26.08.21
22-ц/812/1646/21
Провадження № 22-ц/812/1646/21 Суддя першої інстанції Войнарівський М.М.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
26 серпня 2021 року м. Миколаїв Справа № 945/1499/20
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «ПриватБанк», Банк) на заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Войнарівського М.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
21 вересня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 09 червня 2015 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», у зв'язку з чим підписав анкету-заяву. На підставі його заяви ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 15 000 грн. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів станом на 12 серпня 2020 року у позичальника утворилась заборгованість перед Банком.
Посилаючись на викладене, Банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом станом на 12 серпня 2020 року в розмірі 19 239 грн 97 коп., що складає: 14 939 грн 11 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4 300 грн 86 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 квітня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 09 червня 2015 року у сумі 14 939 грн 11 коп. - заборгованість за тілом кредиту, а також 1 632 грн 12 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави вважати, що при укладенні сторонами договору АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 09 червня 2015 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Між тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України суд визначив, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
В апеляційній скарзі Банк, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.
В іншій частині судове рішення не оскаржується і, відповідно, не є предметом апеляційного перегляду.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , укладаючи 09 червня 2015 договір з Банком, погодився з тим, що він ознайомився і згоден з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді; анкета - заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Банку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, пам'яткою і Тарифами, складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг.
Таким чином між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у вигляді ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості.
Договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалось відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору.
Окрім анкети-заяви, 28 листопада 2019 року відповідач підписав заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, в якій викладені тарифи банку, у тому числі: процентна ставка (3,5% на місяць=42% на рік); процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту (84% річних); права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку; відповідальність сторін.
Відповідач протягом тривалого часу користувався кредитною карткою та частково погашав заборгованість, отже знав про умови договору та прийняв їх.
Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості та виписці.
Відповідно до постанови Верховного суду по справі №755/7704/15-ц, а також постанови Верховного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по картці), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Встановлення неправильності розрахунку заборгованості, неточність нарахування заборгованості можливе лише за допомогою економічної експертизи, однак така не проводилась і клопотання про її проведення відповідач не подавав.
Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та безпідставно відмовив у стягненні заборгованості.
Відповідач на час розгляду справи не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 червня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк».
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. На виконання таких умов Банк надав позичальнику платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
З довідки банку встановлено, що первісна кредитна картка неодноразово перевипускалася та остання кредитна карта отримана 24 листопада 2019 року, строк дії якої зазначено вересень 2023 року.
Разом з тим, у заяві відсутні умови щодо строку користування кредитними коштами, узгодженої процентної ставки, умови повернення кредитних коштів та відповідальності за прострочення платежів.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 12 серпня 2020 року становить 19 239 грн 97коп., що складає: 14 939 грн 11коп.- заборгованість за тілом кредиту; 4 300 грн 86 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 стаття 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
В анкеті-заяві позичальника від 09 червня 2015 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про сплату відсотків по кредиту.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09 червня 2015 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи банку, як невід'ємні частини спірного договору.
До позовної заяви Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий банком Витяг з Умов та Правил і Тарифи були надані при укладенні договору позичальнику та який ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та їх розміри, порядок нарахування та сплати.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Тарифи, Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Оскільки Тарифи Банку, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як складову частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09 червня 2015 року шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді стягнення процентів за користування кредитними коштами.
В Постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів», Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи захисту інтересів споживачів» прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН та рішення Конституційного Суду України у справі № 1-12/2013 від 11 липня 2013 року та основні засади цивільного законодавства пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
За такого відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору, зокрема розмір та порядок сплати процентів.
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для заперечення висновку суду першої інстанції щодо відмови у стягненні процентів по кредиту, оскільки він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв'язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року).
Доводи апеляційної скарги про те, що договір відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалось відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки сторони договору не визначили конкретний розмір процентної ставки за користування кредитом, строки сплати процентів та порядок їх сплати про що свідчить відсутність підпису позичальника на доданих позивачем письмових доказах.
В апеляційній скарзі, мотивуючи безпідставність відмови суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів Банк посилається та долучає до апеляційної скарги Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг клієнта ОСОБА_1 від 28 листопада 2019 року.
Між тим зазначена заява не може бути прийнята як доказ та оцінена судом апеляційної інстанції з огляду на таке.
За приписами частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Зазначена заява не надавалася суду першої інстанції як доказ на підтвердження позовних вимог, в ході розгляду справи Банк будь-яких клопотань з цього приводу районному суду не заявляв та не посилався на цю заяву в обґрунтування своїх позовних вимог.
Більш того, в апеляційній скарзі Банк також не заявляє будь-яких клопотань про долучення зазначеної заяви до матеріалів справи у якості доказу та не зазначає і не надає відповідних доказів щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від Банку, а тому колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для прийняття судом апеляційної інстанції цього письмового доказу.
Посилання скаржника на позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15ц та від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15 ц, не заслуговують на увагу з огляду на те, що касаційний суд у цих постановах не формував висновків щодо застосування відповідних норм права, що виникли у спірних правовідносинах.
Аргументи скарги про не дослідження судом письмового доказу, а саме розрахунку заборгованості за кредитним договором та виписки, не зазначення правових аргументів на їх спростування і не наведення у рішенні свого розрахунок є неприйнятними з огляду на те, що суд першої інстанції не здійснював будь-яких розрахунків заборгованості, а погодився з тими розрахунками по тілу кредиту, що надав позивач.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог Банком не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не перевірялось.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував правовий висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року та погодився з заборгованістю за кредитом без урахування заявлених Банком процентів за користування кредитними коштами станом на 18 серпня 2020 року у розмірі 14 939 грн 11 коп.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 26 серпня 2021 року.