Справа № 243/11938/20
Провадження № 1-кп/243/387/2021
Іменем України
25 серпня 2021 року м. Слов'янськ
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 17 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020050510001647 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бекдаш Красноводського району Туркменістан, не працевлаштованого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
28.07.2004 року Краснолиманським міським судом Донецької області за ч. 4 ст. 187 КК України, до 9 років позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1,2 ст. 307 КК України;
В провадженні Слов'янського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 1, ч.2 ст. 307 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з письмовими клопотаннями про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_4 , на обґрунтування вимог зазначивши, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, максимальне покарання за яке передбачено у вигляді 10 років позбавленні волі з конфіскацією майна. Обґрунтованість підозри підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами. Вказав на наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, на можливість обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. Відомості про особу обвинуваченого свідчать про відсутність у останнього міцних соціальних зв'язків.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти клопотання прокурора, просив у його задоволенні відмовити, заявив усне клопотання про заміну запобіжного заходу, обраного у відношенні ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт. На обґрунтування заявлених вимог адвокат, вказує, що доводи прокурора втратили актуальність та ні чим не підтверджені, обвинувачення не є доведеним та спростовується дослідженими у судовому засіданні доказами, отже, на теперішній час відсутні підстав для продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного у відношенні ОСОБА_4 . Підкреслив, що на цій стадій кримінального процесу всі докази по справі вже вилучені, а тому, відсутні ризики їх знищення та здійснення тиску на свідків.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника, проти клопотання прокурора заперечував.
Заслухавши думку осіб, що беруть участь по справі, дослідивши надані матеріали, суд приходить до переконання, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1,ч.2 ст. 307 КК України.
Згідно ст. 5 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що проголошуючи «право на свободу», стаття 5 передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена свободи. Позбавлення свободи не обмежується класичним випадком тримання під вартою після арешту або засудження, а може мати багато інших форм (Guzzardi проти Італії, § 95). Для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено свободи» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв, таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу (Guzzardi проти Італії, § 92; Medvedyev і Інші проти Франції, § 73; Creangг проти Румунії, § 91). Зобов'язання брати до уваги «різновид» і «спосіб імплементації» згаданого заходу дозволяє Суду враховувати особливий контекст і обставини, притаманні іншим обмеженням, ніж класичне ув'язнення в тюремній камері. Важливим фактором, який слід брати до уваги, є контекст, в якому цей захід застосовується, оскільки в сучасному суспільстві нерідко трапляються ситуації, коли громадськість може бути покликана змиритись з обмеженнями свободи пересування або особистої свободи задля загального блага (Nada проти Швейцарії, § 226; Austin і Інші проти Сполученого Королівства. Поняття позбавлення свободи за змістом статті 5 § 1 містить як об'єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб'єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала чинної згоди на таке поміщення (Storck проти Німеччини, § 74; Stanev проти Болгарії, § 117). Право на особисту свободу є занадто важливим в демократичному суспільстві, тому людина повинна мати можливість скористатися захистом, передбаченим Конвенцією, навіть якщо вона, можливо, сама дозволила взяти себе під варту, особливо, якщо ця людина не має достатньої дієздатності для того, щоб погодитись або не погодитись із запропонованими діями (H.L. проти Сполученого Королівства, § 90; Stanev проти Болгарії.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, перелік яких надано у зазначеній статті.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання неможливості виконання завдань кримінального провадження, передбачені ст. 177 КПК.
Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Нечипорук і Йонкало проти України" в пункті 175 зазначив, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
У відповідності до п.п. 61,62 Рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.
Суд зазначає, що суспільний інтерес у справі полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а тому слід забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальним ризикам, які можуть наступити в разі зміни запобіжного заходу, а саме переховування від суду з метою уникнення покарання, можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, вірогідність незаконного впливу на свідків з метою примушування їх до зміни своїх показань.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Вирішуючи заявлені клопотання, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, максимальне покарання за яке передбачено у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Данні про особу обвинуваченого свідчать про відсутність у останнього міцних соціальних зв'язків. Суд вважає, що на теперішній час ризики переховування обвинуваченого від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень, не відпали.
До того ж, згідно п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, існує ризик впливу обвинуваченого на свідків в кримінальному провадженні. Доводи адвоката про відсутність з боку обвинуваченого спроб здійснення тиску на свідків, на думку суду, обумовлені, у тому числі і відсутністю такої можливості у обвинуваченого через дію запобіжного заходу, обраного у його відношенні.
У разі застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, неможливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне, об'єктивне та всебічне встановлення істини у кримінальному провадженні.
Доводи сторони захисту щодо можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів, суд оцінює критично, оскільки, з урахуванням обставин справи та особи обвинуваченого, наведені захисником обставини не зменшують встановлених ризиків та не зможуть забезпечити належної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання захисника та про доцільність продовження у відношенні ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 392, 395 КПК України, судова колегія -
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу, обраного відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою в Бахмутській УВП № 6 Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, на строк 60 (шістдесят діб) до 23 жовтня 2021 року включно.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу, обраного у відношенні ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт, - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області.
Повний текст ухвали виготовлений 26.08.2021 року
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду
Донецької області ОСОБА_1