печерський районний суд міста києва
Справа № 757/40342/19-ц
Категорія 17
(ЗАОЧНЕ)
26 травня 2021 року Печерський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,
при секретарі судових засідань - Єряшевій А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (надалі також - ПАТ «УПБ») було укладено договори банківського вкладу від 20 листопада 2014 року № 309857, від 13 лютого 2015 року № 327317, від 13 лютого 2015 року № 327326, від 23 лютого 2015 року № 328867 та від 13 лютого 2015 року № 327333. Відповідно до умов зазначених договорів позивач передав ПАТ «УПБ» грошові кошти в доларах США.
27 травня 2015 року позивач, як первісний кредитор, ОСОБА_2 , як новий кредитор та ПАТ «УПБ», як боржник уклали договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набуто право вимоги, належне ОСОБА_1 відповідно до Депозитних договорів, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ «УПБ», в тому числі, право замість ОСОБА_1 вимагати від ПАТ «УПБ» сплати на користь Нового Кредитора грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1 цього договору про відступлення права вимоги.
У свою чергу, відповідно до умов п. 2.1 Договору, загальна вартість права вимоги за Депозитними договорами на момент його передачі була визначена сторонами на рівні 75 290,18 дол. США та 3 218,81 Євро.
Згідно з п. 2.2 Договору після підписання сторонами цього договору, первісний Кредитор ( ОСОБА_1 ) передав, а новий Кредитор ( ОСОБА_2 ) прийняв всі права вимоги за Депозитними договорами.
У відповідності до п. 3.1 Договору відповідачем прийнято зобов'язання сплатити позивачу вартість права вимоги у розмірі 75 290,18 дол. США та 3 218,81 Євро в строк до 31 травня 2016 року додатковими угодами № 1 від 26 травня 2016 року та № 2 від 26 травня 2017 року до Договору, строк виконання зобов'язання був продовжений до 31 травня 2017 року, а згодом до 31 травня 2019 року.
Позивач зазначає, що ним умови Договору виконано належним чином, в повному обсязі, зокрема, на виконання п. 4.1 Договору позивачем передано відповідачу оригінали Депозитних договорів.
У той же час, відповідачем в порушення п. 3.1 Договору, вартість переданого йому права вимоги не сплачена, грошові кошти в сумі 75 290,18 дол. США та 3 218,81 Євро позивачу не передані.
Таким чином, позивач вказує, що відповідачем зобов'язання передбачені Договором не виконані, грошові кошти в сумі 75 290,18 дол. США та 3 218,81 Євро позивачу, в строк передбачений п. 3.1 Договору, не сплачені, що є порушенням вимог ст.ст. 526, 629, 692 ЦК України.
Так, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, станом на 15 травня 2019 року кількість днів прострочення, за період з 01 червня 2019 року по 10 червня 2019 року становить 45 днів.
Отже, з урахуванням положень ст.ст. 611, 625, 692 ЦК України, позивач зазначає, що заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за Договором станом на 15 липня 2019 року становить 75 568,65 дол. США та 3 230,71 Євро, і складається з: 75 290,18 дол. США та 3 218,81 Євро - вартості переданого права вимоги (основний борг); 278,47 дол. США та 11,90 Євро - 3% річних за період з 01 червня 2017 року по 15 липня 2019 року (75 290,18*3%*45/365) + (3 218,81*3%*45/365).
Ухвалою судді від 06 серпня 2019 року відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, сторонам роз'яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.
Відзиву, заяв або клопотань від відповідача не надходило.
Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Будучи належним чином повідомленими сторони в судове засідання не з'явились, що у відповідності до ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав. При цьому, Позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Також, ч.ч. 1, 2, ст. 319 та ч. 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Статтею 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. Зокрема, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, ч. 1 ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Водночас, статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ч. 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду, де зазначено, що «Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України».
Таким чином, проаналізувавши вищезазначене та враховуючи розрахунок позивача, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за укладеним між сторонами договором відступлення прав вимоги, оскільки відповідачем до суду не подано жодних документів, які б спростовували твердження позивача, а саме: рішення суду щодо визнання договору відступлення прав вимоги недійним, документів, які б підтверджували факт виконання відповідачем зобов'язання, яке він взяв на себе.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, про обґрунтованість позову, а протилежного стороною відповідача суду не доведено.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору у розмірі 9 605, 00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
На підставі ст.ст. 526, 530, 651, 653, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264,265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором відступлення права вимоги від 27 травня 2015 року у розмірі 75 568,65 дол. США, що станом на 29 липня 2019 року за офіційним курсом Національного банку України становить 1 922 445,90 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором відступлення права вимоги від 27 травня 2015 року в сумі 3 230,71 Євро, що станом на 29 липня 2019 року за офіційним курсом Національного банку України становить 91 541,42 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду міста Києва через Печерський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. А. Писанець