Справа № 125/463/21
Провадження № 22-ц/801/1750/2021
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Салдан Ю. О.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
26 серпня 2021 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 04 червня 2021 року, ухвалене суддею Салдан Ю.О.
в справі №125/463/21
за позовом Акціонерного товариства «А-Банк» (позивач)
до ОСОБА_1 (відповідач)
про стягнення заборгованості,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
АТ «А-Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого посилалось на те, що 01.07.2019 ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (далі - Умови та Правила) з метою укладання кредитного договору та отримання кредитної картки шляхом підписання анкети-заяви. Відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 44,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Умови та Правила передбачають можливість зміни кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку. Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та Правилами, які розміщені на банківському сайті складає між ним та банком кредитний договір.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит. Однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами за договором. Відтак, станом на 24.12.2020 утворилась заборгованість у сумі 19 296,67 грн, з яких: 14 097,86 грн - заборгованість за кредитом, 5 198,81 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 19 296,67 грн.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 04 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» 14 097 грн 86 коп. заборгованості за тілом кредиту.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 5 198,81 грн.
Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
02 липня 2021 року представник позивача Омельченко Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення заборгованості.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вважає рішення Барського районного суду Вінницької області від 04 червня 2021 року винесеним з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
В доводах апеляційної скарги апелянт стверджує про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, проте суд першої інстанції не дав належної оцінки зібраним у справі доказам, а тому помилково відмовив у задоволенні позову.
Стверджує, що підписуючи електронним цифровим підписом паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», ОСОБА_1 погодився на обумовленні умови кредитування, зокрема, його строки, процентну ставка, пільговий період користування коштами, відповідальність сторін за порушення умов договору, зокрема погодився сплатити штраф за порушення строків платежів.
Отже сторони узгодили розмір відсотків за користування кредитом та штраф за невиконання умов договору.
На думку апелянта суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що й призвело до неправильного її вирішення.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Від відповідача ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 03 серпня 2021 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що позивачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів вирішено призначити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено, що 01.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» за наданням банківських послуг, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Анкета-заява не містить інформації про те, що відповідач звернувся за отриманням саме кредитних послуг. У цьому документі зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві також зазначено про те, що примірник договору відповідач згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з сайту банку. Ці обставини підтверджуються наданими позивачем копіями анкети-заяви і паспорта на ім'я ОСОБА_1 , на копії якого зазначена дата посвідчення.
Надані позивачем витяги з Умов та Правил надання банківських послуг, з Тарифів користування кредитною карткою «Зелена» не містять підпису відповідача.
Крім цього, ОСОБА_1 підписав електронним цифровим підписом паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна карта», але власноручного підпису ОСОБА_1 паспорт споживчого кредиту не містить.
Факт користування відповідачем кредитною карткою і здійснення витрат кредитних коштів підтверджується наданим банком детальним розрахунком заборгованості станом на 24.12.2020.
Позиція апеляційного суду
Апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не узгодив із АТ «Акцент -Банк» умови щодо нарахування процентів та строку повернення кредит, а відтак відсутні для задоволення вимог у частині стягнення процентів за користування кредитом.
Підставою позову зазначено невиконання кредитних зобов'язань відповідачем, що пов'язані з отриманням ним кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов?язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв?язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З урахуванням встановлених у справі обставин та наведених норм права, судом першої інстанції зроблено висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача кредитних коштів за тілом кредиту, і в цій частині рішення суду сторонами не оскаржується, тоді як згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно в цій частині законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не є предметом перевірки.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по процентам висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог є помилковим, з огляду на таке.
Як слідує з матеріалів справи, сторонами підписано анкету-заяву від 01 липня 2019 року, в якій ОСОБА_1 вказав також номер свого мобільного телефону. Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» підписаний відповідачем одноразовим електронним цифровим підписом шляхом отримання підтвердження ОТП35 з відповідного номера мобільного телефону (а.с. 8).
Указані документи містять погоджену між сторонами процентну ставку, а також розмір штрафу за порушення зобов'язання.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Апеляційним судом установлено, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» підписана ОСОБА_1 власноручно, а Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» - простим електронним підписом шляхом підтвердження ОТП 35 з номера телефону НОМЕР_1
Отже належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами кредитного договору.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Установивши наявність підстав для стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції помилково вважав, що сторонами не погоджено відсоткову ставку боргу за процентами та штраф за несвоєчасне погашення кредиту.
Як слідує з паспорта споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка" в ньому викладена інформація стосовно фіксованої базової процентної ставки в розмірі 44,4% річних.
У розділі 6 паспорта споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» зазначено, що штраф нараховується за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків. Штраф списується у день списання відсотків: 50 грн кожен раз, коли виникає прострочення по виплаті обов'язкового щомісячного платежу повністю або частково на суму від 100 грн; 100 грн кожен раз, коли виникає прострочення по виплаті обов'язкового щомісячного платежу на суму від 100 грн другий місяць поспіль і більш; 500 грн + 5% від суми загальної заборгованості у разі непогашення протягом 60 календарних днів простроченого по виплаті обов'язкового щомісячного платежу за карткою із порушеним строком більше ніж на 30 днів.
Підписавши паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», позичальник відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання.
Отже позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками ґрунтуються на підставах узгоджених між сторонами та викладених у паспорті споживчого кредиту, в зв'язку з чим вимоги в частині стягнення боргу за процентами в розмірі 5 198,81 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Указане не враховано судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ «А-Банк» заборгованості по процентам та штрафу, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками слід скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 102 грн, а також судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405 грн, всього: 5 507 грн.
Керуючись ст. ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 04 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом і розподілу судових витрат скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» 5 198,81 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, а також судові витрати - витрати по сплаті судового збору в сумі 5 507 грн.
В іншій частині рішення Барського районного суду Вінницької області від 04 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б.Войтко
М.В. Матківська