Справа 2-1711/2010р.
15 червня 2010 року Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Шилової О.М.
при секретарі Волошиній К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А -1656 м. Севастополя АР Крим про стягнення компенсації взамін речового майна в сумі -5114 грн.,
ОСОБА_1 звернувся до Євпаторійського міського суду з позовною заявою до військової частини А -1656 м. Севастополя АР Крим про стягнення компенсації взамін речового майна в сумі -5114 грн. Позовну заяву мотивує тим, що він на підставі наказу № 117-ПМ від11.12.2009р.командувача Повітряних Сил Збройних Сил України був звільнений з військової служби у запас за пунктом «б» ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я. На день звільнення станом на 19.01.2010р. на підставі вищевказаного закону йому не було сплачено грошову компенсацію взамін речового майна. Тому просить стягнути з військової частини А -1656 м. Севастополя АР Крим на його користь компенсацію взамін речового майна в сумі 5114 грн.
У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, просив позивні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи сповіщений належним чином. Надіслав заперечення проти позову, в якому просить в задоволені позову відмовити т.я. дія ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року, в частині виплати грошової компенсації замість речового майна призупинена з 11.03.2000р., тому позивач не має права на зазначену компенсацію Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності не з'явившегося представника відповідача на підставі наданих доказів.
Суд вислухавши доводи позивача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А -1656 Міністерства оборони України м. Севастополя АР Крим до 19.0.2010р.
На підставі наказу № 117-ПМ від11.12.2009р.командувача Повітряних Сил Збройних Сил України позивач був звільнений з військової служби у запас на підставі пункту «б» ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я (а.с.3).
При звільнені відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період його служби, а саме не видано грошову компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі позивачу після 11.03.2000 року при звільненні в запас в сумі - 5114 грн., що підтверджується довідкою військовій частині А -1656 Міністерства оборони України м. Севастополя АР Крим № 5 від 29.01.2010року ( а.с.5).
Згідно пояснень позивача, та в своїх запереченнях відповідач не заперечує проти того, що належне речове майно позивачу надано не було у зв'язку з відсутністю речового майна. Грошова компенсація за не видане належне речове майно позивачу не сплачено.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХП від 20 грудня 1991 року із змінами та доповненнями продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом України.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції що діяла до 01.01.2007р., військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця, грошову компенсацію замість них.
З 11 березня 2000 року Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року № 1459-Ш призупинена дія частини 2 статті 9 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна ( пункт 2).
Однак частина 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої цієї статті не скасовує гарантії по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.
Відповідно до статей 1-2,4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року визначено, що відповідно до частини третьої статті 22, 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими Законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частинами першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави ( пункти 3.1,3.2 Рішення).
Таку ж правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20.03.2002 року № 5-рп/2002.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем безпідставно порушено право позивача, гарантоване державою, на отримання речового забезпечення за рахунок держави, внаслідок чого відповідач має перед ним заборгованість по виплаті компенсації за речове забезпечення. Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті компенсації за речове забезпечення законні і обґрунтовані проте, відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу протягом терміну позовної давності. Загальний термін позовної давності встановлюється тривалістю 3 роки. Суд вважає, що в силу ст. 267 ЦК України термін позовної давності відновленню не підлягає, т.к. позивачем не наведено поважності пропуску строку і з відповідача слід стягнути заборгованість в межах позовної давності, тобто за період з 2007 року по 2010 р. в сумі - 1 255 грн. 54 коп. При цьому суд приймає до уваги довідку №5 від 29.01.2010р. про вартість речового майна, що підлягає видачі з квітня 2007 прапорщику ОСОБА_1, згідно якої позивач повинен був отримати з цього часу і до моменту звільнення речове майно: теплу куртку вартістю - 115 грн.71 коп., теплі брюки вартістю - 68 грн., брюки вартістю - 69 грн.33 коп., куртку і брюки вартістю - 169 грн. 33 коп., камуфляж вартістю - 85 грн. 91 коп., фуражку вартістю - 55 грн.02 коп. фуражку вартістю - 11 грн.17 коп., пілотку вартістю - 29 грн. 94 коп., кашне вартістю - 9 грн. 15 коп., сорочку вартістю - 38 грн. 31 коп., краватку вартістю -5 грн. 70 коп., білизну вартістю - 29 грн. 95 коп., фуфайку з коротким рукавом вартістю - 12 грн. 12 коп., труси вартістю - 4 грн. 14 коп., шкарпетки вартістю - 3 грн. 11 коп., шкарпетки вартістю - 3 грн. 89 коп., рукавиці вартістю - 8 грн. 60 коп., чоботи теплі вартістю 138 грн. 00 коп., туфлі вартістю - 117 грн. 60 коп., берци вартістю - 127 грн. 57 коп., спорядження вартістю - 79 грн. 80 коп., шапку ушанку вартістю - 94 грн. 99 коп., білизну теплу вартістю - 38 грн. 20 коп., а всього 1 255 грн. 54 коп.( а.с.5). Однак при звільнені, позивачу не повернули ні речове майно ні компенсацію за речове майно, яке він купував за свої кошти. Тому суд приймає до уваги доводи позивача про те що він тратив свої особисті кошти на придбання державного майна відриваючи їх від сім'ї в той час як держава повинна була сама забезпечувати всім вищевказаним, оскільки він ніс державну службу по охороні безпеки громадян та Держави України від посягань на її територію.
Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в межах позовної давності, тобто за період з 2007 року по 2010 р. в сумі - 1 255 грн. 54 коп. В іншій частині позову необхідно відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України, і ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України « Про державне мито» з відповідача на користь держави слід стягнути витрати зі сплати судового збору у розмірі 51 грн., та витрати за інформаційно - технічне забезпечення в розмірі 120 гр.
Керуючись ст. ст. 17,22, 24 Конституції України, ст. ст.ст.10,60,88,208,209,212-218 ЦПК України, ст.ст.2,9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16 Закону України «Про збройні сили України» суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А -1656 м. Севастополя АР Крим про стягнення компенсації взамін речового майна в сумі - 5 114 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з військової частини А -1656 м. Севастополя АР Крим на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна в сумі 1 255 грн. 54 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з військової частини А -1656 м. Севастополя АР Крим на користь держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 51 грн., та витрати за інформаційно - технічне забезпечення в розмірі 120 гр., а всього 171 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
СУДДЯ О.М.ШИЛОВА