Справа № 159/1297/21
Провадження № 2/159/558/21
26 серпня 2021 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської обл.
в складі: головуючого - судді Логвинюк І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі Волинської обл. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі,
Позивач 05.03.21 р. звернулась до суду з вказаним вище позовом. Просить позов задовольнити та розірвати шлюб, укладений між сторонами; призначити аліменти на утримання дитини в розмірі 2 500 грн щомісяця.
Позовні вимоги обґрунтовано таким.
Сторони уклали шлюб 18.02.21 р.. Від цього шлюбу вона має дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Зазначає, що спільне подружнє життя сторін не складалось, так як між сторонами відсутнє взаєморозуміння, вони не мають спільних інтересів, господарства, взаємної любові та поваги; відповідач постійно скандалить у присутності дітей. Шлюб існує формально, фактично сторони спільно не проживають, настоює на розірванні шлюбу. Відповідач має можливість та обов'язок по сплаті аліментів на утримання дитини, так як є здоровим, працездатним, власником нерухомого майна та отримує активний і пасивний доход. Просить позов задовольнити.
Рух справи.
Ухвалою від 20.07.21 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження.
Копію вказаної вище ухвали суду та копію позовної заяви з доданими до неї документами відповідач отримав під розпис 02.08.21 р..
Відзиву на позовну заяву в порядку ст. 178 ЦПК України відповідачем до суду подано не було.
Згідно із ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Обставини справи, відповідні їм правовідносини та мотиви суду.
Суд, всебічно проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) та наданих доказів по справі встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, а саме: у відповідності до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , таке видане Ковельським міськвідділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного ТУЮ у Волинській області, сторони зареєстрували шлюб між собою 18.02.17 р., а не 18.02.21 р., як про це стверджує позивач у своїй позовній заяві.
За час шлюбу сторін у них народилась спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження останнього серії НОМЕР_2 , що Ковельським міськвідділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного ТУЮ у Волинській області.
Відповідно до копії довідки про склад сім'ї та розмір платежів за ЖКП № 943 від 27.10.17 р., виданої відділом ЖГ Франківської райадміністрації Львівської міськради; копії техпаспорта на приватизовану квартиру, складеного 11.12.96 р.; копії свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 24.12.96 р., відповідач поряд із гр. ОСОБА_4 є співвласником однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , із загальною пл. 27, 8 кв. м., та сплачує за рахунками по комунпослугах за 2 - х осіб, за себе та за спільну неповнолітню дитину сторін.
Відповідно до копії повідомлення (рахунку) про сплату платежу за ЖКП за червень 2019 р., виданого ТОВ «ВЕЗ» у Шацькому районі, відповідач є платником по комунпослугах за помешкання у АДРЕСА_3 .
Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 1 СК України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Відповідно до положень ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За змістом положень ч. 2 ст. 36 та ст. 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 СК України).
За правилом ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
За змістом положень ч. 3 ст. 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Як роз'яснено у п. 10 Постанови Пл. ВС України від 21.12.07 р. за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Суд враховує, що сторони протягом розгляду справи в суді не виявили бажання примиритись, а позивач наполягає на розірванні шлюбу.
Згідно з положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Судом було встановлено, що причиною припинення шлюбно - сімейних відносин являється те, що спільне подружнє життя сторін не склалось та фактично шлюбні стосунки припинено. Подальше спільне життя та збереження шлюбу позивач, зокрема, вважає неможливим.
Відповідач проти розірвання шлюбу жодним чином не заперечив засобом подання відзиву на позовну заяву, заяви, клопотання тощо.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність неповнолітньої дитини, інші обставини життя подружжя, та враховує, що даних про те, що у сторін є більше дітей, ніж спільна неповнолітня дитина - син ОСОБА_3 , у справі немає, тому доводи позивача про те, що відповідач поводить себе неналежно у присутності дітей, суд відносить лише до спільної неповнолітньої дитини сторін.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то, відповідно, відмова у розірванні шлюбу буде примушуванням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
Аналізуючи та оцінюючи всі вище викладені обставини у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов у частині розірвання шлюбу слід задовольнити та шлюб розірвати, так як сторони мають різні інтереси та погляди, шлюбні відносини існують лише формально, сімейно - шлюбні стосунки сторін розпались і на даний час поновлені бути не можуть.
Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку із реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно із ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно із ч. 3 ст. 115 СК України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, що набрало законної сили.
Таким чином, оцінюючи наведені вище докази, суд приходить до висновку про можливість розірвати шлюбу між сторонами.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно із ч. 1 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Законодавче визначення рівного обов'язку відносно кожного з батьків передбачає і добросовісне його виконання.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
На виконання положень постанови Пл. ВС України від 15.05.06 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», судом при вирішенні цього позову враховано стан здоров'я відповідача, матеріальне становище дитини, відсутність даних про наявність у відповідача інших неповнолітніх дітей, непрацездатної дружини, батьків, повнолітніх дітей; інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Позивачем не надано суду доказів того, що спільна неповнолітня дитина сторін проживає на даний час спільно з нею.
Однак суд враховує вік дитини та те, що дані про реєстрацію місця проживання дитини у м. Львові разом із відповідачем є достатньо застарілими і відповідач жодним чином не заперечив проти такої обставини як та, що позивач має право заявляти позов про стягнення аліментів, засобом подання відзиву на позовну заяву, заяви тощо.
Тому суд приходить до висновку, що позивачеві належить право звернення з розглядуваним позовом в частині стягнення аліментів.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує те, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.
У справі відсутні дані про те, що відповідач хворіє чи є непрацездатним; він є працездатного віку, може та має обов'язок сплачувати аліменти на утримання вказаної вище дитини сторін.
08.07.17 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким було викладено в новій редакції цитовану вище ч. 2 ст. 182 СК України, яка визначила мінімальний розмір аліментів на одну дитину в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тим самим підвищивши державні гарантії і соціальні стандарти в галузі охорони прав дитини. Тобто, розмір аліментів повинен бути не меншим 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 цього Кодексу) і виплачуються щомісячно.
Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» встановлено розміри прожиткового мінімуму для дітей віком від дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1 921 гривня, з 1 липня - 2 013 гривень, з 1 грудня - 2 100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2 395 гривень, з 1 липня - 2 510 гривень, з 1 грудня - 2 618 гривень.
Даних про те, що відповідач працює та має сталий доход, а також - про розмір такого доходу - позивачем суду не надано. Відповідачем доведено суду ту обставину, що відповідач має нерухомість - однокімнатну квартиру у м. Львові у спільній сумісній власності, де проживає та на утримання якої сплачує належні комунальні платежі; утримує помешкання і у с. Світязі Ковельського району Волинської області. Однак, тієї обставини, що відповідач є власником і такого (іншого) житла, позивач суду не довела.
З огляду на наведене вище, суд вважає, що з відповідача слід стягнути аліменти саме у у твердій грошовій сумі.
У відповідності до положень ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За змістом ч. 1 ст. 27 Конвенції визнано право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, з врахуванням п. 7 Постанови Пл. ВС України від 12.06.09 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», згідно з яким суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститись позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд визначає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути аліменти на утримання спільної неповнолітньої дитини сторін у розмірі 1 300 грн, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що у достатній мірі відповідає заявленим позивачем потребам утримання дитини, а також не є заздалегідь непомірними для їх сплати відповідачем. Тому за сукупності наведених висновків позов підлягає до задоволення у вказаній частині вимог частково.
Згідно із ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Відповідно до вимог ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Отже на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, що випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" з відповідача належить стягнути на доход держави судовий збір в розмірі 908 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути на користь позивача сплачений нею судовий збір в розмірі 908 грн як судові витрати за позовну вимогу про розірвання шлюбу.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 13, 213 - 218, 88 ЦПК України, ст. ст. ч. 4 ст. 76, ст. ст. 125, 180 - 184 СК України, суд
Позов задовольнити частково:
- позов в частині вимог про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 18.02.17 р. між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Ковельським міськвідділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного ТУЮ у Волинській області, актовий запис № 65, - розірвати.
Після розірвання шлюбу позивачеві ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_1 ».
- позов в частині вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , уродженця с. Тур'ї Буського району Львівської області, на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1 300 (одна тисяча триста) грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05.03.21 р., та продовжуючи до досягнення дитиною повноліття.
В решті позову - відмовити.
Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , уродженця с. Тур'ї Буського району Львівської області, на доход держави судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_4 , і. н. НОМЕР_5 , судові витрати у справі в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_4 , і. н. НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , прож. за адресою: АДРЕСА_5 .
Головуючий:І. М. Логвинюк