Справа № 368/548/21
Провадження № 2/368/489/21
Рішення
Іменем України
(Заочне)
"17" серпня 2021 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі: головуючого судді Шевченко І.І.
при секретарі Лєвшин Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик Київської області в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Київської області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування, -
встановив:
представник позивача просить суд визнати за ним, ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на: земельну ділянку площею 2,1541 га, кадастровий номер 3222280400:07:301:0007, розташовану на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області; земельну ділянку площею 0,4296 га, кадастровий номер 3222280400:07:304:0117,
розташовану на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області; частку у пайовому фонді майна СТОВ «ОБРІЙ», ідентифікаційний код 03754871, (с. Уляники Кагарлицького району Київської області) в розмірі 0,1% загальної вартості майна пайового фонду та скасувати рішення Ржищівської міської ради від 21.08.2020 року № 2844-87-07 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (за межами населених пунктів)» та від 02.10.2020 року № 3042-88-07 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (за межами населених пунктів)» в частині земельної частки (паю) загальною площею 2,58 га, з них рілля площею 2,15 га, пасовища площею 0,43 га, № земельної ділянки 27, № поля 1, наданої ОСОБА_2 , та земельних ділянок площею 2,1541 га, кадастровий номер 3222280400:07:301:0007 і площею 0,4296 га, кадастровий номер 3222280400:07:304:0117, що належали ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2006 року серії ЯБ № 749429, обґрунтовуючи позов наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Балико-Щучинка Кагарлицького району Київської області у ОСОБА_2 народилася дитина, ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 08.06.1964 року серії НОМЕР_1 , актовий запис № 55, виданим Бюро реєстрації актів громадянського стану Кагарлицької районної ради депутатів трудящих Київської області. У свідоцтві про народження матір'ю дитини записано ОСОБА_2
24.07.2001 року Балико-Щучинською сільською радою ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ-ХП № 1103178, яким відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 22.02.2000 року, визначено право ОСОБА_2 на частку у пайовому фонді майна СТОВ «ОБРІЙ», ідентифікаційний код 03754871, (с. Уляники Кагарлицького району Київської області) в розмірі 0,1% загальної вартості майна пайового фонду, що станом на 01.06.2001 року дорівнює 1135 грн.
27.03.2003 року у с. Балико-Щучинка Кагарлицького району Київської області ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області Лукашенко Н.І., згідно якого заповіла йому, ОСОБА_1 , сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КВ № 011273, виданий 06.08.1996 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією (оригінал сертифікату наявний у Кагарлицької районної державної адміністрації), та свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ-ХІІ № 1103178, видане 24.07.2001 року виконкомом Балико-Щучинської сільської ради.
Відповідно до частини 2 статті 37 Закону України «Про нотаріат», в редакції на момент складання такого заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, заповіти посвідчують посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів.
Указом Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель,
переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»
встановлено, що сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним
сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств підлягають паюванню. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Згідно пункту 17 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
У подальшому ОСОБА_2 реалізувала свої право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 011273, шляхом відведення земельної ділянки у натурі з отриманням державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, повернувши сертифікат на право на земельну частку (пай) до районної державної адміністрації.
27.03.2006 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області та Кагарлицьким районним відділом земельних ресурсів, на підставі розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 01.02.2006 року № 62, видано державний акт серії ЯБ №749429 на право власності на дві земельні ділянки загальною площею 2,58 га: земельної ділянки площею 2,15 га, кадастровий номер 3222280400:07:001:0020, і земельної ділянки площею 0,43 га, кадастровий номер 3222280400:07:004:0005, розташованих на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010603100143.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, в редакції на момент видачі такого державного акту, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Згідно пункту 4.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Держкомзему України від 02.07.2003 року № 174, що діяв на момент видачі державного акту, державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Оскільки виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельні ділянки зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, слід дійти висновку, що його державна реєстрація відбулася, а отже ОСОБА_2 набула право власності на такі земельні ділянки.
Згідно статей 1, 7, 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», в редакції на момент складання заповіту, колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. До пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.
Указом Президента України від 29.01.2001 року № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» передбачено запровадження документального посвідчення права власності на паї колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати).
На виконання Указу Президента України від 29.01.2001 року № 62 Міністерство аграрної політики України Наказом від 14.03.2001 року № 62 «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» встановило, що для визначення розмірів майнових паїв членів реорганізованого підприємства та належного оформлення реалізації їх прав, комісія з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки, обчислює загальну вартість майнових паїв, що належать співвласникам, та загальний відсоток цих паїв у пайовому фонді реорганізованого підприємства, який записується у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» виготовлення свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) покладено на обласні та районні державні адміністрації.
Водночас ОСОБА_2 не реалізувала своє право на отримання частки у пайовому фонді майна СТОВ «ОБРІЙ» натурою, грішми, цінними паперами або в іншій формі, що підтверджується наявністю у неї відповідного свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Софіївка Сімферопольського району Автономної Республіка Крим ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06.01.2009 року серії НОМЕР_2 , актовий запис № 08, виданим Гвардійською селищною радою Сімферопольського району Автономної Республіка Крим.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статей 1218, 1225 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до статей 1217, 1222 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно статей 1245, 1267 Цивільного кодексу України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до статей 1220, 1221 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно пункту 212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, в редакції па момент відкриття спадщини, місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання і місце його смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про його постійне місце проживання; записом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця.
Відповідно до виписки з погосподарської книги № 16 Гвардійської селищної ради Сімферопольського району Автономної Республіка Крим за 2006-2010 роки останнім місцем проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .
Отже часом відкриття спадщини є ІНФОРМАЦІЯ_2 , а місцем відкриття спадщини - с. Софіївка Сімферопольського району Автономної Республіки Крим.
Згідно статті 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 1258, 1261 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Таким чином він є спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом в частині спадкування зазначених вище земельних ділянок і майнового паю та, одночасно, спадкоємцем першої черги за законом в частині спадкування всієї іншої спадщини.
Згідно статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент відкриття спадщини, доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
На час відкриття спадщини разом з ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 постійно проживав тільки він, що підтверджується зазначеною випискою з погосподарської книги № 16 Гвардійської селищної ради Сімферопольського району Автономної Республіка Крим за 2006-2010 роки.
Його проживання за даною адресою з 16.09.1983 року по теперішній час підтверджується також відповідною відміткою у його паспорті.
Відповідно до частини 1 статті 3 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документом, до якого вносяться відомості про місце проживання, є паспорт громадянина України.
Згідно статей 1269, 1270, 1272 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до пункту 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент відкриття спадщини, заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Згідно пункту 208 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент відкриття спадщини, прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Відповідно до пунктів 231, 232 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент відкриття спадщини, нотаріусом ведеться книга обліку спадкових справ та алфавітна книга спадкових справ. У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини; заява про відкликання заяви про прийняття спадщини; заява про видачу свідоцтв про право на спадщину, про відмову від спадщини; заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини; заява спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі); претензії кредиторів, а також заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, за якими були вжиті ці заходи; заяви про відкриття спадщини та укладання договору на управління спадщиною; заява про видачу свідоцтва виконавцю заповіту; заява виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень; заява відказоодержувача про відмову від заповідального відказування тощо. На підставі однієї із перерахованих заяв, зареєстрованої першою, заводиться спадкова справа на ім'я померлого. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи. У разі підтвердження цього факту нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, а в разі потреби - вимагає цю справу для подальшого провадження. Відомості про спадкові справи підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі в порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр.
Згідно пункту 2.9 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 17.10.2000 року № 51/5, в редакції на момент відкриття спадщини, для підтвердження факту внесення інформації до Спадкового реєстру нотаріус виготовляє витяг про внесення реєстраційного запису до Спадкового реєстру у двох примірниках, один з яких залишається у справі нотаріуса, що посвідчив заповіт, спадковий договір, відкрив спадкову справу тощо, а другий - надається заявникові (заповідачеві, відчужувачу, спадкоємцю або набувачу).
23.06.2009 року, на підставі його заяви про прийняття спадщини від ОСОБА_2 , Другою сімферопольською районною державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 47242783, номер у нотаріуса 138/2009, спадкодавець - ОСОБА_2 , місце заведення та місце зберігання спадкової справи - Друга сімферопольська районна державна нотаріальна контора, вул. Карла Маркса, 63, смт. Гвардійське, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 23.06.2009 року № 20310876, виданим Другою сімферопольською районною державною нотаріальною конторою.
Водночас за даними Спадкового реєстру державним нотаріусом не підтверджено факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом.
Оскільки інших заяв про прийняття спадщини подано не було, він є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , що прийняв спадщину.
Згідно статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до статті 66 закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.
Згідно статті 1298 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відповідно до пунктів 205, 210 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину підлягають обов'язковій реєстрації у Спадковому реєстрі.
Разом з тим він не отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину після закінчення шести місяців з дня її відкриття, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру від 16.01.2020 року № 59030043, виданого приватним нотаріусом Тарасюк О.О.
Також згідно даного витягу заведена 23.06.2009 року Другою сімферопольською районною державною нотаріальною конторою спадкова справа (номер у спадковому реєстрі 47242783, номер у нотаріуса 138/2009) зберігається у Другій сімферопольській районній державній нотаріальній конторі за адресою вул. Карла Маркса, 63, смт. Гвардійське, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим.
Згідно довідки від 27.01.2020 року № 63/01-19 «Про надання інформації» зазначена спадкова справа знаходиться на зберіганні у нотаріуса Сімферопольського районного нотаріального округа Республіки Крим Вовченко С.А.
Водночас відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з 20 лютого 2014 року сухопутна територія Автономної Республіки Крим є територією України, що тимчасово окупована внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Згідно статей 4, 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії даного Закону поширюється особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини та громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з тим з метою захисту прав і свобод громадян України частина 4 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» допускає взаємодію органів державної влади України з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території.
Згідно з додатком до наказу Міністерства юстиції України від 25.04.2014 року № 92/7 «Про розподіл граничної численності працівників територіальних органів юстиції на 2014 рік» численність працівників юстиції Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим та Головного управління юстиції в м. Севастополі складає 0 (нуль) осіб.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 07.07.2014 року № 1087/5 «Про припинення приватної нотаріальної діяльності» з 08.07.2014 року припинено приватну нотаріальну діяльність по відповідних нотаріальних округах осіб, які здійснювали приватну нотаріальну діяльність на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Отже на сьогоднішній день отримати свідоцтво про право на спадщину за місцем реєстрації спадкової справи (номер у спадковому реєстрі 47242783, номер у нотаріуса 138/2009), у Другій сімферопольській районній державній нотаріальній конторі, не передбачається можливим.
Згідно пункту 2 глави 10 розділу II чинного на момент подання позову Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. У разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз'яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження. При одночасному відкритті спадкових справ різними нотаріусами за місцем відкриття спадщини спадкова справа передається до того нотаріуса, у якого згідно з паперовими носіями відкрито спадкову справу раніше.
Оскільки згідно наведених норм чинного законодавства України спадкоємець, який прийняв спадщину, може подати заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину лише нотаріусу за місцем відкриття спадщини, у якого знаходиться відповідна спадкова справа, і лише такий нотаріус має право видати дане свідоцтво, а заведення нової спадкової справи поза межами тимчасово окупованої території України та видача у межах такої нової спадкової справи свідоцтва про право на спадщину чинним законодавством України не передбачено, знаходження відповідної спадкової справи на тимчасово окупованій території України перешкоджає оформленню моїх спадкових прав у нотаріальному порядку.
Таким чином, враховуючи, що на даний час територія Автономної Республіки Крим є тимчасово окупованою Російською Федерацією, він позбавлений можливості одержати свідоцтво про право на спадщину на території Автономної Республіки Крим, позбавлений можливості відкрити спадкову справу у іншого нотаріуса за межами тимчасово окупованої території України, оскільки спадкова справа належним чином відкрита та внесена у Спадковий реєстр за законодавством України на території Автономної Республіки Крим до моменту її окупації, а також позбавлений можливості у будь-який спосіб зобов'язати нотаріуса Сімферопольського районного нотаріального округа Республіки Крим Вовченко С.А., у якого зберігається відповідна спадкова справа, передати її до нотаріуса чи нотаріальної контори за межі тимчасово окупованої території України.
Разом з тим під час прийняття спадщини ним дотримано всіх вимог чинного законодавства України, що регулюють правовідносини у сфері спадкування: у встановлений строк, за місцем відкриття спадщини подано заяву до нотаріуса про прийняття такої спадщини та отримано відповідний витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі.
Згідно статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно статті 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 67 закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.
З огляду на вищенаведені обставини слід дійти висновку, що він набув право на спадкове майно, але фактично реалізувати таке право і отримати спадщину не має можливості за об'єктивних обставин, які не залежать від його волі, що однак не позбавляє його права на спадщину, а тому, з урахуванням принципу верховенства права та враховуючи наявність у спадкоємця, що прийняв спадщину, законних очікувань на отримання у спадок належного спадкодавцю майна, відповідне його право підлягає судовому захисту.
Згідно пункту 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, має застосовуватися винятковий спосіб їх захисту - визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. Відповідачами у справах про спадкування за відсутності інших спадкоємці, які прийняли спадщину, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи відмови від її прийняття є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ про право людини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу є попередження порушень принципу безперешкодного користуванням своїм майном. Втручання в право безперешкодного користування своїм майном передбачає справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання основних прав людини.
У рішенні у справі «Совтрансавто Холдінг проти України» від 25.07.2002 року Європейський суд зазначив, що ситуація невпевненості щодо можливості володіння і розпорядження майном порушує справедливу рівновагу між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати право особи на повагу до його майна. При цьому держава повинна забезпечувати особі можливість ефективного користування своїм правом власності, гарантованим статтею 1 Першого протоколу.
У рішенні у справі «Україна Тюмень проти України» від 22.11.2007 року Європейський суд зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте Суд зауважує на необхідності дотримання необхідного балансу у спосіб, сумісний з правом заявника на мирне володіння його майном в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Водночас у спірних правовідносинах відсутній будь-який суспільний інтерес як підстава для позбавлення його, спадкоємця, який прийняв спадщину, права на спадкування після смерті його матері, ОСОБА_2 .
Законні підстави для втручання органу влади у мирне володіння мною майном, право на яке йому належить в порядку спадкування, відсутні.
Разом з тим обставини справи свідчать, що його право власності на спадкове майно порушено, і з незалежних від нього причин він не може отримати свідоцтво про право на спадщину.
Стосовно окупованих територій у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» Європейський суд констатував, що зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих органів та інститутів окупаційної влади далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди, і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами. Вирішити інакше означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Європейський суд також наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони, тобто є окупованою.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2020 року у справі № 701/1196/16-а.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права.
За таких обставин, оскільки на теперішній час існують об'єктивні перешкоди для оформлення мною спадкових прав у нотаріальному порядку, визнання права власності на майно в порядку спадкування є компетенцією суду.
Водночас він позбавлений можливості в іншому порядку, ніж шляхом ухвалення судового рішення про визнання за ним права власності на спадкове майно, реалізувати своє право на спадщину.
21.08.2020 року Ржищівською міською радою прийнято рішення № 2844-87-07 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) на территорії Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (за межами населених пунктів)», пунктом 1 якого виконавчому комітету Ржищівської міської ради надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок невитребуваних земельних часток (паїв), до яких додатком № 1 до такого рішення, серед іншого, віднесено земельні ділянки площею 2,15 га (кадастровий номер 3222280400:07:001:0020) та 0,43 га (кадастровий номер 3222280400:07:004:0005), на які 27.03.2006 року його матері, ОСОБА_2 , Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області та Кагарлицьким районним відділом земельних ресурсів видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 749429.
02.10.2020 року рішенням Ржищівської міської ради № 3042-88-07 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (за межами населених пунктів)»: затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок невитребуваних земельних часток (паїв), у тому числі, земельних ділянок площею 2,15 га (кадастровий номер 3222280400:07:001:0020) та 0,43 га (кадастровий номер 3222280400:07:004:0005), що належали ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2006 року серії ЯБ № 749429, і згідно такої технічної документації таким земельним ділянкам присвоєно нові кадастрові номери з уточненням їх площ: 3222280400:07:301:0007 і 2,1541 га та 3222280400:07:304:0117 і 0,4296 га, відповідно; зазначені земельні ділянки надано в оренду ПСП «УКР АГРО КЛАС», ідентифікаційний код 36983711, на 7 років, але не більше, ніж до дня державної реєстрації права власності на них власниками таких земельних ділянок.
На підставі такого рішення Ржищівською міською радою 02.02.2021 року укладено з ПСП «УКР АГРО КЛАС» відповідні договори оренди таких земельних ділянок, а 05.02.2021 року проведено державну реєстрацію такого права оренди.
Водночас згідно частин 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Такий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КВ № 011273 виданий ОСОБА_2 06.08.1996 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією.
Згідно пункту 17 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Враховуючи, що ОСОБА_2 реалізувала свої право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 011273, шляхом відведення земельної ділянки в натурі з отриманням державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2006 року серії ЯБ № 749429, таку земельну частку (пай) не можна вважати невитребуваною.
Тому відповідні рішення Ржищівської міської ради від 21.08.2020 року № 2844-87-07 та від 02.10.2020 року № 3042-88-07 в частині такої земельної частки (паю) та земельних ділянок площею 2,1541 га, кадастровий номер 3222280400:07:301:0007 і площею 0,4296 га, кадастровий номер 3222280400:07:304:0117, що належали ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2006 року серії ЯБ № 749429, є незаконними, необгрунтованими і такими, що порушують його право на спадкування таких земельних ділянок, а отже підлягають скасуванню у такій частині.
Представник відповідача в особі Ржищівської міської ради Київської області в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки в суд не повідомив, а тому суд вважає, що представник відповідача в засідання суду не з'явилася без поважних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі неявки всіх учасників справи у підготовче засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку про винесення рішення про задоволення позову з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Балико-Щучинка Кагарлицького району Київської області у ОСОБА_2 народилася дитина, ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 08.06.1964 року серії НОМЕР_1 , актовий запис № 55, виданим Бюро реєстрації актів громадянського стану Кагарлицької районної ради депутатів трудящих Київської області. У свідоцтві про народження матір'ю дитини записано ОСОБА_2
24.07.2001 року Балико-Щучинською сільською радою ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ-ХП № 1103178, яким відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 22.02.2000 року, визначено право ОСОБА_2 на частку у пайовому фонді майна СТОВ «ОБРІЙ», ідентифікаційний код 03754871, (с. Уляники Кагарлицького району Київської області) в розмірі 0,1% загальної вартості майна пайового фонду, що станом на 01.06.2001 року дорівнює 1135 грн.
27.03.2003 року у с. Балико-Щучинка Кагарлицького району Київської області ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області Лукашенко Н.І., згідно якого заповіла йому, ОСОБА_1 , сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КВ № 011273, виданий 06.08.1996 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією (оригінал сертифікату наявний у Кагарлицької районної державної адміністрації), та свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії КИ-ХІІ № 1103178, видане 24.07.2001 року виконкомом Балико-Щучинської сільської ради.
Відповідно до частини 2 статті 37 Закону України «Про нотаріат», в редакції на момент складання такого заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, заповіти посвідчують посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів.
Указом Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель,
переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»
встановлено, що сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним
сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств підлягають паюванню. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Згідно пункту 17 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
У подальшому ОСОБА_2 реалізувала своє право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 011273, шляхом відведення земельної ділянки у натурі з отриманням державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, повернувши сертифікат на право на земельну частку (пай) до районної державної адміністрації.
27.03.2006 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області та Кагарлицьким районним відділом земельних ресурсів, на підставі розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 01.02.2006 року № 62, видано державний акт серії ЯБ №749429 на право власності на дві земельні ділянки загальною площею 2,58 га: земельної ділянки площею 2,15 га, кадастровий номер 3222280400:07:001:0020, і земельної ділянки площею 0,43 га, кадастровий номер 3222280400:07:004:0005, розташованих на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010603100143.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, в редакції на момент видачі такого державного акту, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Згідно пункту 4.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Держкомзему України від 02.07.2003 року № 174, що діяв на момент видачі державного акту, державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Оскільки виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельні ділянки зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, слід дійти висновку, що його державна реєстрація відбулася, а отже ОСОБА_2 набула право власності на такі земельні ділянки.
Згідно статей 1, 7, 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», в редакції на момент складання заповіту, колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. До пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.
Указом Президента України від 29.01.2001 року № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» передбачено запровадження документального посвідчення права власності на паї колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати).
На виконання Указу Президента України від 29.01.2001 року № 62 Міністерство аграрної політики України Наказом від 14.03.2001 року № 62 «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» встановило, що для визначення розмірів майнових паїв членів реорганізованого підприємства та належного оформлення реалізації їх прав, комісія з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки, обчислює загальну вартість майнових паїв, що належать співвласникам, та загальний відсоток цих паїв у пайовому фонді реорганізованого підприємства, який записується у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» виготовлення свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) покладено на обласні та районні державні адміністрації.
Водночас ОСОБА_2 не реалізувала свої право на отримання частки у пайовому фонді майна СТОВ «ОБРІЙ» натурою, грішми, цінними паперами або в іншій формі, що підтверджується наявністю у неї відповідного свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Софіївка Сімферопольського району Автономної Республіка Крим ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06.01.2009 року серії НОМЕР_2 , актовий запис № 08, виданим Гвардійською селищною радою Сімферопольського району Автономної Республіка Крим.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статей 1218, 1225 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до статей 1217, 1222 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно статей 1245, 1267 Цивільного кодексу України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до статей 1220, 1221 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно пункту 212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, в редакції па момент відкриття спадщини, місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання і місце його смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про його постійне місце проживання; записом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця.
Відповідно до виписки з погосподарської книги № 16 Гвардійської селищної ради Сімферопольського району Автономної Республіка Крим за 2006-2010 роки останнім місцем проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .
Отже часом відкриття спадщини є ІНФОРМАЦІЯ_2 , а місцем відкриття спадщини - с. Софіївка Сімферопольського району Автономної Республіки Крим.
Згідно статті 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 1258, 1261 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Таким чином він є спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом в частині спадкування зазначених вище земельних ділянок і майнового паю та, одночасно, спадкоємцем першої черги за законом в частині спадкування всієї іншої спадщини.
Згідно статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент відкриття спадщини, доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
На час відкриття спадщини разом з ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 постійно проживав тільки позивач - ОСОБА_1 , що підтверджується зазначеною випискою з погосподарської книги № 16 Гвардійської селищної ради Сімферопольського району Автономної Республіка Крим за 2006-2010 роки.
Його проживання за даною адресою з 16.09.1983 року по теперішній час підтверджується також відповідною відміткою у його паспорті.
Відповідно до частини 1 статті 3 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документом, до якого вносяться відомості про місце проживання, є паспорт громадянина України.
Згідно статей 1269, 1270, 1272 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до пункту 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент відкриття спадщини, заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Згідно пункту 208 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент відкриття спадщини, прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Відповідно до пунктів 231, 232 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент відкриття спадщини, нотаріусом ведеться книга обліку спадкових справ та алфавітна книга спадкових справ. У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини; заява про відкликання заяви про прийняття спадщини; заява про видачу свідоцтв про право на спадщину, про відмову від спадщини; заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини; заява спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі); претензії кредиторів, а також заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, за якими були вжиті ці заходи; заяви про відкриття спадщини та укладання договору на управління спадщиною; заява про видачу свідоцтва виконавцю заповіту; заява виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень; заява відказоодержувача про відмову від заповідального відказування тощо. На підставі однієї із перерахованих заяв, зареєстрованої першою, заводиться спадкова справа на ім'я померлого. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи. У разі підтвердження цього факту нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, а в разі потреби - вимагає цю справу для подальшого провадження. Відомості про спадкові справи підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі в порядку, передбаченому Положенням про Спадковий реєстр.
Згідно пункту 2.9 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 17.10.2000 року № 51/5, в редакції на момент відкриття спадщини, для підтвердження факту внесення інформації до Спадкового реєстру нотаріус виготовляє витяг про внесення реєстраційного запису до Спадкового реєстру у двох примірниках, один з яких залишається у справі нотаріуса, що посвідчив заповіт, спадковий договір, відкрив спадкову справу тощо, а другий - надається заявникові (заповідачеві, відчужувачу, спадкоємцю або набувачу).
23.06.2009 року, на підставі заяви позивача про прийняття спадщини від ОСОБА_2 , Другою сімферопольською районною державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 47242783, номер у нотаріуса 138/2009, спадкодавець - ОСОБА_2 , місце заведення та місце зберігання спадкової справи - Друга сімферопольська районна державна нотаріальна контора, вул. Карла Маркса, 63, смт. Гвардійське, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 23.06.2009 року № 20310876, виданим Другою сімферопольською районною державною нотаріальною конторою.
Водночас за даними Спадкового реєстру державним нотаріусом не підтверджено факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом.
Оскільки інших заяв про прийняття спадщини подано не було, позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , що прийняв спадщину.
Згідно статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до статті 66 закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.
Згідно статті 1298 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Відповідно до пунктів 205, 210 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на момент закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, на майно, що переходить за правом спадкування до спадкоємців, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину підлягають обов'язковій реєстрації у Спадковому реєстрі.
Разом з тим позивач не отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину після закінчення шести місяців з дня її відкриття, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру від 16.01.2020 року № 59030043, виданого приватним нотаріусом Тарасюк О.О.
Також згідно даного витягу заведена 23.06.2009 року Другою сімферопольською районною державною нотаріальною конторою спадкова справа (номер у спадковому реєстрі 47242783, номер у нотаріуса 138/2009) зберігається у Другій сімферопольській районній державній нотаріальній конторі за адресою вул. Карла Маркса, 63, смт. Гвардійське, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим.
Згідно довідки від 27.01.2020 року № 63/01-19 «Про надання інформації» зазначена спадкова справа знаходиться на зберіганні у нотаріуса Сімферопольського районного нотаріального округа Республіки Крим Вовченко С.А.
Водночас відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з 20 лютого 2014 року сухопутна територія Автономної Республіки Крим є територією України, що тимчасово окупована внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Згідно статей 4, 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії даного Закону поширюється особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини та громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з тим з метою захисту прав і свобод громадян України частина 4 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» допускає взаємодію органів державної влади України з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території.
Згідно з додатком до наказу Міністерства юстиції України від 25.04.2014 року № 92/7 «Про розподіл граничної численності працівників територіальних органів юстиції на 2014 рік» численність працівників юстиції Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим та Головного управління юстиції в м. Севастополі складає 0 (нуль) осіб.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 07.07.2014 року № 1087/5 «Про припинення приватної нотаріальної діяльності» з 08.07.2014 року припинено приватну нотаріальну діяльність по відповідних нотаріальних округах осіб, які здійснювали приватну нотаріальну діяльність на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Отже, на сьогоднішній день отримати свідоцтво про право на спадщину за місцем реєстрації спадкової справи (номер у спадковому реєстрі 47242783, номер у нотаріуса 138/2009), у Другій сімферопольській районній державній нотаріальній конторі, не передбачається можливим.
Відповідно до пунктів 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. Відповідачами у справах про спадкування за відсутності інших спадкоємці, які прийняли спадщину, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи відмови від її прийняття є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ про право людини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу є попередження порушень принципу безперешкодного користуванням своїм майном. Втручання в право безперешкодного користування своїм майном передбачає справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання основних прав людини.
У рішенні у справі «Совтрансавто Холдінг проти України» від 25.07.2002 року Європейський суд зазначив, що ситуація невпевненості щодо можливості володіння і розпорядження майном порушує справедливу рівновагу між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати право особи на повагу до його майна. При цьому держава повинна забезпечувати особі можливість ефективного користування своїм правом власності, гарантованим статтею 1 Першого протоколу.
У рішенні у справі «Україна Тюмень проти України» від 22.11.2007 року Європейський суд зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте Суд зауважує на необхідності дотримання необхідного балансу у спосіб, сумісний з правом заявника на мирне володіння його майном в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Водночас у спірних правовідносинах відсутній будь-який суспільний інтерес як підстава для позбавлення позивача, спадкоємця, який прийняв спадщину, права на спадкування після смерті його матері, ОСОБА_2 .
Законні підстави для втручання органу влади у мирне володіння мною майном, право яке позивачу належить в порядку спадкування, відсутні.
Разом з тим обставини справи свідчать, що його право власності на спадкове майно порушено, і з незалежних від нього причин він не може отримати свідоцтво про право на спадщину.
Стосовно окупованих територій у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» Європейський суд констатував, що зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих органів та інститутів окупаційної влади далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди, і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами. Вирішити інакше означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Європейський суд також наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони, тобто є окупованою.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2020 року у справі № 701/1196/16-а.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права.
За таких обставин, оскільки на теперішній час існують об'єктивні перешкоди для оформлення мною спадкових прав у нотаріальному порядку, визнання права власності на майно в порядку спадкування є компетенцією суду.
Водночас позивач позбавлений можливості в іншому порядку, ніж шляхом ухвалення судового рішення про визнання за ним права власності на спадкове майно, реалізувати своє право на спадщину.
21.08.2020 року Ржищівською міською радою прийнято рішення № 2844-87-07 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (за межами населених пунктів)», пунктом 1 якого виконавчому комітету Ржищівської міської ради надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок невитребуваних земельних часток (паїв), до яких додатком № 1 до такого рішення, серед іншого, віднесено земельні ділянки площею 2,15 га (кадастровий номер 3222280400:07:001:0020) та 0,43 га (кадастровий номер 3222280400:07:004:0005), на які 27.03.2006 року його матері, ОСОБА_2 , Кагарлицькою районною державною адміністрацією Київської області та Кагарлицьким районним відділом земельних ресурсів видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 749429.
02.10.2020 року рішенням Ржищівської міської ради № 3042-88-07 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (за межами населених пунктів)»: затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок невитребуваних земельних часток (паїв), у тому числі, земельних ділянок площею 2,15 га (кадастровий номер 3222280400:07:001:0020) та 0,43 га (кадастровий номер 3222280400:07:004:0005), що належали ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2006 року серії ЯБ № 749429, і згідно такої технічної документації таким земельним ділянкам присвоєно нові кадастрові номери з уточненням їх площ: 3222280400:07:301:0007 і 2,1541 га та 3222280400:07:304:0117 і 0,4296 га, відповідно; зазначені земельні ділянки надано в оренду ПСП «УКР АГРО КЛАС», ідентифікаційний код 36983711, на 7 років, але не більше, ніж до дня державної реєстрації права власності на них власниками таких земельних ділянок.
На підставі такого рішення Ржищівською міською радою 02.02.2021 року укладено з ПСП «УКР АГРО КЛАС» відповідні договори оренди таких земельних ділянок, а 05.02.2021 року проведено державну реєстрацію такого права оренди.
Водночас згідно частин 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Такий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КВ № 011273 виданий ОСОБА_2 06.08.1996 року Кагарлицькою районною державною адміністрацією.
Згідно пункту 17 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Враховуючи, що ОСОБА_2 реалізувала свої право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 011273, шляхом відведення земельної ділянки в натурі з отриманням державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2006 року серії ЯБ № 749429, таку земельну частку (пай) не можна вважати невитребуваною.
Тому відповідні рішення Ржищівської міської ради від 21.08.2020 року № 2844-87-07 та від 02.10.2020 року № 3042-88-07 в частині такої земельної частки (паю) та земельних ділянок площею 2,1541 га, кадастровий номер 3222280400:07:301:0007 і площею 0,4296 га, кадастровий номер 3222280400:07:304:0117, що належали ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2006 року серії ЯБ № 749429, є незаконними, необгрунтованими і такими, що порушують його право на спадкування таких земельних ділянок, а отже підлягають скасуванню у такій частині.
За ст. 6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, так як існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Враховуючи, що у даному випадку позивач не має іншої можливості, а ніж у судовому порядку, встановити своє право на спадщину, а відтак позов є законним і обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про земельні відносини», ЗК України, ЦК України, ст. ст. 7,8, 19, 81,83, 258, 263-273 ЦПК України суд, -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ржищівської міської ради Київської області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності в порядку
спадкування на:
?земельну ділянку площею 2,1541 га, кадастровий номер 3222280400:07:301:0007, розташовану на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області;
?земельну ділянку площею 0,4296 га, кадастровий номер 3222280400:07:304:0117, розташовану на території Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області;
?частку у пайовому фонді майна СТОВ «ОБРІЙ», ідентифікаційний код 03754871, (с.
Уляники Кагарлицького району Київської області) в розмірі 0,1% загальної вартості майна
пайового фонду.
Скасувати рішення Ржищівської міської ради від 21.08.2020 року № 2844-87-07 «Про
надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж
земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних земельних часток (паїв) на території
Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (за межами населених
пунктів)» та від 02.10.2020 року № 3042-88-07 «Про затвердження технічної документації щодо
встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) невитребуваних
земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на территорії
Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (за межами населених
пунктів)» в частині земельної частки (паю) загальною площею 2,58 га, з них рілля площею 2,15 га,
пасовища площею 0,43 га, № земельної ділянки 27, № поля 1, наданої ОСОБА_2 ,
та земельних ділянок площею 2,1541 га, кадастровий номер 3222280400:07:301:0007 і площею
0,4296 га, кадастровий номер 3222280400:07:304:0117, що належали ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2006 року серії ЯБ № 749429.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення через суд першої інстанції до Київської апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 17.08.2021 р.
Суддя І.І. Шевченко