Справа № 953/21822/20
н/п 2/953/1454/21
"16" серпня 2021 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючої судді - Лисиченко С.М.,
за участю: секретаря судових засідань - Кот Я.А..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання за період з 01.07.2015 по 30.11.2020 в сумі 32013,19 грн, пені в сумі 49.71 грн, 3% річних- 2211,47 грн., інфляційних витрат - 3599,27 та судових витрат у розмірі 2 102 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що товариство з 01.07.2015 здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на території Харкова та Харківської області. Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам було офіційно опубліковано ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» в газеті «Слобідський край» № 156 від 31.12.2015 та розміщений на офіційному сайті Товариства (https://khqaszbut.104.ua). Відповідачка є споживачем цих послуг, оскільки за даними Оператора ГРМ за адресою: АДРЕСА_1 , на її ім'я відкрито особовий рахунок . Внаслідок систематичного нехтування відповідачкою своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати послуг з газопостачання утворилася заборгованість за період з 01.10.2015 по 31.11.2020 в сумі 32013,19 грн., яка не погашена станом на момент подання даного позову до суду, що підтверджується розрахунком заборгованості. У зв'язку з несвоєчасним здійсненням оплати за природний газ, позивачем нараховані 3 % річних та інфляційні втрати.
Представником відповідачки - адвокатом Плахутіною М.А. подано відзив на позов у якому прохає суд відмовити у задоволені позову. В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивачем не додано до позовної заяви жодного доказу, який мав би підтвердити факт того, що відповідачка в липні 2015 року приєдналась до умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам шляхом фактичного споживання природного газу, або шляхом оплати рахунку за спожитий газ. Відповідачка до отримання позовної заяви навіть не знала про такого постачальника газу, як ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ». У відповідачки не було необхідності укладати договори постачання газу оскільки в її квартирі АДРЕСА_1 відсутня газова плита.
Крім того, представник відповідачки зазначає, що відповідно до п. 1 розділу III Правил постачання природнього газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1382/27827, підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є:наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об'єкт споживача, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у побутового споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу побутовим споживачам та дотримання його умов; включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді. Разом з цим, відповідачка не укладала ні договору розподілу природного газу, ні договору постачання природного газу, а з цього слідує те, що у позивача не було підстав для постачання газу відповідачці, а також не було підстав нарахування заборгованості за період з 01.07.2015 по 30.11.2020 в сумі 32 013,19 грн .
Також, представником відповідачки вважає, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із даним позовом, у зв'язку з чим подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності щодо основної та додаткових вимог за період з 01.07.2015 по 30.12.2017.
Представником позивача- Третяк О.О. подано відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на те, що ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» на адресу відповідачки щомісяця направлялись рахунки для проведення оплати за фактично спожитий природний газ. Однак, обсяги фактично спожитого (розподіленого Оператором ГРМ до об'єкту споживання) природного газу в судовому порядку остання не оскаржувала. Відповідно до Постанови НКРЕКП від 29.06.2017 року №842 Оператором ГРМ (підприємством, що надає послуги по розподілу природного газу) на території м. Харкова є AT «Харківміськгаз» (код ЄДРПОУ 03359552). Згідно Кодексу газорозподільних систем, обов'язок щодо обліку (прилади обліку природного газу та питання зміни режиму користування газом, донарахування та коригування обсягів природного газу) та інших видів розподілу природного газу відноситься до функцій газорозподільного підприємства - AT «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз». ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» як постачальник природного газу здійснює нарахування по особовому рахунку побутового споживача (ЕІС-коду споживача, який підключено до газорозподільної системи) відповідно персоніфікованих даних про фактичний обсяг спожитого природного газу, наданих Оператором ГРМ. За даними Оператора ГРМ за адресою: АДРЕСА_1 особовий рахунок НОМЕР_1 відкрито на ім'я ОСОБА_1 на якому з липня 2015 року обліковується заборгованість.
Крім того, представник позивача зазначає, що у відзиві відповідачка кореспондує правила застосування строків позовної давності та просить суд їх застосувати, чим також підтверджує факт обізнаності та споживання послуги з газопостачання.
Представник позивача через канцелярію суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій підтримує заявлені позовні вимоги та просить задовольнити в повному обсязі.
Відповідачка та її представник в судове засідання не з'явилися, про час, день та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку. Представник відповідачки через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без участі відповідачки та її представника.
Згідно частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права та взаємовідносини між сторонами, учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, суд вважає за можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, ухваливши рішення у справі на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» з 01.07.2015 здійснює господарську діяльність з постачання природного газу та території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України, згідно постанови №1588 від 21.05.2015 (переоформлена на безстрокову постановою від 08.09.2015 № 2283), та згідно постанови від 11.05.2017 №633 (виданої на постачання природнього газу на території України).
На ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу населенню Харківської області згідно Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (затверджено Постановою КМУ № 758 від 01.10.2015, з 01.04.2017 - відповідно до Постанови КМУ № 187 від 22.03.2017, з 01.11.2018 - відповідно до Постанови КМУ № 867 від 19.10.2018).
За даними оператора ГРМ за адресою: АДРЕСА_1 відкрито на ім'я ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно наданого ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» розрахунку заборгованості за ОСОБА_1 числиться заборгованість з послуг газопостачання за період з 01.07.2015 року по 30.11.2020 у розмірі 32 013,19 грн.
Як на підставу позовних вимог, ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» посилалося на те, що відповідачка має заборгованість за послуги з газопостачання за період з 01.07.2015 року по 30.11.2020 у розмірі 32 013,19 грн., яку вона в добровільному порядку не сплачує. У зв'язку з несвоєчасним здійсненням оплати за природний газ, Товариством нараховано 3% річних - 2 211,47 грн., інфляційні витрати - 3 599,27 грн. та пеня - 49,71 грн.
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи (Операторами ГРМ) регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015за № 2496 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827.
Відповідно до пункту 2 частини статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з постачання та розподілу природного газу віднесено до комунальних.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
За змістом статті 1 Закону України "Прожитлово-комунальніпослуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. (стаття 2 Закону).
Відповідно до статті 6 Закону України « Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача; послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб'єкт, визначений законом; послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення; послуг з поводження з побутовими відходами - суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статей 67,162 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію тощо) визначається за затвердженими у встановленому порядку тарифами.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Разом з тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною1статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.
За положеннями статей 319,322 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог статей 67 і 68 Житлового кодексу України наймач зобов'язаний своєчасно щомісячно вносити квартирну плату й плату за комунальні послуги за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до статті 5 Законом України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги, у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (стаття 9 Закону України « Про житлово-комунальні послуги).
Відповідно до частини 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2496, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов'язками - факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил.
Згода споживача про приєднання до умов договору підтверджується фактом споживання природного газу, визначеного Оператором ГРМ згідно пункту 13 розділу ІІІ Правил.
Споживач має право: на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку)за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна ) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів ,за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг (пункт 6 ч.1 статті 7 Закону України « Про житлово-комунальні послуги».
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Як вбачається з положень частини 1статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено та не заперечувалося відповідачкою, остання є власницею квартири АДРЕСА_1 .
Як вище зазначалося, факт споживання природного газу відповідачкою підтверджується даними оператора ГРМ та відкриття на її ім'я особового рахунку. У встановленому законом порядку відповідачка не відмовлялася від послуг з газопостачання, зокрема з підстав відсутність газової плити або інших газових приладів. Доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачкою не надано. Отже, відповідачка має обов'язок оплати позивачу вартість отриманих послуг з газопостачання.
З огляду на зазначене, суд, за результатами розгляду справи, вважає доведеним позивачем факт не виконання відповідачкою обов'язку щодо оплати вартості отриманих послуг з газопостачання в період з 01.07.2015 по 30.11.2020 у розмірі 32 013,19 грн.
Відповідно до пункту 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Згідно пункту 1 статті 26 Закону України « Про житлово-комунальні послуги», у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0.01.відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Аналогічні положення закріплені в пункті 8.2 Розділу VIII Типового договору розподілу природного газу, в редакції Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №691 від 12.07.2018.
Відповідачкою подано заяву про застосування позовної давність до заявлених вимог.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п.6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №911/3681/17).
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Суд зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Як вище зазначалося, суд вважає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги з газопостачання за період з 01.07.2015 по 30.11.2020 у розмірі 32 013,19 грн., пені в сумі 49.71 грн., 3% річних- 2211,47 грн., інфляційні витрати - 3599,27 грн.
Разом з цим, з позовом про стягнення заборгованості позивач звернулося до суду 30.12.2020, тобто поза межами строку позовної давності.
З огляду на зазначене те, що позивач не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідачки: заборгованості за спожитий природний газ та 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.07.2015 по 31.12.2017 включно; пені, яка нарахована за період з 01.07.2015 по 29.11.2019 включно, у зв'язку з несвоєчасним здійсненням оплати за природний газ.
При обчислені строку позовної давності судом були враховені положення статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також пункту 4.6 Розділу ІV Типового договору розподілу природного газу, в редакції Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2500 від 30.09.2015, відповідно до яких, плата за-комунальні послуги( послуги з постачання природного газу) нараховується щомісячно, а отже перебіг позовної давності починається після не сплати (часткової оплати) чергового платежу.
Натомість стягненню підлягають :
-сума основної заборгованості за послуги з газопостачання в межах строку позовної давності з 01.01.2018 по 30.11.2020 у розмірі 16 804, 20 коп.;
-3% річних у розмірі 1469,68 грн. та інфляційні витрати у розмірі 3049 грн.69 коп., нараховані в межах строку позовної давності з 01.01.2018 по 30.11.2020;
-пеня в сумі 3,21 грн, яка нарахована за період з 30.11.2019 по 30.11.2020, у зв'язку з несвоєчасним здійсненням оплати за послуги з газопостачання.
Згідно з частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень статті 141 КПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (63.31%), та стягує з відповідачки на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1183,63грн.
Керуючись, статтями 12-13, 81, 82, 89, 141, 223, 259, 264-265, 268, 354 ЦПК України суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з газопостачання -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» заборгованість за постачання природного газу в сумі 16 804 (шістнадцять тисяч вісімсот чотири) грн. 20 коп., пеню в сумі 3 (три) грн.21 коп., 3 % річних у розмірі 1 469 (одна тисяча чотириста шістдесят дев'ять) грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 049 (три тисячі сорок дев'ять) грн. 96 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» судовий збір у розмірі 1183 грн. 63 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду або через Київський районний суд м. Харкова.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», код ЄДРПОУ 39590621, адреса: 61093, м.Харків, вул.Болбочана Петра, 54.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 20.08.2021.
Суддя- С.М. Лисиченко