Справа № 127/15303/21
Провадження № 2/127/2597/21
25 серпня 2021 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Іщук Т.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» про стягнення коштів за договором та відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Везем Шиппінг» про стягнення коштів за договором комісії та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивує тим, що 04 лютого 2021 року між сторонами був укладений договір комісії на надання послуг №69883. Згідно умов договору комітент доручає, а комісіонер зобов'язується від свого імені, але за рахунок та в інтересах комітента здійснити правочин з надання послуг щодо підбору, придбання, перевезення, транспортного оброблення та розмитнення автотранспортного засобу. Строк поставки даним договором визначається сторонами, але не може перевищувати трьох місяців. З метою виконання умов договору позивачем сплачено відповідачу 16734,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів відповідно до виставленого рахунку. Незважаючи на здійснену оплату, ТОВ «Везем Шиппінг» не вчинено жодних дій, спрямованих на виконання договору, зокрема, не надано послуг з підбору та бронювання автомобіля, відтак, позивач вважає можливим стягнення сплачених ним коштів у повному обсязі. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором йому була спричинена моральна шкода, яку він оцінює у 7000,00 грн, що полягає у моральних стражданнях через сплачені ним кошти, позивач розраховував на придбання нового автомобіля у певні строки, а сплачені ним кошти є для нього немалою сумою. За таких обставин ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача кошти, сплачені ним як передоплата за договором в сумі 16734,00 грн, 7000,00 грн моральної шкоди, а також понесені ним судові витрати.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2021 року було відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
03 серпня 2021 року до суду надійшов відзив на позов відповідача ТОВ «Везем Шиппінг», де позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні. Відповідач, викладаючи обставини дійсного укладення договору комісії, а також оплату його послуг позивачем згідно виставленого рахунку в сумі 16734,00 грн, вказує на те, що у відповідності до умов договору після проведеної оплати послуги з підбору та бронювання автомобіля, комісіонером був здійснений підбір, огляд та бронювання транспортного засобу «Ford Focus 1.6 Trend (2007)», VIN НОМЕР_1 , погодженого із позивачем, що підтверджується скріншотом листування. Цей автомобіль був виграний для комітента, що також підтверджується відповідними скріншотами. 25 березня 2021 року на електронну пошту відповідача надійшло повідомлення про підтвердження транспортного засобу. Таким чином, відповідач вважає помилковими твердження позивача про невчинення жодних дій із виконання договору. Надалі онлайн-аукціоном був виставлений рахунок на оплату виграного автомобіля, однак позивач без поважних на те причин відмовився здійснювати оплату вартості ставки та аукціонні збори на рахунок та у строки, визначені дилером за автомобіль. 12 квітня 2021 року на електронну пошту відповідача надійшло повідомлення від онлайн-аукціону про неотримання оплати за автомобіль та попередження про видалення транспортного засобу з облікового запису та блокування постійного доступу до облікового запису. 14 квітня 2021 року аккаунт відповідача був заблокований у зв'язку із відсутністю оплати автомобіля та комісіонеру виставлений рахунок про оплату штрафу в розмірі 250,00 євро. Відповідач заперечує порушення прав позивача як споживача, адже після оплати послуг відповідач приступив до виконання своїх зобов'язань щодо пошуку, підбору та бронювання транспортного засобу, жодних претензій щодо несвоєчасності виконання зобов'язань від позивача не надходило. Відповідач також вважає безпідставними та недоведеними вимоги позивача щодо спричинення йому моральної шкоди.
Користуючись своїм правом, ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, заперечує доводи відповідача, вказує, що такі не відповідають дійсності. Зазначає про те, що жодних рахунків чи розрахункових документів від відповідача не отримував. Звертає увагу на неналежність як доказів скріншотів листування, зокрема, у мобільному додатку Viber через неможливість встановити відправника, ідентифікувати особу та взагалі те, що таке листування взагалі здійснювалося відповідачем.
Заперечень на відповідь на відзив не надходило.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Між сторонами склалися правовідносини, які випливають з договору комісії, які врегульовані главою 69 ЦК України.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно ч. 1. 3 ст. 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Частинами 1, 3 ст. 1013 ЦК України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги .
Згідно з ч. 1 ст. 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Судом установлено, що 04 лютого 2021 року між ТОВ «Везем Шиппінг» та ОСОБА_1 укладений договір комісії на надання послуг №69883, згідно п. 1.1 якого комітент доручає, а комісіонер зобов'язується від свого імені, але за рахунок та в інтересах комітента здійснити правочини з надання послуг щодо підбору, придбання, перевезення, транспортного оброблення та розмитнення автотранспортного засобу.
Пунктом 1.5 договору сторонами погоджений строк поставки товару, який визначається сторонами відповідно до розумних термінів на здійснення поставки щодо аналогічних товарів, але не може перевищувати три місяці.
Порядок розрахунків, комісійна винагорода і витрати, пов'язані з виконанням доручення комітента визначені п. 2.1-2.11 договору, що передбачають необхідність оплат послуг фактично за кожен етап виконання договору
Так, зокрема, за п. 2.2 договору з метою виконання його умов комісіонером комітент відповідно до виставленого комісіонером рахунку здійснює оплату, що становить 16 734,00 грн, на розрахунковий рахунок комісіонера, вказаний у договорі, одразу з моменту укладання цього договору. Підбір, огляд та бронювання товару здійснюється тільки після оплати платежу.
04 лютого 2021 року ТОВ «Везем Шиппінг» наданий рахунок №69883 на оплату за надання послуги щодо підбору та бронювання транспортного засобу згідно договору №69883 на суму 16734,00 грн.
Згідно квитанції від 05 лютого 2021 року №0.0.2004307816.1 ОСОБА_1 сплачені кошти на рахунок ТОВ «Везем Шиппінг» в сумі 16734,00 грн. Прийняття даної оплати цілком визнається відповідачем, що слідує із змісту його відзиву на позовну заяву.
Умовами п. 3.1, 4. 2 договору сторони встановили, зокрема, обов'язок комісіонера та комітента відповідно попередньо погодити товар, по якому буде виставлена ставка на онлайн-аукціоні.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказує на невиконання відповідачем умов договору, ненадання ним жодної із оплачених послуг, тобто з підбору та бронювання транспортного засобу.
Як передбачено ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, зі змісту ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1,2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зі змісту укладеного сторонами договору убачається, що сторонами попередньо не обумовлений який саме транспортний засіб має бути придбаний для ОСОБА_1 , його технічні характеристики, рік випуску, натомість такий підбір мав бути виконаний надалі за наслідком оплати такої послуги позивачем.
Як безумовно слідує із матеріалів справи ОСОБА_1 05 лютого 2021 року оплачена вартість послуг з підбору та бронювання транспортного засобу, що підтверджується належними письмовими доказами. Однак відповідачем взяті на себе зобов'язання за договором не виконані, що свідчить про порушення ним умов договору та є підставою для відповідальності за порушення зобов'язання і стягнення сплачених позивачем коштів.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо належного виконання умов договору, підбору та узгодження із позивачем транспортного засобу для придбання, участі у онлайн-аукціоні, оскільки такі є не доведеними.
На підтвердження власних доводів відповідачем надані скріншоти листування у мобільному додатку Viber та електронній пошті.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» до власноручного підпису. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Дослідивши надані відповідачем електронні докази, суд вважає, що долучені роздруківки електронного листування у мобільному додатку «Viber», а також за допомогою електронної пошти без електронних підписів учасників листування не можуть бути використанні як доказ у справі у зв'язку з їх невідповідністю вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки з цих роздруківок неможливо ідентифікувати відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення будь-яких виправлень.
У розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Такий висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 червня 2019 року у справі №904/2882/18 та від 24 вересня 2019 року у справі №922/1151/18.
Жодних інших доказів на підтвердження власних доводів та аргументів відповідач не надав.
З огляду на викладене позов в частині стягнення коштів в сумі 16 734,00 грн підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Згідно з п.6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» шкода - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що в контексті Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах про захист прав споживачів законодавством передбачено відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо її заподіяння було небезпечне для життя і здоров'я людини.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 звертає увагу на поширення щодо виниклих правовідносин дії Закону України «Про захист прав споживачів», однак, обґрунтовуючи позовні вимоги, в частині моральної шкоди, позивач, також посилається та обґрунтовує свої вимоги загальними положеннями про відшкодування шкоди, визначеними Цивільним кодексом України.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист прав споживачів» законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.
Так відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 22 вказаного закону передбачено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що моральна шкода спричинена внаслідок отримання коштів відповідачем та його ухиленням від виконання своїх зобов'язань за договором, полягає у хвилюванні за сплачені ним кошти, які є немалими для нього, зміні життєвих планів. Розмір спричиненої йому моральної шкоди оцінює у 7 000,00 грн.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Слід зазначити, що розмір заявленої моральної шкоди у 7 000,00 грн не підтверджений обсягом завданих ОСОБА_1 страждань за наслідком не виконання умов спірного договору.
Разом з тим, встановлені судом обставини справи на переконання суду призвели до спричинення позивачу моральної шкоди, яка виразилася в душевних хвилюваннях, яких він зазнав в зв'язку із порушенням його прав як споживача відповідачем. Тому, враховуючи вищезазначене, беручи до уваги ступінь вини відповідача, те, що позивач позбавлений протягом уже тривалого часу можливості отримати бажаний автомобіль чи повернути сплачені ним кошти, суд вважає, що права позивача порушені, останнім зазнано душевних страждань у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього, а тому моральна шкода підлягає відшкодуванню.
Що стосується розміру грошового відшкодування моральної шкоди, то враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступеня вини відповідача суд, виходячи з засад розумності та справедливості, вважає необхідним та достатнім стягнення з відповідача на користь позивача 1000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України та враховуючи розмір задоволених вимог, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору як споживач відповідно до Закону України «Про захист справ споживачів», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави 678,46 грн судового збору, пропорційно розміру задоволеної частини позовних вимог.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з врахуванням чинників по фактичним обставинам, визначеним частиною четвертою вказаної статті.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 скористався допомогою адвоката, про що свідчить договір про правову допомогу від 03 червня 2021 року №01-03.06.2021 та сплатив за його послуги кошти в розмірі 6000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 03 червня 2021 року №1 на суму 6000,00 грн.
Відповідно до пунктів 4, 6, 9 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з пунктами 1, 2, 6 частини першої статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Частинами третьою, п'ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Згідно п. 5.1 договору про правову допомогу, укладеного 03 червня 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Підрезою І. В. передбачається, що вартість послуг за договором є фіксованою та становить 6000,00 гривень.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження № К/9901/27657/20) зазначено, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено належним чином надання адвокатом професійної правничої допомоги, понесені ним у зв'язку із цим витрати, дані витрати пов'язані з розглядом справи, а тому на користь позивача підлягають стягненню з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.
Зважаючи на те, що позовні вимоги були задоволені частково, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що становитиме 4483,19 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3, 22, 23, 526, 626-628, 638, 1011-1014 ЦК України, ст. 13,81,141,263-265, 279, 353 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» (вул. Столичне шосе, 101-В, м. Київ, код ЄДРПОУ 43764369) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) 16 734,00 грн (шістнадцять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 00 коп) сплачених за договором комісії на надання послуг від 04 лютого 2021 року №69883, та 1 000,00 грн (одну тисячу гривень 00 коп.) у відшкодування моральної шкоди, а також 4483,19 грн (чотири тисячі чотириста вісімдесят три гривні 19 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг» ( вул. Столичне шосе, 101-В, м. Київ, код ЄДРПОУ 43764369) на користь держави 678,46 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг», Столичне шосе, 101-В, м. Київ, код ЄДРПОУ 43764369.
Суддя: