Дата документу 02.08.2021
Справа № 937/4586/20
Провадження 2/937/874/21
«02» серпня 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого - судді Колодіної Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Арифової Л.А.,
за участі сторін:
представника позивача - адвоката Діденка В.Є.,
представника відповідача - адвоката Гончаренка Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Діденко Володимир Євгенович, до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Діденко В.Є. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати недійсним договір позики від 10 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . У встановлений законом строк позивачка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. 19 серпня 2016 року відповідачем на її адресу було направлено вимогу, про те, що її померлий чоловік винен відповідачу 10 000 доларів США, які він нібито взяв в борг у ОСОБА_2 .. Про ОСОБА_2 , позивачка раніше ніколи не чула, тобто його особа їй була не відома, як і невідома іншим особам, які спілкувалися з її чоловіком за життя. Наприкінці 2016 року відповідач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 , як зі спадкоємця ОСОБА_3 10 000 доларів США та надав нотаріально не посвідчений договір позики від 10 жовтня 2014 року. 21 листопада 2019 року по вказаній справі № 320/7360/16-ц ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_4 , як зі спадкоємця, еквівалент 10 000 доларів США в розмірі 272 081 грн. В ході розгляду справи № 320/7360/16-ц за клопотанням представника ОСОБА_4 було призначено почеркознавчу експертизу для з'ясування питання хто саме підписував договір позики від 10 жовтня 2014 року. Так, 30 серпня 2019 року було складено висновок експертизи з якого позивачка дізналась, що підписи на договорі позики від 10 жовтня 2014 року виконані її померлим чоловіком. Таким чином, лише з 30 серпня 2019 року вона мала об'єктивну можливість дізнатись, що договір позики між відповідачем та ОСОБА_3 підписувався померлим і наявність цього договору впливає на її права та обов'язки. Обставини викладені позивачкою підтверджуються рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 21 листопада 2019 року та копіями доданих документів. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що своєї згоди на укладання договору позики не надавала ні усно ні письмово, а наявність її письмової згоди є обов'язково з урахуванням, що валютні цінності в розмірі 10 000 доларів США є цінним майном.
21.12.2020 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гончаренка Є.С. до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Діденко Володимир Євгенович до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Відзив обґрунтований тим, що 15 грудня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 була отримана ухвала суду про відкриття провадження по справі №937/4586/20 разом з позовною заявою ОСОБА_1 та доданими до неї матеріалами. Проаналізувавши доводи викладені у вказаній позовній заяві відповідач вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так дійсно. 10 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , померлим чоловіком позивача було укладено договір позики. Згідно умов даного договору, ОСОБА_3 отримав від відповідача в позику 10 000,00 (десять тисяч) доларів США. Крім того, згідно умов вищевказаного договору боржник зобов'язався сплачувати йому 10% в місяць від суми позики за користування грошовими коштами. Грошові кошти за умовами договору позики боржник повинен був повернути до 18 січня 2015 року. На виконання договору позики від 10 жовтня 2014 року між ними в момент передачі грошей було складено та підписано акт № 1 приймання - передачі від 10 жовтня 2014 року, згідно якого ОСОБА_3 підтвердив прийняття ним позики у повному об'ємі відповідно до умов договору. Укладання вказаного договору відбувалося на добровільних засадах та принципах вільного волевиявлення обома його сторонами. У разі невиконання своїх грошових зобов'язань, з метою забезпечення повернення коштів, позичальник ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 нотаріально завірену генеральну довіреність на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , що перебувала у його власності, оригінали договорів та грошові кошти, що зберігаються на депозитних рахунках в АТ «Ощадбанк». Однак, у встановлений договором строк ОСОБА_3 кошти не повернув та не заперечував проти продажу його квартири з метою повернення коштів отриманих згідно з договором позики, оскільки мав інше житлове приміщення. Після цього відповідач, як повірений ОСОБА_3 , почав пошуки покупця на квартиру АДРЕСА_1 . Проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується актовим записом про смерть № 222. Місце смерті є м. Мелітополь. Чи були у позичальника родичі - ОСОБА_2 було невідомо, оскільки він після смерті своєї матері мешкав один у квартирі АДРЕСА_1 , а про дружину казав, що вони багато років разом не мешкають, бо вона проживає в м. Одесі з дітьми та в неї вже інша сім'я. З чого ОСОБА_2 зробив висновок, що вони розлучені. Тому 12 лютого 2016 року, у межах встановленого законодавством шестимісячного строку, ОСОБА_2 звернувся до Мелітопольської державної нотаріальної контори з письмовою вимогою до спадкоємців померлого ОСОБА_3 про повернення суми боргу за договором позики від 10 жовтня 2014 року, письмова вимога зберігається в матеріалах спадкової справи. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої відповідно до положень статті 1218 ЦК України входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За загальним правилом у спадщину переходять усі цивільні права та обов'язки спадкодавця. Спадкоємцем всього майна після смерті ОСОБА_3 виявилася позивачка по справі - ОСОБА_1 . 03 лютого 2016 року позивачка звернулася до Мелітопольського відділу ДРАЦС та отримала свідоцтво про смерть померлого боржника: спадкодавця ОСОБА_3 .. Після чого звернулася до державного нотаріуса Лайзорик О.Ф. про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , де їй стало відомо про існування претензії кредитора. Однак, всупереч вимогам ч.1 ст. 1281 ЦК України відповідачка не повідомила кредитора спадкодавця про відкриття спадщини. А в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказану квартиру ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно після смерті померлого чоловіка. Коли ОСОБА_2 дізнався про існування спадкоємців померлого боржника, то особисто 12 серпня 2016 року, засобами поштового зв'язку, направив позивачу вимогу про повернення боргу спадкодавця. 19 серпня 2016 року вищевказана вимога отримана позивачкою, що підтверджується доданим до позову повідомленням про вручення поштового відправлення. Та звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. 27 грудня 2016 року суд своєю ухвалою за позовом ОСОБА_2 , залучив його в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, і об'єднав його позов в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 та почав розгляд справи №320/7360/16-ц. В ході розгляду справи №320/7360/16-ц судом була призначена почеркознавча експертиза, яка була проведена Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз. Згідно висновків експертів №1841/1842-19 від 30 серпня 2020 року в договорі позики від 10 жовтня 2014 року, акті №1 приймання позики від 10 жовтня 2014 року, підписи позичальника виконані ОСОБА_3 .. Так, 21 листопада 2019 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області винесене заочне рішення по вказаній справі, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .. В даний час вказана справа знаходиться на розгляді в Запорізькому Апеляційному суді і апеляційне провадження по ній зупинене до вирішення цієї справи. Зазначає, що враховуючи вищенаведене можна зробити висновок, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , при укладенні вказаного договору позики дотримувалися загальних вимог про свободу договору, передбачених ЦК України. Воєвиявлення учасників договору було вільним і відповідало його внутрішній волі. Правочин вчинявся у формі, встановленій законом та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Досліджені зразки підпису та почерку позичальника, згідно висновків експертів № 1841/1842-19 від 30.08.2020 в договорі позики від 10.10.2014, акті №1 приймання позики від 10.10.2014, виконані ОСОБА_3 .. А також, вказує, що посилання позивача на те, що вона ніколи не бачила ОСОБА_2 і його особа їй невідома, спростовуються довідкою №4-74628 від 25.07.2017 виданою за місцем мешкання ОСОБА_1 , яка з 06.11.2012 мешкала окремо від позичальника ОСОБА_3 і не підтримувала з ним жодних стосунків та не мала жодних уявлень по коло спілкування боржника. В своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що 19.08.2016 отримала вимогу про повернення боргу спадкодавця за договором позики від 10.10.2014. Тобто саме 19.08.2016 позивачеві стало відомо про існування оспорюваного нею договору позики. Також в своїй позовній заяві позивач погоджується з висновками експертів № 1841/1842-19 від 30.08.2020, згідно з якими в договорі позики від 10.10.2014, акті №1 приймання позики від 10.10.2014, підписи позичальника виконані її померлим чоловіком ОСОБА_3 і визнає, що договір позики підписувався її померлим чоловіком. Виходячи з вищенаведеного, вимоги позову ОСОБА_2 геть незрозумілі. Підсумовуючи викладене відповідач вважає, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про недійсність договору позики.
Окрім того, 21.12.2020 від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності. В обґрунтування якої ОСОБА_2 зазначив, що дійсно 10 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_3 ,
померлим чоловіком позивача було укладено договір позики. Згідно умов даного договору ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 в позику 10 000.00 (десять тисяч) доларів США, з терміном повернення до 18 січня 2015 року. На виконання договору позики від 10 жовтня 2014 року між ними в момент передачі грошей було складено та підписано акт № 1 приймання - передачі від 10 жовтня 2014 року, згідно якого ОСОБА_3 підтвердив прийняття ним позики у повному об'ємі відповідно до умов договору. Укладання вказаного договору відбувалося на добровільних засадах та принципах вільного волевиявлення обома його сторонами. Позичальник ОСОБА_3 в строк гроші не повернув, проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується актовим записом про смерть № 222. Місце смерті - м. Мелітополь. ІНФОРМАЦІЯ_2 , не знаючи чи є в позичальника спадкоємці, у межах встановленого законодавством шестимісячного строку, ОСОБА_2 звернувся до Мелітопольської державної нотаріальної контори з письмовою вимогою до можливих спадкоємців померлого ОСОБА_3 про повернення суми боргу за договором позики від 10 жовтня 2014 року. Пізніше відповідачу стало відомо, що спадкоємцем всього майна після смерті ОСОБА_3 виявилася позивачка по справі - ОСОБА_1 , яка в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказану квартиру ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно після смерті померлою чоловіка позивача. Коли відповідач дізнався про існування спадкоємців померлого боржника, то особисто 12 серпня 2016 року засобами поштового зв'язку направив позивачу ОСОБА_1 вимогу про повернення боргу спадкодавця за договором позики від 10 жовтня 2014 року. 19 серпня 2016 року вищевказана вимога отримана позивачкою, що підтверджується доданим до позову повідомленням про вручення поштового відправлення. Отримання вказаної вимоги підтверджує і сам позивач, посилаючись на цей факт в свої позовній заяві. Та звернувся до Мелітопольського міськрайонного з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, де 27.12.2016, суд своєю ухвалою, залучив ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, і, об'єднавши його позов в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 , почав розгляд справи №320/7360/16-ц. Згідно вимог ч.1. ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. В ч.1 ст.261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Підсумовуючи вище викладене відповідач вважає, що позивачем пропущена позовна давність, оскільки: посилання позивача на те, що лише 30 серпня 2019 року вона дізналась, що вказаний договір позики був підписаний її померлим чоловіком і наявність цього договору впливає на її права та обов'язки є нікчемним та не відповідає дійсності, оскільки в своєму позові по вказаній справі позивач особисто зазначила, що 19 серпня 2016 року з отриманої вимоги ОСОБА_2 дізналася про існування боргу її померлого чоловіка. Також, в інший справі Мелітопольського міськрайонного суду №320/7360/16-ц за позовом ОСОБА_2 , де з 27.12.2016 за ухвалою суду він є позивачем, а ОСОБА_1 - відповідачем, стягувався з ОСОБА_1 борг за договором позики від 10 жовтня 2014 року в межах успадкованого нею майна від її померлого чоловіка-боржника за вказаним договором, де вона в ході судових засідань особисто приймала участь та надавала суду пояснення. На підставі вищевикладеного ОСОБА_2 вважає, що саме з дати отримання його вимоги про повернення боргу за договором позики (про існування якого позивач ОСОБА_1 дізналася з вимоги), починається перебіг позовної давності у розумінні ч.1 ст.261 ЦК України, а саме з 19 серпня 2016 року, оскільки саме з цього часу позивачка довідалася про порушення свого права на спадкове майно та про особу, яка його порушила. Окрім того, у відповідності до ст..ст. 256, 257 ЦК України строк, у межах якого ОСОБА_1 могла звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу дорівнює три роки та сплив 19 серпня 2019 року, а позивачка звернулася до суду з вказаним позовом лише 30 червня 2020 року. Врахувуючи вищенаведене, відповідач просить суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог ОСОБА_4 по цивільній справі №937/4586/20 та відмовити їй у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку зі спливом позовної давності за даними вимогами.
Представник позивача - адвокат Діденко В.Є. в судовому засіданні просив задовольнити позов, з підстав викладених, в самому позові.
Представник відповідача - адвокат Гончаренко Є.С. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову та застосувати строки позовної давності.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу здійснюється за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, заслухавши представників сторін, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
10 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого останній отримав позику в розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів та зобов'язався сплатити суму в розмірі 10% від суми позики в розмірі 10% від суми позики за кожен місяць користування. Остаточна дата повернення позики є 18.01.2015/а.с.4,5/.
ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США, що підтверджується актом №1 приймання - передачі позики, згідно договору позики від 10 жовтня 2014 року/а.с.80/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 222/а.с.3/.
12.08.2016 відповідачем на адресу позивача було відправлено вимогу про повернення позики/а.с.6,7/.
19.08.2016 позивачем - ОСОБА_1 було отримано вимогу, що підтверджується копією поштового повідомлення та описом поштового відправлення /а.с.85/.
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Мелітопольська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу - Рій К.Ю. про накладення стягнення на спадкове майно, що залишилось після смерті спадкодавця, задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 10.10.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в розмірі 272 081 (двісті сімдесят дві тисячі вісімдесят одна) грн. 00 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2 720 (дві тисячі сімсот двадцять) грн. 81 коп./а.с.8-11/.
Допитана в якості свідка ОСОБА_1 суду пояснила, що її чоловік ОСОБА_3 10 років не працював, вона його утримувала. Вона інколи приїжджала з Одеси, коли приїжджала розмов про укладення договору не було. Ніяких розмов між її чоловіком ОСОБА_3 та відповідачем не було, т.я. чоловік її нічого не казав. ОСОБА_1 зазначила, що її чоловік зловживав спиртними напоями. Після 10.10.2014 вона не бачила грошей у свого чоловіка. Дорогих покупок не було. ОСОБА_1 дізналась про підпис її чоловіка навесні, після експертизи. ОСОБА_1 ознайомилася з висновком експертизи 2 роки тому. Станом на 2014 рік чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 проживав один. Свекруха ОСОБА_1 була лежача, хворіла. Свідок зазначила, що вимогу вона отримувала., проте, вимога була одна, без договору та акту, т.я. вони цей договір не обговорювали, чоловік не міг взяти гроші, не порадившись з нею.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 203 ЦК України визначає вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.ч.1-4 ст. 77 ЦПК України).
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Таким чином, про порушене право позивач дізналася після отримання вимоги про повернення позики, тобто 19 серпня 2016 року, а з позовом до суду про визнання договору позики недійсним звернулася 30 червня 2020 року, тобто вже після спливу позовної давності.
Доводи позивачки про те, що у зв'язку з призначенням у справі за клопотання її представника почеркознавчої експертизи, вона лише з 30 серпня 2019 року мала об'єктивну можливість дізнатись, що договір позики між відповідачем та ОСОБА_3 підписувався померлим і наявність цього договору впливає на її права та обов'язки, не заслуговують на увагу, оскільки це не перешкоджало ОСОБА_1 протягом встановленого законом строку подати до суду відповідний позов. Однак наданим правом позивач не скористалася, без поважних причин пропустила позовну давність, встановлену ст. 257 ЦК України.
Крім того, як вбачається з позовної заяви, ще до призначення почеркознавчої експертизи ОСОБА_1 було відомо про порушене право позивача.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування позовної давності та відмови з цих підстав у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Діденко Володимир Євгенович, до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
За таких обставин, враховуючи, що у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, тому судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного керуючись вимогами ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 417 ЦПК України,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Діденко Володимир Євгенович, до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним - відмовити.
Повний текст судового рішення складено 12 серпня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення.
В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні дані сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: Л.В. Колодіна