Справа №523/14947/21
Провадження №1-кс/523/3368/21
про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
та про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту
(повний текст)
19 серпня 2021 року
Слідчий суддя Суворовського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Суворовської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого СВ ВП №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12021163490000577 від 17.08.2021 року, відносно:
• ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Піщанка Вінницької області, громадянина України, із середньою освітою, працюючого за наймом у сфері будівництва, одруженого та маючого 2-х малолітніх дітей 2007 і 2017 років народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України не маючого судимості,
19.08.2021 року до Суворовського районного суду м.Одеси від старшого слідчого СВ ВП №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 надійшло погоджене прокурором Суворовської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_3 клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , який згідно повідомлення про підозру, 17.08.2021 року приблизно о 14:00 годині, перебуваючи в коридорі вказаного ВП №2 за адресою: АДРЕСА_3 , вступив у словесний конфлікт з працівником поліції - ОСОБА_7 та наніс останньому один удар долонею лівої руки в область його правого ока, після чого одразу наніс ще один удар долонею лівої руки в область голови з права, внаслідок чого потерпілий повернувся до підозрюваного спиною і нахилив корпус прикриваючи обличчя руками, але підозрюваний наніс йому третій удар долонею лівої руки складеної в кулак, в область голови потерпілого з правої сторони, у зв'язку з чим останній отримав побої у вигляді забою м'яких тканин голови.
Як слідує з клопотання й доданих до нього матеріалів, за матеріалами правоохоронних органів, СВ ВП №2 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12021163490000577 від 17.08.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, а 18.08.2021 слідчим ОСОБА_5 складено і прокурором ОСОБА_3 погоджено відповідне повідомлення про підозру ОСОБА_6 , яке вручено останньому у той ж день в присутності його захисника.
Заслухавши в судовому засіданні прокурора ОСОБА_3 на підтримку внесеного клопотання, вислухавши захисника ОСОБА_4 та з'ясувавши позицію підозрюваного ОСОБА_6 , який просив обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вивчивши додатково надані стороною захисту відповідні документи, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Частина ч.1 ст.9 КПК України встановлює, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно з ч.1 ст.94 означеного Кодексу, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до положень ст.ст.177, 183 вказаного Кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований лише до підозрюваного чи обвинуваченого у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний чи обвинувачений не виконає покладені на нього процесуальні обов'язки, а також для запобігання його спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особи переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Частиною 4 ст.194 наведеного Кодексу регламентовано, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри та наявність достатніх підстав, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, але не доведе недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.ч.5, 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
З огляду на ч.3 ст.26, п.18 ч.1 ст.3 зазначеного Кодексу, слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами та віднесено до його компетенції цим Кодексом, а слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з положеннями ст.ст.86, 87 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб'єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. При цьому, в аспекті належного суб'єкта необхідно розглядати, у тому числі, й слідчого та прокурора.
У випадку вчинення певних дій слідчим чи прокурором, які не визначені відповідно до вимог кримінального процесуального закону як такі, що проводитимуть досудове розслідування та виконують функції процесуального керівництва у конкретному кримінальному провадження, згідно вимог статей 36, 40 КПК, то вони здійснюються неналежними суб'єктами.
Разом із тим, за змістом ст.ст.36, 37, 110 вказаного Кодексу, рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у цьому кримінальному провадженні, обов'язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим означеним Кодексом вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.
Однак, в судовому засіданні стороною обвинувачення та до матеріалів клопотання не додано постанов про призначення (визначення) групи прокурорів і слідчих у кримінальному провадженні №12021163490000577, зокрема прокурора ОСОБА_3 та слідчого ОСОБА_5 , що обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування цього кримінального провадження, як таких, що зібрані неуповноваженими на те особами (органами), а відтак - унеможливлює обґрунтування такими доказами процесуального рішення слідчого судді та перешкоджає слідчому судді переконатися у внесенні і погодженні зазначеного клопотання належними суб'єктами.
Тотожні правові позиції висловила Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 22.02.2021 року (справа №754/7061/15, провадження №51-4584 кмо 18) та Третя судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 року (справа №759/833/18, провадження №51-5977 кмо 20).
Необхідно також зауважити на тому, що аналіз викладених у розглядуваному клопотанні відомостей свідчить про невідповідність його змісту вимогам ст.184 КПК України, зокрема й всупереч цієї норми закону, в клопотанні лише наведені посилання на відповідні матеріали досудового розслідування, без визначення їх змісту і обставин, що надають підстави підозрювати певну особу у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, та відсутнє належне обґрунтування неможливості запобігання ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів (п.п.3, 6 ч.1 ст.184 КПК).
Як слідує з матеріалів клопотання, за версією органу досудового розслідування, підозра в інкримінованому ОСОБА_6 кримінального правопорушення обґрунтовується: протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 , протоколом допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, протоколом допиту самого підозрюваного, протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_10 , протоколу огляду предмета - компакт-диску з відеозаписом від 17.08.2021 року та інших доказів.
Втім, слідчим суддею в порядку ст.ст.94, 132, 184 КПК України не приймаються до уваги наведені у розглядуваному клопотанні доводи сторони обвинувачення щодо обґрунтування висунутої ОСОБА_6 підозри, зокрема, іншими доказами, оскільки вказані докази до суду не надані й до матеріалів розглядуваного клопотання не долучені.
Наведені обставини у контексті п.2 Розділу ІІІ роз'яснень, що містяться в «Узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 07.02.2014 року, затвердженого Постановою Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 07.02.2014 року, обумовлюють висновок про неможливість задоволення розглядуваного клопотання у запропонованому стороною обвинувачення обсязі.
Як вбачається з матеріалів розглядуваного клопотання, ОСОБА_6 підозрюється у скоєнні нетяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, за кваліфікуючими ознаками умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу побоїв, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, за яке визначена можливість призначення покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
В обґрунтування внесеного клопотання слідчий ОСОБА_5 посилається на дані про особу підозрюваного ОСОБА_6 , на тяжкість злочину, у якому підозрюється останній, та на покарання, яке йому загрожує у випадку доведення провини, що обумовлює на думку сторони обвинувачення, ймовірність можливого переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків, вчиненні іншого кримінального правопорушення.
З огляду на вимоги ст.8 КПК України та положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, слідчий суддя при розгляді даного клопотання використовує Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.
У практиці ЄСПЛ щодо дотримання положень ст.5 Конвенції встановлено вимогу, щоб позбавлення свободи було "законним", зокрема з дотриманням "процедури, встановленої законом". У цьому аспекті Конвенція відсилає до норм національного законодавства та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але вона також вимагає, щоб при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета ст.5 Конвенції, зокрема захист осіб від свавілля. Відповідно до практики ЄСПЛ національні органи, передусім суди, повинні тлумачити і застосовувати національний закон відповідно до ст.5 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 року у справі "Ічин та інші проти України"п.п.34-35).
В пункті 196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин.
Опріч викладене, за п.62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти, а доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» та у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
Аналогічні висновки ЄСПЛ виклав у пілотному рішенні «Сукачов проти України» від 30.01.2020 року, де Суд визнав неналежними умови тримання ув'язнених під вартою у більшості СІЗО України (зокрема й в Одеському СІЗО), що виявляють порушення статті 3 Конвенції (п.46-100), а також зауважив на тому, що коли держава не може гарантувати кожному ув'язненому умови, які відповідають статті 3 Конвенції, найбільш доречним рішенням проблеми переповненості уявляється зменшення кількості утримуваних осіб шляхом частішого використання заходів, не пов'язаних з триманням під вартою і шляхом мінімізації використання попереднього ув'язнення (п.146).
У цьому ж рішенні, ЄСПЛ визначив, що прокурорів та інших працівників правоохоронних органів слід заохочувати до подальшого зменшення кількості запитів щодо початкового утримання під вартою та його продовження, окрім найбільш серйозних справ (п.149).
Попри те, матеріалами розглядуваного клопотання та прокурором в судовому засіданні не доведено обов'язково визначених п.3 ч.2 ст.183 КПК України підстав застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та в розпорядження суду не надано будь-яких доказів на підтвердження доводів сторони обвинувачення щодо переховування підозрюваного від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджання кримінальному провадженню або повідомлення йому про підозру у вчиненні іншого злочину.
При цьому, вирішуючи питання щодо застосування до підозрюваного запобіжного заходу, слідчим суддею приймається до уваги дані про особу підозрюваного ОСОБА_6 , який офіційно непрацевлаштований, але з огляду на встановлені в судовому засіданні обставини та надані стороною захисту відповідні документи, підозрюваний в силу ст.89 КК України не має судимості, страждає хворобою внутрішніх органів, одружений і має на утриманні 2-х малолітніх дітей 2007 і 2017 років народження, одна з яких хворіє, працює за наймом у сфері будівництва, забезпечений місцем постійного проживання в Одеській області, де характеризується з позитивної сторони, що за переконанням слідчого судді, обумовлює достатню міцність соціальних зв'язків підозрюваного, який до того ж є єдиним годувальником родини, у місці його постійного проживання, а у випадку застосування до останнього виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, позбавить належної допомоги і відповідного виховання малолітніх дітей, які потребують батьківської турботи і піклування, та призведе до свавільного позбавлення підозрюваного свободи.
Разом із тим, як слідує з наданих захисником в судовому засіданні відповідних документів, квартира АДРЕСА_4 є спільною сумісною власністю подружжя - підозрюваного ОСОБА_6 та його дружини ОСОБА_11 .
Сукупність наведених обставин, зважаючи на часткове визнання підозрюваним ОСОБА_6 своєї провини в інкримінованому діянні, враховуючи надані стороною захисту задовільні характеристики останнього за місцем його постійного проживання та тяжкість інкримінованого йому кримінального правопорушення, надає слідчому судді можливість зробити висновок про об'єктивне спростування в судовому засіданні доводів сторони обвинувачення щодо наявності означених ризиків та свідчить про неспівмірність запропонованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою фактичним обставинам справи.
Отже, з урахуванням означеного вище та у контексті наведеної практики суду конвенційної юрисдикції, в силу п.3 ч.2 ст.183, ч.4 ст.194 КПК України, слідчий суддя вважає, що у такому випадку розглядуване клопотання сторони обвинувачення не підлягає задоволенню у запропонованому обсязі, а доводи сторони захисту уявляються такими, що заслуговують на увагу.
На підставі викладеного, оцінюючи доводи розглядуваного клопотання слідчого ОСОБА_5 та позицію прокурора ОСОБА_3 в судовому засіданні, враховуючи положення ст.ст.7-9, 177-178, 181, 183, 194 КПК України у їх системному взаємозв'язку, а також приймаючи до уваги встановлені під час розгляду клопотання обставини та характер інкримінованого підозрюваному ОСОБА_6 кримінального правопорушення, його тяжкість та передбачене законом покарання, забезпеченість підозрюваного місцем постійного проживання в Одеській області, слідчий суддя доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання вказаним підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, достатнім й обґрунтованим, з дотриманням справедливого балансу між існуванням суспільного інтересу та поваги до особистої свободи, уявляється застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, із залишенням клопотання сторони обвинувачення без задоволення.
Частинами 1, 2 ст.181 КПК України регламентовано, що домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби та може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Керуючись ст.ст.3, 7-9, 22, 26, 177-178, 181-184, 193-194, 202, 369-372, ч.2 ст.376 КПК України, слідчий суддя
Клопотання старшого слідчого СВ ВП №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 від 19.08.2021 року, погоджене прокурором Суворовської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_3 , внесене у кримінальному провадженні за №12021163490000577 від 17.08.2021 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, - залишити без задоволення.
Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , - строком на 2 місяці, тобто до 17.10.2021 року, звільнивши останнього з-під варти негайно в залі суду.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, покласти на підозрюваного ОСОБА_6 наступні обов'язки: невідкладно прибути до зазначеного місця проживання та заборонити залишати житло в період часу з 22:00 до 06:00 години; повідомляти слідчого, прокурора про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_6 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту закінчується 17.10.2021 року.
Виконання ухвали в частині застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту доручити працівникам ВП №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області. Ухвала підлягає негайному виконанню органом внутрішніх справ.
Копію ухвали направити для виконання до ВП №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області за адресою: Одеська область, смт.Доброслав, вул.Грубника 33, для контролю виконання - прокурору Суворовської окружної прокуратури м.Одеси, для відома та виконання - вручити під розписку підозрюваному ОСОБА_6 .
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження шляхом подачі апеляційної скарги, протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя: ОСОБА_1