Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 серпня 2021 р. Справа№200/7519/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом керівника Волноваської окружної прокуратору Донецької області до Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №30 «Червона шапочка», Ольгинська селищна рада Волноваського району Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2021 року керівник Волноваської окружної прокуратури Донецької області звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташований комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 30 «Червона шапочка» Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області, розташований за адресою: 85721, Донецька область, Волноваський район, смт. Володимирівка, вул. Проценка, 17-а та зобов'язати відповідача вжити дії щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 30 «Червона шапочка» Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача з приводу невиконання вимог ст.ст. 122, 123 Земельного кодексу України, а саме не оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розміщена будівля комунального дошкільного навчального закладу (ясла - садок) № 30 «Червона шапочка» Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області. Посилаючись на те, що вказана бездіяльність порушує інтереси держави у сфері охорони права на освіту дітей шляхом створення належних та безпечних умов для здобуття освіти, наполягав на задоволенні позовних вимог.
22 червня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, а також витребувано з відповідача докази, які свідчать про вчинення відповідачем заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташований комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 30 «Червона шапочка» Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області.
Вищевказана ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 25 червня 2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 66).
Станом на час ухвалення рішення у справі відзив на позовну заяву не подано.
03 серпня 2021 року судом постановлена ухвала про витребування доказів з відповідача, а саме тих, які свідчать про вчинення відповідачем заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташований комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 30 «Червона шапочка» Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області (а.с. 69).
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, дослідивши докази, суд встановив наступне.
Позивачем зазначено, та підтверджується матеріалами справи, що Волноваською окружною прокуратурою Донецької області, з посиланням на ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в межах наданого права витребувати за письмовим запитом, ознайомлюватись та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, вивчено інформацію відділу освіти Ольгинської селищної ради від 05.04.2021 № 149 та від 09.04.2021 № 163 та інформацію КДНЗ № 30 «Червона шапочка» від 09.04.2021 № 20/01-20.
Вивченням встановлено, що на земельну ділянку площею 0,8789 га обслуговування Володимирівського комунального дошкільного навчального закладу (ясла - садок) № 30 «Червона шапочка», який розташований в смт. Володимирівка Волноваського району, юридична адреса: 85721, Донецька область, Волноваський район, смт. Володимирівка, вул. ГІроценка, 17а, правовстановлюючі документи відсутні, а балансоутримувачем є Володимирівська селищна рада.
В 2020 році Волноваською місцевою прокуратурою направлено запит від 10.06.2020 № 32-2337вих20 до Володимирівської селищної ради щодо надання наступної інформації: 1) площі земельної ділянки, яка перебуває у власності, користуванні оренді навчального закладу на якій розміщуються будівлі, споруди, ігрові майданчики і зона відпочинку комунального закладу (ясла-садок) № 30 «Червона шапочка»; 2) хто є балансоутримувачем комунального закладу (ясла-садок) № 30 «Червона шапочка»; 3) які заходи вжиті щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під вищезазначеним закладом.
Листом від 12.06.2020 № 01-17/259 Володимирівською селищною радою на зазначений запит надано інформацію та повідомлено, що питання щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку ДНЗ № 30 «Червона шапочка» буде розглянуто в червні 2020 року (а.с. 39).
06.05.2021 позивачем направлено запит № 51-704вих21 про надання інформації щодо вжитих заходів Володимирівською селищної радою з оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під КДНЗ (ясла-садок) № 30 «Червона шапочка» (а.с. 41-42).
14.05.2021 відповідачем повідомлено, що згідно заяви завідувача дошкільного навчального закладу яслі-сад №30 «Червона шапочка» було прийнято рішення «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності» № VІ/135-1162 від 18.06.2020 (а.с. 43, 36).
Зі змісту вищевказаного рішення № VІ/135-1162 від 18.06.2020 вбачається, що відповідачем надано дозвіл Володимирівській селищній раді на розробку технічної документації землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки під об'єктом: дошкільний навчальний заклад №30 «Червона шапочка» - смт Володимирівка, вул. Проценка, буд. 17-а (а.с. 36).
Позивач оскаржує протиправну бездіяльність відповідача щодо не оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташований комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 30 «Червона шапочка» Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області, розташований за адресою: 85721, Донецька область, Волноваський район, смт. Володимирівка, вул. Проценка, 17-а.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Тобто, Конституція України визначає дві обов'язкові вимоги для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави: доведення, що обставини звернення є виключним випадком і здійснення представництва в порядку, визначеному законом.
За приписами частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Статтею 23 Закону № 1697-VII врегульоване питання представництва інтересів громадянина або держави в суді, відповідно до частини 1 якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону № 1697-VII під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Частиною 1 статті 24 Закону № 1697-VII визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст 5 КАС України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
За приписами частин 3-5 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Верховним Судом в постанові від 05.11.2019 р. в справі № 804/4585/18 сформована наступна правова позиція в аналогічних правовідносинах, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України має враховуватися судом.
«…виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.
У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту підлягають інтереси держави у сфері охорони права на освіту дітей шляхом створення належних та безпечних умов для здобуття освіти, які порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування.
На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням «інтересів держави» у зв'язку з наступним.
При цьому судом враховується також правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 810/2903/18 (адміністративне провадження № К/9901/5244/19).
У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Згідно з положеннями частини другої статті 4 Закону України «Про освіту» право на безоплатну освіту забезпечується: для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти - за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.
Відтак, обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 359/6814/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/3692/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 442/8337/17.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що у даній справі подання прокурором адміністративного позову мало на меті захист «інтересів держави».
Суд також врахував правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 520/6826/19 де суд у аналогічній справі дійшов висновку, що прокурор набуває статусу позивача, оскільки на даний час відсутній орган, уповноважений здійснювати функції щодо зобов'язання оформити належним чином право користування земельною ділянкою (п. 59 постанови Верховного суду).
Стосовно наявності спірної протиправної бездіяльності з боку відповідача у межах його компетенції, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями ст. 14 Конституції України, земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст. 24 Земельного кодексу України, державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Згідно з положенням статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 р. № 1952-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов'язковою.
Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, оформлених у відповідності до вимог закону.
Частинами 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст.22 Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII, що діє з 28.09.2017 року, юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.
Частиною 2 статті 63 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII, що діяв до 28.09.2017 року, було визначено, що земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 1, 2, 5 статті 80 Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII, що діє з 28.09.2017 року, до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.
Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.
Заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної або комунальної власності, що передається в оренду.
Згідно статті 37 Закону України «Про загальну середню освіту», Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в галузі загальної середньої освіти в межах їх компетенції, зокрема, контролюють додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів в галузі освіти, обов'язкове виконання Державного стандарту загальної середньої освіти всіма навчальними закладами системи загальної середньої освіти, розташованими на їх території.
Відповідно до частин 1- 2 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Згідно з ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Пунктом 6 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 6 ст. 123 Земельного кодексу України закріплено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Під час розгляду справи встановлено, що комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 30 «Червона шапочка» смт. Володимирівка Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області (скорочене найменування - ДНЗ «Червона шапочка»), є окремим та самостійним суб'єктом права із статусом юридичної особи, місцезнаходження: Донецька область, смт. Володимирівка, вул. Проценка, будинок 17-а, ЄДРПОУ: 40764020 (а.с. 44).
Відповідно до інформації у ЄДР та статуту ДНЗ «Червона шапочка», засновником закладу є Володимирівська селищна рада.
Згідно п. 1.3. статуту ДНЗ «Червона шапочка» Володимирівська селищна рада або уповноважений ним орган здійснює фінансування дошкільного навчального закладу, його матеріально-технічного забезпечення, надає необхідні будівлі з обладнанням і матеріалами, організовує будівництво і ремонт приміщень, їх господарче обслуговування, харчування та медичне обслуговування дітей.
Тобто, у даному випадку фактичним користувачем вищевказаної земельної ділянки, та особою, зацікавленою в одержанні у постійне користування вказаної земельної ділянки із земель комунальної власності, в розумінні вищеперелічених положень Земельного кодексу України, є саме комунальний дошкульний заклад № 30 «Червона шапочка».
З матеріалів справи встановлено, та не є спірною обставиною у справі, що керуючись статтею 12 Земельного кодексу України, статтею 25 Закону України «Про землеустрій», відповідно до статі 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», Володимирівська селищна рада Волноваського району Донецької області, розглянувши в межах наданих законом повноважень заяву завідувача ДНЗ №30 «Червона шапочка» Нещерет Л.П. щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, по інвентаризації земельної ділянки комунальної власності Володимирівської селищної ради для обслуговування будівель ДНЗ №30 «Червона шапочка», прийняла рішення від 18 червня 2020 року № VІ/135-1162 про надання дозволу на розробку технічної документації землеустрою під об'єкт: ДНЗ №30 «Червона шапочка», розташований за адресою: смт. Володимирівка, вул. Проценка, 17-а (а.с. 36).
17 травня 2021 року між відповідачем (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договір № 26 предметом якого є розроблення виконавцем технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності на земельні ділянки для розташування та експлуатації ДНЗ № 30 «Червона шапочка», розташованого за адресою: селище Володимирівка, вул. Проценка, буд. 17-а . Загальна вартість робіт з цим договором становить 9300,00 грн. (а.с. 77-79).
Платіжним дорученням № 181 від 26.05.2021 підтверджується оплата відповідачем робіт, визначених договором № 26 від 17.05.2021 (а.с. 81).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV (далі за текстом - Закон № 858-IV):
- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з
використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес
проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
У відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону № 858-IV документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.
Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи (ч. 1 ст. 26 Закону № 858-IV).
Статтею 30 Закону № 858-IV визначено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (ст. 181 ЗК України).
Згідно із приписами ст. 182 Земельного кодексу України мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.
У відповідності до п. 3 ч. 5 ст. 186 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель у частині положень, що передбачають внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, сформовані до 2004 року, але відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру, погоджується з власниками таких земельних ділянок, а якщо такі земельні ділянки перебувають у користуванні фізичних, юридичних осіб - також із землекористувачами.
Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель затверджується, зокрема, щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу
З аналізу вищенаведених норм земельного законодавства вбачається, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється в декілька етапів в тому числі:
- звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням технічної документації із землеустрою;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування.
Таким чином, відповідач перебуває на етапі розробки суб'єктами господарювання за його замовленням технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши вказані обставини у сукупності суд дійшов висновок про недоведеність прокурором бездіяльності Володимирівської селищної ради, оскільки наведені обставини свідчать про те, що відповідачем було вчинено та вчинюються і натепер дії направлені на оформлення правовстановлювальних документів на земельну ділянку, на якій розташований дошкільник навчальний заклад № 30 «Червона шапочка».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки Верховного суду, що викладені у постанови від 09.06.2021 року у справі № 160/5976/19.
Суд також зазначає, що позивачем не обґрунтовано, які дії в межах компетенції в цьому випадку не здійснено Володимирівською селищною радою, для оформлення правовстановлюючих документів та проведення державної реєстрації речових прав та земельну ділянку, а також не конкретизовано, які дії суд має зобов'язати раду вчинити.
Підсумовуючи наведе, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.
У відповідності до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
У задоволенні позову керівника Волноваської окружної прокуратору Донецької області (місцезнаходження: 85700, Донецька область, місто Волноваха, вулиця Героїв 51 ОМБр, будинок 4) до Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області (місцезнаходження: 85721, Донецька область, Волноваський район, смт. Володимирівка, вул. Миру, будинок 7, код ідентифікаційний код юридичної особи 04341583), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №30 «Червона шапочка» (місцезнаходження: 85721, Донецька область, Волноваський район, смт. Володимирівка, вул. Проценка, будинок 17-а, код ідентифікаційний код юридичної особи 40764020), Ольгинська селищна рада Волноваського району Донецької області (місцезнаходження: 85730, Донецька область, Волноваський район, смт. Ольгинка, вул. Маяковського, будинок 32, код ідентифікаційний код юридичної особи 44124436) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 серпня 2021 року.
Суддя В.В. Лазарєв