби, до якої відносився позивав, встановлено окремий порядок та умови виплати допомоги, відповідно до яких обмежено проміжком часу у який, в разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Крім того, вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого визначається можливість виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності документів, що підтверджують відсутність обставин, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» має легітимну мету, відповідає законності та не є свавільною.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до посвідчення Управління соціального захисту населення серії НОМЕР_1 від 22 вересня 2017 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності.
Згідно виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією №1029017 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 14 вересня 2017 року Причиною встановлення інвалідності є захворювання пов'язанні з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Витягом з протоколу засідання Центральної Військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 291 від 26 січня 2017 року, визначено, що захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
У відповідності до висновку спеціаліста судово-медичного експерта №22 від 03 серпня 2016 року причиною інвалідності є поранення, зв'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Крім того, наявною в матеріалах справи довідкою Обухівського військового комісаріату Київської області від 13 липня 2016 року №2182 та військовим квитком підтверджується, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 18 жовтня 1986 року по 25 жовтня 1988 року та приймав участь у бойових діях на території республіки Афганістан з 19 травня 1987 року по 25 травня 1988 року.
Так, з метою реалізації соціального правового захисту військовослужбовців, передбаченого Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про направлення документів до Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду війни другої групи.
Відповідно до листа Департаменту фінансів Міністерства оборони №248/3/6/377 від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 відмовлено в одержанні грошової допомоги, оскільки згідно п.п. 6 п.2 ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року в справі №826/4224/18 визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання щодо виплати (або відмову у виплаті) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даного рішення суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року в даній справі рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги з доданими до неї документами та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги з доданими до неї документами, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийняти відповідне рішення.
На виконання вказаного судового рішення позивач подав відповідачу виконавчий лист та відповідну заяву.
За результатами розгляду документів позивача, 27 грудня 2019 року комісією Міністерства оборони України прийнято рішення №183 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що інвалідність позивачу встановлена понад 3-місячний термін та не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.
Незгода позивача із вказаним рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (частина перша).
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (пункт 5 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ).
Отже, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (в редакції, яка була чинна на момент встановлення позивачу інвалідності), встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
За таких обставин, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Судом встановлено, що з ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 18 жовтня 1986 року по 25 жовтня 1988 року та приймав участь у бойових діях на території республіки Афганістан з 19 травня 1987 року по 25 травня 1988 року.
14 вересня 2017 року під час первинного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Як зазначено вище, позивачу з 14 вересня 2017 року була встановлена IІ група інвалідності, тобто поза межами тримісячного строку з моменту звільнення позивача зі строкової військової служби.
Таким чином, оскільки встановлення позивачу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби, відбулось після спливу тримісячного строку з дня його звільнення з військової служби, у позивача не виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.02.2019 у справі №127/12061/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79671995), від 12.02.2019 у справі №816/1458/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79818396), від 15.04.2019 у справі №2540/2558/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81180762), від 20.05.2019 у справі №0640/3998/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81857236) та від 25.04.2019 у справі №806/2508/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -81478844).
Тобто, за наслідками перегляду подібних правовідносин в касаційному порядку, Верховний Суд дотримується сталої позиції щодо застосуванням норм права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправними дій Міністерства оборони України, оформлених протоколом засідання комісії Міністерства оборони України №183 від 27 грудня 2019 року щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
У зв'язку з тим, що у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги не виникло, підстави для зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення та виплату такої допомоги у суду також відсутні.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук