Номер провадження: 22-ц/813/373/21
Номер справи місцевого суду: 495/10352/17
Головуючий у першій інстанції
Прийомова О. Ю.
Доповідач Вадовська Л. М.
12.08.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,
суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря - Вівчар Ю.С.,
за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:
представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,
від позивача ОСОБА_3 - не з'явились,
переглянувши справу №495/10352/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 жовтня 2019 року у складі судді Прийомової О.Ю., -
Позивач ОСОБА_3 , звернувшись 7 грудня 2017 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що шлюб з ОСОБА_1 зареєстровано 20 вересня 1997 року, квартира АДРЕСА_1 набута у період шлюбу на підставі зареєстрованого на Одеській товарній біржі договору купівлі-продажу нерухомого майна №3037/Б від 16 липня 2001 року на ім'я титульного власника ОСОБА_1 . Шлюб розірвано судовим рішенням від 16 грудня 2015 року, спільне майно добровільно не поділено. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2015 року в справі №495/1554/16-ц за позовом ОСОБА_4 переведено права покупця з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 по зареєстрованому на Одеській товарній біржі договору купівлі-продажу нерухомого майна №3037/Б від 16 липня 2001 року договору, визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру, проте згодом вказане судове рішення було скасовано 23 листопада 2017 року в апеляційному порядку. Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_3 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; поділити майно подружжя; в порядку поділу майна подружжя визнати за кожним право власності на Ѕ частку вказаної квартири; стягнути судові витрати (т.1 а.с.2-5).
Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 лютого 2018 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.30-31).
Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, зазначивши у відзиві, що договір купівлі-продажу квартири не було посвідчено нотаріально, тому договір не є дійсним та таким, що не підтверджує факт набуття права власності на спірну квартину за відповідачем, відповідно, й факт набуття квартири у спільну сумісну власність подружжя. Крім того, квартира фактично придбана за кошти його батька ОСОБА_4 , що підтверджено укладеним 15 березня 2001 року у простій письмовій формі договором. Дійсно, рішенням апеляційної інстанції відмовлено у визнанні права власності ОСОБА_4 на квартиру, проте в Реєстрі прав власності на нерухоме майно квартира так і залишилася зареєстрованою за ОСОБА_4 . Спір щодо квартири виник через спір щодо встановлення місця проживання дочки ОСОБА_9 , 2007 року народження, оскільки ОСОБА_3 не має постійного місця проживання, що суттєво впливало на вирішення спору щодо місця проживання дитини (т.1 а.с.53-56).
Позивач ОСОБА_3 надала відповідь на відзив, за змістом якої обов'язковість нотаріального посвідчення договорів, що зареєстровані на біржі, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки стаття 227 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час укладення договору, передбачала нотаріальне посвідчення лише договорів купівлі-продажу житлового будинку з подальшою реєстрацією такого договору у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Договір купівлі-продажу спірної квартири від 16 липня 2001 року був укладений на Одеській товарній біржі та відповідно до статті 227 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час укладення договору, та статті 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції Закону на час укладення договору не підлягав нотаріальному посвідченню. На підставі цього договору Білгород-Дністровським МБТІ 3 вересня 2001 року було зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_1 . Відповідач надає суперечливе обґрунтування невизнання позову. Так, з одного боку посилається на те, що укладений на біржі договір не є дійсним, з другого боку зазначає, що договір правомірний, але квартира фактично придбана його батьком ОСОБА_4 на підтвердження чого посилається на укладений між ними у простій письмовій формі договір від 15 березня 2001 року. Щодо набуття батьком відповідача ОСОБА_4 права власності на квартиру в порядку переведення права покупця за договором купівлі-продажу квартири від 16 липня 2001 року, то рішенням апеляційної інстанції в справі №495/1554/16-ц ОСОБА_4 відмовлено. Фактично спірна квартира набута подружжям у період шлюбу за спільні кошти, в квартирі власними силами зроблено ремонт та в такій сім'я проживала до розірвання шлюбу, тому квартира є спільною сумісною власністю подружжя (т.1 а.с.78-79).
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 жовтня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 про поділ майна подружжя; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 13000,00 грн.; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 червня 2018 року, а саме скасовано арешт на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 (т.2 а.с.95-104).
Висновок суду мотивовано тим, що договір купівлі-продажу не було посвідчено нотаріально, зареєстрований на біржі договір №3037/Б від 16 липня 2001 року купівлі-продажу квартири не визнано судом дійсним, в даній справі вимоги про визнання договору дійсним не заявлено; доказів реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру не надано; недоведеність факту набуття права власності на спірну квартиру за відповідачем має наслідком те, що квартира не входить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 . Право позивача не порушено та, відповідно, захисту не підлягає, оскільки квартира ніколи не була спільною сумісною власністю подружжя в силу відсутності реєстрації на праві власності за жодною із сторін.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.107-109).
За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в тому, що договір купівлі-продажу квартири зареєстровано на біржі, послідуюче нотаріальне посвідчення такого договору законодавством не вимагалось; право власності на спірну квартиру на підставі біржового договору зареєстровано за ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації за реєстровим №59-4990 від 2 вересня 2001 року відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Суд не надав оцінки доказам, які підтверджують джерело набуття квартири, квартиру придбано за 8190,00 грн., що станом на 16 липня 2001 року було еквівалентно 1525 доларам США. Квартиру набуто за подаровані на весілля кошти та за кошти із заробітної плати відповідача, позивач на той час займалася вихованням дитини. Згідно статті 22 КпШС України квартира як така, що набута у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя.
В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовує тим, що договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчено; на час звернення позивача до суду власником квартири у Реєстрах значиться ОСОБА_4 , скасування судового рішення про переведення прав покупця не встановлює правових підстав для набуття права власності на квартиру за ним ОСОБА_1 ; позивач вимог про визнання зареєстрованого на біржі договору дійсним не заявляла (т.2 а.с.130-131).
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково, скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті вимог з огляду на наступне.
Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.
ОСОБА_1 , 1975 року народження, ОСОБА_7 , 1979 року народження, зареєстрували шлюб 20 вересня 1997 року. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року шлюб розірвано (т.1 а.с.10, 11).
ОСОБА_1 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.12).
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 липня 2016 року в справі №495/8415/15-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року, постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення місця проживання дитини задоволено частково, визначено місце проживання дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 (т.1 а.с.118-127).
ОСОБА_12 зареєструвала 6 квітня 2016 року шлюб з ОСОБА_13 , громадянином США, та обрала після державної реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_14 (т.1 а.с.9).
ОСОБА_1 зареєстрував 10 червня 2016 року шлюб з ОСОБА_15 .
Згідно Договору №3037/Б від 16 липня 2001 року купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_16 , діючої від імені ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , та ОСОБА_1 , набуто на ім'я ОСОБА_1 квартиру загальною площею 60,71 кв.м житловою площею 33,9 кв.м, розташовану за адресом: АДРЕСА_1 . Договір №3037/Б зареєстровано 16 липня 2001 року на Одеській товарній біржі. На підставі Договору №3037/Б від 16 липня 2001 року Білгород-Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації 3 вересня 2001 за реєстровим №59-4990 зареєстровано за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру (т.1 а.с.13-14, 15-17).
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року в справі №495/1554/16-ц (в касаційному порядку справа не переглядалася) скасовано рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2016 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_16 про визнання зареєстрованого на Одеській товарній біржі Договору №3037/Б від 16 липня 2001 року купівлі продажу нерухомого майна удаваним, про прав покупця за Договором №3037/Б від 16 липня 2001 року з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 , про визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру, розташовану за адресом: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.23-27).
На підстави поданих учасниками справи доказів встановлено такі обставини.
Сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 вересня 1997 року, судовим рішенням шлюб розірвано 16 грудня 2015 року.
Спірне майно квартиру АДРЕСА_1 на підставі зареєстрованого на біржі договору купівлі-продажу нерухомого майна 16 липня 2001 року набуто на ім'я ОСОБА_1 , тобто набуто у період шлюбу ОСОБА_3 (у шлюбі ОСОБА_6 ) та ОСОБА_1 .
Відповідно до положень статті 22 КпШС України, що був чинним на час набуття спірного майна, майно, нажите подружжям на час шлюбу, вважалось його спільною сумісною власністю; кожен з подружжя мав рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Роздільне майно подружжя було врегульовано статтею 24 КпШС України, відповідно до положень якої майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, а також речі індивідуального користування (за винятком коштовностей та предметів розкоші) вважалося власністю кожного з подружжя.
Отже, у сенсі положень КпШС України, що діяв до 2004 року, набуте за час шлюбу нерухоме майно набувало статусу спільної сумісної власності подружжя.
Цивільний кодекс 1963 року в редакції, чинній на час укладення договору, передбачав вимоги щодо форми договору купівлі-продажу нерухомого майна для житлового будинку. Так, згідно частини 1 статті 47 цього Кодексу нотаріальне посвідчення угоди було обов'язковим лише у випадках, вказаних у законі; недотримання в цих випадках нотаріальної форми тягло за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною 2 статті 48 цього Кодексу. Стаття 227 цього Кодексу визначала, що договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин; недотримання цієї вимоги тягло недійсність договору (ст.47 цього Кодексу); договір купівлі-продажу житлового будинку підлягав реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.
Спірним майном є квартира АДРЕСА_1 . Діючий на час набуття вказано нерухомого майна Цивільний кодекс 1963 року не передбачав обов'язковості нотаріального посвідчення угоди щодо купівлі-продажу квартир, тому у розумінні положень частини 1 статті 47 цього Кодексу угода (договір купівлі-продажу) квартири в силу відсутності нотаріальної форми не мала наслідком її недійсність.
Спірне майно квартиру АДРЕСА_1 набуто на підставі зареєстрованого на біржі договору купівлі-продажу нерухомого майна 16 липня 2001 року.
Згідно статті 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, чинній на час укладення договору, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню.
Отже, зареєстрований на Одеській товарній біржі Договір №3037/Б від 16 липня 2001 року купівлі-продажу нерухомого майна, за яким на ім'я ОСОБА_1 набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 , не підлягав нотаріальному посвідченню; набуте на біржі нерухоме майно є квартирою, угода щодо якої в силу положень статті 47 ЦК 1963 року не мала наслідком недійсність через недотримання нотаріальної форми; діючий станом на 16 липня 2001 року Закон передбачав обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, натомість не передбачав обов'язковість такої форми для договору купівлі-продажу квартири.
Право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 як таку, що набута на підставі зареєстрованого на Одеській товарній біржі 16 липня 2001 року Договору №3037/Б купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстровано Білгород-Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації 3 вересня 2001 року за реєстровим номером 59-4990, інвентаризаційним номером 4946.
Отже, докази у справі у сукупності з аналізом законодавства підтверджують, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
Та обставина, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо ОСОБА_1 як власника та наявні відомості про ОСОБА_4 як власника квартири, не є перешкодою для вищевказаних висновків, так як станом на 2001 рік (дату договору) Реєстри не діяли, право власності на нерухоме майно обліковувалось реєстрацією нерухомого майна бюро технічної інвентаризації (в даному випадку така реєстрація щодо власника ОСОБА_1 наявна). Щодо ОСОБА_4 , то записи в Реєстрах внесені на підставі судового рішення, що потому було скасовано.
Поділ майна подружжя підлягає здійсненню на підставі положень нині діючого Сімейного кодексу України.
Так, відповідно до положень частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною 1 статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі; якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюб розірвали, домовленості щодо поділу квартири як об'єкта права спільної сумісної власності не досягли, шлюбний договір чи домовленість між подружжям щодо розміру часток у спільній сумісній власності подружжя відсутні. За таких обставин, спір про поділ майна підлягає вирішенню судом з визначенням часток майна дружини та чоловіка рівними.
Питання присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно у даній справі не порушено.
Відповідно до положень частини 3 статті 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Отже, з поділом квартири АДРЕСА_1 як майна, що є у спільній сумісній власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , їх право спільної сумісної власності на це нерухоме майно в силу положень частини 3 статті 372 ЦК України припиняється.
В порядку статті 141 ЦПК України понесені та документально підтверджені витрати позивача ОСОБА_3 на сплату судового збору за подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову, апеляційної скарги в сумі 1280,00 грн., 352,40 грн., 1920,00 грн. відповідно, а всього в загальній сумі 3552,40 грн. підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача. Понесені та документально підтверджені витрати позивача ОСОБА_3 на оплату професійної правничої допомоги в сумі 17400,00 грн. підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача частково в сумі 8700,00 грн. з урахуванням обставин, передбачених частиною 3 статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 жовтня 2019 року - скасувати.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (до зміни прізвища ОСОБА_6 ) квартиру АДРЕСА_1 , набуту на ім'я ОСОБА_1 на підставі зареєстрованого на Одеській товарній біржі Договору купівлі-продажу №3037/Б від 16 липня 2001 року, укладеного між ОСОБА_16 , діючої від імені ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , та ОСОБА_1 , зареєстрованого Білгород-Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації за реєстровим №59-4990 від 3 вересня 2001 року.
Поділити майно подружжя.
Визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право приватної власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) право приватної власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Припинити з підстав поділу майна подружжя право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на сплату судового збору в сумі 3552 грн. 40 коп., витрати на правову допомогу в сумі 8700 грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 серпня 2021 року.
Головуючий Л.М.Вадовська
Судді Г.Я.Колесніков
Є.С.Сєвєрова