Справа № 2-6491/08
Провадження № 22-ц/801/1260/2021
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вишар І.Ю.
Доповідач:Береговий О. Ю.
19 серпня 2021 рокуСправа № 2-6491/08м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Михайленко А.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),
відповідач: ОСОБА_3 .
особа, яка не приймала участі у справі та яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_4 ,
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за апеляційною скаргою особи, яка не приймала участі у справі ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 листопада 2008 року, ухвалені в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Вишара І.Ю.,
встановив:
В серпні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу на підставі права приватної власності належать земельні ділянки площею 0,1000 га цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку та площею 0,0108 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , де збудував житловий будинок літ. «К», сіни літ. «К1», сарай літ. «Ж» та убиральня літ. «З».
Позивач вказував, що у нього виникали суперечки з його сином ОСОБА_3 з приводу прийняття спірного будинку в експлуатацію, що проявлялось в утриманні в останнього оригіналів юридичних документів.
Вказані підстави стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. «К», сіни літ. «К1», сарай літ. «Ж» та убиральня літ. «З» по АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. «К» загальною площею 45,1 кв.м., який складається з: прихожої площею 4,0 кв.м., кухні площею 10,0 кв.м., кімнати 17,3 кв.м., кімнати площею 9,5 кв.м., санвузол площею 4,3 кв.м.; сіни літ «К1», сарай літ. «Ж» та убиральня літ. «З» по АДРЕСА_1 .
Водночас, додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 листопада 2008 року задоволено заяву ОСОБА_2 про винесення додаткового рішення у вказаній цивільній справі..
Визнано за ОСОБА_2 право власності на веранду літ. «А3» по АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з такими рішеннями суду особа, яка не приймала участі у справі ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника її не було залучено до розгляду у справі, проте оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права та інтереси. Зокрема, вказує, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 02 липня 2008 року серія ЯЖ №274287, площею 0,1000 га цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 02 липня 2008 року серія ЯЖ №274290, площею 0,0108 га цільове призначення якої для ведення садівництва, що знаходяться по АДРЕСА_1 , - належать на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, зазначає, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 березня 1997 року, зареєстрованого в КП «Вінницьке ООБТІ» від 08 червня 2006 року №14130, - їй належить на праві власності Ѕ частка житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд по АДРЕСА_2 . Разом з тим, на переконання заявника, нею не надавалась згода ОСОБА_2 на будівництво спірного будинку на вказаній земельній ділянці.
16 червня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Кашпрук Ольги Василівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Поряд з цим, вважає, що ОСОБА_4 була раніше обізнана про ухвалене рішення та додаткового рішення у цій справі, оскільки в період між 2017 та 2021 роком у Вінницькому міському суді Вінницької області перебувало п'ять цивільних справ між цими ж сторонами. Крім того, вважає, що скасування оскаржуваних рішень призведе лиш до порушення принципу правової визначеності та не відновить порушеного права апелянта.
16 червня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона клопотала про залучення її до участі у справі в якості правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Зокрема, також заперечила аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Поряд з цим, вважає, що ОСОБА_3 ніколи не вчиняв жодних дій по будинковолодінню та земельній ділянці без згоди, зокрема ОСОБА_4 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 08 липня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як правонаступника померлого позивача ОСОБА_5 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 березня 1997 року, зареєстрованого в КП «Вінницьке ООБТІ» від 08 червня 2006 року №14130, - ОСОБА_4 належить на праві власності Ѕ частка житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд по АДРЕСА_2 (а.с. 40).
Згідно договору договору дарування складеного 16 лютого 1994 року посвідченого державним нотаріусом другої Вінницької державної нотаріальної контори Соколовою М.Ф., ОСОБА_1 належить 1/10 частина житлового будинку в АДРЕСА_3 (а.с. 85).
У відповідності до свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого 11 грудня 2018 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курбатовою С.П. у спадковій справі № 06/2018, зареєстрованого в реєстрі за № 2235 ОСОБА_1 належить 3\10 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке успадковано після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька, позивача у справі ОСОБА_2 (а.с. 82).
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 02 липня 2008 року серія ЯЖ №274287, площею 0,1000 га цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд що знаходить по АДРЕСА_1 , - належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 41).
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 02 липня 2008 року серія ЯЖ №274290, площею 0,0108 га цільове призначення якої для ведення садівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 , - належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 42).
Як зазначалось позивачем ОСОБА_2 у позовній заяві, на території вказаних вище земельних ділянок по АДРЕСА_3 , ним збудовано житловий будинок літ. «К». сіни літ. «К1», сарай літ. «Ж» та убиральня літ. «З».
У відповідності до технічного звіту № 31/101-08 від 04 серпня 2008 року виготовленого Вінницькою обласною асоціацією спеціалістів по охороні праці ТОВ «Аспо-ЛТД», вищевказані об'єкти знаходяться у задовільному стані та можуть експлуатуватись за основним призначенням.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_4 вказувала на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року, ухваленим за результатами розгляду справи про визнання права власності, суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки.
Так, згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
За правилами ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов'язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник.
Враховуючи, що районним судом не вирішувалося питання про залучення до участі у справі, зокрема, ОСОБА_4 , хоча вирішувалося питання про її права і обов'язки, на момент розгляду справи як співвласника земельної ділянки на якій побудована спірна нерухомість, на яку суд першої інстанції визнав право власності за позивачем, то дана особа, яка не приймала участі у розгляді справи, має право на звернення з апеляційною скаргою.
Задовольняючи вимоги позивача, суд вказав, що оскільки земельні ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та площею 0,0108 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 належать ОСОБА_5 і ним збудовано житловий будинок літ. «К». сіни літ. «К1», сарай літ. «Ж» та убиральня літ. «З», з урахуванням технічного звіту № 31/101-08 від 04 серпня 2008 року відхилень до проекту, що суперечить суспільним інтересам, порушень, будівельних норм і правил немає, оскільки повноцінне використання даного майна без узаконення неможливе, є підстави для визнання за ним права власності на зазначене вище нерухоме майно.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 3 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою ст. 15 ЦК України (в редакції на час ухвалення рішення) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом вказаних норм об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес позивача з боку відповідача, до якого власне і пред'являються позовні вимоги, і який, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на якого внаслідок цього може бути покладено обов'язки судовим рішенням.
Аналогічні роз'яснення містить п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Суд уваги на наведені вимоги закону не звернув та не з'ясував чи є належним відповідачем у справі ОСОБА_3 з огляду на предмет спору, зокрема чи порушені права ОСОБА_5 з боку ОСОБА_3 , а якщо порушені, то які саме і в чому це полягає.
З матеріалів справи вбачається, що на момент її розгляду співвласниками земельних ділянок на яких здійснено будівництво поряд з позивачем ОСОБА_2 , були ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
А відтак, будівництво за вказаною адресою по АДРЕСА_1 безпосередньо стосувалося прав та обов'язків вказаних осіб, які судом всупереч приписам ст. 33 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) не були залучені судом до участі у справі.
В той же час з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , який є відповідачем, прав ОСОБА_2 не порушував, оскільки ніякого відношення ні до майна, ні до земельних ділянок по АДРЕСА_1 не мав, прав на зведені будівлі не оспорював і не претендував на набуття права власності на це майно.
Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, визнання в судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до особи, яка не оспорює таке право власності, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України.
Фактично справа розглянута судом за відсутності спору між сторонами та без залучення належного відповідача (відповідачів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №761/30025/16-ц, у постанові Верховного Суду (ВС/КЦС у справі №352/382/18 від 30 квітня 2020 року).
Таким чином, суд першої інстанції помилково встановив фактичні обставини справи зробив висновки про доведеність та обґрунтованість позову ОСОБА_5 та задовольнив позов, не встановивши що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі та не залучив їх до розгляду позову у першій інстанції.
Вказане процесуальне порушення є суттєвим, оскільки зачіпає основоположні принципи цивільного судочинства, серед яких змагальність, диспозитивність, рівноправність сторін тощо.
Принцип змагальності, що охоплює собою, крім можливості подавати власні докази, також передбачає право особи на ефективну участь, а саме знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість подавати свої заперечення та зауваження щодо них.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа № 523/9076/16-ц) та в постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року (справа № 761/30025/16-ц).
Апелянт фактично була позбавлена ефективної можливості захистити свої права. Отже, наявне порушення права на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підписана 04.11.1950 року та ратифікована Україною 17.07.1997 року.
Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Отже, враховуючи викладене та обставини на які посилається особа, яка не приймала участі у справі ОСОБА_4 в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судових рішень в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_1 слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Скасуванню підлягає також і додаткове рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 листопада 2008 року, оскільки воно є похідним від основного рішення.
Згідно ч. 1, п.п. 1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення суду та додаткове рішення першої інстанції підлягає скасуванню, відтак з ОСОБА_1 , яка є правонаступником позивача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 76,50 грн.
Між тим, щодо заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
У додаткових поясненнях представника особи, яка не приймала участі у справі ОСОБА_4 адвокат Якименко О.О., просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, представник заявника ОСОБА_4 адвокат Якименко О.О. надав довідку про надання правової допомоги від 17 серпня 2021 року та квитанцію № б/н від 08 травня 2021 року на суму 15000 грн.
Правонаступником позивача не надано суду заперечень з цього приводу.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, з матеріалів справи вбачається, що особа, яка не приймала участі у справі та подала апеляційну скаргу ОСОБА_4 під час розгляду справи користувалася правничою допомогою адвоката Якименка О.О. на підставі ордеру серія ВН № 179669 від 01 липня 2021 року. Відповідно до довідки від 17 серпня 2021 року, вбачається, що при наданні правової (правничої) допомоги ОСОБА_4 у вказаній справі було здійснено наступні види правової допомоги: складання апеляційної скарги (в т.ч. підготовка) - 15 годин, вивчення відзиву та складання пояснення - 7 годин, ознайомлення з матеріалами справи та складання додаткових пояснень - 5 годин, участь у судовому розгляді - 0,5 годин, що склало 15000 грн.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_4 на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду, взявши до уваги надані стороною докази надання такої допомоги, дійшов висновку про те, що визначений ОСОБА_4 розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 15000 грн., є завищеним. Витрати у зазначеній сумі не можна визнати належним чином обґрунтованими та дійсно понесеними у зв'язку з наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги.
Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом ОСОБА_4 - Якименком О.О. послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не приймала участі у справі та їх характер, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги довідку про надану професійну правничу допомогу, а також враховуючи фінансовий стан сторін, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з правонаступника позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу особи, яка не приймала участі у справі ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 листопада 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 правонаступником якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 76,50 грн., за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови, на підставі п. 6 ст. 259 ЦПК України складений 26 серпня 2021 року.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.В. Ковальчук
Т.Б. Сало