20 серпня 2021 року м. Мукачево Справа 303/5555/21 2-а/303/133/21
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі головуючого - судді Кость В.В.
секретар судового засідання Немеш Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів: (1) інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області ДПП лейтенанта поліції Угрин Ігоря Івановича;
(2) Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення від 11.06.2021 року серії ЕАН №4336141.
Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про незаконність постанови, внаслідок допущених інспектором грубих порушень при розгляді справи, складанні постанови, а також неврахування ним фактичних обставин справи.
У поданому на розгляд суд позові позивач зазначив, що жодних порушень правил дорожнього руху не вчиняв, під час руху транспортним засобом дотримувався всіх правил дорожнього руху.
Позивач заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не надав.
Відповідачі про час і місце розгляду справи були повідомлені у порядку, передбаченому статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження і матеріалів позову на відповідну електронну адресу.
Від уповноваженого представника відповідача (2) до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким в задоволені позову просить відмовити, оскільки позивача було зупинено та ознайомлено з сертифікатами відповідності вимірювального пристрою та пред'явлено фотозображення з фіксуванням його транспортного засобу, швидкості руху. Також наголошує на тому, що прилад TruCam конструктивно розроблений таким чином, що дозволяє його використання без спеціалізованих приставок. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.
З урахуванням положень частини восьмої ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.
11.06.2021 відповідачем (1) було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №4336141 про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В постанові зазначено, що ОСОБА_1 11.06.2021 11:30:48 на 783 км рухався зі швидкістю 84 км/год, чим перевищив дозволену швидкість руху на 34 км/год. Швидкість вимірювалася приладом трукам 000624, чим порушив п. 12.4 ПДР.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини по справі суд, передусім, виходить з наступного.
Згідно з частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 268) закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Висловлюючи свою правову позицію по відношенню до вищевказаних приписів чинного законодавства Конституційний Суд України в своєму рішенні (п. 4) від 22.12.2010 року 23-рп/2010 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху)) вказав, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 1, 3, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64). Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом (стаття 248).
Орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; (статті 245, 280 Кодексу); справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці (частина перша статті 249); оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (стаття 252) тощо.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом положенням Основного Закону України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України суд приходить до наступного висновку.
Диспозиція частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає серед іншого відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Позивач заперечує вчинення ним адміністративного правопорушення, вказаного в постанові, та зазначає, що він правил дорожнього руху не порушував, а вимірювання швидкості проведено з порушенням норм законодавства.
Надаючи правову оцінку доводам позивача та запереченням відповідача (2) суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Зі змісту оскаржуваної постави вбачається, що порушення визначеного п. 12.4 ПДР обмеження швидкості руху, встановлено відповідачем за допомогою відповідного технічного засобу «трукам 000624».
Позивач факт управління транспортним засобом не заперечує, однак має застереження щодо порядку розгляду справи та технічного приладу.
На підтвердження вчинення позивачем порушення п.12.4 ПДР відповідачем (2) надано до матеріалів справи копію зображення, з якого вбачаються дані щодо фіксації за допомогою приладу лазерного вимірювача швидкості TruCam серійний номер ТС 000624 автомобіля з д.н.з. НОМЕР_1 зі швидкістю 84 км/год, при встановленому ліміті швидкості 50 км/год, та зазначено дату і час фіксації 11.06.2021 11:29:40 год.
Також на фотознімку зафіксовано місце руху автомобіля автодорога М-06, 783 км.
Матеріалами справи підтверджено, що прилад TruCam, яким вимірювалась швидкість руху транспортного засобу позивача, використовується у відповідності до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки, зареєстрований в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки, пройшов повірку, є придатним до застосування
Наведені вище обставини підтверджують правомірність використання відповідачем лазерного вимірювача швидкості TruCam.
Разом з тим, Закону України «Про національну поліцію» та Правилами дорожнього руху України передбачено інформування учасника дорожнього руху про здійснення відеофіксації приладом, що не працює в автоматичному режимі.
Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці (частина 2 статті 40 Закону України «Про національну поліцію»).
В свою чергу, відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача. Різні режими роботи вимірювального приладу мають своїм наслідком різні величини похибок роботи такого приладу, про що вказано в наданому відповідачем свідоцтві. У свою чергу обов'язок доказування обставин, в тому числі щодо похибки приладу законом покладено саме на відповідача.
Правилами дорожнього руху обмеження швидкості руху встановлені в залежності від місця керування транспортним засобом: в населеному пункті 50 км/год (п. 12.4), за межами населеного пункту, в залежності від категорії дороги швидкість має бути від 90 до 130 км/год (п.12.6).
В залежності від місця керування транспортним засобом залежить який швидкісний режим встановлений на даній автомобільній дорозі, за перевищення якого на 20 двадцять кілометрів на годину настає адміністративна відповідальність.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, які обмеження швидкості руху транспортних засобів діяли на відповідній ділянці автодороги де здійснювався контроль за додержанням безпеки дорожнього руху, що унеможливлює встановлення судом факту перевищення дозволеної швидкості руху транспортного засобу.
Доказів геолокації приладу вимірювання та геолокації автомобіля суду не надано.
Крім того, з копії зображення, доданого відповідачем (2) вбачається, що автомобіль д.н.з. НОМЕР_1 зафіксований о 11:29:40, натомість в оскаржуваній постанові вказано, що правопорушення вчинено в 11:30:48.
Так, само на фотокопії не відображено розміщення дорожнього знаку про початок населеного пункту та про здійснення віде-,фото-контролю швидкості руху.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Згідно з частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
При цьому, відповідачем до матеріалів справи не додано носій, на який безпосередньо здійснений запис правопорушення (в даному випадку - прилад ТruCAM чи носій даних), який відповідно до вимог вищенаведених норм законодавства є належним доказом вчинення позивачем правопорушення.
Надані відповідачем (2) фотознімок з приладу ТruCAM не є допустимими доказами в розумінні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021 по справі № 591/6739/20, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 по справі №344/12044/20.
За результатами судового розгляду справи судом не встановлено фактичних даних, які б свідчили про те, що позивач, керуючи транспортним засобом, перевищив допустиме обмеження швидкості руху на 34 км/год.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.
Сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.
Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в даній справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотофіксація правопорушення, а отже за таких обставин справи суд позбавлений об'єктивної можливості встановити факт порушення позивачем Правил дорожнього руху.
В свою чергу, відповідачем не наданого жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Відповідно до частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правовірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з яким закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
З урахуванням наведених фактичних обставин справи та приписів чинного законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з недоведеністю вини позивача належними та допустимими доказами, що виключає наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, суд також констатує те, що санкція частини перша статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення в межах якої на позивача накладено адміністративне стягнення, визначає вид і розмір покарання за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначенням, яке міститься у ст. 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Отже, за основу для визначення розміру адміністративного стягнення, яке підлягає накладенню на порушника у вигляді штрафу береться неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що на час винесення оскаржуваного акту складав 17 (сімнадцять) гривень.
Натомість розмір накладеного на позивача адміністративного стягнення визначено суб'єктом владних повноважень у вигляді конкретної грошової суми (340,00 грн.), що не передбачено положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення.
По відношенню до цього слід зазначити, що уповноважений на застосовування адміністративних санкцій орган, може вказати їх конкретний грошовий вираз, однак визначити міру відповідальності має тільки у встановленому законодавством виді, яким у даному конкретному випадку є неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
За таких обставин справи, позовні вимоги підлягають задоволенню, із скасуванням судом оскаржуваної за предметом позову постанови.
Судові витрати по справі у сумі 454,00 гривень (судовий збір) підлягають віднесенню на відповідача за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 19, 61, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 9, 19, 72 -77, 246, 250, 255, 262, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 251, 252, 268, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
1. Позов задоволити.
2. Скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення від 11.06.2021серії ЕАН №4336141.
3. Справу про адміністративне правопорушення закрити.
4. Стягнути з Управління патрульної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суму 454,00 (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
5. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
6. Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідачі: (1) інспектор УПП в Закарпатській області ДПП Угрин Ігор Ігорович (88006, м.Ужгород, вул О.Кошового, 2).
(2) Управління патрульної поліції в Закарпатській області (88006, м.Ужгород, вул О.Кошового, 2).
Суддя В.В. Кость