Справа № 645/93/21
Провадження № 2/645/787/21
17 серпня 2021 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :
головуючого судді - Шарка О.П
секретаря судових засідань - Христенко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
ОСОБА_1 зввернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта», в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта» (89300, Закарпатська область, Свалявський район, місто Свалява, вул. Менделеєва, будинок 1 корпус 6 ЄДРПОУ 39949191) на користь її еористь заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2020 року по 11.08.2020 року у розмірі 16538 грн. 74 коп. (шістнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень сімдесят чотири копійки), стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта» (89300, Закарпатська область, Свалявський район, місто Свалява, вул. Менделеєва, будинок 1 корпус 6 ЄДРПОУ 39949191) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.08.2020 року по 20.10.2020 року в сумі 8445 грн. 90 коп. (вісім тисяч чотириста сорок п'ять гривень дев'яносто копійок ), а також грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (14 днів) у розмірі 1692 грн. 91 коп. (тисяча шістсот дев'яносто дві гривні дев'яносто одну копійку).
В обгрунтування позову зазначив, що Згідно Наказу № 59 від 17.05.2017 року мене було прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Експрес Пошта» на посаду оператора касира представництва підприємства в м.Харкові. Наказом № 360-к/тр від 11.08.2020 року, її було звільнено з займаної посади на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. За період її перебування із відповідачем у трудових відносинах, заробітна плата виплачувалась не в повному обсязі та існувала заборгованість по виплаті заробітної плати в порушення ст. 115 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає такі дії боржника незаконними, оскільки відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В день звільнення жодних розрахунків з позивачем не було проведено, до теперішнього часу відповідач не провів жодного розрахунків з позивачем. На її вимоги, а саме заяву про виплату їй заборгованості по заробітній платі, роботодавець проігнорував та взагалі запропонував звільнитись. Представником позивача було направлено адвокатський запит про надання довідки щодо суми заборгованості по заробітній платі за адресою юридичного місця розташування юридичної особи ТОВ «Автолюкс Експрес Пошта» відповідно до інформації місця розташування юридично особи з Єдиного реєстру юридичних осіб, однак, відповіді не надійшло. Також позивачем не було повністю використано щорічну відпустку за поточний рік, але жодної компенсації за невикористану відпустку відповідач ТОВ «Автолюкс Експрес Пошта» їй при звільнені також не сплатив, на її вимоги та прохання сплатити компенсації за невикористану відпустку, їй відповіли відмовою. У зв'язку з чим, вона також залишилась без належного відпочинку в цьому році, бо не мала коштів з вини відповідача. Заборгованість за попередній місяць з 01.04.2020 р. по 12.08.2020 р. (по день звільнення) складає 16 538, 74 грн. із розрахунку Квітень - 3802,01 грн., Травень - 3801,01 грн., Червень - 3801, 01 грн., Липень -3802,01 грн., Серпень (7 робочих днів 3802,/20*7 = 1330,70 грн.) 1330,70 грн.. Всього заборгованості 16 538, 74 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені на день проведення розрахунку із позивачем з 12.08.2020 р. по 20.10.2020 р. складає 8445 грн. 90 (вісім тисяч чотириста сорок п'ять гривень 90 копійок) з вирахуванням суми податків (ПДФО та військового збору) Розрахунок складає Серпень 2020 р. - 13 робочих днів (3802,01/20*7) = 2471 грн. 31 коп. Вересень 2020 р. - 3802,01 грн. Жовтень 2020 р. - 13 робочих днів (3802,01/20*13) = 2471 грн. 31 коп. Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку з 12.08.2020 р. по 20.10.2020 р. приблизно складає 8445,90 грн.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про час, дату та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку за місцем реєстрації, про що свідчить конверт, який повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення - за закінченням терміну зберігання, причини неявки суду не повідомляв, відзив на позовну заяву не надходив, а тому суд за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ході судового розгляду встановлено, що згідно Наказу № 59 від 17.05.2017 року мене було прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Експрес Пошта» на посаду оператора касира представництва підприємства в м.Харкові.
Наказом № 360-к/тр від 11.08.2020 року, її було звільнено з займаної посади на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
За приписами ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За період перебування із відповідачем у трудових відносинах, заробітна плата позивачу виплачувалась не в повному обсязі та існувала заборгованість по виплаті заробітної плати в порушення ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Згідно до п. 2 розділу І та п. 8 розділу IV Постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Заборгованість за попередній місяць з 01.04.2020 р. по 12.08.2020 р. (по день звільнення) складає 16 538, 74 грн. із розрахунку
Квітень - 3802,01 грн.,
Травень - 3801,01 грн.,
Червень - 3801, 01 грн.,
Липень -3802,01 грн..
Серпень (7 робочих днів 3802,/20*7 = 1330,70 грн.) 1330,70 грн..
Всього заборгованості 16 538, 74 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Окрім того, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП).
В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.
Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно із пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (година) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідки № 58/83-6-22 від 27.01.21р. щодо грошових розрахунків АТ «ХАРП» з позивачем вбачається, що станом на 26.01.2021 заборгованість відповідача ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» складає 25601,37 грн. Крім того, з цієї довідки вбачається розмір заробітної плати позивача ОСОБА_2 за червень 2020 року у розмірі 5934,00 грн., липень 2020 року 4695,59 грн..
Враховуючи наведені законодавчі приписи та встановлені обставини спірних правовідносин, за відсутністю доказів на підтвердження того, що затримка розрахунку сталася не з вини відповідача, суд доходить висновку, що оформивши звільнення позивача ОСОБА_2 та видавши йому трудову книжку, відповідач ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» свій обов'язок із проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення не здійснив, а тому є підстави як для стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 25601,37 грн. станом на 29.03.2021р., так і для застосування до відповідача ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 (далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).
Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
Суд приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку розраховує наступним чином.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені на день проведення розрахунку із позивачем з 12.08.2020 р. по 20.10.2020 р. складає 8445 грн. 90 (вісім тисяч чотириста сорок п'ять гривень 90 копійок) з вирахуванням суми податків (ПДФО та військового збору)
Розрахунок складає
Серпень 2020 р. - 13 робочих днів (3802,01/20*7) = 2471 грн. 31 коп.
Вересень 2020 р. - 3802,01 грн.
Жовтень 2020 р. - 13 робочих днів (3802,01/20*13) = 2471 грн. 31 коп.
Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку з 12.08.2020 р. по 20.10.2020 р. складає 8445,90 грн.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невико Позивачем ОСОБА_1 не було повністю використано щорічну відпустку за поточний рік, однак, жодної компенсації за невикористану відпустку відповідач ТОВ «Автолюкс Експрес Пошта» їй при звільнені також не сплатило, сума грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 14 днів) складає 1692 грн. 91 коп.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати суд стягує з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 141, 264, 265, 279, 430 ЦПК України, ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, Пленумом Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта» (89300, Закарпатська область, Свалявський район, місто Свалява, вул. Менделеєва, будинок 1 корпус 6 ЄДРПОУ 39949191) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2020 року по 11.08.2020 року у розмірі 16538 грн. 74 коп. (шістнадцять тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень сімдесят чотири копійки).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта» (89300, Закарпатська область, Свалявський район, місто Свалява, вул. Менделеєва, будинок 1 корпус 6 ЄДРПОУ 39949191) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.08.2020 року по 20.10.2020 року в сумі 8445 грн. 90 коп. (вісім тисяч чотириста сорок п'ять гривень дев'яносто копійок )
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта» (89300, Закарпатська область, Свалявський район, місто Свалява, вул. Менделеєва, будинок 1 корпус 6 ЄДРПОУ 39949191) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки (14 днів) у розмірі 1692 грн. 91 коп. (тисяча шістсот дев'яносто дві гривні дев'яносто одну копійку).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Екстра Пошта» (89300, Закарпатська область, Свалявський район, місто Свалява, вул. Менделеєва, будинок 1 корпус 6 ЄДРПОУ 39949191) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень)
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст виготовлено 25 серпня 2021 року.
Головуючий суддя: