Справа № 127/13919/21
Провадження № 22-ц/801/1784/2021
Категорія: 9
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Ковальчук О. В.
26 серпня 2021 рокуСправа № 127/13919/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів : Сала Т. Б., Стадника І. М.,
за участю секретаря Француза М. Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, припинення права власності на частку транспортного засобу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Куцим Ростиславом Андрійовичем, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області про відмову у забезпечені позову, постановлену у цій справі 12 липня 2021 року у м. Вінниці суддею цього суду Вохміновою О. С.,
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, припинення права власності на частку транспортного засобу, мотивуючи його тим, що вона є колишньою дружиною ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 30 березня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О. Ю. їй видано свідоцтво про право власності на спільне сумісне майно колишнього подружжя, а саме: транспортний засіб марки «Renault» моделі Duster», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_1 , номер двигуна - НОМЕР_2 , тип - легковий універсал, державний номер НОМЕР_3 , належний спадкодавцю на підставі свідоцтва НОМЕР_4 , виданого 13 березня 2013 року.
Проте, після смерті спадкодавця вказаний автомобіль знаходиться в користуванні ОСОБА_2 та її родини, тому позивач позбавлена можливості здійснити його перереєстрацію.
Позивач зазначає, що оскільки спірний транспортний засіб є неподільною річчю, спільне володіння і користування ним є неможливим, а припинення права власності на нього не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_2 , тому єдиним способом реалізувати право власності ОСОБА_1 на спірне майно є припинення права відповідача на частку у спільному майні з одночасним присудженням останній компенсації.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «Renault» моделі Duster», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_1 , номер двигуна - НОМЕР_2 , тип - легковий універсал, державний номер НОМЕР_3 ; затримання транспортного засобу та поміщення його на спеціальний майданчик ДП «Інформ-Ресурс».
Вказана заява мотивована тим, що оскільки в додатках до позовної заяви, які будуть надіслані відповідачу, буде також міститись заява про забезпечення позову, то існують ризики, що будучи обізнаним про такі заходи, відповідач, з метою уникнення розгляду справи, почне відчужувати належне їй рухоме майно або надасть його в користування іншим особам, що зробить неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2021 року у задоволені заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржувану ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів, долучених до позовної заяви, вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О. Ю. у спадковій справі № 78/2020, зареєстрованого в реєстрі за № 275, ОСОБА_1 на праві спільного сумісного майна колишнього подружжя належить транспортний засіб марки «Renault» моделі Duster», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_1 , номер двигуна - НОМЕР_2 , тип - легковий універсал, державний номер НОМЕР_3 , належний спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва НОМЕР_4 , виданого Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 13 березня 2013 року (а. с. 15).
14 квітня 2021 року Департаментом патрульної поліції Управління патрульної поліції у Вінницькій області Національної поліції України надано відповідь на звернення за № Б-304/41/4/02-4 про те, що згідно баз даних відсутня інформація про накладення на транспортний засіб «Renault Duster», номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_3 , обмежень (арешт, заборона відчуження, розшук), тому в УПП у Вінницькій області ДПП відсутні підстави для вжиття законних заходів щодо розшуку вказаного автомобіля (а. с. 11).
Згідно заяви-повідомлення від 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 просила ОСОБА_2 надати транспортний засіб марки «Renault» моделі Duster», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_1 , номер двигуна - НОМЕР_2 , тип - легковий універсал, державний номер НОМЕР_3 для подальшої реєстрації в Регіональному сервісному центрі МВС у Вінницькій області за заявником; вирішити питання щодо поміщення даного транспортного на штраф майданчик до вирішення питання щодо його поділу шляхом компенсації вартості транспортного засобу (а. с. 8). Докази направлення цієї заяви адресату до позовної заяви не додано, як і не додано доказів відмови ОСОБА_2 виконати її вимоги.
14 червня 2021 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 , подана її представником - ОСОБА_4 , у якій останнім зазначено, що внесення позивачем коштів на депозитний рахунок суду є передчасним, оскільки відповідач ймовірно погодиться з позовними вимогами та отримає кошти за свою частку спірного автомобіля безпосередньо від позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Таким чином, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем у цій заяві не наведено обґрунтувань та до неї не додано належних та допустимих доказів у відповідності до положень статей 12, 81 ЦПК України щодо наявності обставин, які свідчать про необхідність забезпечення позову, зокрема доказів несумлінних дій відповідача щодо приховання майна, його розтратити, продажу або знецінення, та що такі дії можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про задоволення позовних вимог може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності обґрунтованих припущень, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи обґрунтовані підставами позову по суті заявлених вимог та не містять жодних посилань на несумлінні дії відповідача, які можуть призвести до порушення прав позивача у випадку задоволення судом її вимог.
Всі інші доводи апеляційної скарги зводяться до іншого тлумачення положень процесуального закону щодо забезпечення позову ніж зроблена судом першої інстанції та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що п. 7 ч. 1 ст. 150 ЦПК України щодо можливості забезпечення позову шляхом передачі речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору, виключено на підставі Закону № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, тобто на час звернення з позовною заявою по суті заявлених вимог та з заявою про забезпечення позову положеннями цивільного процесуального закону не передбачено можливості забезпечення позову вказаним способом.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, тому, з огляду на положення ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказану ухвалу - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Куцим Ростиславом Андрійовичем, залишити без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді : Т. Б. Сало
І. М. Стадник
Повний текст постанови виготовлено 26 серпня 2021 року.