26.08.21
22-ц/812/1637/21
Провадження № 22-ц/812/1637/21Суддя суду першої інстанції Савін О.І.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
26 серпня 2021 року м. Миколаїв Справа № 486/1096/21
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2021 року про відмову у відкритті провадження, постановлену суддею Савіним О.І., в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Южноукраїнського міського голови Онуфрієнка Валерія Васильовича, Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання незаконним рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області,
06 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Южноукраїнського міського голови Онуфрієнка В.В., Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання незаконним рішення Южноукраїнської міської ради № 512 від 23 червня 2021 року «Про звіт директора Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне-господарство» про стан фінансово-господарської діяльності підприємства за 2019-2020 роки та 1 квартал 2021 року.
Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що вказаним рішенням Южноукраїнська міська рада вирішила визнати її роботу як директора комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» незадоволеною та рекомендувати міському голові розглянути доцільність її перебування на посаді директора.
Між тим, за її думкою, при прийнятті такого рішення міськрадою не дотримано принципів, викладених у статті 2 КАСУ, а також порушено порядок та процедуру прийняття такого рішення, зокрема:
-відсутні повноваження для прийняття такого рішення з огляду на положення статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
-порушена процедура прийняття такого рішення (питання включено до порядку денного безпідставно, звіт не було оприлюднено, не дотримано процедури голосування);
-відомості, що зазначені в оскарженому рішенні є недостовірними та не підтвердженими;
-відсуне обґрунтування рішення.
Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2021 року позивачу відмовлено у відкритті провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження, місцевий суд виходив із того що між сторонами виник публічно-правовий спір, а тому відсутні цивільні правовідносини, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, та наявні адміністративні правовідносини, вирішення яких віднесено до повноважень окружних судів, у зв'язку з чим дійшов до висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та правил підсудності, просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Доводи скарги, мотивовано тим, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із захистом трудових прав, гарантованих їй Конституцією України та КЗоТ України, тобто спір не є публічно-правовим.
Так, із доданих до позовної заяви документів вбачається, що 05 січня 2021 року між нею та Южноукраїнським міським головою ОСОБА_2 укладено контракт на виконання обов'язків директора комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство».
Згідно контракту керівник зобов'язався безпосередньо і через адміністрацію, що ним формується, здійснювати поточне (оперативне управління (керівництво) комунальним підприємством та забезпечувати його статутну діяльність тощо.
Цей контракт є угодою на підставі якої виникають трудові відносини між відповідачами та керівником (позивачем).
В розумінні статті 140 Конституції України, приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Статут комунального підприємства основним видом діяльності якого є забезпечення населення міста Южноукраїнська послугами теплопостачання, гарячого та холодного водопостачання та водовідведення, не є органом місцевого самоврядування, а позивач - не є особою, яка прийнята на публічну службу чи яка обіймає посаду в органах самоврядування відповідно до Закону України «Про службу в органах самоврядування».
Водночас, не є посадою публічної служби та посадою в органах місцевого самоврядування і посада директора комунального підприємства. Натомість, відносини, що виникли між позивачем та відповідачем та стосуються виконання контракту керівником комунального підприємства - є трудовими, а вказаний спір стосується питання захисту трудових прав позивача.
Отже, з огляду на зазначене, дані правовідносини не містять спеціального суб'єктного складу публічно-правового спору, так само як не містять і спеціальних підстав їх виникнення, пов'язаних зі здійсненням публічно-владних управлінських функцій.
При цьому, відповідачі у цих правовідносинах виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як суб'єкт, до сфери управління якого входить підприємство, та роботодавець у трудових відносинах.
Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 815/6096/17 (К/9901/49528/18) та постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 363/4064/16-а, скаржниця зазначала, що в контексті конкретних обставин та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалося між його суб'єктами, чітко підтверджується, що оскільки вона заявила позов про захист своїх трудових прав, а оскаржуване рішення пов'язане із безпосереднім виконанням трудового контракту, яке не відноситься до публічної служби, її позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених ЦПК України, що виключає можливість вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.
У відзиві на апеляційну скаргу Южноукраїнська міська рада доводи апеляційної скарги не визнала та просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Позивач заявила клопотання про розгляд справи за її відсутністю. Відповідач - міський голова надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з необхідністю бути присутнім на пленарному засіданні Южноукраїнської міської ради. З огляду на приписи статті 372 ЦПК України колегія суддів допустила розгляд справи без участі сторін, визнавши зазначені відповідачем причини не поважними, а матеріали справи достатніми для перегляду ухвали суду першої інстанції по суті процесуального питання.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з тим, що між сторонами виник публічно-правовий спір.
Проте з такими висновками суду колегія суддів не погоджується.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Такі позиції було викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17, від 29 травня 2020 року у справі № 300/1616/19.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову).
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
За вимогами позову ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним рішення Южноукраїнської міської ради № 512 від 23 червня 2021 року «Про звіт директора Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне-господарство» про стан фінансово-господарської діяльності підприємства за 2019-2020 роки та 1 квартал 2021 року, яким, зокрема, вирішено визнати її роботу як директора комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» незадовільною та рекомендувати міському голові ОСОБА_2 розглянути доцільність перебування її на посаді директора КП «ТВКГ».
Відповідно до частини 1 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору у цій справі є подальші трудові відносини керівника комунального закладу Миськів О.О., відповідач (засновник комунального закладу) у цих правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах (цивільна юрисдикція).
Між тим, зазначаючи правові підстави позову, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги з огляду на правові норми Кодексу адміністративного судочинства та реалізацію відповідачем владних управлінських функцій стосовно позивача, не погоджуючись з нормативним актом міської ради щодо дотримання порядку та процедури прийняття такого акту.
Отже позивач при зверненні до суду, на думку колегії суддів, не дотримався в повній мірі вимог статті 175 ЦК України, оскільки позовна заява містить зазначені протиріччя та не визначеність підстав позову відповідно до змісту позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Отже у цьому випадку суду першої інстанції необхідно було залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху, запропонувавши останній звернутися з позовною заявою в новій редакції, де зазначити які її трудові права підлягають захисту, які правові наслідки безпосередньо для її трудових прав породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно відмовив позивачу у відкритті провадження у справі з тих підстав, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи наведене та з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції та направлення справи для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції.
Між тим колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що право на судовий захист не є абсолютним. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру та дій, спрямованих на прийняття такого акта, позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень та дії/бездіяльність, які передують його прийняттю. Захисту у порядку цивільного судочинства підлягають саме порушені трудові права, проте прийняття суб'єктом владних повноважень рішення щодо реалізації своїх владних управлінських функцій, не порушує трудові права працівника, які підлягають судовому захисту.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України у випадку порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ухвала суду першої інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції при постановленні ухвали Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2021 року були порушені норми процесуального права, що призвели до ухвалення помилкового судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі та порушує права заявника на гарантії захисту у суді своїх інтересів, ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2021 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 26 серпня 2021 року.