Справа № 324/1390/20
Провадження № 2/324/165/2021
05 серпня 2021 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Каретник Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Савченко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Пологи в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог він зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі за текстом - Банк; АТ КБ «ПриватБанк») з метою отримання банківських послуг та підписала заяву №б/н від 09 грудня 2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Позивач зазначив у позові, що свої зобов'язання перед ОСОБА_1 банк виконав, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, але у процесі користування кредитним рахунком вона не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за зобов'язаннями. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 21 червня 2020 року мала заборгованість перед позивачем у розмірі 159822,53 грн., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 14843,93 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, у сумі 5335,28 грн., заборгованості по пені у сумі 139643,32 грн.
У подальшому позивачем було подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно якої він просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 11 лютого 2021 року у загальній сумі 20179,21 грн., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 14843,93 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, у сумі 5335,28 грн. Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача на користь Банку, а також просить стягнути 2102,00 грн. судового збору.
Представник позивача Гребенюк О.С., який діє на підставі довіреності, у судове засідання не з'явився, але надав суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги Банку підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Федоров М.Д. також у судове засідання не з'явилися, але надали до суду письмові заяви, в яких проти позовних вимог Банку заперечували повністю і просили відмовити у їх задоволенні та застосувати при розгляді справи положення чинного законодавства про пропуск строків позовної даності.
Крім того, до суду від представника відповідача адвоката Черкашина І.І. надійшов відзив на позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог Банку у повному обсязі та застосувати строки позовної давності. На обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписала заяву б/н від 09 грудня 2011 року. У той же час, 07 грудня 2013 року для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку та кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 11000 грн. 00 коп. з терміном дії картки до 08/17. Отже, кредитний ліміт на картковий рахунок був встановлений на рівні 11000, 00 грн.
У той же час, звертаючись до суду, Банк надав Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , де кредитний ліміт 13 вересня 2016 року був зменшений до 0 грн. 00 коп.
Проте, на переконання представника відповідача, згідно розрахунку заборгованості, доданого Банком до позову, Банк самовільно та неправомірно з 01 жовтня 2016 року збільшував складову заборгованості за тілом кредиту, штучно збільшуючи тим самим кредитний ліміт.
Крім того, він звертає увагу суду на те, що Банк зазначає у доданому до заяви розрахунку про відсотки, які «погашені за рахунок кредиту».
Отже, за твердженням представника відповідача, Банк самовільно штучно за рахунок збільшення кредитного ліміту без повідомлення та згоди відповідача збільшив розмір заборгованості відповідача з метою погашення заборгованості за відсотками.
Також представник відповідача звертає увагу на те, що для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала 07 грудня 2013 року кредитну картку з чітко встановленим строком дії - до серпня 2017 року.
У той же час, до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звернувся лише 20 жовтня 2020 року.
Оскільки перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, а строк позовної давності за платежами, що становлять тіло кредиту, складає три роки, то, за твердженням представника відповідача, Банк звернувся до суду з пропуском строків позовної давності за усіма платежами, що складають тіло кредиту. При цьому, він зазначив, що у даному випадку початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.
Крім того, представник відповідача зазначив, що аналіз норм ст. 266 і ч.2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Відтак, розрахунок пені, що здійснювався позивачем за період з 09 грудня 2011 року по 31 липня 2019 року у сумі 119445,84 грн., на переконання представника відповідача, є неправомірним, оскільки розрахунок виходить за межі 1 року перед зверненням кредитора до суду і він мав би здійснюватися в межах позовної давності за основною вимогою.
Також представник відповідача звертає увагу на те, що згідно з наданими позивачем до суду розрахунками заборгованості зі сплати відсотків за кредитним договором відповідно до ст. 625 ЦК України, розрахунки здійсненні у період з 01 жовтня 2019 року по 30 квітня 2020 року. А отже, оскільки строк дії кредитного договору закінчився в останній день серпня 2017 року (строк дії картки), то кредитор втратив право на стягнення відсотків згідно ст. 625 ЦК України після припинення кредитних правовідносин.
Тому представник відповідача заявив про застосування позовної давності за вимогою про стягнення неустойки.
Крім того, представник відповідача зазначив, що позивач посилається у тексті позовної заяви на «Умови та правила надання банківських послуг», які додані до позовної заяви. Вказані «Умови та правила надання банківських послуг» не містять підпису відповідача і з огляду на це не можуть вважатися частиною укладеного договору. До того ж, із наданих документів взагалі не зрозуміло, чи діяли відповідні правила на момент укладення договору. Таким чином, застосування при вирішенні спору «Умов та правил надання банківських послуг» є неприпустимим і суперечить нормам ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, підписаний відповідачем договір у формі анкети-заяви не містив жодної інформації про розмір пені, про можливість одностороннього збільшення процентної ставки або кредитного ліміту.
Представником позивача, у свою чергу, було надано до суду відповідь на відзив, у якому він зазначив, що у даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: у заяві позичальника, Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить.
Крім того, представник позивача зазначив, що Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини. Так, вищевказаний Закон визначає поняття споживчого кредиту, а саме: споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. У даному ж випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Тобто, відповідач неправомірно в даному випадку посилається на вищевказаний Закон.
Також представник позивача зазначає, що відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг.
До суду надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а, отже, й отримала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачувала заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»).
Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції).
Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі, а відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.
Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.
Також представник позивача зазначає, що підпису клієнта у примірнику Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку бути не може, оскільки сторони заключили договір про надання банківських послуг у формі договору приєднання, особливістю якого є викладення умов в стандартних формулярах (Умовах та Правилах), а укладення такого договору здійснюється лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому.
Крім того, договір є схваленим, оскільки у відповідному розділі анкети-заяви зазначено адреси та реквізити сторін даного договору, нижче містяться підпис з боку позивача та з боку відповідача, договір скріплений печаткою. Також із матеріалів справи вбачається, що спірний договір сторонами виконувався, а відтак був ними схвалений.
Стосовно встановлення та зміни розміру кредитного ліміту представник позивача зазначив, що Умовами договору визначено (п. 2.1.1.2.3.), що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Відповідальність клієнта настає в момент використання кредитного ліміту, тобто, як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції за рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через POS-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальника.
При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка.
На підтвердження використання кредитного карткового рахунку банком надана виписка, яка відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.
Відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку, а саме: проведення розрахунків у торговельній мережі, зняття готівки у банкоматах, поповнення кредитного рахунку, операції щодо автоматичного списання коштів з інших рахунків відповідача на погашення заборгованості. Вказані операції підтверджують надання банком кредитного ліміту, його використання відповідачем та сплату відсотків за користування ним.
При цьому, як зауважує представник позивача, розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. У той же час, до суду надано виписку по рахунку. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін'юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5, згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Із виписки вбачається, що відповідач знімала кредитні кошти, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувалася кредитними коштами.
Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому її твердження щодо незнання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.
Також представник позивача зазначив, що заборгованість за тілом кредиту - витрати клієнта за рахунок кредитного ліміту, заборгованість за простроченим тілом - це заборгованість за тілом кредиту, строк сплати якого минув, тобто це частина витраченого клієнтом кредитного ліміту, яка вже має бути погашена клієнтом станом на конкретну дату.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за тілом кредиту у стовпчику «Тіло кредиту на звітну дату» поступово переходить до наступного стовпчика «Тіло кредиту прострочене на звітну дату». Із цього виходить, що відповідачем не вносилися грошові кошти вчасно та в належному розмірі, в результаті чого заборгованість за тілом кредиту стала простроченною.
Згідно умов кредитного договору, сплату відсотків за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення Банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих відсотків. У разі, якщо в дату нарахування відсотків згідно цих Умов клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили про збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов'язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування відсотків.
Під борговим зобов'язанням за кредитом сторони узгодили зобов'язання клієнта з повернення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальну заборгованість клієнта.
Щодо порядку нарахування відсотків на заборгованість за кредитом представник позивача пояснює, що нарахування за відповідною ставкою проводиться на максимальний залишок відповідної заборгованості по тілу/простроченому тілу кредиту за період. При цьому, в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01 березня 2019 року згідно з п. 2.1.1.2.12. сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов'язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Щодо правомірності нарахування процентів до повного погашення заборгованості за кредитним договором представник позивача зазначає, що згідно з умовами договору Банком передано відповідачу кредитну карту зі строком дії до 08.2017 року в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів у обумовлені у заяві, Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах строки. Згідно з умовами кредитного договору №б/н позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені Тарифами, та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення строку повернення кредиту та розмір процентів за користування ним.
Згідно умов кредитного договору при непогашенні кредиту у встановлений термін, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на залишок заборгованості з простроченої суми кредиту розрахунок процентів здійснюється з дати виникнення простроченої заборгованості. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Нарахування процентів здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з фактичної кількості днів у році.
Отже, датою 08.2017 року (останній день строку дії карти) визначено кінцеву дату для здійснення позичальником останнього щомісячного платежу по погашенню кредиту в розмірі та в строки, встановлені Тарифами, при відсутності порушень по сплаті та простроченої заборгованості, а не кінцевий термін спливу виконання своїх грошових зобов'язань за кредитним договором №б/н та припинення зобов'язань в цілому.
Таким чином, на переконання представника позивача, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування процентів на суму простроченої заборгованості по кредиту як плати за весь час фактичного користування кредитними коштами, оскільки розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Також представник позивача зазначає, що умовами договору встановлено, що у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі, передбаченому Тарифами, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https ://privatbank.ua/kredity/.
Згідно з Наказом № СП-2013-6500941 від 28 січня 2013 року внесено зміни в частині нарахування неустойки в розмірі 50 грн., у разі несплати щомісячного платежу на суму від 100 грн.
Згідно з Наказом № СП-2013-6776448 від 19 вересня 2013 року внесено зміни в частині нарахування неустойки в розмірі 100 грн. у разі несплати щомісячного платежу на суму від 100 грн. другий місяць поспіль.
Щодо строку позовної давності представник позивача звертає увагу суду на те, що даний кредитний продукт має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів. Безпосередньо в загальноприйнятих договорах істотні умови мають чіткий строк виконання та точний щомісячний платіж, визначений чітко в грошових одиницях - ануітет, тощо. Відповідно, по даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов'язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто, це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.
Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки - до останнього дня 08.2017 року. Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 14 жовтня 2020 року - до спливу строку позовної давності.
У зв'язку з цим, за твердженням представника позивача, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності як загальний, так і спеціальний, позивачем дотримано при зверненні до суду.
Також представник позивача зауважив, що із виписки по рахунку вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконувала свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знала про умови кредитування та визнала свої зобов'язання за договором. Тому посилання відповідача про те, що вона не була ознайомлена з умовами кредитування, не має прийматись судом до уваги.
Тому оскільки на даний час відповідач належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, беручи до уваги підтримання позовних вимог позивачем, заперечення проти позову відповідача та її представників, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню вцілому, виходячи з наступного.
За змістом ст.ст.12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року №519 (рішенням єдиного акціонера банку) було змінено найменування банку з ПАТ КБ «ПриватБанк» на АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується копією Статуту акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».
Судом встановлено, що 09 грудня 2011 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до позивача АТ КБ «ПриватБанк» та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідач ОСОБА_1 засвідчила підписом свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Пам'яткою клієнта та Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
До вказаної анкети-заяви банк додав Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку - ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, які відповідачем не підписані.
Згідно із наданим банком разом із заявою про зменшення позовних вимог розрахунком у відповідача ОСОБА_1 станом на 11 лютого 2021 року утворилася заборгованість у загальній сумі 20179,21 грн., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 14843,93 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, у сумі 5335,28 грн.
Згідно довідки, наданої позивачем, за кредитним договором бн ОСОБА_1 отримала одну кредитну картку за № НОМЕР_1 , яка була відкрита 07 грудня 2013 року зі строком дії до 08/17.
Доказів того, що після закінчення строку дії вказаної платіжної (кредитної) карти відповідачем була отримана нова карта, матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 і ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 09 грудня 2011 року процентна ставка та порядок нарахування і розмір неустойки не зазначені.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), просив, у тому числі, крім простроченого тіла кредиту (кредитний ліміт, що на конкретну дату мав бути погашений відповідачем, але не погашений), стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку - ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздрукована інформація із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила кредитування.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку - ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи правомірність нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст.625, також посилався на те, що із 01 березня 2019 року впроваджені зміни Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме: відповідно до п.2.1.1.2.12 починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов'язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі, зокрема, 86,4% для картки «Універсальна».
Проте, позивачем не надано доказів того, що відповідачу взагалі було відомо про вказані зміни до Умов та правил надання банківських послуг і вона погодилася на ці змінені умови договору.
Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить порядку та строків повернення кредиту (користування ним).
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року, де зазначено, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
У той же час, судом враховано, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (п. 59 Постанови).
Однак, суд вважає безпідставними посилання представників позивача у позовній заяві та відповіді на відзив на те, що Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку було встановлено порядок повернення коштів черговими платежами, та те, що кінцевий термін повернення коштів відповідає строку дії картки, оскільки судом встановлено, що вони не були підписані відповідачем ОСОБА_1 і тому вони не можуть вважатися частиною кредитного договору б/н від 09 грудня 2011 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 .
Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Крім того, анкета-заява позичальника від 09 грудня 2011 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також у ній не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що за даним кредитним договором строк позовної давності має підліковуватися з моменту, коли банк міг та повинен був дізнатися про порушення свого права на повернення кредиту. Тобто, перебіг позовної давності у даному випадку почався з моменту останнього платежу ОСОБА_1 по кредиту (відповідно до банківської виписки це операція «Зарахування переказу на картку»), тобто з 30 серпня 2017 року.
При цьому, суд не бере до уваги при визначенні початку відліку строку позовної давності платіж від 24 квітня 2018 року на суму 889,11 грн., який у банківській виписці зазначено як «Автоматичне погашення простроченої заборгованості з карти НОМЕР_2 », оскільки у порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК України позивачем не було доведено, на яких підставах і з чиєї карти було здійснено списання вказаної суми, зважаючи на те, що станом на 24 квітня 2018 року строк дії кредитної карти ОСОБА_1 вже досить давно закінчився (з дати закінчення строку дії кредитної карти минуло майже 8 місяців) і підписана нею анкета-заява не передбачала умов щодо можливості автоматичного погашення заборгованості відповідача Банком з будь-яких інших карток без отримання попередньої згоди клієнта на здійснення подібних операцій, а також не доведено, що відповідач взагалі знала про таке погашення її заборгованості. Тобто, зважаючи на це, суд позбавлений можливості розцінювати вказану операцію як активні дії саме відповідача, спрямовані на погашення наявної у неї заборгованості перед позивачем, які, відповідно, свідчили б про визнання нею факту наявності такої заборгованості по даному кредитному договору навіть після закінчення строку дії кредитної карти.
Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 внесла 30 серпня 2017 року, а дану позовну заяву банк передав до поштового відділення 14 жовтня 2020 року, про що свідчить відповідна інформація на конверті, у якому надійшла позовна заява, і вона була отримана судом 20 жовтня 2020 року, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строків позовної давності, про застосування яких заявлено відповідачем у справі.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 697/1307/17-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 314/5082/17, від 15 січня 2021 року у справі №494/366/19.
Посилання представника позивача у відповіді на відзив на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 19 березня 2014 року №6-14цс14, про те, що перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору, безпідставні, оскільки стосуються інших фактичних обставин. Зокрема, у вказаній справі, судами було встановлено, що сторонами було погоджено правила користування платіжною карткою, відповідно до яких граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).
У даній же справі між сторонами кредитного договору не було погоджено графік погашення чергових платежів та те, що кінцевий строк погашення відповідає строку дії картки.
Судом також враховано, що відповідно до п. 1 ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).
При цьому, суд вважає безпідставним посилання позивача на п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг, згідно якого строк позовної давності відносно вимог Банку про повернення кредиту, оплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, витрат Банку складає 50 років, виходячи з наступного.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст.259 ЦК України).
Згідно із ч.1, ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З матеріалів справи вбачається, що Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в 50 років, не містять підпису відповідача. Ніяких належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та правила надання банківських послуг містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювалися, позивачем до суду надано не було.
Крім того, у заяві позичальника від 09 грудня 2011 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.
З огляду на викладене та враховуючи заявлене відповідачем та її представниками клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд вважає, що у даному випадку наявні підстави для відмови в задоволенні позову саме у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Усі інші доводи сторін не спростовують наведених вище висновків суду, а тому до уваги судом не беруться.
В силу вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору суд покладає на позивача у зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а про понесення інших судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи, сторонами на даний час не заявлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Каретник Ю. М.