Справа №2-а-2.31.4-50/10р.
19 травня 2010 року Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Сивоконь Т.І.
при секретарі Комерзан Л.І.
з участю прокурора
адвоката(ів) ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Татарбунари справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Татарбунарської державної адміністрації про визнання бездіяльності посадових осіб відповідача неправомірною щодо не нарахування та виплати щорічної допомоги та коштів на оздоровлення,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності посадових осіб відповідача неправомірною щодо не нарахування та виплати щорічної допомоги та коштів на оздоровлення за 2008, 2009 роки, зазначивши, що він є особою, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На підставі Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на щорічне отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, але не зважаючи на вимоги зазначеного закону, відповідач виплатив йому в 2008 році -400 грн., в 2009 році взагалі не була виплачена будь-яка допомога. Також зазначив, що він на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, але незважаючи на вимоги зазначеного Закону, відповідач виплатив йому допомогу на оздоровлення: в січні 2008 року - 120 грн., в серпні 2009 року - 120 грн.
Відповідач відмовив йому у перерахунку вказаних виплат, тому позивач просить визнати дії відповідача щодо призначення та виплати йому одноразової щорічної допомоги на оздоровлення за 2008, 2009 роки та разової грошової допомоги до 5 травня за 2008, 2009 роки незаконними та такими, що порушують його права; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату на його користь сум недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за вказаний період, а також суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008, 2009 роки.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача УПСЗН Татарбунарської РДА в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що дійсно управління проводить нарахування та виплату позивачу щорічної разової допомоги до Дня Перемоги та щорічної допомоги на оздоровлення. Вважає, що дії управління при виплаті вказаних видів допомоги є цілком законними, оскільки їх нарахування та виплата проводилися у межах бюджетних асигнувань на ці цілі, передбачених Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік та Постановами Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року, №562 від 12.07.2005 року, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якими було визначено розміри вказаних виплат та порядок їх проведення. Відповідно до вказаних нормативних актів, позивачу було за 2008 рік проведено нарахування та виплата 100 грн. і за 2009 рік 120 грн. щорічної допомоги на оздоровлення, а також у 2009 році 430 грн. щорічної одноразової допомоги до Дня Перемоги, вказані суми виплачені повністю.
Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, якими сторони обґрунтували свої позиції по справі, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 28 травня 2008 року, а також є інвалідом 2 групи по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.05.2008 року (а.с.4), перебуває на обліку у відповідача за місцем свого проживання.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 2-18 ОВ №086399 від 23.04.2009 року (а.с.5) ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності безстроково у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач звертався до відповідача з заявою про перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення та щорічної грошової допомоги до 5 травня, але відповідачем було відмовлено у перерахунку, оскільки, на думку відповідача, з позивачем проведено повний розрахунок, у відповідності до діючого законодавства (а.с. ).
Статтею 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема, інвалідам 2 групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати встановлюється на момент виплати.
Фактично відповідачем виплачена позивачу щорічна допомога на оздоровлення:
за 2008 рік - в сумі 100 грн.
за 2009 рік - в сумі 120 грн.
Як вважає Управління праці та соціального захисту населення Татарбунарського району Одеської області, при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення треба керуватись розміром такої допомоги, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення. Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд вважає необґрунтованим застосування відповідачем при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення розміру таких виплат, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України “Про Єдиний державний реєстр нормативних актів” від 27.06.1996 року стосовно преюдиції нормативних актів.
Крім того, відповідно до ст.13 п.27 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Позивачу виплачено разову грошову допомогу до 5 травня: в 2008 році - 400 грн., в 2009 році - 430 грн., що не оспорює відповідач по справі.
Конституцією України (ч.2 ст.95) передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про державний бюджет України.
Редакцію ч.5 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” було змінено Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині порядку визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни.
Такі зміни даного закону на 2008 рік, передбачені положенням п.20, розділу другого Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N10-рп/2008.
Частинами 2 та 3 ст.152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Виплата щорічної разової грошової допомоги позивачу проведена до 5 травня 2008 року, положення п.20, розділу другого Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність з дня ухвалення рішень Конституційним Судом України, тобто після проведення виплат. Кошти виплачені до ухвалення рішення Конституційного Суду України, є такими, що виплачені в розмірі, встановленому законом на момент виплати.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року N4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
За змістом ч.3 ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, суд вважає, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. До того ж вказані виплати здійснюються щороку та мають разовий характер, право особи на їх отримання та обов'язок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення. Позивач вказаним правом вже скористався.
Крім того, суд зазначає, що позивачем по відношенню до цієї частини позовних вимог пропущений річний строк на звернення до суду, на що в судовому засіданні звернув увагу представник позивача.
Що стосується вимоги позивача стосовно виплати щорічної разової грошової допомоги за 2009 рік, то вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вищевказана допомога була отримана позивачем у квітні 2009 року в розмірі 430 гривень. Частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», станом на день фактичної виплати допомоги, розмір щорічної разової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій становить п'ять мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Законом України N968-IV від 19.06.2003 року вказаний вище Закон було доповнено статтею 17-1, якою встановлено, що виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
На виконання ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Постановою КМУ від 18.03.2009 року №211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» передбачено розмір разової грошової допомоги учасникам бойових дій -430 гривень. Зазначена постанова з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги особам, про які йдеться у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановила розмір виплат з посиланням на Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року №835-VI. Статтею 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надане право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Частина п'ята статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлює розмір щорічної допомоги в розмірі, який визначається з урахуванням мінімальної пенсії.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, застосуванню підлягає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу порівняно з Постановою КМУ №211 від 18.03.2009 року.
Згідно ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права. Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними. При цьому органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань. Оскільки правові положення, які передбачають виплату разової щорічної допомоги інваліду війни до 5-го травня та щорічної допомоги на оздоровлення є чинними, тобто не скасовані, не змінені і позивач має право на їх отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне визнати дії управління праці та соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області щодо нарахування та виплати позивачеві суми щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної допомоги до 5 травня за 2009 рік незаконними, зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області перерахувати та виплатити позивачеві: суму щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат та щорічної допомоги до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2009 рік з урахуванням здійснених виплат.
Керуючись ст.ст.16,22,50,55,67,121,124 Конституції України, ст.ст.2,9,10,51,160,161,162,163 КАС України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд,
Адміністративну позовну заяву ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Татарбунарської державної адміністрації про визнання бездіяльності посадових осіб відповідача неправомірною щодо не нарахування та виплати щорічної допомоги та коштів на оздоровлення - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації по нарахуванню та виплаті ОСОБА_2 щорічної допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та одноразової щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2009 рік.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області здійснити нарахування та виплату за 2009 рік ОСОБА_2 щорічної допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та одноразової щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, з урахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення або з дня складення в повному обсязі постанови суду заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя Сивоконь