Справа № 369/6463/20
Провадження № 2/369/1437/21
Іменем України
18.08.2021 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Дубас Т.В.
за участю секретаря Бугайовій М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво- Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У червні 2020 року позивач звернулась в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, проценти за користування позикою та трьох процентів річних. Свої вимоги мотивував тим, що 01 травня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 6650,00 доларів США на строк до 01 червня 2017 року. За період з 15.05.2017 по 22.09.2018 відповідач повернула відповідачу 467 доларів США. На теперішній час відповідач не виконала своїх зобов'язань за договором позики. У зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 01 травня 2017 року у розмірі 166941,00 грн. (6183,00 доларам США по курсу НБУ станом на 28.05.2020), проценти за користування позикою за період з 01 травня 2017 року по 28 травня 2020 року у розмірі 80967,33 грн. (2998,79 доларам США по курсу НБУ на 28.05.2020), три проценти річних за період з 01 червня 2017 року по 28 травня 2020 року у розмірі 14962,05 грн. (554,15 доларам США по курсу НБУ на 28.05.2020) та судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн..
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 червня 2020 року відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Згідно із частинами 1, 8 ст.279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
У судове засідання позивач не з'явилась. Направила до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримала, також не заперечувала проти ухвалення по справі заочного рішення.
У судове засідання відповідач не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в тому числі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Причини неявки суду не відомі.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За письмовою згодою позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Вивченням матеріалів встановлено, що дану справу можливо вирішити в спрощеному позовному провадження, враховуючи положення ст. ст.19,274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ незначної складності.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що 01 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 6650,00 доларів США на строк до 01 червня 2017 року.
На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 видала письмову розписку від 01 травня 2017 року.
ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 15 травня 2017 року 100 доларів США, 30 червня 2017 року 50 доларів США, 29 вересня 2017 року 50 доларів США, 05 жовтня 2017 року - 31 жовтня 2017 року 50 доларів США, 14 листопада 2017 року 50 доларів США, 21 січня 2018 року 50 доларів США, 14 квітня 2018 року 1000,00 гр., 30 червня 2018 року 500 грн., 19 липня 2018 року 1000,00 грн., 22 вересня 2018 року 300 грн., що підтверджується розпискою.
ОСОБА_1 стверджує у позовній заяві, що ОСОБА_2 повернула їй борг за період з 15 травня 2017 року по 22 вересня 2018 року у розмірі 467,00 доларів США. (6650,00 - 467,00 = 6183,00)
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним - якщо виконання позичальником зобов'язання обмежується поверненням боргу.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником певної грошової суми саме в борг із зобов'язанням її повернення, та дату отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.
Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року № 6-79цс14.
Оцінивши подані суду докази, суд приходить до висновку, що позивач подав належні та допустимі докази на підтвердження факту передачі грошових коштів, виникнення боргових зобов'язань між сторонами.
У відповідності статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Згідно правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Даних, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості позивачці судом не встановлено.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно положень ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконала, тому у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 6183,00 дол. США, що за курсом НБУ на час подання позову становило 166941,00 грн.
Оскільки кошти не були повернуті в строк, тому обґрунтовані є доводи позову щодо стягнення відсотків за користування позикою та трьох відсотків річних. Провівши розрахунок трьох відсотків річних від суми позики у розмірі 6183 дол. США, що за курсом НБУ на час подання позову становило 166941,00 грн. та відсотків за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ на підставі ст. 1048 ЦК України у розмірі 2998,79 доларів США, за курсом НБУ на час подання позову становило 80967,33 грн., суд приходить до висновку, що вони є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦК України).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Стаття 78 ЦПК України визначає суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 80 достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2628,70 грн.
Що ж стосується вимог позивача про відшкодування відповідачем понесених судових витрат на правничу допомогу, в розмірі 3000 грн., то вони не підлягають відшкодуванню, з огляду на наступне.
Так, ч. 1ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що ОСОБА_1 дійсно понесла витрати на правничу допомогу, матеріали позовної заяви не містили.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу.
Керуючись ст.ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст.ст. 15, 16, 525, 526, 545, 610, 612, 625, 901, 907, 1046, 1048, 1050 ЦК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 травня 2017 року у розмірі 166941,00 грн. (сто шістдесят шість тисяч дев'ятсот сорок одна грн. 00 коп.), проценти за користування позикою в період з 01.05.2017 по 25.05.2020 у розмірі 80967,33 грн. (вісімдесят тисяч дев'ятсот шістдесят сім грн. 33 коп.), три відсотки річних за період з 01.06.2017 по 28.05.2020 у розмірі 14962,05 грн. (чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві грн. 05 коп.).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 2628,70 грн. (дві тисячі шістсот двадцять вісім грн. 70 коп.).
В решті вимог позову відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Дубас Т.В.