Справа № 234/5366/21
Провадження № 2/234/2757/21
19 липня 2021 року м. Краматорськ
Краматорський міський суд Донецької області в складі:
головуючого судді Лебединець Г.С.
секретар судового засідання Берліна А.Д.,
за участю представника позивача - адвоката Кривуценка В.І, представника третьої особи - Щербачук Я.І., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання такими, що втратили право користування житлом, та обґрунтував позов тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . У будинку за даною адресою зареєстровані його діти: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та онуки: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . В травні 2014 року вони всі разом зібрали належні їх речі та виїхали на інше місце проживання. З цього часу в будинку вони не мешкають, не сплачують комунальні послуги, їх речі в квартирі відсутні, не бажають добровільно зніматися з реєстрації. Зазначає, що реєстрація місця проживання відповідачів, порушує його права, як власника будинку та обмежує його право на вільне розпорядження майном. Просить суд визнати відповідачів такими, такими що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Кривуценко В.І. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає та не заперечує проти задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позов визнає та не заперечує проти його задоволення. Зазначила, також, що в теперішній час вона разом із дітьми має зареєстроване місце проживання в Російській Федерації, що підтвердила копією паспорту.
В судовому засіданні представник третьої особи Щербачук Я.І. зазначила, що вважає позов обгрунтованим та не заперечувала проти його задоволення.
Вислухав пояснення представник позивача, думку представника третьої особи, проаналізувавши зібрані в справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності, на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 01.02.1989 року, належить житловий будинок в АДРЕСА_1 .
Згідно довідки Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради від 20.04.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 значаться зареєстрованими позивач та відповідачі по справі.
Згідно довідки про фактичне не проживання від 22.04.2021 року № 01-14/1238, виданої Комітетом мікрорайону № 6 Краматорської міської ради ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 не проживають.
Згідно копії паспорту ОСОБА_3 , вона разом із дітьми зареєстрована: АДРЕСА_2 .
Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до ст. 391 ЦК України «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном».
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями статті 405 ЦК України відповідно до положень якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 6 Конституції України прописано право кожного на житло та передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Суд враховує, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не досягли 14 років, та за місцем реєстрації в будинку АДРЕСА_1 не проживають з 2014 року разом зі своєю матір'ю - відповідачем ОСОБА_3 , а також і той факт, що позивачем не створюються перешкоди у користуванні спірним будинком, суд приходить до переконання про законність вимог позивача.
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Частиною 1 статті 163 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Окрім того, обмеження дієздатності особи у віці до чотирнадцяти років в інших правовідносинах, в тому числі і у праві самостійно та вільно обирати місце свого проживання, кореспондується і з правилами частини 3 статті 29 ЦК.
Відповідно до частини 3 статті 29 ЦК, місцем проживання фізичної особи, від десяти до чотирнадцяти років, визнається місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
З огляду на що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В судовому засіданні було встановлено, що відповідачі не проживають в житловому приміщенні - будинку АДРЕСА_1 , позивач не чинить їм перешкоди у користуванні будинку, у зв'язку із чим, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про визнання їх, разом із дітьми, такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням.
Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Закон № 1382-1У є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги
всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили
після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або
прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд
Донецької області.
Суддя Краматорського міського суду Г. С. Лебединець