221/6178/19
2/221/23/2021
18 серпня 2021 року м.Волноваха
Волноваський районний суд Донецької області в складі: головуючої - судді ПИСАНЕЦЬ Н.В.,
при секретарі - Гуровій Л.Л.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у загальному позовному провадженні цивільну справу за заявою
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною власністю подружжя та поділ майна подружжя, -
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 з вимогами визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,0154 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1421510100:01:008:0027, виділивши із спільної власності Ѕ частину вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на спірну земельну ділянку в цілому, припинити право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.
В обґрунтування позову вказує, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 24 червня 2014 року. В даний час сімейні відносини фактично припинені, подано заяву про розірвання шлюбу. Вказує, що в період шлюбу за спільні кошти сторонами на підставі договору купівлі-продажу було придбано земельну ділянку з кадастровим номером 1421510100:01:008:0027 загальною площею 0,0154 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи, той факт, що відповідач не бажає в добровільному порядку поділити вказане нерухоме майно, ОСОБА_1 вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Присутня у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні. Під час розгляду справи по суті, позивачем були внесені грошові кошти в розмірі 22137,00 грн., у якості компенсації вартості Ѕ частки земельної ділянки на адресу ДКСУ м.Київ МФО 82072 згідно квитанції № 0.0.2134755839.2 від 21.05.2021.
Присутня у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 , підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 , наполягала на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_3 , присутній у судовому засіданні, позовні вимоги ОСОБА_1 визнав частково, не заперечував проти визнання спільною сумісною власністю їх з ОСОБА_1 подружжя земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,0154 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1421510100:01:008:0027 та визнання за ним та ОСОБА_1 права власності на цю ділянку по Ѕ частині відповідно. Просив суд відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею права особистої приватної власності на спірну земельну ділянку в цілому, припинивши його - ОСОБА_3 - право власності на вказану земельну ділянку, шляхом сплати йому компенсації вартості Ѕ її частини.
Також відповідачем ОСОБА_3 було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною власністю подружжя та поділ майна подружжя.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він проживав з ОСОБА_1 у незареєстрованому шлюбі з 1999 року, та в зареєстрованому шлюбі з 24 червня 2014 року. Їх відносини з 1999 року були притаманні подружнім стосункам, оскільки вони були пов'язані спільним побутом, вони мали спільні права та обов'язки, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Під час спільного проживання з відповідачкою, за спільні грошові кошти, у 2002 році, ними було придбано торгівельний павільйон площею 24 кв.м, розташований по АДРЕСА_1 , який у подальшому було розширено спочатку до 60 кв.м, а потім до 85,6 кв.м та у якому вони разом із ОСОБА_1 здійснювали підприємницьку діяльність. Для будівництва та розширення торгового павільйону, відповідачем були придбані будівельні матеріали на загальну суму 177 413,58 грн., про що ним долучені письмові докази. Крім цього, за період спільного проживання, ним з ОСОБА_1 було придбано за спільні кошти нежитлову будівлю їдальні за адресою: АДРЕСА_2 , яку також було зареєстровано у 2005 році на ім'я ОСОБА_1 . Також, за період сумісного проживання, у березні 2014 року, ними було придбано автомобіль «Форд» державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просив, з урахуванням уточненої позовної заяви, встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачкою з 01.01.2004 року по 24.04.2014 року без реєстрації шлюбу та визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль «Форд» державний номер НОМЕР_1 , торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 , їдальню по АДРЕСА_2 . Визнати в порядку поділу спільного майна за ОСОБА_3 право приватної власності на Ѕ частину автомобіль «Форд», та на Ѕ частину їдальні. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у рахунок компенсації вартості Ѕ частини торгівельного павільйону у сумі 349665,50 грн., у тому числі вартість будівельних матеріалів на суму 177413,58 грн. та понесені судові витрати.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , присутній у залі судового засідання, підтримав зустрічні позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, при цьому просив суд задовольнити частково вимоги ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 із зустрічними позовними вимогами ОСОБА_3 не погодилась, надала відзив, за змістом якого, та з її особистих пояснень у судовому засіданні встановлено, що дійсно із ОСОБА_3 вона була знайома із 1999 року, як із одним з працівників, які допомагали їй здійснювати підприємницьку діяльність. У неї були дружні стосунки з ОСОБА_3 , у зв'язку із чим, він був присутній як на спільних професійних святах, так й на особистих сімейних. Дійсно, він допомагав їй здійснювати торгівлю, разом вони їздили за товаром, їх бачили знайомі разом, однак, за це ОСОБА_3 отримував заробітну платню. Близькі стосунки між ними дійсно існували деякий час, однак, такі самі стосунки у неї були, у той період, й з іншими чоловіками. Спільного бюджету вони не мали, опікування один одним у них не було. Майно, перелічене ОСОБА_3 у зустрічний позовний заяві - автомобіль «Форд» та їдальню вона купувала за власні кошти, як й здійснювала розширення торгівельного павільйону за власні кошти, до чого ОСОБА_3 відношення не мав, тому просить суд відмовити у задоволенні його зустрічних позовних вимог повністю.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 показав, що знайомий з обома сторонами у справі, йому відомо про здійснення ними підприємницької діяльності, бачив що вони разом їздили за товаром, який реалізовували потім у торгівельному павільйоні. Також вони разом приїзджали до нього як пара, однак, йому відомо, що у ОСОБА_1 були й інші чоловіки на той момент, пам'ятає, що одного з них звали ОСОБА_6 та у них були серйозні стосунки.
Допитана у якості свідка ОСОБА_7 у судовому засіданні показала, що є сусідкою та подругою ОСОБА_1 . Їй відомо, що у 2014 році вона обрала шлюб із ОСОБА_3 . А до цього часу, вона ні з ким не мешкала разом, оскільки у неї були відносини з різними чоловіками, однак, чоловічих речей у її квартирі вона не бачила до 2014 року.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8 показала, що є рідною сестрою ОСОБА_1 та їй відомо, що до шлюбу із ОСОБА_3 вона не мала з ним близьких стосунків, оскільки мешкала у належній їй квартирі разом із донькою ОСОБА_10 . Також, останні роки до шлюбу, у неї були серйозні стосунки із чоловіком на ім'я ОСОБА_6 . Разом із ОСОБА_3 вона бачила ОСОБА_1 на роботі у павільйоні та робочих корпоративах.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 показала, що є рідною донькою ОСОБА_1 . До 2014 року вона мешкала разом із матір'ю та чоловіків з ними ніяких не було. ОСОБА_3 вона знала у зв'язку із роботою матері, він орендував у неї частину торгівельного павільйону. У матері були ще чоловіки окрім ОСОБА_3 , один із них на ім'я ОСОБА_6 . Все майно було її та матері загальним, придбалось за допомогою кредитування.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11 показав, що знайомий з обома сторонами у справі, вони були його сусідами та мешкали у одному будинку по АДРЕСА_3 . Йому відомо, що сторони у справі мешкали до шлюбу як сім'я ще на момент 2005 року. Він бував вдома у ОСОБА_1 не менш як один раз на місяць, та бачив там одяг та речі ОСОБА_3 . Йому відомо, що разом сторони у справі їздили за товаром для здійснення торгівлі, разом їздили на відпочинок та зустрічали свята. На запитання ОСОБА_1 свідок ускладнився назвати точну кількість кімнат у її квартирі.
Допитаний у якості свідка ОСОБА_12 у судовому засіданні показав, що є рідним братом ОСОБА_3 . Йому відомо, що брат з 1999 року почав мешкати разом із ОСОБА_1 однією родиною у її квартирі на АДРЕСА_3 . Разом із ними мешкала дочка ОСОБА_1 . Потім вони у 2014 році уклали шлюб. За час спільного проживання вони почали займатись підприємницькою діяльністю, для чого придбали автомобіль, земельну ділянку, торгівельний павільйон. Сторони мали спільний бюджет, про що йому відомо було зі слів брата ОСОБА_3 . Вдома у них свідок бував один раз на місяць й бачив речі брата, також вони разом навідували рідних Бридні.
Допитаний у якості свідка ОСОБА_13 у судовому засіданні показав, що з 2010 року по 2014 рік він зустрічався із ОСОБА_1 . Вони разом проводили час, їздили на відпочинок, святкували дні народження її дочки ОСОБА_10 , також він допомагав з ремонтом та проведенням електромережи у її квартирі на АДРЕСА_3 та у її куми у с.Прохорівка. Пам'ятає, що на той момент, ОСОБА_1 займалась торгівлею й у неї була їдальня та продовольчий магазин біля залізничної лікарні. Свідок зазначає, що на період знайомства з ОСОБА_1 , він був одружений, й у них із дружиною був тяжкий період, тому він 3 дні на тиждень мешкав із нею, а в інші дні приїзджав до ОСОБА_1 та мешкав у неї вдома. Окрім його речей, у квартирі ОСОБА_1 не було ознак мешкання інших чоловіків. Причиною розірвання їх стосунків стало народження дитини у свідка у 2014 році.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін й свідків, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить висновку, що основні позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а зустрічні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають повністю за наступних підстав.
Щодо основних позовних вимог ОСОБА_1 суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 24 червня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Волноваського районного управління юстиції у Донецькій області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис № 82, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_2 .
Під час шлюбу, за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28.10.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Кузуб Ю.В., реєстровий № 1875, сторонами у власність була придбана земельна ділянка, площею 0,0154 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1421510100:01:008:0027 та зареєстрована на ім'я позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Аналізуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що придбана сторонами під час шлюбу земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу.
Згідно з ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Отже, поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
У відповідності до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, так само, враховуючи незгоду відповідача ОСОБА_3 отримати компенсацію вартості Ѕ частини спірної земельної ділянки, суд доходить висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 щодо поділу земельної ділянки та вважає належним визнати право власності сторін відповідно по Ѕ її частині за кожним.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 24 червня 2014 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Зі змісту позовної заяви останнього вбачається інформація щодо спільного його проживання з ОСОБА_1 з 1999 року та у резолютивній її частині вимога про встановлення факту їх спільного проживання з 01.01.2004 року з метою подальшого поділу майна, придбаного у цей період.
На підтвердження вищевказаних обставин, позивачем ОСОБА_3 до суду представлені особи, допитані у якості свідків - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які оголосили перед судом про спільне, на їх думку, проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2004-2005 років по 2014 рік.
Крім показань свідків, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 на підтвердження зазначених ним обставин спільного проживання із ОСОБА_1 , у вказаний ним період, суду представлені фотокартки із зображенням сторін та інших осіб під час вживання їжі та із дітьми, з квітами.
Також, ОСОБА_3 суду надано ксерокопію договору поруки від 26.04.2006 року, укладеного між ЗАТ АТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_3 . Предметом вказаного договору є відповідальність ОСОБА_3 перед Банком за зобов'язаннями ОСОБА_1 відповідно до умов укладеного нею кредитного договору №4.12802 від 26.04.2006р.
Вирішуючи по суті зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 суд виходить з наступного.
Згідно п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно п.1 ч.1 ст.318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Згідно зі статтею 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Виходячи з наведених норм, кожна людина має право на сімейне життя, при цьому, укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
І хоча проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, але між особами, які проживають однією сім'єю без шлюбу виникають певні сімейні права та сімейні обов'язки, які в деяких випадках прирівнюються до прав та обов'язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивачу необхідно для врегулювання питання щодо спільного майна, набутого під час проживання без реєстрації шлюбу.
Згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цьогоКодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Верховний Суд, ухвалючи постанову від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц, зазначив, що при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Вивчаючи доводи ОСОБА_1 , яка не підтвердила у судовому засіданні вимоги ОСОБА_3 щодо їх спільного проживання до реєстрації шлюбу у 2014 році, та надала докази на їх спростування, а також аналізуючи надані докази ОСОБА_3 , суд зазначає, що має обґрунтовані сумніви щодо достовірності цих обставин.
Факт спільного постійного проживання ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 у період 2004-2014 р.р. - є недоведеним, оскільки свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зазначили про навідування сторін один раз на місяць за місцем мешкання ОСОБА_1 та саме тоді вони бачили там ОСОБА_3 . Вказані обставини не спростовуються ОСОБА_1 та тлумачаться останнею як наявні дружні стосунки між нею та колегою по роботі ОСОБА_3 , який був присутній на її святах, а вона на його святах та спільних світлинах - саме з цих підстав. Також свідки з боку ОСОБА_3 ускладнились повідомити про наявний спільний бюджет сім'ї та можливу участь ОСОБА_3 у витратах на утримання майна та ведення спільного господарства.
При цьому суд зауважує, що проживання нетривалий час в одній квартирі сторін, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Також, укладення договору поруки на користь ОСОБА_1 не може тлумачитись на підтвердження факту спільного проживання її з ОСОБА_3 , а є підтвердженням доводів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо наявних довірливих робочих стосунків між ними та укладення угод на користь покращення умов підприємницької діяльності.
Показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 щодо наявних інших чоловіків, ніж ОСОБА_3 , у особистому житті ОСОБА_1 у період 2004-2014р.р. - суд приймає до уваги, оскільки вони є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими доказами у справі.
Враховуючи наведене, судом не встановлений у судовому засіданні факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без шлюбу у період з 01.01.2004 року по 24.04.2014р. Інші вимоги ОСОБА_3 щодо поділу майна, придбаного за період спільного проживання сторін без шлюбу - є похідними від основних, тому задоволенню також не підлягають.
Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 60-71 СК України, ст.ст. 4,13,141,259,263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,0154 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1421510100:01:008:0027.
Визнати право власності ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на Ѕ частину земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 0,0154 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1421510100:01:008:0027.
Визнати право власності ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_4 ) на Ѕ частину земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 0,0154 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1421510100:01:008:0027.
Відмовити у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовити повністю у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною власністю подружжя та поділ майна подружжя.
Повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 22137,00 грн., внесені нею у якості компенсації вартості Ѕ частки земельної ділянки на адресу ДКСУ м.Київ МФО 82072 згідно квитанції № 0.0.2134755839.2 від 21.05.2021.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду, шляхом подачі апеляції протягом 30-ти днів після проголошення рішення до суду апеляційної інстанції.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 серпня 2021р.
Суддя: Н.В.Писанець