Єдиний унікальний номер 219/6896/20
Номер провадження 22-ц/804/2035/21
25 серпня 2021 року
м. Бахмут
справа № 219/6896/20
провадження № 22-ц/804/2035/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Кішкіна І.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гуляєва М.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко Микола Іванович, Бахмутська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 219/6896/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І., Бахмутська міська рада, про визнання договору іпотеки недійсним,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 ,
на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2021 року (суддя Давидовська Т.В.), ухваленого в приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 28 травня 2021 року,-
В липні 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 16 січня 1987 року виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів м. Артемівськ його матері - ОСОБА_4 видано ордер № 495/86 на житлове приміщення для родини із 3 осіб на право заняття житлового приміщення житловою площею 27, 6 кв.м., яке складається із 2-х кімнат у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . В зазначеній квартирі мешкали та були зареєстровані його мати - ОСОБА_4 , він та його рідний брат - ОСОБА_2 . Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері в квартирі залишились мешкати він та його брат. У 2001 році ОСОБА_2 перестав фактично мешкати у спірній квартирі, бо виїхав на заробітки до міста Київ, де і жив постійно. Іноді приїздив до міста Артемівськ на декілька днів. Після смерті матері він неодноразово казав братові - ОСОБА_2 про необхідність приватизації квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 після смерті матері утримував всі документи на квартиру у себе, йому їх не віддавав та постійно запевняв його, що займається питанням приватизації квартири на них двох, бо вони разом вписані до ордеру на житлове приміщення - квартиру за зареєстровані та мешкають у квартирі разом.
В грудні 2017 року відповідач - ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням оформити на його ім'я нотаріальну довіреність, щоб він мав право бути його представником в уповноваженому органі приватизації з питань приватизації квартири АДРЕСА_2 . 17 грудня 2007 року він видав таку довіреність строком на один рік. В серпні 2017 року він виявив пакет документів на квартиру АДРЕСА_2 , а саме: оригінал свідоцтва про власності на житло від 08 листопада 2006 року, видане Управлінням муніципального розвитку Артеміської міської ради на підставі розпорядження від 08 листопада 2006 року № 22444 на ім'я ОСОБА_2 , оригінал технічного паспорту на цю ж квартиру на ім'я ОСОБА_2 , завірену копію ордера на квартиру та оригінал довіреності, яку він видав братові для оформлення квартири в процесі приватизації на його ім'я. Таким чином, про своє порушене право на участь в приватизації спірної квартири, а точніше позбавлення його такого права, він дізнався в серпні 2017 року. За захистом порушених прав та інтересів він був змушений звернутися до суду.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 27 квітня 2018 року, яке набуло чинності 07 червня 2018 року у справі № 219/11938/17 провадження № 2/219/334/2018 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: визнано недійсним та скасовано розпорядження Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради № 22444 від 08 листопада 2006 року; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло, видане 08 листопада 2006 року Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради на ім'я ОСОБА_2 , яким посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
В ході розгляду справи № 219/11938/17 провадження №2/219/334/2018 за інформацією відповідача - Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради спірну квартиру, яка знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , перебуваючи у статусі незаконного власника на підставі скасованого судом недійсного свідоцтва про право власності на житло, виданого 08 листопада 2006 року, передав її у іпотеку відповідачу 2 - КРД «Райффайзен Банк Аваль», після перейменування АТ «Райффайзен Банк Аваль». Тобто, відразу після отримання незаконного та в подальшому визнаного недійсним та скасованого свідоцтва про право власності на житло від 08 листопада 2006 року, відповідач - ОСОБА_2 24 листопада 2006 року уклав договір іпотеки, передавши незаконно приватизовану спірну квартиру в іпотеку відповідачу 2 - КРД «Райффайзен Банк Аваль». Договір іпотеки ВЕІ454866, посвідчений приватним нотаріусом Кондратенко М.І., за реєстровим № 4317, укладеній 24 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та КРД «Райффайзен Банк Аваль», у відповідності до якого предметом іпотеки та об'єктом обтяження виступала квартира за адресом: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 отримав 15 000 доларів США, є недійсним у зв'язку із тим, що в момент укладення договору іпотеки ОСОБА_2 юридично та фактично не був власником квартири за адресом: АДРЕСА_1 , що в подальшому і було встановлено рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року, яке набуло чинності 07 червня 2018 року у справі №219/11938/17 провадження № 2/219/334/2018.
З урахування уточнених позовних вимог просив суд визнати недійсним договір іпотеки ВЕІ454866, посвідчений приватним нотаріусом Кондратенко М.І., за реєстровим № 4317, укладений 24 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та КРД «Райффайзен Банк Аваль», у відповідності до якого предметом іпотеки та об'єктом обтяження виступала квартира за адресом: АДРЕСА_1 , та повернення сторони у первісне становище; скасувати всі реєстраційні записи про Обтяжувача та Іпотекодержателя: КРД «Райффайзен Банк Аваль» (після перейменування - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»), які виникли на підставі договору іпотеки ВЕІ454866, посвідчений приватним нотаріусом Кондратенко М.І., за реєстровим № 4317, укладений 24 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та КРД «Райффайзен Банк Аваль», в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, в Державному реєстрі Іпотек, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, а також в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на нерухоме майно - квартиру за адресом: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів понесені судові витрати.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ «Райффайзен Банк Аваль», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І., Бахмутська міська рада про визнання недійсним договір іпотеки ВЕІ454866, посвідчений приватним нотаріусом Кондратенко М.І., за реєстровим № 4317, укладений 24 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та КРД «Райффайзен Банк Аваль», у відповідності до якого предметом іпотеки та об'єктом обтяження виступала квартира за адресом: АДРЕСА_1 , та повернення сторони у первісне становище; скасування всіх реєстраційні записи про Обтяжувача та Іпотекодержателя: КРД «Райффайзен Банк Аваль» (після перейменування - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»), які виникли на підставі договору іпотеки ВЕІ454866, посвідчений приватним нотаріусом Кондратенко М.І., за реєстровим № 4317, укладений 24 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та КРД «Райффайзен Банк Аваль», в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, в Державному реєстрі Іпотек, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, а також в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на нерухоме майно - квартиру за адресом: АДРЕСА_1 ; відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення спірного договору іпотеки (24 листопада 2006 року) ОСОБА_2 був власником квартири, переданої в іпотеку, інших зареєстрованих співвласників на той час не існувало. І лише рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року було визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житло. Банк, як добросовісний іпотекодержатель при укладенні договору іпотеки поклався на дані реєстру прав на нерухомість, про те, що ОСОБА_2 був одноособовим власником житла. Обставин щодо недобросовісного іпотекодержателя під час судового розгляду не установлено і сторонами доказів цього суду не представлено, підстави для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження, відсутні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі 449/1154/14, від 09 грудня 2020 року у справі №715/32/18.
В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду ОСОБА_3 , які діє від імені ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвали нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що ОСОБА_2 під час укладення іпотечного договору не мав необхідний обсяг правомочностей власника спірного майна, тому права розпорядження він не мав. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 523/7609/17 провадження №14-70цс21.
17 серпня 2021 року від АТ «Райффайзен Банк Аваль» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , в якому просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування відзиву зазначає, що на момент укладання та підписання правочину права власності Іпотекадавця підтверджено свідоцтвом про право власності на житло, видане 08 листопада 2006 року Управлінням муніципального розвитку Артемівської міської ради згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та розпорядженням № 22444 від 08 листопада 2006 року. Право власності ОСОБА_2 на вище визначене майно на момент укладання правочину зареєстровано КП БТІ м. Артемівськ. На підтвердження даних обставин АТ «Райффайзен Банк Аваль» долучено Витяги з Державного реєстру іпотек станом на дату укладання правочину. Відповідно до постанови колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі №643/19761/13-ц іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Отже, на момент укладення правочину сторонами дотримано всіх вимог чинного законодавства України, отже, наразі відсутні підстави вважати договір іпотеки недійсним.
Зважаючи на неналежне виконання ОСОБА_2 своїх кредитних зобов'язань, АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», звернувся за захистом свого порушеного права до Шевченківського районного суду м. Києва та 11 грудня 2008 року отримав судовий наказ №2н-6793/08 про стягнення з останнього боргу 16 973,00 доларів США.
Банк, як добросовісний іпотека держатель, який поклався на дані реєстру прав на нерухомість, про те, що ОСОБА_2 був одноособовим власником майна, і тому уклав договір іпотеки. Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі ;449/1154/14 (провадження № 61-1137св18).
Щодо наявності необхідного обсягу право та дієздатності на моменту вчинення правочину, то слід звернути увагу на те, що 24 листопада 2006 року договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Обухвського районного нотаріального округу Щелковим Д.М., який встановив дієздатність сторін правочину, перевірив належність відчужуваного майна ОСОБА_2 . Волевиявлення учасників правочину також засвідчено нотаріусом особисто, шляхом підписання договору в його присутності.
Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та третіми особами не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від них надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідач - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко М. І. в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник Бахмутської міської рада в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.95 т.2).
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками є: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.8 т.1).
16 січня 1987 року виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів м. Артемівська на підставі рішення № 465/3 від 11.12.1986, ОСОБА_4 , видано ордер № 495/86 на житлове приміщення для родини із 3 осіб на право заняття житлового приміщення площею 27,6 кв.м, яке складається із 2-х кімнат у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12 т.1).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Артемівським міським відділом реєстрації актів громадського стану, зроблено відповідний актовий запис № 131 (а.с.9 т.1).
Згідно з довідкою №2195 від 14 серпня 2017 року ОСББ «Ювілейна, 46» у квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: власник - ОСОБА_2 , та його брат - ОСОБА_1 ОСОБА_2 виписаний 18 грудня 2007 року (а.с.10 т.1).
Розпорядженням органу приватизації - Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради від 08 листопада 2006 року № 22444, у власність ОСОБА_2 передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15 т.1).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 08 листопада 2006 року, зареєстрованому в КП «Артемівське БТІ» 10 листопада 2006 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 листопада 2006 року за ОСОБА_2 зареєстроване право приватної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13, 14 т.1).
24 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір про заставу нерухомості, який є забезпеченням за Кредитним договором № 013/21-02/136 від 24 листопада 2006 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язався перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідати за належне виконання зобов'язань (сплата тіла кредиту, відсотків, штрафних санкцій тощо) своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_2 (а.с.117 т.1).
Згідно з витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 10161217 від 24 листопада 2006 року, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована у Державному реєстрі іпотек 24 листопада 2006 року. Іпотекодержателем є КРД «Райффайзен Банк Аваль», майновий поручитель - ОСОБА_2 , розмір зобов'язання 15000 доларів США (а.с.118 т.1).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 130050476 від 06 липня 2018 року вбачається, що на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 24 листопада 2006 року приватним нотаріусом Кондратенко М.І. на підставі Договору іпотеки зареєстровано заборону на нерухоме майна. Також 10 лютого 2011 року на підставі постанови ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві накладено арешт на вищевказану квартиру (а.с.23-25 т.1).
11 грудня 2008 року Шевченківським районним судом м. Києва винесено судовий наказ № 2н-6793/08, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом в сумі 3910,81 доларів США, по процентах в сумі 692 доларів США, судові витрати у сумі 584 гривні 87 копійок судовий збір та 15 гривень за інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи. Всього 116 973,00 доларів США та 599 гривень 87 копійок. (а.с.119 т.1).
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року справа № 219/11938/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради, ОСОБА_2 , третьої особи ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним та скасування розпорядження, а також свідоцтва про право власності на житло - задоволено: визнано недійсним та скасовано розпорядження Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради № 22444 від 08 листопада 2006 року; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло, видане 08 листопада 2006 року Управлінням муніципального розвитку Артемівської міської ради на ім'я ОСОБА_2 , яким посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . На час розгляду справи рішення набрало законної сили (а.с.21-22 т.1).
Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення спірного договору іпотеки (24 листопада 2006 року) ОСОБА_2 був власником квартири, переданої в іпотеку, інших зареєстрованих співвласників на той час не існувало. І лише рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року було визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житло. Банк, як добросовісний іпотекодержатель при укладенні договору іпотеки поклався на дані реєстру прав на нерухомість, про те, що ОСОБА_2 був одноособовим власником житла. Обставин щодо недобросовісного іпотекодержателя під час судового розгляду не установлено і сторонами доказів цього суду не представлено, підстави для визнання недійсним договору іпотеки, а також похідних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію та обтяження, відсутні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі 449/1154/14, від 09 грудня 2020 року у справі №715/32/18.
Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 4, частиною 1 статті 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Частиною 1 статті 576 ЦК України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Згідно з частиною 2 статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За приписами статті 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Водночас слід зазначити, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не містить вимог до змісту договору іпотеки та наслідків їх недодержання, а визначає лише вимоги до предмету іпотеки, одним з яких є умова належності на праві власності іпотекодавцю майна, яка на час укладення спірного договору була дотримана.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) викладено висновок про те, що: «Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах».
Аналогічний висновок щодо визначення поняття «добросовісність» викладено також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справа № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19) і цей підхід є усталеним у практиці суду касаційної інстанції.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 725/4901/17 (провадження №61-8872св20)).
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року (справа № 449/1154/14, провадження № 611137св18) зазначено: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Розпорядженням органу приватизації - Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради від 08 листопада 2006 року № 22444, у власність ОСОБА_2 передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15 т.1).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 08 листопада 2006 року, зареєстрованому в КП «Артемівське БТІ» 10 листопада 2006 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 листопада 2006 року за ОСОБА_2 зареєстроване право приватної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13, 14 т.1).
24 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір про заставу нерухомості, який є забезпеченням за Кредитним договором № 013/21-02/136 від 24 листопада 2006 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язався перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідати за належне виконання зобов'язань (сплата тіла кредиту, відсотків, штрафних санкцій тощо) своїм майном, а саме квартирою АДРЕСА_2 (а.с.117 т.1).
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року справа № 219/11938/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради, ОСОБА_2 , третьої особи ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним та скасування розпорядження, а також свідоцтва про право власності на житло - задоволено: визнано недійсним та скасовано розпорядження Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради № 22444 від 08 листопада 2006 року; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло, видане 08 листопада 2006 року Управлінням муніципального розвитку Артемівської міської ради на ім'я ОСОБА_2 , яким посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . На час розгляду справи рішення набрало законної сили (а.с.21-22 т.1).
Отже, на момент укладання договору іпотеки від 24 листопада 2006 року ОСОБА_2 був єдиним власником квартири АДРЕСА_2 , інших зареєстрованих співвласників на момент укладення договору не існувало, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08 листопада 2006 року, зареєстрованому в КП «Артемівське БТІ» 10 листопада 2006 року та відомостями з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 листопада 2006 року.
Банк, як добросовісний іпотекодержатель, який поклався на дані реєстру прав на нерухомість, про те, що ОСОБА_2 був одноособовим власником квартири, і тому уклав договір іпотеки.
Оскільки на час укладення оспорюваного договору іпотеки одноосібним власником спірного нерухомого майна був ОСОБА_2 , а ВАТ «Райфайзен Банк Аваль», укладаючи оспорюваний договір іпотеки, добросовісно покладався на зазначену обставину, визнання в цій ситуації оспорюваного договору недійсним суперечитиме захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя.
Саме такий висновок (у правовідносинах, що склалися між сторонами) про «охорону інтересів добросовісного іпотекодержателя» викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 715/32/18 (провадження №61-2418св19).
Враховуючи, вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 під час укладення іпотечного договору не мав необхідний обсяг правомочностей, є не обґрунтованими, оскільки на момент укладання договору ОСОБА_2 був єдиним власником квартири АДРЕСА_2 , інших зареєстрованих співвласників на момент укладення договору не існувало, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08 листопада 2006 року, зареєстрованому в КП «Артемівське БТІ» 10 листопада 2006 року та відомостями з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 листопада 2006 року.
Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування правової позиції викладеної в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 523/7609/17, є не обґрунтованими, оскільки справа, яка розглядається, порівняно із справою № 523/7609/17 має різні фактичні обставини справи, в зв'язку з чим матеріально-правове регулювання спорів є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2021 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді: І.В.Кішкіна
О.В. Халаджи
Повне судове рішення складено 25 серпня 2021 року
Головуючий О.О.Тимченко